УРОК № 51. Тема. Світова велич українського поета Тараса Шевченка. Презентація проекту «Вінок слави Кобзареві», українська література 9 клас

УРОК № 51. Тема. Світова велич українського поета Тараса Шевченка. Презентація проекту «Вінок слави Кобзареві», українська література 9 клас

Мета: підсумувати й узагальнити знання учнів про життєвий і творчий шлях Шевченка, допомогти усвідомити світове значення його творчої діяльності; розвивати навички проектно-дослідницької роботи, комунікативність, творчі здібності, вміння самостійно працювати з книгою, іншими джерелами інформації; виховувати почуття гордості за геніїв нашої землі.

Обладнання: ілюстровані матеріали до життєвого й творчого шляху письменника, елементи костюмів і декорацій, стіннівки, відеогазети, відеопрезентації, аудіозаписи, репродукції з картин Шевченка.

Теорія літератури: епос, лірика, драма, ліро-епічні жанри, художні образи, символи, афоризми.

ХІД УРОКУ № 51. Тема. Світова велич українського поета Тараса Шевченка. Презентація проекту «Вінок слави Кобзареві», українська література 9 клас

I. Оголошення теми й мети уроку
«Хвилинка мудрості.»

II. Презентація проекту «Вінок слави кобзарю»

1. Вступне слово вчителя.
Сьогодні ми завершуємо знайомство з творчим доробком, особистістю геніального українського поета, мислителя, основоположника нової української літератури та української мови Тараса Григоровича Шевченка.
Ви працювали в групах і зараз маєте змогу презентувати результати ваших досліджень.

2. Виступи учнів.

1) Світове значення творчості Т. Шевченка (презентує група літературознавців).
— Зачитування тез про світове значення творчості письменника (або презентація стіннівки).
— Зачитування висловлювань визначних діячів світової культури про Шевченка.
— Оголошення даних про кількість видань Шевченкових творів, переклади його книжок, віршів тощо.
(Зазначити, що «Кобзар» в Україні — другий за популярністю після Біблії; вірш «Заповіт» перекладений більш ніж 1400 мовами.)
Виразне читання напам’ять «Заповіту» російською, білоруською, англійською та іншими мовами. (Див. Додаток 1 до уроку № 51.)

2) Шевченко — геніальний художник (презентує група мистецтвознавців чи екскурсоводів).
Заочна «екскурсія» в картинну галерею (або відеоподорож). (Див. Додаток 2 до уроку № 51.)

3) Шевченко — основоположник нової української мови (презентує група мовознавців).
Учні зазначають, що Шевченко вперше ввів в українську літературу суспільно-політичну лексику; видав своїм коштом дешевий «Буквар» для народу. Демонструється факсимільне видання, сторінки цього «Букваря», зміст. Школярі виразно читають вірша В. Самійленка «Українська мова». (Див. Додаток 3 до уроку № 51.)

4) Шевченко — драматург (презентує група сценаристів, режисерів, акторів, декораторів та костюмерів).
Учні показують інсценівку за п’єсою Т. Шевченка «Назар Стодоля».

5) Особистість Шевченка у його «Щоденнику» (презентує група біографів).
Учні представляють цікаві факти з життя поета, про які не йшлося на уроках, не згадувалося в підручнику.

6) Поети — Кобзареві (презентує група читців).
Учні виразно читають, бажано напам’ять, вірші поетів, присвячені Кобзарю.

(За збіркою «Кобзарева зоря», а також вірші В. Симоненка, Б. Олійника, Є. Маланюка, Л. Костенко та ін. Див. Додаток 4 до уроку № 51.)
Можна, крім іншого, виконати пісні на слова Шевченка або прослухати їх у запису.

7) Ім’я Шевченка в нашому краї (презентує група краєзнавців). Учні представляють карту, відео-, фотоматеріали, короткі розповіді про об’єкти, названі іменем поета в селі, селищі, районі, місті чи області.

ІІІ. Підбиття підсумків уроку
Інтерактивна вправа «Рефлексія».
— Яке враження справила презентація, хто найкраще попрацював, яка група найдружніша, що вдалося, а що — не зовсім, хто відзначався індивідуально?

IV. Домашнє завдання
Скласти твір-мініатюру «Заповіт (або «Маніфест») Шевченка нашим сучасникам».

 

Додаток 1 до уроку № 51

Завещание

Как умру, похороните
На Украине милой,
Посреди широкой степи
Выройте могилу,
Чтоб лежать мне на кургане,
Над рекой могучей,
Чтобы слышать, как бушует
Старый Днепр под кручей.
И когда с полей Украины
Кровь врагов постылых
Понесет он… вот тогда я
Встану из могилы —
Подымусь я и достигну
Божьего порога,
Помолюся… А покуда
Я не знаю Бога.
Схороните и вставайте,
Цепи разорвите,
Злою вражескою кровью
Волю окропите.
И меня в семье великой,
В семье вольной, новой,
Не забудьте — помяните
Добрым тихим словом.
(Переклад російською Олександра Твардовського)

Запаведзь

Як памру я, пахавайце
На Украйне мілай,
Сярод стэпу на кургане,
Дзе продкау магіла:
Каб нязмеранае поле,
Дняпро і абріві
Было відна,— было чутна,
Як раве бурлівы!
Як пагонець з України
У сіняе мора
Кроу варожжу… Вот тады я
І нівы і горы —
Усе пакіну й да самога
Бога палунаю
Маліціся… А да тых пор —
Бога я не знаю!
Пахавайце ды уставайце,
Кайданы парвіце
І врожай злой крывёю
Волю акрапіце!
І мяне у сям’і вялікай,
У сям’і новай, вольнай,
Не забудзьце памянуці
Добрым ціхім словам.
(Переклад білоруською Янки Купали)

MY TESTAMENT

When I die, let me buried
In my beloved Ukraine,
My tomb upon a grave-mound high,
Amid the wide-spread plain,
That the fields, the steppe unbounded,
The Dnieper’s plunging shore
My eye could hear
The mighty river roar.
When from Ukraine the Dnieper bears
Into the deep blue sea
The blood of foes… then will I leave
These hills and fertile fields —
I’ll leave them all behind and fly
To the adobe of God
To sing His praise… But till that day —
I nothing know of God.
Oh bury me, then rise ye up
And in the great new family,
The fam’ly of the free,
With softly-spoken kindly word
Remember also me.
(Переклад англійською мовою Джона Віра)

 

Додаток 2 до уроку № 51

Шевченко-художник

Дуже рано виявилися у хлопця здібності до малярства. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Усе ними малював стіни, лави, стіл в хаті й надворі, в себе й у гостях. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Якось юний художник намалював п’яного дяка, за що був ним жорстоко покараний. «Цей перший деспот, на котрого я наткнувся в моєму житті,— писав Шевченко,— уселив у мене на все життя глибоку огиду і презирство до всякого насильства однієї людини над іншою».
Прагнучи стати художником, Тарас побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Останнє рішення будь-що стати малярем визріло у нього в Києві, куди він поїхав з паном. Енгельгардт бенкетував, і три дні хлопець міг робити, що сам хотів. Тарас побував на Хрещатику, оглянув Золоті ворота, Лавру, Софійський собор. Брався нишком перемальовувати. Та за три дні чи ж багато встигнеш?..
1831 року пан Енгельгардт вийшов у відставку й оселився в Петербурзі. А наступного року, зваживши, що він матиме з Шевченка більш як з дворового художника, ніж як із слуги, віддав його на чотири роки навчатися до петербурзького майстра декоративного живопису Василя Ширяєва, людини грубої й жорстокої. Разом з іншими учнями Ширяєва Шевченко розписував інтер’єри петербурзьких театрів — Большого, Михайлівського. А вечорами відвідував рисувальні класи Товариства заохочування художників. Тут молодий Тарас знайшов товаришів, які познайомили його з викладачами Петербурзької Академії мистецтв.
У жовтні 1835 року авторитетний комітет Товариства на чолі з професором Федором Толстим розглянув малюнки Шевченка і схвально оцінив їх. Шевченко мріяв навчатися в Академії, але добре розумів, що кріпакам туди дорогу заказано.
Долею українського поета зацікавилися передові діячі російської культури — художники Олексій Венеціанов, Карл Брюллов, поет Василь Жуковський, композитор Михайло Вієльгорський.
Карл Брюллов, ознайомившись з малюнками Тараса, відчув у них міцну основу, на якій у майбутньому міг розвинутись чудовий художник, майстер неабиякого обдарування. Брюллов запросив Шевченка відвідувати свою майстерню, познайомив зі своїми друзями, однодумцями. Діячі російської культури розуміли, що в кріпацтві такий талант загине, і тому розгорнули діяльність щодо викупу Шевченка з кріпацтва.
16 квітня 1838 року в будинку Вієльгорського відбувся великий концерт для друзів композитора. Зібралися тут відомі діячі культури, шанувальники музики й живопису. Після концерту розіграли портрет Василя Андрійовича Жуковського роботи Карла Брюллова. А через 6 днів, одержавши 2500 карбованців, поміщик Енгельгардт підписав документи про звільнення Шевченка.
Шевченка прийняли до Петербурзької Академії мистецтв у клас Карла Павловича Брюллова — професора Академії.
1838-1840 роки — час, коли Шевченко багато і плідно працював як художник і поет, випереджаючи академічну програму. Крім занять із спеціальних мистецьких дисциплін, багато читав, цікавився історією своєї батьківщини, інших європейських країн. І, звичайно, писав вірші. 1840 року побачила світ його перша збірка — «Кобзар».
Уже після першого року навчання в Академії — у травні 1839-го — Шевченко здобув срібну медаль другого ступеня за екзаменаційну роботу — рисунок з натури. Наступного року — знову срібна медаль: цього разу за складнішу композицію побутового характеру «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». 1841 року рада Академії присуджує 27-річному Шевченкові третю срібну медаль за акварель «Циганка-ворожка».
Саме за графічні, а не за живописні твори Шевченкові було присуджено високе і почесне звання академіка Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Цей факт свідчить не лише про високий професійний рівень Шевченка як художника-графіка, а й про визнання вагомості його внеску в розвиток графічного мистецтва. Не менш промовистим є і той факт, що саме Шевченко вважається одним із родоначальників національного реалістичного мистецтва Казахстану, і митці цієї країни здебільшого посилаються саме на його графічні твори, зокрема виконані в засланні.
Причини відсутності належної уваги до графічної спадщини Кобзаря слід шукати у XIX ст. Тоді графічне мистецтво вважалося мистецтвом другорядним, допоміжним архітектурі, скульптурі і живопису. Основним призначенням графіки було копіювання та тиражування у вигляді окремих естампів, журнальних або книжкових ілюстрацій кращих архітектурних, живописних, скульптурних творів з метою їх популяризації. Цікаво, що сам Шевченко був високої думки щодо можливості графічних мистецтв і, зокрема, про призначення у суспільстві художника-графіка. Про це свідчить запис, зроблений поетом у щоденнику 26 червня 1857 року: «Из всех изящных искусств мне теперь больше всего нравится гравюра и не без оснований. Быть хорошим гравером, значит быть распространителем света истины, значит быть полезным людям. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера. Сколько изящнейших произведений, доступных только богатым, коптилось бы в мрачных галереях без твоего чудотворного резца?» Такого розуміння значення графічних мистецтв не виявив жоден з художників — сучасників Шевченка.
Знайомство доцільно розпочати з учнівських робіт Шевченка, виконаних у 1835-1837 роках, коли він спілкувався з молодими митцями Товариства заохочення художників, учнями Петербурзької Академії мистецтв і художньої школи, керованої та опікуваної О. Г. Венеціановим. У цей період Шевченко почав працювати над сюжетними малюнками на історичні теми («Смерть Лукреції», «Смерть Олега, князя древлянського», «Александр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Фі-ліппу», «Смерть Віргінії», «Смерть Б. Хмельницького», «Смерть Сократа»). Саме в них бере витоки глобальна тема, що стане для Шевченка основною впродовж усього життя. Це тема України, її минулого, сучасного і вимріяного у серцях простого люду щасливого майбутнього.
Зупинимося докладніше на картині «Смерть Б. Хмельницького». У просторій світлиці — козаки. У глибині на ліжку сидить знесилений смертельним недугом Б. Хмельницький. Відчуваючи близький подих смерті, Хмельницький відповідно до рішення козацької Ради передає своєму синові Юркові, що схилився перед батьком навколішки, булаву — ознаку й символ гетьманської влади. Праворуч від гетьмана, ближче до глядача, у кріслі з високою спинкою, задумливо поскубує бороду боярин — представник московського царя. Ліворуч біля столу — представник духовенства. У центрі малюнка, на передньому плані згорьо-вані запорожці схиляють у скорботі перед улюбленим ватажком бойове знамено. У глибині, на тлі світлого прямокутника відчинених дверей,— силуети козаків, що йдуть прощатися зі своїм гетьманом. Зміст і деталі зображеного досить точно відповідають описам події, викладеним у сучасній Шевченкові літературі, а також у народній думі про смерть Б. Хмельницького.
Прагнучи якомога життєвіше і правдивіше зобразити сцену смерті Б. Хмельницького, молодий Шевченко малює постаті у складних ракурсах. Однак через брак певного досвіду і вправності в рисунку, а також знань анатомії людського тіла порушуються і навіть деформуються пропорції. А бажання максимально точно відтворити атмосферу цієї сумної, хоч і не позбавленої урочистості події, обертається надмірністю у показі другорядних деталей, які відволікають увагу від головного.
Започаткована у «Смерті Б. Хмельницького» тема історичного минулого і сучасного рідного краю знаходить своє логічне продовження у творах наступних років, зокрема графічному циклі «Живописна Україна». Відповідно до задуму Кобзаря «Живописна Україна» мала виходити щорічно окремими випусками по 12 естампів, виконаних у техніці офорту. З незалежних від Шевченка причин світ побачив тільки один випуск циклу «Живописна Україна» (кінець 1844 р.), що містив 6 офортів. Та навіть цього досить, щоб належним чином оцінити глибинність його задуму та широту тематичного діапазону.
Варто ще спинитися на роботі «Судня рада». Цей офорт можна розглядати як зображення побутової сцени життя українських селян. На аркуші відтворено сільський сход, що має розв’язати суперечку між односельцями. Змістовий же підтекст глибший. У творі суд народний, тобто суд праведний і справедливий протиставляється панському судові.
По-новому розкривається талант Шевченка-пейзажиста в малюнках, виконаних ним у 1848-1849 роках під час наукової експедиції, з опису та дослідження Аралу.
Малюнки й акварелі, виконані під час експедиції, не стали сухими протоколами, у яких скрупульозно перелічено кожен камінь і кожну складку місцевості. Природу Аралу Шевченко побачив одночасно очима художника та науковця.
Значне місце у графічній спадщині Шевченка посідають портретні зображення, які він створював упродовж усього життя, увічнивши на папері багатьох своїх сучасників. Композиційне вирішення графічних портретів не відзначається широким розмаїттям: здебільшого це поясні чи погрудні зображення, повернені фронтально або на три чверті до глядача, де основну увагу зосереджено на обличчі й особливо очах — «вікнах душі» портретованої моделі. Серед зображених — переважно особи, з якими Кобзар спілкувався або яких добре знав. (Демонструються портрети.)
Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад 30 малярських та графічних автопортретів, у яких передав складну «лінію» своїх думок, почуттів, переживань. На його малюнках ми бачимо романтичного юнака (ранній автопортрет 1840 року) і збагачену досвідом, але вже хвору виснажену людину, яка прожила нелегке життя (автопортрет 1861 року). Автопортрет 1840 року є чудовим заспівом Шевченка-митця до його великої саги психологічного самоаналізу. В автопортреті Шевченка ліричне поєднується з драматичним, замріяність — з тривогою, добросердечність — із сумом, бадьорість — з легкою втомою. Перед нами зосереджене обличчя молодої людини. Гарний, сповнений гідності й граціозності поворот голови до глядача. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя — все інше тане, ховається у напівпрозорих тінях. Чоло Шевченка яскраво освітлене, а очі сховані в тіні. Художник вдається до засобу, типового для малярства романтизму,— за допомогою світла й тіні підкреслити, виділити те, на що передусім має звернути увагу глядач. Може здатися дивним, що найпромо-вистіший елемент портрета, який художники намагаються всіляко виділити, «дзеркало душі» — очі — Шевченко навпаки затінює. Але придивіться уважніше. Погляд сповнений якогось невисловленого запитання. Замість замріяного споглядання, яке так любили відтворювати у своїх портретах художники-романтики, у Шевченка — гостре, насторожене, драматичне вдивляння у життя, у людей.
Що ж до олійного живопису, то найвідоміші картини Шевченка — це «Катерина», «Селянська родина», «На пасіці».
На картині «Селянська родина» бачимо стареньку, під солом’яною стріхою хату. Тут, у затишку, наприкінці літнього дня, зібралася селянська родина — молоді батьки, їх синочок, дід. Малюк, що цілий день був з дідусем, очевидно, бешкетуючи, а може й ненароком розбив горщика, який висів на тину і був неабиякою цінністю у селянській родині.
Батько хотів було покарати хлопчика за вчинену шкоду. Але мати заступилася за сина, благаючи чоловіка вибачити його. Чоловік полагіднішав, заспокоївся, узяв люльку і, немов вибачаючись перед дружиною, прагне приласкати сина.
За цією маленькою драмою уважно стежить дворовий пес. Трохи далі, на розі хати, сидить і гріється у променях вечірнього сонця сивий дідусь, якому байдуже все, що діється на подвір’ї.
Перед нами типова сцена з селянського побуту, знаменитий жанровий живопис, який посідає важливе місце в українському мистецтві XIX ст.

Додаток 3 до уроку № 51 —

Букварь

Южнорусскій
1861 року
САНКТПЕТЕРБУРГЪ
ВЪ ПЕЧАТНИ РОГИНФЕЛЬДЕНА и К°

107108

Додаток 4 до уроку № 51

Люди говорили

Як умру, то поховайте
Мене на могилі…
Т. Г. Шевченко

Поховали… Тільки ж чув я,—
Люди говорили,—
Ніби з мертвих він воскреснув,
Ніби встав з могили.
Ковалем зробився ніби,
Став мечі кувати
З кайданів, що встигли люди
Вже давно порвати.
Ой кував він, ой кував він,
Примовляв словами,
Як козацьке славне військо
Билось з ворогами.
А коли вкраїнську землю
Німці полонили,
Гнівно вдарив по ковадлу
З усієї сили.
І людей почав скликати
Темними ночами,
І на бій благословляти,
Наділять мечами.
Закликав він з ворогами
Битись до загину,
З-під фашистів визволяти
Рідну Україну.
Україно, Україно,
Дорогі могили!..
Мені віриться, що люди
Правду говорили.
(Євген Бандуренко)

За нас правда

Канів, рідний! Тут до болю
Все близьке мені, як дома,—
І у лісі, і у полі
Кожна стежечка знайома.
На твоїй Чернечій кручі
В сорок першім, на світанні,
Як дими війни до тучі
Підіймалися багряні,
Я, поранений, прощався
Із Тарасом в пеклі бою…
Скільки горя і нещастя
Подолали ми з тобою!
В сорок першому
У гаї,
Поміж кленами й дубами,
Кров посіялась і сяє,—
Може, кров ото квітками?
Я благав тоді Славуту:
Дай снаги, врятуй солдата,
Щоб спромігся орди люті
Переможно подолати.
І Дніпро почув благання —
Не втопив між берегами,
Прогримів лиш на прощання
Кобзаревими словами:
«Борітеся — поборете!..
За вас правда, за вас слава
І воля святая».
З тої днини я повсюди
Де б не був,
А перед боєм
Чув слова його,
І люди
Скрізь браталися зі мною.
Повнилось мужанням серце,
Уперед вело солдата,—
Клич звитяги в кожнім герці,
Як наказ, сприймав завзято:
«Борітеся — поборете!..
За вас правда, за вас слава
І воля святая».
Я вернувсь у Канів знову,
А в Тараса — також шрами!
В ту годину світанкову
У бою він був із нами.
То, можливо, і за Одер
Йшов, як ми, й вернувсь з походу..
Плине час.
В труді народи!
Сонце п’є дніпрову воду.
(Данило Бакуменко)

Сучасникові

Прикладаю насторожене вухо
До екзотики, де й дійсність мов казка…
А скидайте-но, Тарасе, кожуха,
А зголіть-но свої вуса, будь ласка.
Слави Вашої я тим не потьмарю —
Попрошу: без романтичних регалій
Почитайте нам Расіна, Кобзарю,
У французькому оригіналі.
Ви ж це вміли і любили, хоч, може,
І робили з українським акцентом.
Ви були не гречкосієм, а — боже!
Страшно вимовить! — інтелігентом!
Тих біографів послухай — і наче
Ви, Тарасе, тільки те і робили,
Що співали «Ой чумаче, чумаче»
Й дрібні сльози підливали в чорнило!
А ретельно штудійовані тропи?
А проблеми в суперечках завзятих —
Економіка старої Європи
Чи «проспериті» в Сполучених Штатах?!
У сльозах та у садочках вишневих
Утопала Україна далека…
О аматори ефектів дешевих,
Вам здається, що його картотека,
Де епітетів народних багатство
За алфавітом було,— святотатство?!
Що журбою оповитії кручі,
Журавлині понад хатою клекоти,
Що любові його рани болючі —
Крик стихії, а не плід інтелекту?!
Що для геніїв накреслено трасу
До музеїв, а не в день сьогочасний?!
Як це добре: й у кожусі, Тарасе,
Ви наш геній — абсолютно сучасний!
(Ігор Муратов)

УРОК № 51. Тема. Світова велич українського поета Тараса Шевченка. Презентація проекту «Вінок слави Кобзареві», українська література 9 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури 9 клас

Комментарии закрыты.