УРОК № 67. Тема. Ознайомлення з творами сучасних письменників, українська література 10 клас

УРОК № 67. Тема. Ознайомлення з творами сучасних письменників, українська література 10 клас

Мета: ознайомити учнів із новинками сучасної української прози, її жанрами, тенденціями; розвивати навички вдумливого читання, асоціативне, критичне мислення, естетичний смак, вміння самостійно працювати з додатковою літературою, готувати доповідь, повідомлення; формувати гуманістичні уподобання, виховувати любов до художньої літератури, потребу в читанні.

Обладнання: книжкова виставка, портрети письменників.

Теорія літератури: постмодернізм, експериментальна проза.

ХІД УРОКУ № 67. Тема. Ознайомлення з творами сучасних письменників, українська література 10 клас

I. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя.
Сучасна проза — явище багатоманітне, різностильове, непросте. Письменники прагнуть осягнути першосутність, справжні цінності сучасного світу, людина подається ними у мікровізіях, відчуттях, рефлексіях, в ігровому полі авторської уяви, іронії, гротеску. Конкретика сучасного життя поєднується в них з універсальністю часопростору.
Сьогодні ми познайомимося лише з тенденціями розвитку, окремими іменами, з уривками творів сучасних письменників, щоб потім, у вільний час, ви виразили бажання звернутися до них ще раз.

ІІ. Оголошення теми й мети уроку
Урок — читацька конференція.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Поетична «десятихвилинка».
Читання (напам’ять чи з книги) улюблених віршів сучасних поетів, висловлення власних вражень про них.

IV. Основний зміст роботи. читацька міні-конференція

1. Короткий огляд сучасної прози.
(Розповідає учитель чи підготовлений учень.) Як і для поезії, для української прози характерні риси постмодернізму, пошуковість, експериментаторство. Та що б там не було, ідейні засади, спрямовані на осягнення загальнолюдських істин, цінностей залишаються. Це боротьба добра і зла в житті та в душі людини, сповідування високої духовності, людяності, справедливості, жага пізнання непізнаного, «відкриття себе».
Сучасна проза представлена іменами Ю. Андруховича, О. Ульяненка, В. Медведя, Є. Пашковського, Ю. Іздрика, В. Діброви, Є. Кононенка, С. Процюка, Ю. Ґудзя, О. Забужко, Г. Пагутяк, Т. Прохаська та ін.

2. Повідомлення учнів.
(Учні розповідають про сучасних письменників, зачитують уривки з їхніх творів, роблять власні коментарі щодо тематики, жанру, проблематики та художніх особливостей творів.)

3. Робота над аналізом творів.
(Твори сучасної літератури аналізуються за жанрами: історична, детективна, пригодницька українська література, «фентезі», анімалістична, мемуарна та ін.)

4. Виразне читання.
(Зачитується уривок із роману Ю. Андруховича «Рекреації» з метою спостереження за манерою оповіді, художніми засобами.)
(Див. додаток до уроку № 67.)

V. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення.
«Ні, сучасна проза …»
«Так, сучасна проза …»
«Найбільше мені сподобалося …»

VІ. Домашнє завдання
Знайти уривок із сучасного прозового твору, прокоментувати його зміст і форму, висловити про них власну думку; підготувати повідомлення, інсценівки (див. Урок № 68).

Додаток до уроку № 67

Рекреації
(Уривок)

Білинкевич — а саме так назвався свинський бльондин, інструктор Чорто-пільського міському комсомолу, член ОРГКОМІТЕТУ, який зустрів на вокзалі Хомського, офіційний хлопчина в радянському костюмі і при краватці, майже мажор,— пропонував усім негайно йти поселятися в готелі «Синьогора», де для учасників свята, за його словами, замовлено місця, але товариство не схотіло його навіть слухати, оскільки в шаленій голові Немирича виникла ідея пива.
— Ми не можемо просто так піти, не спробувавши тутешнього пива,— заявив Юрко.— Це все одно, що навіки зганьбитися, вкритися неславою, показати ворогові спину, зрадити самих себе, накласти в штани. Зрештою, ми маємо певні моральні обов’язки перед самими собою!
Усі гаряче підтримали його, за винятком Мартусі, яка дещо закопилила губку, але оскільки її дорогоцінний Мартофляк енергійно схвалив ідею Немирича, змирилася й рушила слідом за друзяками до гостинно розчахнутої пивнички «Під оселедцем», що знаходилася тут-таки, на Ринку, в одному зі старих купецьких підвалів.
Зійшовши на саме дно крутими слизькими сходами і продершися крізь густий задимлений ліс пияків, що їх о цій порі у пивничці було більше як завше і кожен з яких не забув обмацати Марту липким вологим поглядом, друзяки все-таки знайшли вільний заляпаний піною столик. Білинкевич зник десь у кухонних лабіринтах, але за хвилею повернувся, і цілих два офіціанти почали носити до їхнього столика пиво з солоними паличками. Пиво й справді виявилося смачним, і Немирич розповів довгу його праісторію, котра брала початок ще за Австрії, коли відомий бровар Махальський заснував філію у Чортополі, розраховуючи на винятково сприятливий хімічний склад води в Річці, причому розрахунок виявився настільки щасливий, що вже незабаром чортопільське пиво постачалося до двору його цісарсько-королівської величності у Відень.
— Це дуже повчальна історія, друже Немирич,— поцінував Хомський,— але я волів би трохи більше почути про ту забаву, котра тут незадовго відбудеться. Що ви можете нам розповісти, юний ангеле?
Білинкевич аж зашарівся від такого звертання, проте розуміючи, що має до діла з богемою, мобілізувався й пояснив:
— Свято Воскресаючого Духа… ху. Духу.
— Чудово, юначе! Ви повідомили саме те, що ми знали й без вас. Я дуже задоволений такою відповіддю.
Усі засміялися, точніше, заґелґотали, але тут Білинкевичу сяйнула рятівна думка, і він почав щось шукати по всіх кишенях, нарешті видобув зі своєї компактної торбинки, прозваної в народі «підераскою», вчетверо згорнутий проспект, віддрукований офсетним способом на прекрасному, якомусь аж фінському папері.
— Тут усе написано,— пролопотів.
— А де Мацапура, що він робить і чому нас не зустрів? — цікавився далі вимогливий Хомський.
— Павло Аврамович, як головний режисер свята, дуже зайнятий,— з готовністю відповів Білинкевич.— У нього зараз останні репетиції, приготування. Тому всі питання вашого влаштування і подальшого перебування на святкуванні він доручив мені. Власне, поки що за нашим розпорядком вільний час. Бо саме свято почнеться тут, на площі, десь так за чотири години. Між дванадцятою й першою ночі.
— Слухайте, це цікаво,— густим акторським голосом втрутився Мартофляк, який перед тим мовчки гортав святочний проспект, і почав читати його вголос:

«ШАНОВНА ГРОМАДО, СПІВВІТЧИЗНИКИ, ПАНОВЕ-ТОВАРИСТВО!

Дочекалися й ми тії днини, коли чорні сили зла і реакції, поборювані Світлим Козацьким Духом, затремтіли й жахнулися! Маємо вирішальну нагоду показати самим собі і всьому цивілізованому світові, яких славних Батьків ми діти й чия гаряча Кров струменіє нашими жилами. О цій порі нам дуже потрібне свято, яке об’єднає всіх нас в неподільному пориві творення і будування. Древній і вічний, як сама наша багатостраждальна історія, Чортопіль гостинно запрошує веселитися. Дух повинен воскреснути!
Істинна суть нашого дійства — перемога над Смертю. Це добре розуміли ще наші предки — славні козаки-запорожці, спудеї, духовенство й міщанство, коли щороку в кінці травня — цього казкового на нашій землі місяця Пробудженої Природи й зеленого райського буяння — проводили свої рекреації — народні карнавальні дійства зі співами, танцями, читанням віршів і театральними виставами. Розкріпачені душі торжествували своє оновлення, Вільний Сміх і Розкута Поезія злітали понад грішною землею, і відступала підла Костомаха під невблаганними ударами Людського Безсмертя.
27-28 травня в Чортополі відбудуться вперше за двісті років повернуті народові рекреації під загальною назвою «Свято Воскресаючого Духу». Це свято стане першим кроком у відродженні давніх і прекрасних традицій нашого народу. Запрошуємо всіх у Чортопіль!

У ПРОГРАМІ СВЯТА:
1. Науково-теоретична конференція «Свято, яке завжди з нами» (доповіді й виступи визначних філософів, економістів, екуменістів, пара- і психологів, історіософів, астрологів, політологів, народних депутатів, гіпнотизерів, деміургів та ін.) — 27 травня, зал засідань міськкому Компартії України, початок о 16 год.
2. Урочиста літургія й новоосвячення церкви Воскресіння — пам’ятки дерев’яного зодчества XVIII ст.— 27 травня, церква Воскресіння в Чортополі, початок о 19 год.
3. Виступ фольклорного колективу «Золоті дримбарі» Чортопільського районного будинку культури — 27 травня, приміщення кінотеатру «Росія», початок о 20 год.
4. Конкурс бального танцю — 27 травня, приміщення кінотеатру «Росія», початок о 20 год.
5. Демонстрація художнього кінофільму «Еманюель-4» (виробництво Франція) — 27 травня, приміщення кінотеатру «Росія», початок о 20 год.
6. 0 годин 30 хвилин 28 травня — початок карнавального дійства на площі Ринок: конкурс анекдотів, ораторія «Дух, що тіло пре до бою», вибори Королеви Свята «Суперпанна», перетягування канатів і ковдр, акробатичні етюди, апокрифічні розваги, театральна вистава-містерія «Любов к Отчизні де героїть», танці, жарти, любощі.
7. Святковий ярмарок на площі Ринок і під церквою Воскресіння — 28 травня, з 10 год.
8. Хресний хід до Писаної Скали з виходом на вершину — 28 травня, формування колон при початку вулиці Дзержинського о 13 год.
9. Рок-фестиваль «Презентація трупа» (беруть участь групи «Доктор Тагабат», «Розбиті яйця», «Левіафан», «Оргазм», «Смерічка» та ін.) — 28 травня, околиця Писаної Скали, початок о 15 год.
10. Вечір поезії «Ми є, тому що нас не може бути» — стадіон «Трудові резерви» м. Чортополя, початок 28 травня о 20 год.
11. Заключні акорди свята: величавий мітинг протесту і сакральний бенкет на схилах Річки, омовіння тіл, Великі Вогнища.

У програмі Свята можливі сюрпризи.
ДРУЗІ! Воскресіння нашого Духу, а з ним і остаточне визволення стають реальністю. Ми спроможні перемогти і ми переможемо! Веселітеся — розвеселитесь! Слава Україні!

ОРГКОМІТЕТ
Головний режисер-постановник Свята — Павло Мацапура. Художники-постановники — Кауфман і Кох.
ОРГКОМІТЕТ висловлює щиру вдячність і глибоку відданість спонсорам свята: кооперативу «Металіка» (м. Чортопіль), спільному підприємству «Інтерсекс» та особисто панові Франкові Попелю (Швейцарія)».
— I що ви тепер на це все скажете, друзі? — Мартофляк обвів усіх запитальним поглядом.
Друзі, які вже мочили вуса переважно у другому кухлі, сказали на це приблизно таке:
— Неслабо!
— Маразм!
— Дурхата!
— Ваш Мацапура, здається, остаточно зшизів,— підсумувала Мартофлякова Марта.
Але всі ці відгуки означали не що інше, як радісне схвалення, і Мартофляк лишився задоволений тим ефектом, який справило на присутніх його майстерне соковите читання.
— Ми з Грицем скажемо навіть більше. Той пан Попель зі Швейцарії, про якого там згадано як про спонсора,— наш добрий товариш. Він взагалі обіцяв запросити до Америки,— подав довідку Немирич.
— Справді? — зацікавилася Марта.
— Не хвилюйся, Мартусю, ми обов’язково візьмемо з собою твого чоловіка. До речі, ти сьогодні чарівно виглядаєш,— і Немирич лизнув її в руку.
Марті це було приємно, але вона навіть не подала вигляду:
— Мій чоловік вже має запрошення до Америки.
На вечерю ви замовили горілку і дивовижний коньяк «Білий бузько», для Марти — сухе угорське і все таке інше. Черговий Бодьо — а всі офіціанти в Чор-тополі чомусь відгукувались на це ім’я — з виразом сором’язливого сфінкса на обличчі занотував собі, крім того, довжелезний перелік їдла, якого вам захотілося. Тепер можна преспокійно розглянутися по публіці і закурити (Юрку, не жлобся!) «голуазів».
Публіка була вже переважно в стані наростаючої ейфорії. То був загалом досконалий звіринець. У такі хвилини зароджуються дружба і кохання — це легко читалося на розчервонілих фізіях присутніх.
— Друзі,— з легким заворушенням у голосі заговорив Мартофляк,— поки принесуть печеного зайця, я прошу кожного з вас прочитати по останньому віршеві. Адже ви щось понаписували останнім часом?
— Я написав справжнього травневого вірша і, гадаю, він буде доречним,— оголосив Хомський.— Але спершу вип’ємо, бо я відчуваю страшенну сухість у роті.
Вчинивши так, як він запропонував, усі наготувалися слухати. I почули таке: Цвітіння дерев найніжніша пора, найвище зусилля краси і добра, як чуйно ступаю в зелену країну, де соком дощів пахне тепла кора.
— Непогано,— перебив йому Мартофляк,— але це не твоє, це Андруховича.
— До речі, він приїхав сюди? — впав у мову Немирич.
— Мабуть, що ні,— з’ясував Мартофляк.— Я чув, що він зараз пише якусь прозу.
— Як цікаво! — нагадав про себе Білинкевич.
— А хто такий цей приємний з вигляду молодик, який сидить тут, між нами? — покосував на нього Штундера.
— Забули, чи що? — жартома знітився Білинкевич.
— Зовсім здуріли,— не заспокоювалась Марта.
Пєтя не змусив надто довго впрошувати себе і от, супроводжуваний нетвердим у ногах Білинкевичем, наблизився до вашого столу.
— Разрєшітє вам прєдставіть моїх хароших друзєй-паетов,— казав йому Білинкевич.— Ето очень славниє паети, ізвєстниє.
— Пєтя,— приязно посміхнувся мерзотник.
Він поцілував руку Марті, потім по черзі привітався з кожним.
Хомський налив йому чарку.
— За знакомство,— підняла чарку акула і влила її собі у свій широкий писок.
Тепер його можна було роздивитися трохи краще. Він мав досить кругле,
товстощоке, з маленькою близною на чолі і ледь вибалушеними очима лице. Шия була коротка, але дослівно бичача, вже добре засмагла, прикрашена грубим золотим ланцюгом. Решта була тілом, загорнутим у «мармуровий» джинс. Привертала увагу також права рука, рясно всіяна перстенями, з яких кожен, безперечно, мав якусь містичну функцію.
Заїли випите, делікатно помовчали.
— Приехали отдохнуть? — врешті запитав Пєтя.
— Так, на свято Воскресаючого Духу,— пояснив за всіх Білинкевич.
— Это правильно, это нормально,— промуркотів король. Голос його можна було б назвати контрабасом.— А чего ты за них отвечаешь, они что, не разговаривают? — глянув на Білинкевича.
— Вони тільки віршами говорять,— захихотів Білинкевич.— Товариство, я пропоную для знайомства і на честь нашого гостя Пєті прочитати кожному по віршеві.
Гриць скреготнув зубами, а всі інші так зиркнули на Білинкевича, що той миттєво зрозумів і оцінив свою нетактовність. Але було пізно.
— С удовольствием послушаю,— заохотив Пєтя.
Але всі мовчали.
— Я, кстати, Есенина очень люблю,— як міг, виправляв незручне становище Пєтя.— Кто-нибудь из вас помнит Есенина?
— Розумієте,— набрався духу Хомський,— ми його любимо.
— Вот и чудесно. Прочитай что-нибудь.
— Але ми вважаємо за краще робити те, що в дану мить нам подобається,— продовжував Хомський,— а не те, що ви нам скажете робити.
— Товариство, в мене народився тост,— підвівся Немирич з налитою чаркою в руці.— Наливайте собі, бо я тостую.
Пєтя, прокліпавши відповідь Хомського, тепер наготувався слухати тост.
— Рідні! — почав Немирич.— Людина створена так, що їй завжди всього мало. Вона самотужки приковує себе до ланцюгів буття, бодай навіть і золотих. I з цими ланцюгами на шиї проживає недовгий свій земний вік. Вона грабує ближніх своїх і, коли треба, навіть стріляє в них із пістолета. Це печально, але так воно вже є. Головне, що людина ніколи не замислюється над тим, а навіщо все це. Адже все одно у фіналі хтось устигне вистрелити швидше за тебе. Адже фінал відомий — він один і той самий для всіх нас і для кожного зокрема. Проте кожна людина вперта і самозасліплена, кожна думає, що саме для неї зроблено буде виняток на небесах, і все їй проститься, і даровано буде вічне блаженство носити джинс і щовечора розкошувати по ресторанах, як оце сьогодні випало отут усім нам. Хоч інколи і в ній прокидається отой внутрішній голос і пророчить: «Ну що, все одно ти не вічний, ну нехай навіть буде пишний багатий похорон, і квіти просто з Бразилії на могилку серед зими, і гранітний пам’ятник з бронзовим твоїм профілем, ну нехай навіть з’їдуться побратими з усього Союзу, аби віддати тобі шану, нехай навіть звучать промови їхні впереміш із віршами Єсеніна, нехай! — але тобі вже не бути ось тут, завтра, на цій землі!» I людина здригається, рідко, але здригається, почувши той внутрішній голос у собі, проте, схожа на акулу, вона продовжує робити те саме і не хоче каятися. Вип’ємо ж за людину, вперту і нерозумну, приковану до золотих ланцюгів буття!
— Це була твоя лебедина пісня, старий,— сказав Хомський, коли вони випили.
Пєтя ще на разі не знав, сердитися йому чи дякувати за прекрасний тост. Але здавалося, він трохи спохмурнів. Проте нарешті заграла музика, і зав’язався новий цікавий сюжет.
— Я хотел бы потанцевать с тобой,— звернувся король до Марти. Марта вже збиралася якнайрізкіше відтяти своє улюблене «ще чого», але злякалася і мовчала.
— Я хотел бы потанцевать с этой девушкой,— значно голосніше повторив Пєтя, дивлячись їй в обличчя.
Ну от, Мартофляче, маєш клопіт, тепер ти щось повинен казати чи робити, чи, може, хай танцює, нічого з нею не трапиться, не з’їсть її акула, маму твоїх дітей, хай діється Божа воля, тому ти сидиш як обісраний, а вона благально дивиться на тебе, мовляв, кажи щось чи роби щось, як мені витримати ці її благальні погляди, ну знайди якийсь вихід, ти ж великий поет, ну що ти сидиш з язиком у дупі і розглядаєш порожню чарку, ти, борода і два вуха, здійсни нарешті вчинок, увесь світ дивиться.
Але підводиться Хомський і якомога чемніше каже:
— Нам дуже прикро вас розчаровувати, але перший танець обіцяно мені. Мартусю,— він запрошує.
Марта встає (а що їй ще робити?) і покірно відходить слідом за Хомським туди, де танцюють повільний танець у напівтемряві. Білинкевич, хоч і сидить, але здається, що аж присів. Пєтя обводить усіх неквапливим поглядом, ніби запам’ятовує.
У цю тривожну мить витягнув з кишені свою книжечку Немирич і, написавши на титулі кілька слів, подарував її королю.
— Спасибо,— Пєтя сховав книжечку до нагрудної кишені своєї джинсівки, навіть назви не прочитавши.— Ну, я пойду. Там ребята ждут. Отдыхайте.
Ви встали, щоби гідно попрощати його.
— Я думал, у вас веселее,— сказав Пєтя і відійшов.
— Ігорку,— спитав Мартофляк,— як ти гадаєш, хто з них більше нежилець на цьому світі — Хома чи Немирич?
— Гадаю, що я,— відповів за Білинкевича Немирич. Але то вже була інша тема.
Вони повернулися до столу саме тоді, коли друзі без них добили замовлених триста і, поки Бодьо вирушив по наступні двісті п’ятдесят, налягли на шкваркотливі пляцки, щойно принесені згаданим уже Бодьом.
— Ніхто з вас ні хріна не розуміє у творчості Антонича! — кричав Мартофляк, намагаючись заглушити початок нового танцю.
— Є тільки один ключ до його творчості,— відповідав на це Немирич,— і він у кожного з нас між ногами!
— Гарно ви нас зустрічаєте,— сказала, сідаючи, Марта.
— О, вже натанцювалися? — дійшов висновку Мартофляк і продовжив дискусію.— Той ключ, який між ногами, годиться для будь-кого! Але для Антонича цього мало! Ти можеш скільки завгодно оперувати тут своїм. фрейдизмом, але ти не дійдеш до суті Антонича, хоч би всрався!
— А чому ти вважаєш, ніби тільки тобі дано дійти до суті Антонича, звідки ти знаєш, курва мать, що я до неї не дійшов?!
— Бо ти висловлюєш. абсолютно безглузді речі про «Книгу Лева»!
— Це я? Я про «Книгу Лева» взагалі нічого не згадував! Я трохи пройшовся по твоєму віршеві, який ти тут нам читав і який мені не сподобався.
— Бляха, та хай він тобі не подобається хоч сто років, потрібна мені твоя думка, як сухій сраці попіл! — завершив дискусію Мартофляк, тим більше, що на столі з’явилися свіженькі двісті п’ятдесят.
— Ростику, а в яких саме містах Америки ти побуваєш? — досить невиразно проплутав язиком Білинкевич.
— Я щасливий, що ми вже перейшли на «ти»,— дав йому зауваження замість відповіді Мартофляк.
— Хто він такий, цей паршивий мудак з рожевими щічками? — відізвався нарешті Гриць, який мовчав десь так близько сорока хвилин.
— Я ваш товариш, Грицю,— пояснив йому Білинкевич.
— А мені здається, що ти не наш товариш. Ти майорові товариш.
— Ні, чесне слово, пора вже звідси йти! — знову захвилювалася Марта.
— Хто ти такий? — продовжував Гриць.— Я знаю всіх, тут присутніх. Я знаю Ореста Хомського, це прекрасний поет з Леніг… з Ленін-граду, я знаю Ростика Мартофляка, це величезний поет, це мій товариш, я знаю його красиву дуже жінку Наталю.
— Марту,— поправив Білинкевич.
— Марту,— повторив Гриць,— я знаю Юрка Немирича, це колосальний поет і прекрасний товариш, я знаю себе. А ти хто? Хтось мені може розказати про цього дивного чоловіка?
Усі мовчали, тоді Білинкевич почав пояснювати:
— Розумієш, я член ОРГКОМІТЕТУ…
— Ти нагла свиня,— з усмішкою перебив йому Гриць.
— Грицю, не треба, я ж просив,— нагадав Мартофляк.
— Вибач, він трохи перебрав,— сказав Немирич Білинкевичу.
— Юрік, скажи йому про це, він тебе послухає,— заканючив Білинкевич.— Я ж так старався для всіх вас… — і сльоза покотилася по його щоці.
— Грицю, досить! — владно наказав Мартофляк.— Він непоганий хлопець, навіть якщо кагебіст.
Ця фраза несподівано заспокоїла Штундеру. Тим часом Хома, який справляв враження найтверезішого серед присутніх, інтимно поцікавився в Білинкевича:
— Ти міг би позичити до завтра дві сотні?
— Міг би. А що?
— Ну, то розраховуйся з Бодьом, а я тобі завтра поверну!
— Що ти, Орку, не треба нічого повертати,— замахав руками Білинкевич.
— Я на чужий кошт не пиячу,— відрубав Хомський.— Котра година, товариство? — голосно звернувся до всіх.
— За півгодини починається,— відповіла йому Марта.
— Так. Слухай сюди, Білинкевич.— Хомський говорив чітко, як командир підводного човна.— Ідеш до Бодя, розраховуєшся, але з тим, що кожному ще по каві й по п’ятдесят коньяку. Тоді приходиш і доповідаєш мені загальний рахунок. Пішов!
Білинкевич полетів як торпеда. Йому було радісно, що з ним знову розмовляють по-людськи.
— Тепер я прошу уваги,— як міг урочисто, сказав Гриць.— Зараз я читаю свій останній вірш. Це мій найкращий вірш. Про одного чоловіка. Він досить довгий. Я прошу всіх слухати і не перебивати. Це зовсім новий вірш. У ньому я все сказав, ви почуєте. Це мій передостанній вірш.
— Передостанній чи останній? — запитав Хома.
— Останній не рахується. Цей — передостанній. Я просив не перебивати.
Усі слухали. Мартофляк хотів закурити, припаливши до фільтру, але Марта
вчасно побачила.
— Зараз я згадаю. Зараз. Там колосальний перший рядок.
— I тільки? — спитав Хома.
— Не п. Зараз я згадаю. Це верлібр.
Усі слухали, але вирази на лицях вже мали трохи знуджені.
— Я написав його позавчора. Той, котрий написав учора, не рахується.
Ю. Андрухович

УРОК № 67. Тема. Ознайомлення з творами сучасних письменників, українська література 10 клас

Повернутися на сторінку Конспекти української літератури. 10 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.