УРОК № 57. Тема. В. Шевчук. Життя і творчість митця. Особливості світобачення, громадянська позиція. Зв’язок із давньою українською літературою, українська література 11 клас

УРОК № 57. Тема. В. Шевчук. Життя і творчість митця. Особливості світобачення, громадянська позиція. Зв’язок із давньою українською літературою, українська література 11 клас

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю письменника, зацікавити ними; розвивати навички самостійної роботи із джерелами інформації, виділення головного в прочитаному та почутому; поглиблювати вміння висловлювати власні думки, аналізувати й порівнювати літературні явища; виховувати любов до літератури, повагу до митців, естетичний смак.

Очікувані результати: учні знають основні віхи біографії митця, вміють характеризувати його світогляд, творчість, джерела натхнення, називають основні твори.

Обладнання: портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до них.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Хід уроку № 57. Тема. В. Шевчук. Життя і творчість митця. Особливості світобачення, громадянська позиція. Зв’язок із давньою українською літературою, українська література 11 клас

I. Актуалізація опорних знань учнів

Перевірка домашнього завдання.
Звіт про виконання письмової роботи за творчістю Гр. Тютюнника.

II. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.
Під час вручення В. Шевчукові, із творчістю якого ми починаємо знайомитися, премії фундації Антоновичів він сказав про себе: «Моя доля як митця не складалася безхмарно, але я ніколи на неї не нарікав. Ніколи не шукав слави для себе, а шукав слави для народу свого і своєї літератури. Зрештою, я й полюбив народ свій через те, що він був упосліджений, гнаний, битий і обкрадений». А закінчував промову так: «Кожен з нас — гість у цьому житті, але кожен у ньому, як уміє і як може, будує свій храм…»
Який же він, той храм В. Шевчука? Про це поміркуємо на уроці.

III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.
«Храм душі» В. Шевчук будував своїми творами. Основу його складають загальнолюдські цінності, а не ідеологічні, класові чи політичні міркування. Тому довгий час він писав «у шухляду стола», вважаючи, що там, «де до мистецтва домішується політика, починається його поступовий занепад».
В. Шевчук є представником інтелектуально-філософської, психологічної прози в українській літературі XX ст., започаткованої свого часу І. Франком (його твори про інтелігенцію), яка досить успішно розвивалася у 20-х роках (твори В. Винниченка, В. Підмогильного, В. Домонтовича).
Твори письменника непрості, елітарні, для підготовленого читача, але від того не менш цікаві кожному, хто прагне до вищої духовної «планки».
Звідки у Шевчука, сина простого шевця, така любов до літератури, такий талант? Звичайно, від Бога, а ще — від родини.
Уявіть собі картину: батько сидить на стільці й до пізньої ночі шиє взуття. Поруч сидить мати й читає йому українську класику. Сама, до речі, полька за походженням. Мріє про освіту двох своїх синів. І… обидва вони стають письменниками.
Але почнемо все спочатку.
Валерій Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі в сім’ї шевця. 1956 року, закінчивши середню школу, вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Після його закінчення 1963-го працював у Житомирі кореспондентом газети «Молода гвардія». Восени того ж року В. Шевчука, вже доволі відомого письменника, забрали до армії (довелося служити аж під Мурманськом). Це в українському суспільстві було сприйняте як покарання волелюбного й талановитого прозаїка. Після демобілізації 1965 року працював у методичному відділі музеєзнавства при історичному музеї, який містився в Києво-Печерській лаврі.
Перші новели В. Шевчука були надруковані в журналі «Вітчизна» і газеті «Літературна Україна» ще під час навчання в університеті, але окремі збірки повістей та оповідань вийшли тільки у другій половині 60-х років («Серед тижня» (1967), «Середхрестя» (1968)). Перший роман письменника «Набережна 12» (1968) викликав зливу негативної критики. Це призвело до того, що В. Шевчуку доводилося протягом понад десяти років писати «в шухляду», вряди-годи друкуючи окремі твори в періодиці. Тому він заглибився у наукову діяльність, досліджуючи як історик епоху українського бароко. Пізніше він видасть антології власних перекладів української поезії XI—XIX ст., творів Г. Сковороди, І. Вишенського, літопису Самійла Величка.
Лише на початку 1980-х почали виходити твори В. Шевчука («На полі смиренному» (1982), «Дім на горі» (1982), «Дзиґар одвічний» (1990), «Три листки за вікном» (1986)), що принесли йому як одному з найта-лановитіших представників української інтелектуально-філософської, психологічної прози популярність серед читачів та визнання критики. Роман «Три листки за вікном» був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. У наші дні В. Шевчук активно працює як письменник (повісті «Початок жаху», «Чортиця», «Місяцева зозулька з ластів’ячого гнізда», «Горбунка Зоя», «Срібне молоко», епопея «Стежка в траві» (Житомирська сага), роман «Юнаки з огненної печі») і літературознавець, досліджуючи творчість Т. Шевченка, М. Філянського, В. Підмогильного та ін. Твори В. Шевчука перекладалися англійською, польською, словацькою, російською, литовською, грузинською, казахською та іншими мовами.
Умовно доробок В. Шевчука можна поділити таким чином: твори про сучасність, історичні твори, філософські та літературознавчі. Але чіткої грані між ними немає, усі вони об’єднані індивідуальним стилем. Один із друзів письменника писав: «»Як у житті» для Валерія Шевчука замало — він творить словом власну своєрідну форму життя, свою правду життя, естетичну і моральну реальність — світ, що виростає з особистості творця, з його волі, уяви, філософії».
Невід’ємними рисами індивідуального стилю письменника є філософічність, книжність, притчовість, зокрема біблійна (наприклад, у багатьох творах присутній мотив притчі про блудного сина).
Особливо вплинула на митця традиція культури бароко.

Повідомлення учня.

БАРОКО
У XVIII ст. слово «бароко» вживалося для характеристики, часто негативної, літературних творів складної форми. Проте його походження точно не встановлене, незважаючи на побутування в кількох мовах. У португальській вираз perola barroca — перлина неправильної форми. Латинське слово barroca — це термін логіки, особливо складний вид висновку. У перекладі з італійської barroca — вигадливий, примхливий. І, нарешті, в середовищі французьких художників жаргонне слово baroquer означає пом’якшувати контур. Терміном «бароко» прийнято називати напрям і домінуючий стиль у мистецтві середини XVI — початку XVIII ст., що виник спершу в архітектурі, живописі, а пізніше — і в літературі.
Література бароко відмовилася від принципу наслідування життя, його відображення. Вона створила власний світ за певними законами, мета яких — вразити читача. Тому представники цього напряму виявляли інтерес до ускладненої художньої форми. Вони вважали, що реальний світ — це ілюзія, а його предмети — символи та алегорії, які необхідно пояснити.
Ознакою бароко є його контрастність. Вона виявляється, зокрема, у зображенні героїв і в щасті, і в горі, у протиставленні земного й неземного. Названі риси бароко яскраво розкриваються у відповідних метафорах, символах, алегоріях: життя людини нагадує квітку, що губить пелюстки, сама людина — це скло; Смерть, Доля, Віра стають досить поширеними алегоричними персонажами.
Захоплення барокових письменників ускладненою формою, химерним, дивним виявилося в нанизуванні метафор, порівнянь, антитез, зверненні до фігурної поезії, акростихів-віршів, у яких перші літери кожного рядка утворюють слово або речення; мезостихів — поезій, всередині яких приховано якесь особливе значення, найчастіше ім’я адресата; буриме — літературної гри, суть якої — написання жартівливих віршів-експромтів на заздалегідь визначену тему або відповідно до наперед визначених рим. Усе це підпорядковується завданню вразити, здивувати читача. Звідси — незвичайний вигляд віршів: у формах хреста, колони, ромба, зірки, серця тощо. Усі ці художні засоби декоративно прикрашають твір, роблять його пишним, химерним, монументальним.
Найвидатніші представники бароко — П. Кальдерон в Іспанії, Д. Маріно і Т. Тассо в Італії, X. Гріммельсхаузен у Німеччині.
Літературне бароко в Європі розвивалося нерівномірно, несинхронно: його початок припадає на середину XVI ст. (Іспанія, Італія), а розквіт у слов’янських країнах — на XVII—XVIII ст.
Першим українським письменником, творчість якого була позначена рисами бароко, вважається І. Вишенський. Проте утвердження бароко у вітчизняній літературі пов’язується з іменами Мелетія Смотрицького та Кирила Транквіліона. Значну роль у становленні цього стилю відіграла Києво-Могилянська колегія (пізніше — академія), його професори організували своєрідні курси поезії, на яких приділяли значну увагу характеристиці курйозних, фігурних, панегіричних віршів. Науку віршування вивчали не лише теоретично, а й на практиці вправлялися в складанні віршів. Останнім великим українським письменником епохи бароко був Г. Сковорода, із творчістю якого, за твердженням Д. Чижевського, «літературне бароко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло».

IV. Закріплення знань, умінь та навичок

Творча робота.
Змалюйте «психологічний портрет» В. Шевчука.

Проблемне запитання.
— На вашу думку, з ким із сучасників у В. Шевчука найбільша «духовна спорідненість», схожа «модель опозиції»? (З Ліною Костенко, яка протестувала, пишучи «в шухляду».)

V. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Займи позицію».
— Виразіть своє ставлення до «елітарної літератури».

169

VI. Домашнє завдання
Знати біографію письменника, вміти аналізувати його творчість, прочитати повість-преамбулу «Дім на горі»; підготувати повідомлення.

УРОК № 57. Тема. В. Шевчук. Життя і творчість митця. Особливості світобачення, громадянська позиція. Зв’язок із давньою українською літературою, українська література 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.