УРОК № 51. Тема. А. Малишко. «Пісня про рушник», українська література 7 клас

УРОК № 51. Тема. А. Малишко. «Пісня про рушник», українська література 7 клас

Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю поета, допомогти усвідомити ідейно-художні особливості твору, його значення як візитної картки України; розвивати навички виразного читання ліричного твору, його аналізування, висловлення своєї думки щодо прочитаного; виховувати любов до матері, до Батьківщини; прищеплювати повагу до традицій свого народу.

Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, ілюстрації до них; аудіозаписи; виставка українських вишиваних рушників.

Теорія літератури: ліричний вірш, пісня, художній образ, символ, художні засоби.

ХІД УРОКУ № 51. Тема. А. Малишко. «Пісня про рушник», українська література 7 клас

I. Повідомлення теми й мети уроку

II. Мотивація навчальної діяльності школярів

III. Актуалізація опорних знань учнів

Перевірка домашнього завдання.
1) Виразне читання й аналізування вірша В. Симоненка «Перехожий» (або висловлення своєї думки про твір).
2) Характеризування ліричного героя поезії «Перехожий».
3) Проведення за складеними вдома творами міні-дискусії на тему «Романтик. Це добре чи погано?».

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Повідомлення учнів про рушники.

2. Огляд виставки вишиваних рушників.

3. Слово вчителя.
Ось один із таких рушничків, напевно, дала в дорогу мати й Андрієві Малишку, коли він вирушав після закінчення семирічки до Києва, щоб навчатися далі. Хлібину, сіль, цибулину, ще якийсь немудрий селянський харч та добре напутнє слово — що ще могла дати мати багатодітної родини своєму синові? Провела стежиною за село, одірвала од серця… Мала надію побачити свою дитину освіченою, самостійною, з гарною професією…
Навіки закарбував у своїй душі й Андрій оту стежину. Не загубився на життєвих дорогах і вишиваний рушник — назавжди залишився в пісні, яку знають, люблять у цілому світі.

4. Прослуховування аудіозапису «Пісні про рушник» (або виразне читання, виконання групою співаків).

5. Слово вчителя.
Ця пісня отримала найвищий статус — стала народною, як і багато інших («Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителька», «Стежина»). Вона — ніби візитна картка України.
Хто ж він, Андрій Самійлович Малишко? Народився 1912 року в бідній сім’ї шевця. Змалку довелося працювати, допомагати батькам. Після закінчення школи навчався у Київському інституті народної освіти, потім учителював, служив в армії, працював у редакціях газет на Харківщині. Та основним його покликанням була поезія, що заронилася в душу ще з маминої колискової пісні, з тих народних пісень, які чув він у дитинстві та юності повсякчас. Під час Другої світової війни Андрій Малишко був військовим кореспондентом, про війну знав не з розповідей. Найвизначніші його твори тих часів — поема «Прометей», збірка «Україно моя». У збірках післявоєнних років поет порушує одвічні морально-етичні проблеми, намагається осмислити сенс буття. Про це говорять назви його збірок: «Що записано мною», «Полудень віку», «Дорога під яворами», «Серпень душі моєї» та ін. А. Малишко отримав дві найвищі літературні державні нагороди.
Поезія Малишка легка і прозора, дуже мелодійна, близька до народних джерел. Олесь Гончар писав про це: «Мабуть, від матері та родинного оточення передалося поетові глибоке відчуття народної пісні, у цій сфері він був тонкий знавець і цінитель, саму його творчість не уявити без фольклорних джерел. Малишко, як мені здається, зумів осягнути саму душу народної поезії, внутрішні закони її розвитку, і тому народнопісенна основа в його творчості — не стилізація, не орнаментика, то його власне поетичне мислення, органічна поетова образність, що зливається з художнім розливом образності народної».

6. Виразне читання вірша А. Малишка «Пісня про рушник» учителем або учнями.

7. Спостереження над художнім текстом.

Назвіть художні образи, які є у вірші, схарактеризуйте їх.

Образи Характеристика Художні засоби творення
Мати Працьовита, турботлива («Рідна мати моя, ти ночей недоспала…»)
Майстриня, чутлива до краси («І рушник вишиваний на щастя дала», «Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї»)
Красива, вірна, вразлива, добра, ласкава («І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої»)
Звертання, епітет «рідна»
Епітети, метафора «цвіте доріжка»
Епітети
Ліричний герой Люблячий, уважний син («І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов», «Рідна мати моя»)
Чутливий до краси, поетичний, вразливий («Я візьму той рушник, простелю, наче долю, в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров»)
Епітети, перерахування, багатосполучниковість
Порівняння, метафора
Рушник Символ долі, щастя, материнської любові; естетично довершений («…на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов’їні гаї») Символ
Епітети
Метафора

8. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм». Завдання: визначити ідею твору.

Очікувані відповіді
— Утвердження сили материнської та синівської любові.
— Материнська любов — оберіг у життєвій дорозі дітей.
— Вишитий рушник — символ майстерності, любові, працелюбності та естетичного смаку української жінки.

V. Закріплення знань, умінь та навичок
Заповніть цей магічний квадрат, у якому Марійка Допитлива зашифрувала образ-символ твору А. Малишка, що вивчається.

79

1) Епітет до слова «мати». («Рідна».)
2) Куди мати водила сина? («У поля».)
3) Як мати прикрасила рушник? (Вишила.)
4) Як за жанром визначається твір А. Малишка про рушник? (Пісня.)
5) Що у вірші має чудовий зелений колір? (Луги.)
6) Від чого мати страждає найбільше? ((Від) розлук.)

Відповідь: рушник (ключове слово по діагоналі).

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання
Вивчити вірш Малишка напам’ять (або розучити його як пісню), вміти аналізувати його; зробити ілюстрації; IV рівень — придумати й записати (або інсценізувати) діалог матері й сина, які зустрілися після довгої розлуки.

Додаток до уроку 51

Чому вишивані рушники здавна оселилися в українській хаті?

Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
(А. Малишко)

Рушники, як традиційна прикраса житла, як предмет побуту та обрядовості, здавна були дуже поширені в Україні. Від сивої давнини й до наших днів, у радості й горі вони були і є невід’ємною частиною нашого життя та побуту. Історичні довідки, фольклорні джерела переконливо свідчать, що ткацьке і вишивальне мистецтво вважається найбільш давнім, розповсюдженим видом народної творчості.
Народні рушники мали цілий ряд обрядових призначень у багатьох моментах життя людини: в проводах у далеку путь, при закладанні нового будинку, під час зустрічі почесних гостей, на новосіллі.
Звичай подавати хліб-сіль на рушнику й досі побутує у нас.
З давніх часів використовували рушник у хліборобських обрядах. У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом, попереду ступав батько й ніс на рушнику хліб-сіль, а мати несла всяке частування в кошику, накритому рушником. На зеленому полі його розстеляли, клали їжу, пригощалися. Так робили і в перший день оранки, сівби та жнив. По завершенні жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті надівали на господаря обжинковий вінок.
А весілля, а сватання! Тут рушник активний і обов’язковий предмет: рушники готували, подавали, на них ставали.
Весільні рушники мають різні назви: «червоні», «орласті», «роменські», «кролевецькі», «богуславські», «підперезники», їх здебільшого зберігали як сімейну реліквію, вони переходили від баби до онуки. Весільний рушник дівчина готувала собі сама. Вишивати рушники, сорочки мати навчала дочок ще змалку. Зокрема, вишивали дівчата на вечорницях, довгими осінніми та зимовими вечорами, вкладаючи у своє шитво заповітні мрії про коханого, про одруження й щасливе подружнє життя.
У деяких місцевостях України на рушник кажуть ще «утиральник», «утирач», «стирач» тощо. Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибрана хата, а в ній — чистий рушник напохваті. Прибрана рушниками, килимами, гарним посудом, мальованими меблями хата виглядала, мов писанка. У різних місцевостях по-своєму виготовляли рушники, оздоблювали їх та прикрашали ними хату. В Україні зафіксовано близько 100 технік вишивання й понад 20 технік ткання. Це насамперед стосується рушників.
Надзвичайне багатство локальних, характерних особливостей народної вишивки закріпило за рушниками назви «київські», «полтавські», «подільські». Вони відрізняються за своїми традиційними особливостями, малюнком, технікою виконання, характерним поєднанням кольорів. Для вишитих рушників Київщини є типовою композиція у вигляді гілки чи квітки, що «росте» з вазона. Колір червоний з доповненням чорного або синього. За композиційним рішенням на київські рушники схожі полтавські, що характеризуються легкістю, витонченістю малюнка. Як доповнення до рослинної тематики часто вводиться одна-дві пари стилізованих пташок. На рушниках Чернігівщини вже зустрічаються геометризовані мотиви, кольори червоний з чорним, синім. На менших за розміром двоколірних або багатобарвних рушниках Поділля композиції укладаються горизонтальними, вертикальними або скісними паралельними смугами, за-компонованими з фігурок стилізованого зображення пташок, тварин або жіночих постатей. У львівських рушниках поряд з традиційним поєднанням чорного з червоним, жовтогарячим зустрічається поєднання чорної та білої гладі з сірою мережкою. Яскраві багатобарвні композиції вишиваних рушників Тернопільщини, Прикарпаття переважно укладалися широкими горизонтальними смугами.
(Із книги «Що? Як? Чому? Світ моєї України: популярна дитяча енциклопедія»)

УРОК № 51. Тема. А. Малишко. «Пісня про рушник», українська література 7 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 7 клас

Комментарии закрыты.