УРОК № 66. Тема. Українська російськомовна поезія (огляд), українська література 11 клас

УРОК № 66. Тема. Українська російськомовна поезія (огляд), українська література 11 клас

Мета: ознайомити учнів з українською російськомовною поезією, її основними темами та мотивами, особливостями; розвивати й удосконалювати навички самостійного оцінювання різних літературних явищ, аналізу поетичних творів; поглиблювати вміння висловлювати власні думки з приводу прочитаного; виховувати толерантність, любов до літератури, естетичний смак.

Очікувані результати: учні вміють розповідати про українську російськомовну поезію, називають найвідоміших представників, їхні твори, аналізують поезії.

Обладнання: портрети письменників, видання творів, ілюстративні матеріали.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Хід уроку № 66. Тема. Українська російськомовна поезія (огляд), українська література 11 клас

I. Актуалізація опорних знань учнів

Перевірка домашнього завдання.
Зачитування написаних учнями листів до сучасних письменників (можливе надсилання адресатам або оформлення «відкритих листів» для ЗМІ).

II. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.
Так уже склалося у нашому великому, глобалізованому, інтернаціональному світі, що в одній державі живуть представники різних націй, носії різних мов. Але вони виросли тут, це їх рідна земля, яку вони люблять не менше за інших. Картина наших уявлень була б неповною, коли б ми не познайомилися з російськомовною поезією, яка теж внесла частку любові в українську літературу, у свідомість читачів.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.
З ім’ям Л. Кисельова ви знайомі ще із сьомого класу. Згадайте його вірші «Стати б хоч на менти лічені…», «Земля така гаряча», «Катерина» і «Додому», де його серце розривається між двома столицями. Л. Кисельов із тих поетів, чий талант спалахнув яскравою зорею, але дочасно дуже рано згас разом із життям. Проте його поетична зоря світить і сьогоднішнім читачам, і, безперечно, буде світити прийдешнім.
Ось як пише про поета його старший побратим по перу І. Драч: «Про нього вже багато писали, а ще більше будуть писати як про митця справжнього, небуденного, може, забуваючи про одне — він щойно починався і був розрахований за своїми величезними можливостями на довге творче життя, встигши лише пригубити його гіркаво-солодкого трунку.
Леонід народився в сім’ї київського письменника, отже, камінні сторінки міста і білі сторінки книжок були для нього такою ж насиченою реальністю світу, як для багатьох його сільських ровесників, що потім прийдуть у поезію, такими реаліями були зелені сторінки поля і бездонні сторінки неба. Відомо, що духовна конституція митця формується надто рано — Київ поклав свій неповторний відбиток на становлення молодого таланту. Короткий, але надзвичайно плідний творчий шлях молодого поета був осяяний сонцем Шевченка — в різні роки і по-різному писав Леонід про Кобзаря, але завжди висока повага бриніла в його рядках, присвячених великому вчителю життя і поезії. Він сприйняв від нього найбільшу науку, основний заповіт великих поетів — підтверджувати власним життям свої виболені строфи. Молодий поет завжди вражав чистотою свого думання, дивував умінням говорити про головне, суттєве, полишаючи мовчанню оту безплідну тарабарщину, над освоєнням якої трудяться чималенькі легіони, припнуті до пера. Делікатна стриманість вдачі, тиха юнача мудрість, пройнята вогнем безжальної іронії, безборонна вразливість молодої душі, яку то материнськи заладкує час-казкар, то над якою збиткується безбережний і безжальний світ-вітчим.
Юнак дозрівав разом зі своєю добою і намагався все дістати з перших рук, все пізнати, не звіряючись ні на кого, всьому дати свої визначення, доходити свого власного розуміння, а не обходитись загальновживаним ставленням до речей, до ідей, до світу. Саме ця тенденція до першоосвоєння матеріалу, до роздягання популярних легенд і до ствердження своєї першоправди дала такі дивні і глибокі вірші, як «Степан Разин», «Цирюльник», «Цари», «Расковали Прометея…», «Монолог Галилея». Це справжня поезія думки, неспокійної, часом роз’їдаючої рефлексії, це поезія, яка мало турбується про евфонію, про зовнішню бездоганність слова,— вона сповідує свої особливі закони.
Найважливіше — здобувати поезію з речей найбуденніших, підіймати її з землі, одухотворювати щоденну конкретність і радіти, як вона відривається від бруду, посипана золотим пилком фантазії. Простирадло легко перетворюється на вітрило (вірш «Балкон»), але не щезає з очей, не летить у небо, примоцьоване тропами земними до землі. Оця віднайдена міра речей конкретних і речей, народжених фантазією поета, в творчості кожного митця є завжди суто індивідуальною, є його визначальною міткою. Кисельов вражає точністю словесного відтворення первісних вражень про світ, саме небоязню щось спростити чи щось применшити, здатись банальним і неоригінальним. У цій органічній здатності немає і краплі силуваності, надуманості. Є в нього вірші, які піддаються аналізові, тлумаченню, а є такі дивні словесні спалахи, як-от, наприклад, «Подол — плохое место для собак», до яких грішно застосовувати алгебру, тут згадуються слова Пастернака про поезію Тіціана Табідзе: «Взагалі важко говорити про мистецтво, про поезію в цьому винятковому випадку, так якби треба було розбиратися в цих тонкощах на лобному місці…»
В українську поезію Леонід прийшов уже у всеозброєнні майстерності, прийшов з робітні поезії російської, де не тільки вчився, а й сам уже сформувався в поета оригінального, самобутнього. Та все ж у болючі хвилини прозріння і відчуття майбутності свого таланту спалахувало одне і те ж:

Я позабуду все обиды,
И вдруг напомнят песню мне
На милом и полузабытом,
На украинском языке.
И в комнате, где, как батоны,
Чужие лица без конца,
Взорвутся черные бутоны —
Окаменевшие сердца.
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете — только песня
На украинском языке.

І почав свою пісню так, ніби плекав її під серцем все життя і нарешті випустив на волю, як пташку. Щирість і бездоганність, ясність і прозорість, тріпотіння ніжної білої нитки бабиного літа, що зачепилась за шорсткий стан блакитного морозу і провіщає мороз білий. І вже тут — кожен його вірш про найголовніше, про найсуттєвіше. Поезія стає голосом самої душі, її найінтимніших, найпекучіших порухів, вона вже віщає, забувши про слова. І хрестоматійний вірш «Рано ще, рано», і «Дударик», і трагедійний вірш-стогін «Не дайте, щоб заснула край коня» — все це на вищому етапі освоєння сенсу буття, все це — прориви до істини, яка вимагає найвищої сплати за себе — ціною життя. І не захолоне ця істина, і знову вона жива й пекуча для нас, знову невідворотна, як смерть,— Леонід Кисельов згорів заради неї, спалився, творячи її полум’я».

МОНОЛОГ ГАЛИЛЕЯ

…И пусть меня сожгут, как Галилея!
Из стихов начинающего поэта

А все-таки Земля стоит на месте!
На трех китах, киты на черепахе,
А черепаха… Эта черепаха
На ваших спинах, олухи, стоит.
Неправда, будто вам нужны герои,
Вы травите живых, вам нужен труп.
Огромною и жадною толпою
Вы побежите к моему костру.
Вы будете скрывать свое веселье,
Стонать в тавернах: Галилей сожжен!
И, распалясь увиденным, в постели
С особенным усердьем тискать жен.
Но этого не будет, я умней,
Вам не увидеть моего сожженья.
Кричите, что продался Галилей.
Есть вещи поважнее ваших денег.
Я буду жить! Наперекор всему!
Смотреть на солнце, улыбаться детям,
Подмигивать портрету своему
И слушать птичье пенье на рассвете.
Как это важно — чувствовать и знать,
Что луг (могу лицом зарыться в травы),
Цветок (могу его поцеловать).
Есть вещи поважнее вашей правды.

Виразне читання поезій Л. Кисельова.
(Учні виразно читають вірші «Я позабуду все обиды…», «Цари», «Язык не может сразу умереть…» та ін.)

Обмін враженнями щодо прочитаного, стильової манери автора.

Продовження міні-лекції вчителя.
Микола Миколович Ушаков народився 6 червня 1899 року в м. Ростові-Ярославському, у сім’ї службовця. Закінчив Київську першу гімназію та Київський інститут народного господарства (1924). Працював на кінофабриці, співробітничав із редакціями газет і журналів. Багато їздив по країні. Має чимало державних відзнак, серед них Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка. Крім збірок віршів та прози, перекладав російською мовою І. Франка, Лесю Українку, М. Коцюбинського та інших, редагував російські твори Т. Шевченка й М. Коцюбинського.
Іменем М. Ушакова названа літературна премія, котрою нагороджують кращих російськомовних українських поетів.
Україну, Київ, де пройшло майже все його творче життя, поет описував з особливою симпатією. Поетична манера Ушакова вирізняється яскраво вираженою індивідуальною своєрідністю.
Глибокий і ясний погляд на життя, точна деталь, місткий образ, виразна мова, майстерна ритміка — такі характерні риси поезії цього тонкого лірика, великого майстра художнього слова.
Не стало письменника в 1973 році.

Виразне читання поезій М. Ушакова, обмін враженнями щодо прочитаного.

* * *
М. Ф. Рыльскому

«Суровый Дант не презирал сонета»,
но в наши времена
ни слез,
ни грез
уже не вызывала форма эта
и, кажется,
состарилась всерьез.
И все же песенка ее не спета.
Сонет в подарок Рыльский нам принес
в тот милый край,
где из окна поэта
Китаев виден и днепровский плес.
Сонет открыл глаза,
очнулся,
ожил,
заметил многое и подытожил, заговорил,
как прежде, молодой.
У славы он опять в почетных списках,
а врач его в созвездье сердцу близких
сияет многоцветною звездой.

П. Г. ТЫЧИНЕ

Восторженный Ваш ученик —
не первый меж учениками,—
пытаюсь следовать за Вами,
но тайны Вашей
не постиг.
И мне порою только снится
недосягаемая высь,
неуловимая граница,
где музыка и жизнь
слились.

Продовження міні-лекції вчителя.
Леонід Миколайович Вишеславський народився 18 березня 1914 року в м. Миколаєві у сім’ї інженера. З 1921 року жив у Харкові. Учився на робітфаці при електротехнічному інституті (1930-1933) і на біологічному факультеті університету, відвідував літературну студію при Будинку українських літераторів ім. В. Еллана-Блакитного. У 1936 році перевівся на літературний факультет Київського університету. Після закінчення цього закладу 1938 року завідував літературним відділом у газеті, навчався в аспірантурі, викладав у Київському педагогічному інституті.
Під час Другої світової війни був кореспондентом армійських газет. Після демобілізації (1946) повернувся на педагогічну роботу в Київський педінститут, захистив кандидатську дисертацію. У 1958-1965 роках очолював редколегію київського журналу «Радянська Україна» («Веселка»), мав багато державних нагород. Помер 2002 року в Києві.
Поет, перекладач, критик, літературознавець. У поезії намагався крокувати в ногу із часом. Його «Зіркові сонети» (1962) вийшли з передмовою першого космонавта Ю. Гагаріна. Лауреат премії ім. П. Тичини та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Виразне читання поезій Л. Вишеславського, обмін враженнями щодо прочитаного.

МОВА

Эта мова величава и проста.
В. Маяковский

Зарделся маков цвет. Вкусней запахла мята.
Белеет у воды гусиное перо.
В заречной стороне поют, поют дивчата —
их песни широки, как степи, как Днипро.
В тех песнях, мне родных и милых с колыбели,
я — русский — различал в тиши вечеровой
днепровской чайки стон, и скрип карпатской ели,
казачьей сабли звон и Ненасытца вой.
Подсолнух у плетня повернут к струям света.
К истокам красоты повернуты сердца.
Народ… Его язык — его души примета,
подобно цвету глаз или чертам лица.
О чем успела мне в безмолвье молвить мова,
когда ненастным днем упал я на траву
и — раненый лежал? О том, что встану снова,
что речь земли — жива, а значит — я живу!
В кривбасских рудниках, у вышек Борислава,
в распаханной степи у юного леска
о будущем гремит — простой и величавый —
всегда живой язык Шевченка и Франка.
Он мне поддержкой был на всем пути суровом,
я к нежности его с далеких лет привык,
меня пленила степь своим пахучим словом
и подарила мне свой песенный язык.

КОСАРАЛ

Памяти Т. Г. Шевченко

Был на Арале остров. Плоский остров.
Безлюдный остров ссылки и тоски.
Безжизненный. Казавшийся погостом.
Сухие ветры. И пески. Пески.
Но там росло и зеленело слово.
Живые корни сквозь пласты песка
там добрались до самого живого,
таящего бессмертье родника.
Прошедший век переминался грузно,
и подымал, и мучал, и карал…
Река в песках переменила русло.
Косой столетья скошен Косарал.
А голос правды так же свеж и нов, —
он долговечней рек и островов.

Продовження міні-лекції вчителя.
Борис Олександрович Чичибабін народився 9 січня 1923 року в м. Кременчуці. Справжнє прізвище — Полушин. Належить до когорти «шістдесятників».
Виховувався в родині офіцера, закінчив школу в Чугуєві Харківської області. Свій псевдонім узяв на честь двоюрідного діда з боку матері, академіка Олексія Євгеновича Чичибабіна, видатного вченого в галузі органічної хімії й одного з перших радянських громадян, котрі не захотіли повертатися на батьківщину. У 1940 році Борис вступив на історичний факультет Харківського університету, але на початку війни його демобілізували в армію і він служив на Закавказькому фронті.
У 1945 році вступив на філологічний факультет ХДУ, але вже у червні 1946 року був заарештований і засланий на 5 років таборів — «за антирадянську агітацію».
«Тюремна лірика» Б. Чичибабіна широко розійшлася по країні навіть без друкування.
Після повернення з ув’язнення поет поринув у творчість, громадянську лірику, ставши «новим Радищевим», гнів і печаль якого викликають «державні хами». У своїй поезії Б. Чичибабін висловлює співчуття всім пригнобленим народам повоєнної радянської імперії — кримським татарам, євреям, мешканцям Прибалтики. Із синівською ніжністю він відгукується про рідну Україну.
На початку — в середині шістдесятих Чичибабін з успіхом читає вірші на поетичних вечорах, веде літературну студію. Виходять збірки його творів. Але тиск цензури призвів до того, що багато поезій виявилися декларативними й навіть антидемократичними (наприклад, про вторгнення радянських військ у Чехословаччину 1968 року). Це відштовхнуло від митця читачів й призвело його до глибокої духовної кризи.
У роки так званої перебудови вірші Б. Чичибабіна завдяки їхній прямоті й відсутності фальші зазвучали злободенно, актуально, їх друкували в пресі, у збірниках. 1990 року за книгу «Колокол» поет отримує Державну премію СРСР. Він бере участь у роботі товариства «Меморіал», дає інтерв’ю, виїжджає в Італію, в Ізраїль.
Помер Б. Чичибабін 1994 року в Харкові.

Виразне читання поезій Б. Чичибабіна, обмін враженнями щодо прочитаного.

* * *
С Украиной в крови я живу на земле Украины,
и, хоть русским зовусь, потому что по-русски пишу,
на лугах доброты, что ее тополями хранимы,
место есть моему шалашу.
Что мне север с тайгой, что мне юг с наготою нагорий?
Помолюсь облакам, чтобы дождик прошел полосой.
Одуванчик мне брат, а еще молочай и цикорий,
сердце радо ромашке простой.
На исходе тропы, в чернокнижье болот проторенной,
древокрылое диво увидеть очам довелось:
Богом по лугу плыл, окрыленный могучей короной,
впопыхах не осознанный лось.
А когда, утомленный, просил: приласкай и порадуй,
обнимала зарей, и к ногам простирала пруды,
и ложилась травой, и дарила блаженной прохладой
от источника Сковороды.
Вся б история наша сложилась мудрей и бескровней,
если б город престольный, лучась красотой и добром,
не на севере хмуром вознес золоченые кровли,
а над вольным и щедрым Днепром.
О земля Кобзаря, я в закате твоем, как в оправе,
с тополиных страниц на степную полынь обронен.
Пойте всю мою ночь, пойте весело, пойте о славе,
соловьи запорожских времен.

Евристична бесіда.
— Що об’єднує російськомовну поезію української тематики? (Любов, повага до України, її культури, митців.)
— Чим приваблює ця поезія?
— Яка стильова манера переважає?
— Чия творчість, вірш запам’яталися, вразили вас? Чим саме?

IV. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».
— Я вважаю, що мої літературні горизонти після цього уроку поширилися, збагатилися, бо.

V. Домашнє завдання
Підготуватися до уроків з літератури рідного краю.

УРОК № 66. Тема. Українська російськомовна поезія (огляд), українська література 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.