УРОК № 6 Тема. М. Рильський. Філософічність, афористичність його лірики, пошук душевної рівноваги, краси в житті та в душі, українська література 11 клас

УРОК № 6 Тема. М. Рильський. Філософічність, афористичність його лірики, пошук душевної рівноваги, краси в житті та в душі, українська література 11 клас

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменника, допомогти усвідомити майстерність поетичних творів, смислову і настроєву значущість образів та деталей; розвивати вміння виразно й усвідомлено читати, аналізувати поезії, визначати риси індивідуального стилю; виховувати любов до поезії, естетичний смак, повагу до загальнолюдських цінностей.

Очікувані результати: учні знають матеріал про життєвий і творчий шлях поета, вміють визначати риси його індивідуального стилю, аналізувати прочитану поезію, висловлювати власну думку про неї.

Обладнання: портрет письменника, видання його творів, ілюстративні матеріали до біографії, творів.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Хід уроку № 6 Тема. М. Рильський. Філософічність, афористичність його лірики, пошук душевної рівноваги, краси в житті та в душі, українська література 11 клас

I. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

На питання, хто такі «неокласики», Максим Рильський відповів: «А хто такі класики, знаєте?.. Це ті, що створили невмирущі твори.

«Нео» — новий. Неокласики — нові класики. …Самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу і гордість людства,— учнями класиків. Вони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український ґрунт, прищепити їй пагони класичної спадщини».

Знову про «неокласиків» та одного з найяскравіших представників «грона п’ятірного нездоланих співців» (М. Драй-Хмара) — М. Рильського — піде наша розмова на уроці.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Завдання учням.

  • Розкажіть про «неокласиків» та їхню творчу платформу.
  • Виразно прочитайте одну з поезій М. Зерова, зробіть її короткий аналіз.
  • Визначте риси індивідуального стилю М. Зерова. (Інтелектуальність, ілюзії, філософічність, тонка іронія, струнка, чітка побудова вірша та ін.)

IІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Міні-лекція вчителя (або повідомлення учня).

В тобі, мистецтво, у тобі одному
Є захист: у красі незнаних слів,
у музиці, що вроду, всім знайому,
втіляє у небесний перелив;
В тобі, мистецтво,— у малій картині,
Що більша над увесь безмежний світ!
……………………………….
Твої діла — вони одні нетлінні,
І ти між квітів найясніший квіт.

Так сформулював своє естетичне кредо Максим Рильський (вірш «Коли усе в тумані життєвому» збірки «Під останніми зорями» (1918). Він був митцем від народження: батько його Тадей Рильський — етнограф, фольклорист, просвітитель, громадський і культурний діяч, мати, Меланія Федорівна, хоч і проста селянка,— хранителька народної мудрості, пісенного фольклору. У 15 років М. Рильський, названий на честь українського героя Максима Залізняка, уже мав власну поетичну збірку «На білих островах».

Народився М. Рильський 1895 року в Києві. У 7 років не стало батька, тому сім’я переїхала в родовий маєток — село Романівку (нині Житомирська область). Зростав серед розкішної природи, у колі сільських однолітків, яких не цурався, незважаючи на своє панське походження.

Далі була приватна гімназія В. П. Науменка, проживання в родинах композитора М. Лисенка, етнографа і фольклориста О. Русова, знайомство і спілкування з відомими мистецькими особистостями того часу — Д. Ревуцьким, П. Саксаганським та багатьма іншими.

З 1915 року М. Рильський — студент медичного факультету Київського університету, через два роки продовжив навчання на історико-філологічному, але революція, громадянська війна змусили його перервати освіту й переїхати в село, де він учителював у початковій школі. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

У 1918 році вийшла збірка М. Рильського «Під осінніми зорями». Цікаво, що молодий поет надавав перевагу елегійному, осінньо-мінорному звучанню творів, а не, скажімо, весняно-мажорному, притаманному юності, як це було у П. Тичини. Не знайшли відображення в поезіях Рильського ні буремні події революції, ні роки громадянської війни. Очевидно, кров, розстріли, братовбивство не вписувалися у вимріяний світ, де оживали герої Еллади, з’являлися Афродіта й Беатріче, буяли краса природи, життя.

Саме це й привело М. Рильського до «неокласиків». Протягом десятиріччя вийшло 10 книжок поезій та кілька книг перекладів творів О. Пушкіна, А. Міцкевича, М. Лермонтова, Данте, французьких поетів.

1931 року, у день народження Рильського заарештували, і він більше ніж півроку просидів у Києві в Лук’янівській в’язниці.

Безкінечні допити з моральним і фізичним тиском не пройшли безслідно. Поет був звільнений «за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду», але вийшов із тюрми іншою людиною. Не в змозі протистояти режимові, він був змушений поставити поезію на службу владі. Це засвідчили наступна збірка «Знак терезів», віршована повість «Марина» та ін. Відтоді в його творчості — два напрями, «два крила». Одне — офіційне, офіціозне, друге — особисте, ліричне, суто мистецьке, незалежне від політики, часу.

У радянську добу М. Рильський видав 35 книжок поезій, кращі серед яких — «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград», «Голосі-ївська осінь», «Зимові записи», зробив багато перекладів зі слов’янських та західноєвропейських літератур, написав чимало наукових праць з мовознавства та літературознавства.

Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилося в обранні його академіком АН УРСР та АН СРСР, головою правління Спілки письменників України, депутатом Верховної Ради СРСР; він очолив Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, мав численні державні відзнаки та нагороди. Та найбільшою нагородою для поета є захоплення читачів від чудових поетичних рядків, сповнених життєвого оптимізму, краси буття, мудрої філософічності.

Виразне читання віршів М. Рильського.

* * *
Як Одіссей, натомлений блуканням
По морю синьому, я — стомлений життям —
Приліг під тінню осокора старого.
Зарився в листя і забув про все.
Якісь думки — чи тіні їх — снуються
В дрімоті тихій. Листя миготить,
Упав на стовбур білий відблиск сонця,
І комашинка лізе по йому.
І я засну під безтурботний шелест
З надією, що, граючись м’ячем,
Мене розбудить ніжна Навсікая,
Струнка дочка феацького царя.

* * *
Спинилось літо на порозі
І дише полум’ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя,—
Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?
Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?

* * *
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.
Вже й любов доспіла під промінням теплим
І її зірвали радісні уста,—
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить.
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.

* * *
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерного грою,—
Пролісків перших блакитні отари.
Земле! Як тепло нам із тобою!
Глибшає далеч. Річка синіє,
Річка синіє, зітхає, сміється.
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!

* * *
Пером огненним вічність пише
Свій нескінчимий фоліант
І вітер з ніжністю колише
Листки замислених троянд.
Краса іде, гаптує злотом
Ясні, глибокі небеса,—
А ми затоптуєм болотом
Все те, що в нас самих — краса.

ШОПЕН
Шопена вальс. Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчений цілунок?
Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі «достигло идеала»,
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми.
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави…
В сніги, у сиву сніжну невідомість
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий — хто вгадає? —
Гарячий чи холодний — хто збагне? —
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю —
Б’є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги —
І простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше!
Це щастя! Щастя! Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги —
І знову бачу те лице, що ледве
Із хутра виглядає. Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості — хто теє скаже?
То сльози смутку — хто не розгада?
А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах. Це щастя! Це любов!
Це безнадія! Пане Фредеріку,
Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це — тільки вигадка моя,
Проте. Нехай вам Польща чи Жорж Занд —
Коханки дві, однаково жорстокі! —
Навіяли той ніжний вихор звуків,—
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте.

СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР
(Уривки)

Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Благословенна в болях ран
Степів широчина бездонна,
Що, як зелений океан,
Тече круг білого Херсона,
Що свій дівочий гнучий стан
До Дніпрового тулить лона.
Благословенна ти в віках,
Як сонце наше благовісне,
Як віщий білокрилий птах,
Печаль і радість наша, пісне,
Що мужність будиш у серцях,
Коли над краєм хмара висне.
Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простує, занедбавши храми.
Благословен мечів ясних
Огонь, отчизни охорона,
Іржання коней бойових,
Морських походів даль солона
І «Енеїди» владний сміх,
Полтави тихої корона,
Гаряча дума Кобзаря,
Що і в огні не спопеліє,
І молоток Каменяра,
І струни Лисенка живії,
І слави золота зоря
Круг Заньковецької Марії!
………………….
Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше злото-серебро
Плугами кривди переоре,
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?
Настане день, настане час —
І розіллється знов медами
Земля, що освятив Тарас
Своїми муками-ділами,
Земля, що окрилив Тарас
Громовозвукими словами.
………………………
Хіба їй можна одцвісти,
Коли зоря горить рожева,
Коли шумлять-дзвенять світи
Від рику раненого лева,
Лисиці брешуть на щити
І кличе див поверху древа!
Хто золоту порве струну,
Коли у гуслях — дух Боянів,
Хто димний запах полину
Роздавить мороком туманів,
Хто чорну витеше труну
На красний Київ наш і Канів?
…………….
Гримить Дніпро, шумить Сула,
Озвались голосом Карпати,
І клич подільського села
В Путивлі сивому чувати.
Чи совам зборкати орла?
Чи правду кривді подолати?
О земле рідна! Знаєш ти
Свій шлях у бурі, у негоді!
Встає народ, гудуть мости,
Рокочуть ріки ясноводі!..
Лисиці брешуть на щити,
Та сонце устає — на Сході!

* * *
Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
і музику палку, що ніжно серце тисне.
І щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.

* * *
Отак подивишся — і серце аж замре,
А надто як воно уже, на жаль, старе —
Чи то підтоптане. Держімо у секреті,
Чому ми, друже мій, цвітіння любим третє!

МОВА
Треба доглядати наш сад.
Вольтер

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Виразне читання поезії М. Рильського «Молюсь і вірю…». Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.

  • Який настрій створює вірш?
  • Які образи й деталі поезії є найвиразнішими, запам’ятовуються?
  • Які мотиви відчутні у творі? (Мотиви краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.)

Виразне читання поезії «Солодкий світ!..» Обмін враженнями щодо прочитаного.

Коментар учителя.

Обидва вірші М. Рильського сповнені радості життя, розуміння його привабливості й неповторності. Особливо цінні вияви справжніх, чистих почуттів («І ти смієшся…», «погляд, ніби пролісок несмілий», «ніби спогад нерозумно-милий»). Мабуть, треба пройти довший шлях душевних мук і нерозуміння, щоб поцінувати те, що є, відкрити для себе «солодкий світ». Епіграф до останнього вірша, лексика старослов’янського походження (пречистої, благословляє, прозріли) вказують на вплив біблійних джерел.

Примітна ознака творчості М. Рильського — багатство строфічних форм, захоплення сонетом. Поет найчастіше вдається до класичних французьких або італійських рим (сонети «Хто храми для богів…», «Епоху, де б душею відпочить…», «Коли усе в тумані життьовому…»), інколи трансформує їх, не порушуючи композиційної стрункості цієї усталеної форми. Усе це сприяло розкриттю настроїв його ліричного героя, роздумів самого автора про людину і час. Уже на схилі віку Рильський зізнавався читачам:

Лише дійшовши схилу віку,
Поезію я зрозумів,
Як простоту таку велику,
Таке єднання точних слів,
Коли ні марній позолоті,
Ні всяким викрутам тонким
Немає місця, як підлоті
У серці чистім і палкім.
Слова повинні буть покірні
Чуттям і помислам твоїм,
І рими мусять бути вірні,
Як друзі в подвигу святім.

*
Читачу! Вглибся у те,
Чим я свою пісню зогрів,
І може, почуєш ти щось,
Що більше од звуків і слів.
………………
Побачиш ти в пісні моїй
………………
Луну своїх власних надій.
………………
Читачу! Поглянь, усміхнись:
………………
Я твій, я не вмер, я живий!

IV. Закріплення знань, умінь та навичок

Проблемне завдання.

Прокоментуйте висловлювання відомих людей про М. Рильського. Яке з них найбільше співпадає з вашим уявленням про поета?

«Все для людини і завжди з людиною — цей заповіт Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя». (М. Стельмах)

Була у нього усмішка дитяти —
Блакиті української тепло.
Любов’ю серце зроджене було,
Як пісня — чесне, як бджола — завзяте.
(Д. Павличко)

«Зміст поезії Рильського вкладається в два слова: солодкий світ». (М. Доленго, літературознавець)

«…Рильський досить витончений і складний поет. І живе він зі своїм часом, напружено і уважно в навколишнє життя вдивляється, уміє помічати в його глибині струю вічно людського, близького всім часам і народам». (М. Зеров)

«Рильський — великий майстер форми у широкому розумінні цього слова. Його поезії дохідливі, легко запам’ятовуються, але не своєю пісенністю або простотою, а синтаксичною прозорістю і ритмомелодич-ною організованістю часто складних масивів, величезною європейського масштабу культурою вірша.» (Л. Булаховський, літературознавець)

V. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Я думаю, що справжня поезія…

— Поезія М. Рильського для мене…

— Найбільше мені запам’яталася (сподобалася) поезія (думка) М. Рильського…, тому що…

VІ. Домашнє завдання

Знати матеріал про життєвий і творчий шлях М. Рильського, вміти виразно читати й аналізувати його поезії, вивчити одну напам’ять (на вибір, також із поезій М. Зерова); повторити визначення сонета.

 

УРОК № 6 Тема. М. Рильський. Філософічність, афористичність його лірики, пошук душевної рівноваги, краси в житті та в душі, українська література 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Комментарии закрыты.