УРОК № 64. Тема. Сучасна українська література (огляд), українська література 11 клас

УРОК № 64. Тема. Сучасна українська література (огляд), українська література 11 клас

Мета: ознайомити учнів з історико-культурною картиною літератури кінця XX — початку XXI ст., викликати інтерес до сучасного мистецтва, допомогти зрозуміти його тенденції; розвивати навички самостійного оцінювання естетичної ідейно-художньої вартості сучасних творів, вміння висловлювати власні враження та думки; виховувати прагнення до всебічної гармонійної освіти й самовдосконалення, любов до літератури, повагу до вічних цінностей.

Очікувані результати: учні вміють характеризувати тематику, проблематику, стильові течії, жанрові особливості сучасної української літератури, називають найвідоміших представників, їхні твори, висловлюють власне ставлення до сучасних авторів та їхньої творчості.

Обладнання: «портретна галерея» письменників, виставка книг, твори сучасного живопису.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Хід уроку № 64. Тема. Сучасна українська література (огляд), українська література 11 клас

I. Актуалізація опорних знань учнів
Звіт про написання домашніх творів.

II. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.
«…Коли американці свого часу запускали з мису Канаверал дослідну станцію з якимсь особливо потужним телескопом, що мав прецизійно точну систему дзеркал, то, виявивши в останній момент дефект головного дзеркала, призупинили запуск, усунули дефект і лише тоді запустили цей телескоп на орбіту.
В переносному значенні таким телескопом, з такою системою дзеркал, у кожній нації, в кожному суспільстві повинен бути весь комплекс гуманітарних наук, з літературою, освітою, мистецтвом,— і в складному спектрі цих дзеркал і віддзеркалень суспільство може мати об’єктивну картину самого себе і давати на світ невикривлену інформацію про себе, сфокусовану в головному дзеркалі. Ефект головного дзеркала, точність його оптики грають вирішальну роль.
У нас же цей телескоп давно застарів, ніколи не модернізується, його обслуга часом не дуже й грамотна, а часом і недобросовісна й упереджена, так що нація відбивається не в системі розумно встановлених дзеркал, фокусується не в головному дзеркалі, а в скельцях некоректно поставлених лінз і призм, що заломлюють її до невпізнання. Маємо не ефект, а дефект головного дзеркала, місцями воно розбите, уламки розкидані скрізь по світу. Та й взагалі цей телескоп встановлений нам не нами. Запрограмований на систему анахронічних уявлень, він умисно спотворює обличчя нації. Відтак і живемо в постійному відчутті негараздів, психологічного дискомфорту, викривленої істини. В той час, коли справжня дослідна станція з потужним нашим телескопом давно вже повинна пролітати над світом, вивчати світ об’єктивно і об’єктивно ж віддзеркалювати світові нас.
Раніше це було неможливо. Ми були у складі імперії, вона робила свій імідж на експорт, коригувала систему ідеологічних дзеркал, створювала ілюзію своєї, а відтак і нашої, присутності у світі. Насправді ж ми були на світовій сцені лише по цей бік залізної завіси. Чманіли в ідеологічній риториці, самі собі аплодували, не бракувало й запевнень, що ми великий народ, носії передових ідеалів, що у нас всесвітньо відомий Шевченко etc. Водночас відбувався нечуваний за цинізмом геноцид нації шляхом репресій, голодоморів та асиміляції, послідовна її дискредитація в очах народонаселення, індексування чіпких ідеологем типу «націоналісти», «сепаратисти», «зрадники», і все це в сліпучих перехресних променях добре відшліфованих імперських лінз.
Коли ж з гуркотом упала залізна завіса, виявилося, що по той бік завіси нас нема. Україну мало хто знає, її все ще плутають із Росією, її проблеми для світу неактуальні, за нею тягнеться шлейф історичних упереджень, не спростованих нами й досі.
Для багатьох це було страшним відкриттям, для декого прикрою несподіванкою, а дехто буквально пережив шок. А надто це тяжко було, я думаю, для молодих амбітних людей, що саме входили у життя, не об-тяжені тягарем ретроспекцій, ані жодним з національних комплексів, готові гідно жити і працювати. А тут раптом така гнітюча і принизлива реальність.
Що повинна була відразу зробити Україна? Насамперед — об’єктивно оцінити ситуацію. Поставити свою оптику, свою систему дзеркал. Розробити свою гуманітарну політику, її стратегію та пріоритети. Зафіксувати себе у свідомості людства парадоксом молодої держави з тисячолітньою культурою, що була досі заблокована в силу історичних причин. Бути відкриттям для світу, а не морально ущербним народом в абераціях чужих віддзеркалень.
То звідки ж він, цей дефект головного дзеркала?
Згадайте чарівну казку Андерсена «Снігова королева». Там все починається з того, що один дуже лютий чорт зробив дуже дивне дзеркало. «Це дзеркало,— цитую,— мало незвичайну властивість: все добре і прекрасне зменшувалося в ньому до неможливого, а все негідне й погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим».
Оце він і є — дефект нашого головного дзеркала. Його зробив чорт. А учні й послідовники чорта,— цитую далі,— «всюди бігали з тим дзеркалом і, нарешті, не залишилося жодної країни, жодної людини, які б не відбилися у тому дзеркалі спотвореними». Тоді поплічники чорта полетіли в небо, ще й там хотіли порозважатися. Але дзеркало відбивало такі страхіття, робило такі гримаси, що аж випало з їхніх рук, брязнуло об землю й розбилося на мільйони скалок.
«І ці скалки наробили ще більше лиха, ніж саме дзеркало». Вони літали скрізь по світу і якщо потрапляли комусь в око, то «людина з такою скалкою в очах бачила все навиворіт або тільки найпоганіше, бо кожна скалочка мала ту ж силу, що й ціле дзеркало. Декотрим людям скалочка потрапляла в серце… і серце перетворювалося на маленьку крижинку». «А по світу літало ще багато таких скалочок».
Не буду розшифровувати, що то за чорт і хто його поплічники. Sapienti sat. Скажу тільки, що ті скалочки літають по світу й досі, і люди з такими скалочками в очах бачать зовсім не ту Україну. Але все це реверберації старих імперських дзеркал з облізлою вже амальгамою.
На щастя, дедалі більше людей не хочуть, щоб такі скалочки потрапляли їм в очі і в серце.
Отож, історія триває. І якщо ми вчора не випили брому, читаючи її, то сьогодні й завтра будемо здатні її творити.
Тільки не треба чекати, щоб хтось вам зробив ваше власне індивідуальне дзеркало і вмонтував його в систему суспільних дзеркал. Кожен має зробити це сам. Демократія тим і добра, що при демократії не держава руйнує людину, а людина будує державу. І саму себе, і своє гідне життя, і гуманітарну ауру своєї нації».
Так пише Ліна Костенко у своїй знаменитій лекції «Гуманістична аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитаній в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» 1 вересня 1999 року.
На фоні цієї «гнітючої і принизливої реальності» в українській літературі особливо інтенсивно починає розвиватися постмодернізм, який у світовій літературі зайняв уже досить значний культурно-мистецький простір. Як не дивно, але саме засади постмодернізму відповідали тодішньому (і, мабуть, теперішньому) станові душі творчої молоді: відчуття універсальної порожнечі після втрати ідеологічних ілюзій (а вони передалися генетично від батьків і дідів), розгляд усіх цінностей як відносних, культ незалежної вільної особистості.
Про складнощі й характерні риси сучасного літературного процесу ми поміркуємо сьогодні на уроці.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.
Періодизація в літературі — річ дуже умовна. Про нову українську літературу ми говоримо з часів Котляревського і Шевченка, про новітню — з другої половини XX ст. Досить умовним є й поділ на «шістдесятників», «сімдесятників», «вісімдесятників», «дев’яностників» та «двохтисячників», адже дехто з письменників пройшов усі ці етапи й еволюцію у своїй творчості, а дехто не пройшов такої еволюції й залишився вірним своєму письменницькому кредо. Термін «молодий» часто стосується не віку митця, а часу його появи в літературі.
У літературному процесі сьогодення активно працюють представники різних мистецьких течій чи напрямків — традиційного народницько-реалістичного; модерністського з тяжінням до нового чи старого традиціоналізму; постмодерністського з елементами неоавангардизму.
Ми зосередимо увагу на постмодернізмі.
— Пригадайте, що ви знаєте про постмодернізм з уроків світової літератури.
Умберто Еко писав: «…В усіх книжках говориться про інші книжки… будь-яка історія переповідає історію, яка вже переповідана…» І стверджував: «Постмодернізм — не хронологічно фіксоване явище, а певний духовний стан. У цьому сенсі слушним є твердження, що кожна доба має власний постмодернізм».
Саме тому ми можемо пояснити наявність рис постмодернізму у творах представників старшого покоління літераторів — П. Загребельного, В. Земляка, В. Шевчука та ін.

Літературознавці відзначають такі риси постмодернізму:
— у центрі уваги — не минуле людей, а текст як паралельна реальність або паралельне минуле; гіперболізація невідповідності між сучасною мовою, за допомогою якої ми намагаємося вивчати минуле, і самим минулим;
— визнання неможливості отримання «позитивного» знання, тобто з’ясування того, що насправді було колись із людиною;
— мова — не представник реальності, а сама реальність, замкнена й самодостатня система знаків;
— провідний метод — думати про минуле, а не досліджувати його через інтуїцію, осяяння, «прислухання».
Із методів для постмодернізму характерні: гра з читачем, іронічність, пародійність, карнавальність, інтертекстуальність, суперечливість, парадоксальність.
Сучасний письменник Ю. Андрухович так оцінює нинішню культуру: «Саме нова, молода культура і тільки вона є по-справжньому не-цензурованою, нескорумпованою і — наважуся вжити дещо заоскомлене слово — незалежною».
Отже, про молодих. 1985 року у Львові Ю. Андрухович, О. Ірванець, В. Неборак заснували літературне угруповання Бу-Ба-Бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада). І. Лучук, Н. Гончар, Р. Садловський склали угруповання «ЛуГоСад». Ці неоавангардисти із традиційного надбання бурлеску використовують передусім епатажний, пародійно-знижений тон, вказуючи на невідповідність застарілих суспільних та літературних цінностей новій історичній ситуації. Їхній стиль не має обмежень. І політика, й економіка, й мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя. У дев’яностих роках у Києві з’явився літгурт «Нова дегенерація», у Харкові — «Червона фіра», лідером якої був С. Жадан. Можна назвати ще низку літературних об’єднань, як-от творча асоціація «500», «Пропала грамота», «ОЧІ», «Пси Святого Юра», «Музейний провулок, 8» та ін. Своєрідною опозицією до Спілки письменників України стала створена у 1997 році АУП — Асоціація українських письменників. 118 її учасників проголосили своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням XX ст.
Осередками розвитку сучасної літератури стали часописи «Сучасність», «Слово і час», «Кур’єр Кривбасу», «Дніпро» (оновлений), бібліотечка «Дивослова» та ін.
— Згадайте, із творчістю яких сучасних письменників ви знайомилися в попередніх класах? Яке враження про них у вас склалося? (І. Малкович, Е. Андієвська, В. Герасим’юк, С. Чернілевський, І. Жиленко, І. Калинець, Л. Пономаренко, В. Голобородько; митці, що створювали візуальну (зорову) поезію та ін.)
У літературознавстві розрізняють літературу елітну (елітарну) і масову.

Робота зі словником літературознавчих термінів.

Масова література — 1. Література, розрахована на масового, пересічного читача. 2. Твори, які за своїми художніми якостями не сягають рівня класики. 3. Низькопробна література, розрахована на низькі смаки читачів.

У сучасній англо-американській критиці вона називається популярною літературою, в німецькій — тривіальною, у французькій — паралітературою (пара з грец.— подібний). Загальними рисами всіх різновидів масової літератури є її розважальний характер та масове тиражування.
Масова література не однорідна: є літературний «низ» — література, що культивує аморалізм, жорстокість, грубий натуралізм,— і белетристика — науково-фантастичні, пригодницькі, детективні та ін. твори, які мають велику популярність у читачів і сприяють утвердженню загальнолюдських моральних цінностей.

Елітарні твори (від франц. elite — краще, добірне) вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності; часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого й розвиненого читача, який би в процесі знайомства з текстом залучався до «співтворчості».

Літературний практикум.
«Прочитайте», «розшифруйте», уявіть картину за такими поезіями.

А рима
Дверима
Гуп.
(Н. Гончар, «ЛуГоСад»)

Орієнтовна відповідь.
Можливо, коли поет складав вірш, хтось гупнув дверима — і рима «втекла». А може, такий вірш, що рими б’ють, як настирливе, набридливе гупання дверима. А можливо…

Приходьте до мене завтра!
Я розкажу вам правду! П
риходьте до мене автра
Я розкажу вам равду!
Пи одьте о мее авра
Я оза жу ам аву!
Пи о те о мее ава
Я ао жу а ау!
И о е о ее аа!
Я оа у а ау!
(Юрко Позаяк)

Орієнтовна відповідь.
Можливо, герой не набереться відваги розповісти правду ні завтра, ні будь-коли. Він — боягуз, і може із себе видавити лише незрозуміле аоу аау! А можливо, це чиновник, що зволікає, випрохуючи таким чином хабаря. А може…

КОЗА-ДЕРЕЗА
Все змішалося — злидні і зло,
і антихристська сила.
О північна Козо-Дерезо,
що ти тут загубила?
Триста років у нашій траві
(кажеш: їла листочок).
Триста літ мед-вина ручаї
(кажеш: пила ковточок),
триста літ наші княжі ліси
ти із печі косила.
Але — чуєш? — в лісах — голоси —
це вертається сила.
Ревка цап твій в страху. Допекло
нам в байраках конати:
свиснув рак — встав байрак — загуло —
Ми вертаєм до хати!
(І. Малкович)
(Без коментарів.)

Огляд картин сучасного живопису, обмін враженнями.
(Художники В. Попов, І. Марчук, О. Клименко, О. Петрова, В. Кононенко, А. Ткаченко, С. Аккерман, М. Левицький, О. Скоп, М. Бабак, Г. Вишеславський та ін.)

Прослуховування аудіозаписів пісень.
(Прослуховуються аудіозаписи пісень на слова сучасних українських поетів (гурт «Мертвий півень» — «Садок вишневий»; гурти «Плач Єремії», «Океан Ельзи», пісні з фестивалю «Червона рута» та ін.).)

IV. Закріплення знань, умінь та навичок

Проблемне завдання.
Визначте мотиви, асоціації та риси новітньої поезії, прочитавши уривок із вірша І. Римарука «Портрет» (збірка «Висока вода»).

У покинутій хаті обмітає щоніч домовик
Биту шашелем раму, старий полотняний рушник.
В димаревому горлі, в забитому роті вікна
Перекочує вітер обпалене сонце: «війна».

Орієнтовна відповідь. Позачасовість та позапросторовість: це нагадує і чорнобильську зону, і зникаючі села, і локальні війни, і пам’ять Другої світової; незвичні натуралістичні метафори та ін.

V. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».
— Найбільш цікавою мені здалася думка.

VI. Домашнє завдання
Знати матеріал про тенденції розвитку сучасної літератури; підготуватися до презентації проекту.

УРОК № 64. Тема. Сучасна українська література (огляд), українська література 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Комментарии закрыты.