• Гороскоп 2016

УРОК № 56. Тема. Гр. Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном». «Вічна» тема «любовного трикутника» в новітній інтерпретації. Образ любові як втілення високої християнської цінності, що вивищує людину над прагматичною буденністю, очищає їй душу, українська література 11 клас

УРОК № 56. Тема. Гр. Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном». «Вічна» тема «любовного трикутника» в новітній інтерпретації. Образ любові як втілення високої християнської цінності, що вивищує людину над прагматичною буденністю, очищає їй душу, українська література 11 клас

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художнє багатство й естетичну цінність твору; розвивати навички аналізу новел, вміння висловлювати власні роздуми про поведінку героїв і проблеми, порушені у творі; виховувати прагнення до щирості, краси почуттів, християнських, гуманістичних взаємин між людьми, усвідомлення високого сенсу любові.

Очікувані результати: учні знають зміст новели, вміють її переказувати, визначати особливості композиції, засоби характеротворення, стильову манеру; висловлюють власні враження від прочитаного.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.

Тип уроку: формування вмінь та навичок (урок-спостереження над текстом художнього твору).

Хід уроку № 56. Тема. Гр. Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном». «Вічна» тема «любовного трикутника» в новітній інтерпретації. Образ любові як втілення високої християнської цінності, що вивищує людину над прагматичною буденністю, очищає їй душу, українська література 11 клас

І. Мотивація навчальної діяльності школярів. оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.
М. Вінграновський писав: «Дивна б, здавалося, річ: з тих, власне, слів, якими говорять мільйони людей і якими користуються десятки й сотні письменників, раптом з’являється один, який ці ж, власне, прості слова ставить у такім порядку, що вони в нього живуть, як у нікого й ніде, і, скільки би ти їх не читав, до них, до їхнього автора хочеться повертатися ще й ще. Саме таким письменником і є Григір Тютюнник. Він — дорогоцінне обличчя нашої літератури. Він — її гідність, постава і шляхетність. Його твори не борються із часом. Вони самі — час. Лише не той, розкиданий і безладноплинний, а підвладний його художньому зорові, сіяний і пересіяний на густому ситі його обдаровання, де все неістотне і тимчасове відстоюється, а зостається лише чисте золото таланту». А ось як відгукується про твір Гр. Тютюнника, який ми розглядатимемо на уроці, відомий літературознавець Є. Сверстюк: «Струна затремтіла, коли в таборі я прочитав у збірці Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» — оповідання про зека в серпанку любові — твір, злеліяний на дні душі в глибокій самоті».

ІІ. Формування вмінь та навичок

Обмін враженнями щодо твору «Три зозулі з поклоном».

Детальний переказ новели.
Герой-оповідач виходить з-поза клубу в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачить,— хату Карпа Яркового. Перед нею рівними рядочками на жовтому піску — молоденькі сосни. На ґанку стоїть Марфа Яркова і проводжає юнака очима. Вона без хустки, видно пишне сиве волосся. Колись її коси сяяли золотом проти сонця, тепер не сяють.
Хлопець підходить ближче й чемно вітається з тіткою. Марфа ворушить губами й проводжає його поглядом далі, поки не ввійшов у великі сосни, ті, що його тато садив.
Дома хлопець цілує матір, розповідає куці студентські новини й питає, чому це тітка Марфа так на нього дивиться.
Мати зітхає й говорить, що тітка любила його тата, а він на нього дуже схожий.
Марфа (тоді її за маленький зріст звали «маленькою Марфою») серцем чула, коли від тата надходив лист. Вона відчувала його здалеку, прямовала до пошти, чекала, втікши з поля від косаря. Коли виходив однорукий поштар дядько Левко, Марфа підхоплювалася і тихо питала, зазираючи у вічі, чи є від Мишка писемце. Поштар говорив, що немає, вона не вірила. Тоді дядько Левко здавався й відповідав, що є, але не їй, а Софії. Марфа просила дати їй листа хоч у руках потримати. Поштар відмовлявся, бо це заборонено, потім усе ж віддавав та наказував, щоб нікому не казала, бо його з роботи виженуть.
Дівчина хапає листа, притискає до грудей, цілує і довго з ним мліє. Потім віддає, дістає дядькові карбованця, щоб випив за здоров’я Мишка, й птахою мчить на роботу, а вітер ніяк не висушить сльози в її очах.
Хлопець питає у матері, хто їй про це розказав — чи не дядько Левко? Мати відповіла, що сама це бачила й чула, бо тікала з роботи слідом за Марфою, яка вгадувала, коли буде лист від тата. Син запитав:
«— І ви на неї сердилися?
— У горі, синку, ні на кого серця нема. Саме горе».
Мишкові було тридцять три роки, а Марфі — дев’ятнадцять. Два роки прожила вона зі своїм Карпом і нажилася за сто. Тато ж героя-оповідача якось і не старів. «Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було, просто гляне і все, а в грудях так і потерпне».
А востаннє, як мама бачила тата (ходила аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки сумно голубили.
Карпо і Марфа ходили до них на посиденьки. Розмовляли, співали втрьох. А Карпо в цей час то у вуса дмухав, то галушки наминав, тільки сопів. Товстопикий був, товстоногий і рудий. Марфа проти нього — як перепілочка. Гляне, бувало, як її чоловік над галушками сопе — і сльози в очах. Гляне на тата, а той затулить долонею надбрів’я і співає. Софія говорить йому, щоб хоч раз на Марфу глянув, бо вона так до нього й світиться. А Михайло відповідав: «Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться».
Останній лист від тата.
Батько писав, що глянув якось на себе в уламок дзеркальця — увесь сивий. Думав, що іній. Часто сниться йому робота — наче робить вікна, двері, столи. І тепер вирізає хлопцям на дозвіллі ложки. А цю ніч снилася йому його сосна, річки синє крило. Далі просить, щоб дружина не судила його гірко, бо відчуває, що десь витає біля нього нещасна Марфина душа. Тож хай Соня піде й скаже Марфі, що послав він їй три зозулі з поклоном, як казав сліпий бандурист на Зіньківському ярмарку. От тільки не знає, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. «Сибір несходиму» було нерішуче закреслено густим чорнилом, а потім написано знову. І хай Соня попросить Марфу, щоб покликала та свою душу назад, і тоді хоч на хвильку прийде забуття. Закінчувався лист таким: «Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму…»
Давно все це минуло, а герой-оповідач і досі думає, як вони відчували одне одного — Марфа і тато. А ще міркує — чому не одружилися, коли отак одне одного чулили? У відповідь шумить велика «татова сосна»: «Тоді б не було тебе…»

Евристична бесіда.
— У чому незвичність композиції твору? (Новела в новелі.)
— Які автобіографічні мотиви ви помітили у творі? (Батько репресований; звати Михайлом; був бідним студентом.)
— Чи традиційно вирішується в новелі проблема «любовного трикутника»? (Ні, суперниці не протистоять одна одній, а розуміють і прощають.)

Робота зі словником літературознавчих термінів.

Художня деталь — така виразна риса (образ, подробиця або штрих), яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі може бути домінантою цілого твору.
Так, у своїх творах Гр. Тютюнник широко використовує художню деталь — від деталі-образу й навіть символу (зав’язь) до деталі-штриху (сині губи матері, закреслене й написане в листі «Сибір несходиму» та ін.)

Завдання пошуково-дослідницького характеру.
(Можна провести як роботу в групах.)
1. Випишіть цитати з твору, у яких подається портрет батька в різні періоди його життя. Про що свідчать зміни в його зовнішності? Які деталі сприяють виразності портрета?
2. Випишіть цитати з твору, у яких подається портрет Марфи в різні періоди її життя. Які деталі передають її почуття? Що свідчить про те, що жінка нещаслива в шлюбі?
3. Знайдіть і випишіть портрет Карпа. Які деталі вказують на авторське ставлення до нього? Схарактеризуйте цей образ, висловіть міркування про те, чому їхній із жінкою шлюб не можна назвати щасливим.
4. Знайдіть і випишіть цитати до характеристики матері. Визначте характеристичні деталі в її портреті.
5. Як описує батько свій тюремний побут? Про що це свідчить? Про що говорять закреслені й знову написані слова «Сибір несходиму»?
6. Опишіть на основі деталей, використаних автором в новелі, сільський побут, ставлення односельців до «ворогів народу».

Коментар учителя.
У пронизливій, аж болючій новелі «Три зозулі з поклоном» серед головних героїв легко впізнаються сам автор і його безталанний батько. Присвячена новела «Любові всевишній». А любов ця й справді була, як кажуть, неземна. Тридцятитрьохрічного чоловіка Михайла, батька оповідача, безнадійно покохала молода жінка Марфа Яркова. Вона й жила на світі тільки тим, що могла бачити його — сусідами ж були. І ось прийшла біда: Михайло попав у веремію сталінських репресій й опинився в сибірських концтаборах. Тепер Марфу тримали на світі листи Михайла, які він, зрозуміла річ, писав не їй, а своїй родині. Вона ж потайки просила листоношу тільки в руках «подержати письомце» («Сльози рясно котяться їй по щоках,— пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу…»).
Так були знедолені всі четверо — оповідач з матір’ю, його батько й Марфа. Знедолений увесь народ.
Гр. Тютюнник довго не міг опублікувати цю новелу, цю, без перебільшення, художню перлину — у застійні роки не допускали навіть натяку на жахи сталінщини, хоч у творі ніде про це відверто й не сказано. Врешті-решт «Три зозулі з поклоном» надрукував журнал «Ранок». Однак, з однією «невинною» правкою. В останньому передсмертному листі Михайло просить дружину: «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зіньківських бандуристочка сліпенький, три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу». Далі йде від автора: «Сибір неісходиму» було нерішучою рукою закреслено густим чорнилом, а вгорі тією ж рукою написано знову: «Сибір неісходиму».
Та якщо навіть у 1937 році чиясь «нерішуча рука» не наважилася закреслити слова про місце ув’язнення, то в 1977-му — інша рука виявилася рішучою і невблаганною (мабуть, від давнього страху): «Сибір неісходиму» було виправлено на «цей світ неісходимий».
Ніби дрібниця, але як вона характеризує недавню добу з її безсоромною брехнею й фарисейством.
Про що ж ця новела? Звичайно, перш за все, про любов. А ще — про людські долі, які нещадно скалічила тоталітарна система, про високий духовний світ і тонке світовідчуття простої людини. І про весь уклад життя довоєнного і повоєнного села (виснажливу працю жінок на колгоспному полі, світло каганців, відсутність культурних розваг, окрім вечорниць по сусідах, брак чоловіків — одні інваліди, студентські злидні).
Через усю новелу проходить наскрізна художня деталь — «татова сосна». Вона є і конкретною (дійсно, тато посадив на піску перед хатою сосну, згадує про неї в листі), і символічною: для сина, матері й жінки, яка його любила — пам’ять «про тата», для односельців — спогад про хорошу людину, безневинно загублену. У свою чергу, для тата сосна, ним посаджена,— символ рідного дому, можливо, якась трепетна надія: «Сю ніч снилась мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, й вища. Сосна — а за нею річки синє крило…» До сосни подумки звертається в кінці новели й оповідач, а та ніби дає йому відповідь: «Тоді б не було тебе…»
Новела, хоч і невелика за обсягом, але зі своєрідною, складною композицією. Автор використовує прийом обрамлення, щоб через безпосередню розповідь ліричного героя (на початку і в кінці твору) досягти більшої емоційності в зображенні трагедії як окремої людини (Марфи, матері, батька, сина-оповідача), так і цілого народу (який потерпав від сталінських репресій). «Останній лист від тата» — це як новела в новелі. І розкриває він не тільки цілий світ почуттів батька — сум за родиною, за втраченою свободою та й самим, очевидно, життям, безмежну любов до дружини й сина, до рідного краю, до такої милої йому роботи столяра, милосердя і співчуття до страждань іншої людини,— а й характеризує самого Михайла як працьовитого, люблячого, тактовного, чесного, навіть поетичного («синок, мій колосок», «річки синє крило», «три зозулі з поклоном»). Вражає така деталь. Герой, щоб не засмучувати рідних, пише, як їх, ув’язнених, добре (!) годують та вдягають: «Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдягачка звичайна, селянам до неї не звикати».
Короткими, лаконічними штрихами змальовані образи жінок — Софії і Марфи. Але від того вони не менш повнокровні. Обидві передчасно постаріли, згорьовані й змучені працею. У Софії — «сині губи», Марфа — «сива», хоч вони ще й не старі. Розповідаючи історію кохання Марфи до свого чоловіка, Софія не сердиться на суперницю і говорить: «У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе». Син помічає, що «очі мамині сухі, голос ні здригнеться», і він чує за цим, що «спогади її не щемлять їй і не болять — вони закам’яніли».
Марфа, колись «тонесенька, тендітна, у благенькій вишиваній сорочці», із сяючими жовтими кучерями, що вибилися з-під чорної хустки. За розповіддю Софії, «два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася за сто». Карпо був товстопиким, товстоногим, рудим. Коли сусіди співали на посиденьках, він дивився у стелю або вуса свої розпушував. А ще їсти любив — як за себе кидав. Тож не дивно, що дев’ятнадцятирічна Марфа полюбила Михайла, котрий як «сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі».
Героїні схожі завдяки праці в колгоспі, своїй гіркій долі, але різні за характером. Софія — спокійна, врівноважена (може, тому, що впевнена в чоловіковій любові, має сина), співчутлива. Вона навіть сказала якось: «Ти, Михайле… хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться».
Марфа — емоційна, чутлива, одчайдушна у своїх почуттях, які зберегла на довгі роки (у синові Михайла вона завжди бачила свого коханого). Настільки великим було її кохання, що вона задовго відчувала, коли прийде до родини лист від Михайла з ув’язнення. І просила поштаря дати їй хоч потримати це «письомце» в руках, поплакати над ним, притиснути до грудей. Потім «біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить — не висушить сльози у її очах». Марфа розуміє, що на більше вона не має права — її обранець, на жаль, одружений, і чужому щастю вона не стане на заваді. Хоча її любов, її «душу нещасну» відчуває біля себе навіть Михайло в «Сибірі неісходимій». Хотів би якось допомогти, заспокоїти, та не може, бо надто далекий світ.
Софія вважає ту любов Марфину якоюсь неземною, тому й не ревнує, не переживає, тільки співчуває.
У новелі, здається, немає жодного зайвого слова. Кожне — значуще, цілий образ, риса характеру не лише героя, а й народу. Ось хлопець-студент повертається додому. Проходить мимо сусідки і, вітаючись, вклоняється. Малесенька деталь, слово. А в ньому — традиційна для українського народу пошана до старших, привітність, такт. Або той факт, що на ярмарках ще співали бандуристи. Це характерна прикмета того часу. Ось однорукий поштар, дядько Левко — «височенний, худющий, як сама худорба». Жаліє бідолашну Марфу, дає чужого листа. Бере од неї «пожмаканого» (берегла дівчина, ховала, носила із собою для такого випадку!) карбованця, бурмочучи: «Хіба за його [Михайла] здоров’я.., а так зроду не взяв би.» Бо не вірить, що його односелець — «ворог народу», і знає, що врятує його хіба молитва, чудо.
А заголовок твору? Чимось прадавнім, фольклорним віє від нього. Глибоку символіку несе і число три, і назва птаха. Зозуля — символ туги, провіщення.
Отже, все в новелі — від заголовка до кінцівки пронизане якимось дивним щемливим почуттям, щирим і непідробним. Видно, що все йде від серця, передумане, пережите, і має не лише автобіографічну основу, а ввібрало в себе дух і почуття цілого покоління та загальнолюдські цінності.

ІІІ. Закріплення знань, умінь та навичок

Творча робота.
Складіть схему узагальненого образу любові за новелою Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном».

168

Проблемне запитання.
— Чого вчить новела Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном» нас, читачів XXI ст.? (Благородства в коханні, здатності зрозуміти й пробачити іншого, прагнення поважати чужі почуття й не зашкодити іншому.)

ІV. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».
— Від твору Гр. Тютюнника у мене залишилося враження.

V. Домашнє завдання
Зробити письмовий аналіз однієї з новел Гр. Тютюнника («Син приїхав», «Оддавали Катрю», «Зав’язь» чи іншу); підготувати повідомлення.

УРОК № 56. Тема. Гр. Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном». «Вічна» тема «любовного трикутника» в новітній інтерпретації. Образ любові як втілення високої християнської цінності, що вивищує людину над прагматичною буденністю, очищає їй душу, українська література 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Комментарии закрыты.