Урок № 50. Тема. Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основа сюжету, українська література 10 клас

Урок № 50. Тема. Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основа сюжету, українська література 10 клас

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні й жанрові особливості твору письменниці; розвивати навички сприйняття віршованих драматичних творів, їх коментування, висловлення власної думки щодо прочитаного; виховувати розуміння того, що любов «слова у вірші» — могутній засіб впливу на духовність, інтелект людини.

Обладнання: портрет письменниці, видання твору, ілюстрації до нього; аудіозаписи.

Теорія літератури: драма-феєрія.

Хід уроку № 50. Тема. Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основа сюжету, українська література 10 клас

I. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя.
Коли засумуєш за рідними, напиши їм чи подзвони. Коли на душі радісно — поділися з друзями. А захотілося побачити рідну домівку, край дитинства — неодмінно відвідай їх.
Лесі Українці через хворобу доводилося часто виїжджати за кордон, далеко від улюбленого Полісся. Її сум вилився в чудовий твір «Лісова пісня» — привіт рідній землі.
У листі до матері Леся писала: «Успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше, що його не сподівалася чогось. А я таки сама «неравнодушна» до сеї речі, бо вона дала мені стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще й здавна тую Мавку «в душі держала», ще аж із того часу, як ти в Жобориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Ко-лодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася Мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш? У дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер прийшов «слушний» час — я й сама не збагну чому. Зчару-вав мене сей образ на весь вік».
Що ж це за твір, що за образ, який привів у захват саму авторку (згадайте її самокритичність),— дізнаємося на уроці.

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Завдання учням.
1) Виразно прочитайте поезії Лесі Українки пейзажної та інтимної лірики, висловіть власні враження про них.
2) Поєднайте приклади художніх засобів із вивчених творів поетеси з їх назвами.

142

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.
Дехто сприймає «Лісову пісню» Лесі Українки як казку для дітей чи для дорослих, проте це не казка, а драма-феєрія, бо твір містить не прямолінійне протиставлення добра і зла, а дуже своєрідне, непросте художнє відображення складних проблем людського буття. У п’єсі оригінально поєдналися різні вікові враження людини: легенди і природа Волині, які запали в душу маленької Лариси Косач, і світова культура, та власний життєвий досвід зрілого драматурга Лесі Українки. Поєднані в цьому творі й різні виміри осмислення світу й себе в ньому людством, зокрема українським народом: стародавня міфологія і філософська думка початку ХХ ст.
Паралелями до історії кохання є сезонні зміни в природі, від ранньої весни до завірюхи взимку, і музика — спів сопілки. Природа відображає емоційний стан героїв: її розквіт і завмирання віддзеркалюють щасливий злет почуттів і їхнє згасання, тугу Мавки. Зміна пір року є виразом філософської ідеї повторення, минущого і водночас вічного в житті. Музика є також не тільки супроводом подій, а й символом у п’єсі. З гри Лукаша на сопілці починається кохання, з нею й закінчується. Спів сопілки — це не тільки образ краси душі, кохання, це ще й узагальнений символ мистецтва.
(За Г. Токмань)

2. Словникова робота.
Щойно прозвучав термін драма-феєрія. Що таке драма, ви знаєте — у широкому розумінні — один із трьох родів художньої літератури (поряд з епосом та лірикою), у якому явища життя розкриваються через самовиявлення дійових осіб, їхні вчинки та розмови. Драматичні твори призначені для сценічного втілення. У більш вузькому значенні — жанр драматургії, проміжний між трагедією та комедією, що відповідає самому змісту життя, в якому завжди співіснують трагічне й комічне.

Феєрія (від фр. fee — фея, чарівниця) — театралізована постанова, яка побудована на фантастично-казковому матеріалі й передбачає використання розкішних костюмів та декорацій, різноманітних засобів створення зовнішнього ефекту.

3. Робота з текстом.
(Ознайомлення з дійовими особами драми-феєрії.)
Як бачимо, тут є і персонажі-люди, і міфологічні істоти; пізніше з’ясуймо й образи-символи.

4. Повідомлення учнів.
(Учні розповідають про міфологічних істот за народними уявленнями та зображених Лесею Українкою.)

Мавка. У тлумачному словнику української мови (ТСУМ) читаємо:
1. Казкова лісова істота.
2. (рідко) Те саме, що русалка; водяна німфа.
Подібне тлумачення знаходимо і в енциклопедичному словнику: «Мавка — це казкова лісова істота; русалка».
На думку О. Потебні, мавки — душі нехрещених дітей. У російській мові мавка — це (за забобонним уявленням) душа дівчини, що померла до хрещення. Етимологію цього слова М. Фасмер виводить з видозміненої деетимологізованої форми навка «мавка», зближеної з основами малий (мавкати), «нявкати» та ін. Можливо, що це пояснення має певний сенс, якщо уявити, що Лесина Мавка по-дитячому наївна, нерішуча в діях, не вміє боротися за своє щастя й кохання.
Найвдаліше тлумачення значення цієї міфічної істоти, на наш погляд, знаходимо в словнику Б. Грінченка, де зазначено: «Мавка (навка) — дитя жіночої статі, яке вмирало нехрещеним і перетворювалося в русалку». У «Лісовій пісні» ця міфічна істота виступає в ролі лісової русалки, яку поетеса називає Мавка.

Русалка. За народними повір’ями, це казкова водяна істота в образі гарної і вродливої дівчини, з довгими розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа. Лісова русалка — те саме, що мавка.
Етимологічний словник російської мови (ЭСРЯ) слово русалка вважає похідним від давньоруського «русалия» — «язичеське свято весни», «неділя святих отців перед Трійцею», «ігрища в це свято». Хоч дехто з науковців вважає, що спочатку русалія означало «свято роз», а ще інші пов’язують його зі словом «русло». У драмі-феєрії Русалка не ототожнюється з Мавкою. Крім того, є Русалка Водяна і Русалка Польова. А ось як змальовано образ Русалки Водяної: «Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки — один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок». А тепер порівняймо Русалку Польову: «З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квіти з куколю, ромен, березка». Водяна Русалка пильнує водяні простори, а Польова — все польове багатство. Бувають не тільки водяні, а й лісові, польові, гірські та інші русалки.

Водяник. За народними переказами, це злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в річках, озерах і болотах і завдає людям нещастя, злидні тощо. У «Лісовій пісні» Леся Українка змальовує цей образ так: «Виринає посеред озера. Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із скойок. Голос глухий, але дужий». За характером і діями Лесин Водяник швидше нагадує домовика — охоронця домівки й майна. А Водяник — це володар водяного царства. У «Лісовій пісні» він добрий. Русалка називає його татом, татусем. А звертаючись до Русалки, Водяник говорить: «Ну, розчеши, я сам люблю порядок. Ти поправ латаття, щоб рівненько розстелилось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвіт». Якщо потрібно, він може присоромити. Наприклад, роблячи зауваження Русалці, він говорить: «Стидайся, дочко! Водяній царівні танки заводити з чужинцем!» На що вона йому відповідає: «Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав? Се ж «Той, що греблі рве!»».
лісовик. Це також міфічна істота, яка, за уявленнями багатьох народів, жила в лісі. Різні народи уявляли лісовика по-різному. Наприклад, слов’яни вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала вдача чи невдача на полюванні. Іноді Лісовик виступає в образі дідуся не із сивою, а із зеленою бородою: «Очі (молодого хлопця) світилися таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони ще й теперечки бачили лісовиків з зеленими бородами» (I. Нечуй-Левицький).
У «Лісовій пісні» Лісовик — це малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барвів кори, у волохатій шапці з куниці. Звертаючись до Русалки, він говорить: «Ось тута мають хижу будувати,— я й то не бороню, аби не брали сирого дерева». Цю заповідь Лісовика знають усі лісові істоти.

Потерча (Потерчата). За народними віруваннями, потерча — це дитина, яка вмерла нехрещеною. Іноді потерчат ототожнюють з русалками. Лесині Потерчата — це двоє маленьких бліденьких діток у біленьких сорочечках, які виринають з-поміж латаття. Русалка притуляє Потерчат до себе і, показуючи вдалечінь на білу постать Лукаша, що мріє в мороці поміж кущами, шепоче: «Дивіться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив. Йому не треба жити». Отож можна зробити висновок, що Потерчата — це позашлюбні маленькі діти (байстрята), які вмирали нехрещеними. Їхня смерть якоюсь мірою зменшувала ганьбу матері-покритки.
У російській мові побутує форма потерчук. Потерчук — це дитина, яка вмирала не своєю смертю. Етимологія цього слова, на наш погляд, досить прозора. Потерча (рос. потерчук), очевидно, можна пов’язати з давньоруським (по)терять, українське «втратити».

Перелесник. У драмі-феєрії це гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним волоссям, з чорними бровами і блискучими очима. У словнику Б. Грінченка зазначено, що первинне значення цього слова — «спокусник». Так у народі називали біса чи чорта у вигляді вогняного змія (метеор), що літає до жінок. Перелесник, улесливо в’ючись біля Мавки, говорить їй: «Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцювати коло по травиці, наче блискавиці». Слово Перелесник утворилося від словотвірної основи перелесн(ий) за допомогою суфікса -ик-, що, у свою чергу, споріднене з давньоруським «льстить».

Літавиця — це казкова жіноча істота, яка спокушує молодих чоловіків, а літавець — метеор, якого народ уявляє як нечисту силу, що літає у вигляді вогняного змія. Літавець і Літавиця споріднені зі словом «літати».

Куць. У ТСУМ зазначено, що куць … куць — це розділовий сполучник (діал.), або … або. А в словнику Б. Грінченка куць — вигук.
Прекрасно знаючи українську міфологію, Леся Українка в «Лісовій пісні» пише: «З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-панич». Відомо, що на Волині та в інших західних регіонах України на слова біс, чорт накладалося своєрідне табу, тому їх замінювали евфемізмами: нечиста сила, дідько, куць та ін.
Назва міфічної істоти Куць утворилася від словотвірної прикметникової основи куц(ий) «короткий» безафіксним способом словотворення (аналогічно синій — синь, юний — юнь тощо).
«той, що греблі рве» — це міфічна істота. Ось як він з’являється в драмі: «В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшися з потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає». «Той, що греблі рве» — це евфемізм до слів чорт, біс.

Злидні. У ТСУМ зазначено: «Злидні — це матеріальні нестатки, бідність, але у фразеологічних зворотах, наприклад: «Бодай же вас злидні побили (посіли, обсіли)» — побажання нещастя, бідності; прокляття: «Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили» (Т. Шевченко)».
У драмі-феєрії Злидні виступають як міфічні завжди голодні істоти. Шкодять вони лише злим людям. Злидні тільки й чекають, щоб їх покликали. Підкоряються вони Куцю. Звертаючись до Злиднів, Куць пошепки говорить їм: «А бачите — прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввійдете,— вона се вміє».
Злидні — це складне слово, яке утворилося від прикметника злий та іменника день. Паралельно зі словом злидні існує і злигодні, яке утворилося від прикметника злигодній «злиденний», що виник на базі словосполучення зълы(и) годъ «поганий час (рік)».

5. Виразне читання, прослуховування аудіозаписів прологу.

6. Обмін враженнями, словникова робота за питаннями учнів.
(Звернути увагу на естетичне сприйняття, мову твору, художню майстерність авторки.)

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Творче завдання.

• Змалюйте «асоціативний кущ», який би пояснював назву твору Лесі Українки.

143

VI. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення.
«Мене вразило …»
«Мені цікаво, чи знайдемо ми, сучасні читачі, у творі …»
«Добре було б …»

VII. Домашнє завдання
Прочитати І і ІІ дії драми-феєрії «Лісова пісня», вміти переказувати, виділяти головні епізоди, коментувати й оцінювати їх.
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про вовкулак (за народними уявленнями).

Урок № 50. Тема. Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основа сюжету, українська література 10 клас

Повернутися на сторінку Конспекти української літератури. 10 клас

Комментарии закрыты.