УРОК № 54. Тема. О. Гончар. Новела-засторога «Залізний острів» з роману «Тронка». Гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів, українська література 11 клас

УРОК № 54. Тема. О. Гончар. Новела-засторога «Залізний острів» з роману «Тронка». Гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів, українська література 11 клас

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості, естетичну наснаженість, художню майстерність твору письменника; розвивати образне, асоціативне мислення, вміння самостійно аналізувати твори й готувати повідомлення; поглиблювати навички літературознавчого аналізу, висловлення власної думки щодо прочитаного; виховувати активну громадянську позицію, несприйняття антигуманної воєнної політики та «гонки озброєнь», любов до літератури, повагу до митців, щирих людських почуттів.

Очікувані результати: учні знають зміст твору, вміють його переказувати й аналізувати, визначати основні думки, ідеї та засоби їхнього втілення, висловлюватися про художню вартісність новели.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.

Тип уроку: формування вмінь та навичок.

Хід уроку № 54. Тема. О. Гончар. Новела-засторога «Залізний острів» з роману «Тронка». Гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів, українська література 11 клас

I. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.
«Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати страждання і печалі світу, а усмішкою вітати його безмежну радість і таїну»,— говорив відомий американський письменник Вільям Сароян. Ці слова, як жодні інші, підходять до добротворчої і сонцесяйної натури О. Гончара. «Яким світлим, яким багатонадійним і радісним почуттям душа моя бриніла, коли я «Тронку» перечитував»,— захоплено відгукувався П. Тичина.
Роман у новелах О. Гончара «Тронка» — твір багатопроблемний. Один із найважливіших аспектів буття, висвітлених письменником у творі, буде сьогодні для нас предметом обговорення на уроці.

II. Актуалізація опорних знань учнів

Завдання учням.
Схарактеризуйте образи новели о. Гончара «За мить щастя», висловіть своє ставлення до них.

III. Формування вмінь та навичок

Повідомлення учнів.
(Перший учень розповідає про політичну обстановку у світі в 1960-ті роки. («Холодна війна», політичне протистояння США, «Карибська криза», агресивна зовнішня політика М. С. Хрущова та ін.).)

РОМАН В НОВЕЛАХ О. ГОНЧАРА «ТРОНКА»

Яким світлим, яким багатонадійним і радісним почуттям душа моя бриніла, коли я «Тронку» перечитував.
П. Тичина

Роман О. Гончара «Тронка» — гімн Людині, її творчій праці.
Журналістом Гончар чимало поїздив рідною Україною, чарівний образ якої постає в його ранніх оповіданнях і повістях.
Твір переносить нас в один зі степових радгоспів України. Тут ми зустрічаємо людей різних поколінь, професій, характерів: старого чабана Горпищен-ка, що уособлює мудрість і працелюбність народу, його дітей — сина Петра, льотчика-винищувача, служба якого — щоденний подвиг, дочку Тоню — палку, чисту й віддану у своєму першому коханні.
Сам письменник говорив: «Наше суспільство — це суспільство будівничих, людина праці — центральна постать нашого життя». «Без наших буднів хіба були б людям свята?» — зауважує героїня твору Лукія Рясна.
О. Гончар завжди вмів бачити в людях красиве, благородне, світле. У «Тронці» цей бік його таланту виявився з особливою силою. Душевну красу героїв роману — голови робіткому Лукії Рясної і капітана далекого плавання Дорошенка, начальника полігону Уралова і його дружини Галі, Грині Мамайчука і бульдозериста Браги, Ліни Яцуби і Віталія Рясного — автор не декларує. Ми бачимо їх у нелегкій праці і в години роздумів, у хвилини веселих бесід і непоправних утрат.
Роман «Тронка» вийшов 1963 року, а через рік був відзначений Ленінською премією.
Твір складається з 12 новел, об’єднаних темою праці, спільними персонажами.
Д. Павличко писав: «Тронка — дзвіночок на овечій шиї, голос заблуканої отари, звук чабанської землі. Звучання рідної мови переливається в людську душу і саму її робить звучною. Хто не чує своєї землі, той приречений на духовну німотність».
В однойменній з романом новелі автор розв’язує проблему єдності поколінь і спадкоємності традицій, а також проблему зв’язку людини з рідною землею.
Тоня дуже пишається своїм батьком. Дівчина розуміє, що чабанська праця потребує терпіння, високої відповідальності, і готова продовжити його справу. Вустами Тоні письменник осуджує ницих душею нероб, їхнє пусте життя за татів гаманець і стверджує думку про те, що тільки праця робить людину красивою.
Віталик — розумний, цілеспрямований, чесний, чистий душею хлопець. Він закоханий у море й свої південні степи. Тронка нагадує йому звук шкільного дзвоника, що назавжди лишається в душі людини. І коли юнак від’їздить з капітаном Дорошенком на кораблебудівний завод, аби стати на судні радистом, у світанковому полі йому вчувається звук тронки — символ невидимого єднання людини з землею своїх батьків: «Та знає: хоч де буде він, хоч під якими сузір’ями, всюди йому як позивна мелодія степового рідного краю ніжно й сумовито дзеленчатиме тронка».
Дорошенко — капітан далекого плавання. Він не раз огинав планету, бував у найвіддаленіших гаванях світу, а все ж його весь час вабить «це село степове». Чому? Бо рідна сторона, де ступив перші кроки, де залишилися батьки, завжди для людини найдорожча.
Провідна думка роману — боротьба за мир у всьому світі, за право людини вільно працювати, жити спокійно, не боячись «гарячої палуби» рідної землі, розпеченої ядерними випробуваннями. Тому Д. Павличко й назвав «Тронку» «книгою доби». Змальована тут місцевість постає як один з найважливіших центрів сучасної світобудови. Дихання планети вчувається в розповідях про морські маршрути капітана Дорошенка (вражений безмежжям океану, не може він не думати про всіх людей, що живуть на планеті), вчувається у звуковому хаосі радіоефіру, який слухає радист Віталик. У цьому творі вперше прозвучала думка про загальну відповідальність за життя на землі: «Все під загрозою. Вчені, хто-хто, а вони вже знають і самі б’ють тривогу. Тут треба всім задуматись — і їхнім, і нашим».
«Малою стає планета, а людина велетнем стала» — може вона зруйнувати це небо, спалити хмари, але нічого з того ні створити, ані очистити вона не зможе.
Є у творі епізод, у якому з «космічної точки зору» — у сприйманні Вітали-ка і Сашка — розгорнуто пейзажну картину: «Палаюче бескеття хмар на заході уже переплавляється в якісь дирижаблі, постають там, мов на гігантських стапелях, обриси якихось розбудованих кораблів, велетенських ракет, а сонце кує у своїй майстерні все нові й нові кораблі, і вони вже палають по обрію святково-чисті, блискучі, стартово націлені в неземні простори».
Скільки краси, романтики. Та водночас Гринь Мамайчук звертає увагу друзів на протилежний край неба: «Одна хмара стоїть, піднявшись над іншими сторчма. Висока, біла, клубчаста, як химерно застиглий у небі, непорушний атомний гриб! Притихлі, вражені стоять хлопці».
Так у романі стикаються основні контрасти і провідні проблеми доби. З одного боку — «де, на якій планеті будуть ще оці прекрасні фрески неба»? З другого — реальна загроза ядерного смерчу, оті атомні перегони. Тож і важливо, аби кожен крок людина узгоджувала із вдумливою відповіддю на запитання «Для чого я живу?».

Обмін враженнями щодо новели «Залізний острів».

Переказ ключових епізодів, складання «сюжетного ланцюжка».

Блакитніє море. Дитячим щебетом розпочинається ранок на одному з мальовничих півостровів. Тут дитячий табір відпочинку. Люди в ньому веселі, безжурні, але й серед них виділяється Тоня Горпищенко зі своїми вигадками і завзяттям, і голосом, як веселий дзвіночок. Хоч нікому й не потурає, як і їй самій батько не потурав, уміє всякого приструнити. Тоня завжди в оточенні дітлахів. Уміє вона їх зацікавити, розповісти про кожну рослинку й комашку, водить у походи. Дивитися в степу особливо ні на що, тож вожата веде малюків до очеретів, до криниці з прісною водою, про яку ходять легенди.
Перед вихідними Тоня стає схвильована, бурхливо-радісна. Подруги вже знають, що чекає на побачення з хлопцем, і просять начальника табору відпустити її.
Щоб скоротити шлях до радгоспу, дівчина бреде неглибокою затокою, через водорості, здригаючись від доторків медуз. Серце палає від передчуття зустрічі. Сьогодні її Віталик чергує на радіовузлі, відлучатися йому не можна, тож вона сама прийде.
Радгосп ще відпочивав міцним трудовим сном, коли Тоня, вся мокра, пробралася в садок, де спав на розкладачці Віталик. Хлопець одразу ж прокинувся, пригорнув її.
Уранці мати Лукія Назарівна поїхала на вантажівці в сусідній колгосп, а Віталик із Тонею на мотоциклі степом по в’язких кучугурах — до моря. Дівчина міцно обнімає хлопця, і вони мчаться, аж вітер гуде.
Нарешті — море. Ліниво плюскотять хвилі, чорніють на березі водорості. Далеко біліє рибальська хатина, а біля неї — корова. Вона забрела у воду, рятуючись від спеки, й тепер зацікавлено дивилася на прибульців.
Хлопець і дівчина сміються, купаються, бризкаються, жартують. Віталик відвів свій мотоцикл до хатини (там жив його далекий родич Сухомлин, і хлопець часто допомагав йому смолити човни), узяв баркас і зіпхнув його у воду. Дядька не було, і юнак почував себе трохи господарем. Вирішили попливти до судна, що виднілося на горизонті. Це був покинутий корабель, багато жителів уже плавали туди, та й Віталик теж, добувати свинець і всякі там радіодрібнич-ки. Пливли вже цілу годину. Берег віддалявся, ледь виднівся, а корабель усе не наближався. Стало навіть трохи лячно. Тоня ніколи так далеко не запливала.
Аж ось уже й сіре залізне громаддя корабля. Висока щогла похилена, з неї звисають якісь проводи.
Для Тоні тут усе сповнене таємничості, якоїсь заборони. Судно грізне, похмуре, від усього віє запустінням. Підпливли до борту. Тоня вхопилася за ілюмінатор і вилізла на палубу. Але одразу ж затанцювала босими ногами — залізо було, як розпечена сковорідка. Дівчина закричала, щоб Віталик швидше кидав їй босоніжки. Хлопець теж піднявся на корабель, і Тоні стало веселіше. «Почуття гостре, нервово-лоскітне охопило її. Хотілось сміятись, кричати, галасувати так, щоб усі почули їхній крейсер. Двоє їх, двоє закоханих, на великому військовому судні. Ніколи, звичайно ж, не було на цьому військовому судні закоханої пари, щоб отак — він і вона. Лунали тут суворі команди, накази, радіопозивні, номери, шифри — все службове, суворе, владне. А тепер їм скорилося це тисячотонне сталеве громаддя, на сталевій арені могутніх рудо-іржавих палуб владарює сміх, їхня любов!»
Вони пішли по кораблю. Тоні все було цікаво — і скловата, і пробоїни, рвані дірки, якими вкрита палуба, і зяючі люки. Коли дівчина спитала, що то за дірки, Віталик зам’явся, перевів розмову на інше й сказав, що полігоном пахне. Йшли неквапом, оглядаючи кубрики, рубки, люки. Віталик застерігає — можна через необережність зірватися вниз. Тоня глянула вгору й побачила високо-високо щось, як шпаківню. То було місце для сигналіста, того, що дивиться вперед. Віталик, як мавпа, чіпко подряпався угору. Раптом зблід, дивлячись у море. Дівчина й собі подивилася. Далеко від них гойдався їхній човник, що, очевидно, відв’язався від корабля. Наздогнати його вже не можна було.
Звечоріло. На березі засвітилися вогники. А вони сидять, як сироти, мерзнуть — залізо дуже швидко вистигає. Тоня, наплакавшись, схилилася хлопцеві на коліна й задрімала. Віталій картає себе нещадно. Як він міг завести дівчину в смертельну пастку?
Тут їх чекають не лише спрага й голод, а й бомби, адже це — полігон для нічних тренувальних бомбардувань наших літаків.
Тоня теж картала себе — як вона могла, чому не зупинила таку небезпечну витівку. Їх шукатимуть, звичайно, але ніхто не подумає, що вони тут. А ще як знайдуть порожній човен із одягом.
Віталик думав, як їм урятуватися. Уранці він обстежить двигуни. Раптом їх можна якось запустити. Хлопець сказав Тоні, що після того, що сталося, вона мала б його ненавидіти. У дівчини ж прокинулося якесь ніжне, материнське почуття. Недаремно вона обрала Віталика, якого вважала за найрозумнішого, найталановитішого. Він, хоч і скромний, але з тих, що роблять великі відкриття. Раптом почувся гуркіт літака. Хлопець шарпнув Тоню, потяг у якусь будку, та не зрозуміла, і тільки згодом до неї дійшло, що вони — мішень, їх бомбитимуть. Скільки ж вони тут перебуватимуть? Дівчині згадалися чомусь братові слова про те, як важко бомбити море в зоряну ніч. І про те, як льотчики інколи не повертаються, наче й досі живуть там, у зоряних висотах.
Зажеврів схід, темніє на березі Центральна садиба. Віталик вирішує, що не занепадатиме духом, буде шукати, боротись, спробує викресати вогню, добуде забортової води. А поки що «ці двійко, що на судні, забравшись на бак, сидітимуть на своєму залізному острові, ждучи нічного удару, сидітимуть, мовчазно зіщулені, мов останні діти землі, мов сироти людства!»

Спостереження над текстом художнього твору.
— Зачитайте опис танцю Віталика і Тоні на розпеченій палубі затонулого крейсера, визначте його символічне значення. (Гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів.)
— Змалюйте перебіг почуттів Віталика і Тоні від розуміння, в якій критичній ситуації опинилися, до фіналу. (Віталик: переляк — відчуття провини — каяття — почуття відповідальності — бажання діяти, знайти вихід, захистити кохану дівчину.
Тоня: переляк — відчай — розгубленість — почуття провини — почуття відповідальності, що не застерегла коханого від необдуманого вчинку.)
— На ваш погляд, які ідеї утверджує автор цим твором? (Красу і силу кохання; відповідальність за долю інших, світу в цілому; неприродність військових змагань як загрозу миру й життю тощо.)
— Які риси романтизму ви помітили у творі? (Незвичайні обставини й ситуації, сила почуття героїв.)
— Поясніть символіку назви новели «Залізний острів». (Неприродне поєднання — залізний острів, як і корабель,— мішень для військових нічних бомбардувань, бомбардування в мирний час, над мирним морем, під мирними зорями.)
— Чи змінилися ваші враження від твору після його детального аналізу? Як саме?

IV. Закріплення знань, умінь та навичок

Робота над характеристикою героїв.
Схарактеризуйте образи героїв новели «Залізний острів» віталика й Тоні.

165

Робота з тектом.
1. Випишіть приклади художніх засобів та прийомів (пейзаж, портрет, опис корабля), з’ясуйте їхню роль у творі.
2. Назвіть елементи композиції та сюжету в новелі, враховуючи те, що вона входить до складу роману.

167

V. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».
— Якби я потрапив (потрапила) в подібну ситуацію…
— Стосовно «гонки озброєнь», «клацання зброєю» я думаю…
— У новелі О. Гончара мене захопило…

VI. Домашнє завдання
Знати зміст новели, вміти її аналізувати, висловлювати власні думки з приводу порушених автором проблем; підготувати повідомлення.

УРОК № 54. Тема. О. Гончар. Новела-засторога «Залізний острів» з роману «Тронка». Гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів, українська література 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.