Урок № 68. Тема. Ознайомлення із сучасною драматургією, українська література 10 клас

Урок № 68. Тема. Ознайомлення із сучасною драматургією, українська література 10 клас

Мета: ознайомити із тенденціями сучасної української драматургії, сприяти розвитку інтересу до неї, зацікавлення театром; розвивати навички самостійної роботи з різними джерелами інформації, критичне, асоціативне, образне мислення, вміння аргументовано висловлювати власні думки з приводу прочитаного; виховувати естетичний смак, потяг до духовного збагачення, розширення кругозору та світоглядних позицій.

Обладнання: книжкова виставка, портрети драматургів, відомих режисерів та акторів; фрагменти відеозаписів із театральних вистав; елементи костюмів та декорацій.

Теорія літератури: постмодернізм, жанри сучасної драматургії.

Хід уроку № 68. Тема. Ознайомлення із сучасною драматургією, українська література 10 клас

I. Актуалізація опорних знань учнів

1. Виразне читання.
Зачитування уривків із творів сучасних прозаїків, їх коментування.

2. Гра «Займи позицію».
«Чи хвилюють мене ті проблеми, що їх порушують сучасні прозаїки?»

157

(Якщо урок повністю присвячений театру, цей етап не проводиться.)

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя (або підготовленого учня).
Драматургія тісно пов’язана з театром, саме через нього здебільшого й доходить до поцінувачів мистецтва.
Театральні діячі в пошуках: як залучити глядача, як осучаснити класику, зробити її близькою нинішній публіці. Тому існує багато «експериментальних» театрів. Але тут постає проблема: театри є далеко не скрізь. Тому з розвитком технічних засобів почали розвиватися жанри драматургії: кінодраматургія, радіо-драматургія і, так би мовити, теледраматургія. Проте драматургія самоцінна і як один із літературних жанрів.
Нині вона представлена іменами відомих драматургів, п’єси яких театри намагаються осучаснити, подати за допомогою нових засобів виразності. А також з’явились нові таланти, котрі осмислюють світ у модерному ключі. Це Неда Неждана («І все-таки я тебе зраджу», «Химерна Мессаліна», «Самогубство самоти», «Пророкування минулого, або Угода з ангелом» та ін.), Тетяна Іващенко («Втеча від реальності», «Таїна забуття»), Артем Ви-шневський («Клаптикова порода», «Різниця», «Суд», «Про потяг, валізи, мотлох та дещо більше» та ін.), а також Олег Миколайчук-Низовець, Валерій Герасимчук, Світлана Новицька, Оксана Па-нюк, Ярослав Верещак, Ігор Бондар-Терещенко, Ольга Зоренко, Олександр Вітер, Надія Симчич, Олекса Сліпець, Лідія Чупіс та ін.
Про що ж пишуть молоді драматурги? Про сучасне й нерозривно пов’язане з ним минуле, про свідомість і підсвідомість, реальне та фантастичне, смішне і трагічне, одне слово, охоплюють увесь спектр життєвих проблем і колізій.
Наприклад, один із найбільш успішних драматургів свого покоління Неда Неждана у п’єсі «І все-таки я тебе зраджу» дає постмодернізму імпровізацію на тему особистого життя Лесі Українки, що руйнує стереотип пам’ятника і створює новий образ живої земної лукавої жінки.
В її фарсі-фантасмагорії на дві дії «Пророкування минулого, або Угода з ангелом» герой живе подвійним життям підпільного клоуна і нібито страхового агента. Але одного дня все летить шкереберть через шляхетний вчинок — допомогу жінці, на яку напав злочинець. Він втрачає роботу, кохану жінку, ненароджену ще дитину й опиняється на краю прірви, точніше на мосту над річкою. Там він зустрічається з дивною дівчиною, яка пропонує повернутися в минуле й виправити помилки. Герой повертається і повертається, але ситуація стає дедалі кумеднішою і водночас гіршою для нього. Навіть дівчина-ангел не в змозі допомогти героєві, поки він не розбереться із собою та своїм справжнім призначенням і поки не зрозуміє, що від абсурду життя людину страхують не гроші а. сміх!..

IV. Основний зміст роботи. «Малий театр»

1. Виступи учнів.
(Учні виступають з самостійно підготованими повідомленнями про твори сучасної драматургії; показують інсценівки на основі цих творів.)

2. Виразне читання.
(Зачитується уривок із сучасного драматичного твору з метою спостереження за манерою оповіді, стилем та художніми особливостями, а головне — для зацікавлення учнів, спонукання їх до читання творів драматургії, відвідування театрів, перегляду театральних постановок за допомогою сучасних технічних засобів.)
(Див. додаток до уроку № 68.)

V. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення.
«Сучасна драматургія для мене …»
«Мене зацікавило …»
«До театру я ставлюся …»

VІ. Домашнє завдання
Підготуватися до тематичної контрольної роботи «Творчість О. Олеся, В. Винниченка та сучасних письменників».

Додаток до уроку № 68

МІЛЬЙОН ПАРАШУТИКІВ
Моноп’єса на дві дії зі стереоефектом
(Уривок)
Поставлена у Відкритому Буковинському театрі (Чернівці.) Включена до каталогу кращих п’єс Європи 2006.

Дійова особа:
Жінка — особа 25-35 років, визначальна риса — іронічність.

І дія
Кімната в стилі 40-х років, але саме «в стилі», а не насправді. Важливі
вікно й ліжко. Півтемрява, ранок. Входить Жінка, стривожена і розгублена. Вона тут уперше, оглядається з очевидним подивом.

Жінка: Дивно… Дуже-дуже дивно. Тотальне ретро. Що це має означати? Нічогісінько не розумію… (Сідає на ліжко, знімає черевики, з насолодою розминає ноги.) І чого було ці черевики вдягати, навіщо? І чого було бігти? Тут же нікого немає. Тільки ноги натерла. (Дивиться на годинник.) Рівно восьма. Встигла. Тільки навіщо й куди? Це ж не потяг. Гаразд, і що там далі? (Дістає папірець, читає.) Так, о восьмій нуль-нуль — бути на квартирі за такою от адресою — це є. Якщо ключ підійшов — то це вона. Тепер: вісім — вісім п’ятнадцять — відпочинок. І як вона це собі уявляє? Так? (Лягає на ліжко.) Чи так? (Міняє позу.) Хай буде відпочинок — поки мені подобається. (Вмощується на ліжку, наприклад, по-турецьки.) Але все-таки це схоже на божевілля. А все ж так прекрасно починалося — як у казці чи в мильній опері. Хоча ні, якесь тривожне відчуття у мене було відразу… Але від чого? Чому? Так, треба зібратися з думками, все згадати і проаналізувати. (Пригадує.) Мабуть, тривога виникла від звуку його холодного металевого голосу… Чи ні, ще раніше, від самого дзвінка, такого пронизливого, безперервного: п-і-і-і. (Розігрує дзвінок по телефону з руркою, говорить за себе і за чоловіка, імітує голос з рурки.) І цей незнайомий чоловічий голос — «Ви пані така-то?» — «Так, кажу, ви не помилились». Саме так: поважно — пані. Хоча яка я в біса пані? Так, потім він представився адвокатом. «Ви можете отримати значну суму у спадок». — Чи ні, не так, він сказав: «Ви маєте шанс отримати» — І вже тоді це здалося підозрілим. Спадок — не лотерея. Він або є, або його немає. «Я? Справді? А від кого?» — «Ваша бабуся у других, пані Елізабет Шварц зі Сполучених Штатів Америки». Не знаю я таких бабусь. Може, мене розігрують? Так буває: телефонують з якоїсь розважальної радіопередачі і жартують. Я тоді вирішила вдавати, нібито я йому вірю, а самій спіймати його на деталях… І тоді не він мене, а я його виставлю на посміх! «А чому це вона заповіла мені, коли ні я її, ні вона мене не знає?» — «Ви єдина спадкоємиця жіночої статі молодше 45 років. Це була умова заповіту. Стать у вас жіноча?» — «Так, можете приїхати і пересвідчитись». Стать то в мене жіноча, але ніякої пані Шварц я не знаю. «А-а, до речі, скільки тієї спадщини?» — Може там якийсь дріб’язок, не вартий уваги, — подумала я тоді. «З урахуванням податків… приблизно півтора мільйона доларів». Ну, тут я ледь зі стільця не впала. Мені, бідній, як церковна мишка. Але от ці «податки» справили на мене враження. Щоправда, коли він додав: «Я можу підвезти всі документи», я знов засумнівалася. «О, ні, — кажу, — тільки не до мене». Думаю, я їх впущу, а вони обчистять квартиру? Дзуськи. І чому я повірила тоді? Бо він запросив до контори: «Представництво нашої адвокатської компанії знаходиться за такою-то адресою. Прийом з 9-ї до 6-ї». Овва. І тоді я вирішила: проїдусь, провітрюсь. І все ж виявилося справжнім: адвокатська контора, документи з печатками. Принаймні, виглядало все саме так. Якби не ці дивні «деякі умови» цієї самої пані Шварц, вписані в нотатник з інструкціями. Не виконавши їх, спадок я не отримаю. (Дістає маленький нотатник.) І тільки-но я його побачила, щось ніби кольнуло мене в серце. Лихе передчуття. Ніби якийсь далекий витіснений спогад. Ти не можеш його ні пригадати, ні забути. І знову чому? (Гортає і перевертає його.) Чим він мене налякав? Звичайнісінький нотатник… І от я тут, бозна де, в якомусь забутому Богом місці, де час зупинився, невчасно, але конкретно. (Дивиться на годинника.) Ну от я з цим розумуванням так і не відпочила, а треба читати далі. (Заглядає в нотатник, зачитує церемонним тоном.) «Тепер підійдіть до шафи, відкрийте дверцята і дістаньте на верхній поличці лист у конверті, прочитайте його». Так, і де тут шафа? Здається шафа в одному примірнику, це непогано. (Прямує туди, роздратована.) І навіщо потрібні ці дитячі ігри: піди туди, не знаю куди, візьми те, не знаю, що. Нісенітниця якась. А відразу його дати не можна було? Га? (Дістає конверт з листом і товстим зошитом всередині. Крутить у руках конвертика — дивиться на світло, нюхає тощо. Дістає зошита, розглядає підозріло.) Так, це вочевидь антикваріат, чомусь недоїдений мишами. (Відкладає, дістає листа, нюхає з насолодою.) А цей пахне Америкою. (Трохи вагаючись, розкриває, повертається до дивану, вмощується і починає читати.) Почну з цього листа, він, принаймні, коротше. О, почерк тієї самої дивної бабуні Шварц. «Шановна.» Нічого собі звертаннячко. (Пробує зімітувати голос старенької, повторює з різними інтонаціями звертання.) «Шановна незнайомко. Шановна незнайомко. Я навіть не знаю вашого імені.» І я його скоро забуду з цими божевільними іграми. «Нині я знаю, що напевно скоро піду з цього світу, моя хвороба невиліковна. Я не мала ні дітей, ні близьких, яким би я хотіла лишити спадщину. На жаль, я самотня. Але гадаю, все-таки спадок має лишитися моєму роду. Тож вирішила віддати це на розсуд долі, зіграти в лотерею. Сподіваюсь, ці кошти принесуть вам радість, а не розчарування і втрати, як це було зі мною». (Відкладає листа, іронічно.) Нічогенький такий вступ, оптимістичний, не проти я таких «втрат», анітрохи… (Продовжує читати.) «Але перед тим ви маєте виконати моє прохання. Воно не надто обтяжливе, але якщо ви спробуєте уникнути його чи виконаєте нечесно, це стане відомо, і тоді вже ні про який спадок мова не йтиме». (Оглядає кімнату.) Вони що тут, якихось жучків понатикали, чи що? Приховані камери? (Шукає жучки, зазирає в різні куточки кімнати, під столом тощо.) І як їх шукають? Так я нишпіркою стану. (Сідає на ліжко, охопивши голову руками.) Ну ти і втрапила. Брр.
Страшеннно неприємно, коли за тобою стежать. І що робити з цим? (Повертається до листа, читає.) «Не пробуйте шукати приховані відеокамери. Ви їх не знайдете. Не витрачайте часу даремно». (Відкладає листа, обурено.) Ні, це вже занадто! Так прораховувати мене, передбачати мої реакції! Не проста ця бабунька, це точно. Хоча, божевільні іноді бувають дуже хитрими. Так, дочитаю я коли-небудь цей дивний лист чи ні? (Береться читати далі.) «Ви можливо, помітили в цьому конверті товстий зошит». Ще б пак, не помітити, це все одно що сказати: «Ви не помітили в кімнаті слона?». (Кладе поближче зошита.) Так, не відволікайся. «Зошит, який ви тримаєте тепер у руках — щоденник — хроніка одного дня, останнього дня, написаний моєю сестрою за батьком, Марією Шварц. В цей день вона вже знала, що вранці її мають розстріляти. Це було більше півстоліття тому, восени 41-го року. На жаль, я ніколи не бачила її, але цей щоденник відкрив мені її душу і глибоко вразив мою. Спробуйте прожити цей день так, як прожила його вона, уявіть себе нею. Цей щоденник — своєрідний сценарій, зіграйте його. У ньому є простір для імпровізації, головне — спробуйте відчути це. Звісно, це прохання може видатися вам дивним..». Дивне — це ще слабенько сказано, та це просто казна-що якесь. «Але я сподіваюсь, що коли ви дійдете до фіналу, ви зрозумієте мене і здійсните мою потаємну волю. З щирою вірою у вас, моя люба незнайома родичко. Ваша Елізабет Шварц». (Роздратовано крокує кімнатою.) Ні, це просто клініка! Вірить вона в мене, краще б у Бога вірила. Яка потаємна воля? Який сценарій? Теж мені артистку вишукали! Ні, дурдом по ній плаче і давно, вірніше, плакав. Це точно. Стривай-но, тут ще внизу якийсь припис малюсінькими літерами. (Розглядає припис унизу.) Угу. P.S. Тобто, постскриптум. «І не думайте, що я божевільна. Якщо сумніваєтесь, можете подивитися довідку про моє психічне здоров’я. Я спеціально приготувала її для вас, щоб розвіяти будь-які сумніви». (Розглядає довідку і в серцях кидає листа, ходить по кімнаті в шаленому ритмі.) Ні, ви подумайте, яка передбачлива хитра бестія. Бавиться зі мною, мов та кицька з мишею, чорт забирай! Якщо вона така чутлива, хай би сама і проживала цей день. А не загрібала чужими руками. Правда, вона вже своє відгребла. Я тут до чого? Ну була війна, ну вбивали, ну так чого це нині ворушити, навіщо? Що за садо-мазохізм такий? Ще й за мій рахунок? У мене теж життя не цукор: б’єшся-б’єшся як риба об лід, можна сказати. І що? В кишенях вітер віє. На серці тоскно. Не можу я тут страждання розігрувати, ну хоч стріляйте. Стривай, вона ж казала, що жучків тут немає. Так? Чи не так? (Знов починає шукати, враз зупиняється.) Стоп-стоп, сказали ж тобі — не гай часу. А як ні, тоді що мені заважає відпочити цей день? (Витягується на ліжку, потягується.) Поспати, а на ранок звітувати адвокату про виконану роботу, отримати мільйончик і забути про все. (Повертається до щоденника, крутить в руках, трохи гортає.) Ну якось же вони перевіряють? І яка така таємна воля? А як я її не вгадаю? Що, мені спадку не віддадуть? А де гарантія, що мені дадуть такі гроші? Де? Немає. Чекайте, а може це все ці адвокати накрутили, щоб мене загнати в пастку і тут тихенько замочити? Га? Я ж почерка цієї бабуні не знаю. Господи. (Перелякано схоплюється з ліжка, озирається по сторонах, зазирає під ліжко, відкриває дверцята шафи тощо.) От дурепа, бавляться з тобою як із лялькою, знущаються, як хочуть, а ти як тюха-матюха. Так, усе, забираюся звідси геть, від оцих пришелепкуватих подалі, а то й у самої стріха поїде. Хай бідна, зате жива буду. (Хутко збирає речі, озирається, чи чого не забула, прихоплює з собою листа та щоденника і прямує до дверей.) Все, гуд бай, Америко… (На дверях вона натикається на записку, повішену на кнопці, зачитує.) «Квиток на зворотню дорогу ви отримаєте завтра на залізничному вокзалі о 10.00 у касі №7». (Роздратовано кидає сумку на підлогу.)
Неда Нежданова

Урок № 68. Тема. Ознайомлення із сучасною драматургією, українська література 10 клас

Повернутися на сторінку Конспекти української літератури. 10 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.