УРОК № 5 Тема. Київські «неокласики». М. Зеров, українська література 11 клас

УРОК № 5 Тема. Київські «неокласики». М. Зеров, українська література 11 клас

Мета: ознайомити учнів із творчим кредо «неокласиків», життям і творчістю письменника, його внеском у розвиток української літератури; розвивати навички визначення основних ознак індивідуального почерку, провідних мотивів і настроїв поезій; поглиблювати вміння висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності, філософічності самовираження письменника; виховувати любов до поетичного слова, естетичний смак.

Очікувані результати: учні знають матеріал про київських «неокласиків», уміють характеризувати їхню стильову манеру, розповідати про життєвий і творчий шлях митця, аналізувати його поезію, висловлювати власне враження від неї.

Обладнання: портрети «неокласиків», видання їхніх творів, ілюстративні матеріали до біографії М. Зе-рова та його творів.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Хід уроку № 5 Тема. Київські «неокласики». М. Зеров, українська література 11 клас

I. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

Творчий, літературознавчий доробок поетів-«неокласиків», талановитих дослідників літератури, яким судилося поповнити трагічний список жертв сталінського геноциду,— яскрава сторінка історії української літератури, в якій знайдуть моральні та естетичні уроки не лише сучасні, а й прийдешні покоління.

У світ високої поезії кличе нас один із найяскравіших представників «неокласиків» — М. Зеров:

Тепера інший час. Виходь з нори,
Шукай стежок — од Лисої гори
На верховини і шпилі Парнасу.

Про поетів-«неокласиків» та М. Зерова ми й будемо говорити на сьогоднішньому уроці.

II. Актуалізація опорних знань учнів

Розповідь про М. Семенка та його творчі пошуки.

Виразне читання поезій М. Семенка, висловлення власних вражень про них.

Завдання учням.

1. Порівняйте поетичну естетику авангардистів з естетикою «неокласиків».

Позиції авангардистів (футуристів) та «неокласиків»

Спільне
новаторські пошуки; визнання слова як важливої суспільної, естетичної категорії; майстерність у звукописі
Відмінне
футуристи «неокласики»
урбаністичні мотиви; «погляд у майбутнє»; деструкція класичної форми; експерименти зі словом, словотвором «погляд у минуле»; дотримання класичної форми;  вишуканість; теми, далекі від суспільних проблем

 

2. З’ясуйте за словником літературознавчих термінів поняття «неокласицизм».

Неокласицизм (від гр. neos — молодий та лат. classicus — зразковий) — течія в літературі й мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем та сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині ХІХ ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках ХХ ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Ю. Клен (Бургарт). Вони відмежовувалися від «пролетарської культури», прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Те, що «неокласики» брали за взірець античне мистецтво, представникам влади здалося невизнанням радянської дійсності, тому майже всі вони були репресовані, покарані тією чи іншою мірою.

«Неокласики» не були організаційно оформлені й не виступали зі своїми ідейно-естетичними маніфестами.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Міні-лекція вчителя з елементами бесіди (або повідомлення учня).

Щедра полтавська земля, така щедра, що могла зродити по двоє великих людей навіть в одному класі маленької школи.

Микола Костьович (Костянтинович) Зеров народився 26 квітня 1890 року в містечку Зінькові на Полтавщині в сім’ї вчителя. Закінчивши Зіньківську школу, в якій разом із ним навчався Павло Губенко, майбутній Остап Вишня, М. Зеров вступив до Охтирської гімназії, а потім, у зв’язку з переїздом батьків, до Першої Київської гімназії, де перебував до 1908 року. Саме тут заклалися його літературні та перекладацькі інтереси.

Майбутній поет і літературознавець уже тут виступає ініціатором створення культурницького кролевецького земляцтва, що згодом перенесеться і в університет, до якого вступив М. Зеров. Талановитий студент серйозно займається дослідницькою роботою, вивчає літописи, починає друкуватися в українському педагогічному журналі «Світло», газеті «Рада». Зеров стає активним членом студентської громади, виступає з доповідями, дискутує з літературних та політичних проблем.

Саме через це його й не залишили в університеті, а послали вчителювати у глуху провінцію, до Златопільської гімназії. Тільки в 1917 році М. Зерову вдається звідти вирватися. Він очолює секретаріат педагогічної ради Київської 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, викладає латину. Стає постійним автором журналу «Книгар», пише вірші, дарує друзям саморобні збірки. У 1919-1920 роках працює редактором журналу, одночасно викладаючи в гімназії, у Київському архітектурному інституті та інших навчальних закладах, пишучи літературно-критичні статті та вірші, у яких виявляються його високі патріотичні почуття, сподівання на відродження свого народу:

Зникнуть, зникнуть агаряни.
Вся потуга їх розтане,
Як весною тане сніг.
А над нашим краєм рідним
Задзвенить ключем побідним
Вернигорин дивний ріг.

У 1920 році М. Зеров одружується із Софією Лободою. Виходять друком підготовлені ним книжки «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.

Прийнявши запрошення, Зеров їде з голодного Києва працювати в Баришівську соціально-економічну школу. Та провінція пригнічувала вченого. Нарешті в 1923 році він отримує посаду професора української літератури в Київському інституті народної освіти. Лекції Зерова мали величезний успіх. Саме цього року «неокласики» й познайомилися, активно включилися в літературний процес — проводили вечори, дискусії, зібрання. У 1924 році виходить омріяна Зеровим збірка поезій «Камена» (за античною міфологією, камена — покровителька поезії, муза). Сам автор досить скептично ставився до своїх творів, називав їх «сухарями» на розкішному бенкеті поетичної фантазії.

Але сучасники вже тоді відчули могутню силу карбованого поетичного слова М. Зерова, дух класичної простоти, по-парнаськи піднесене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишуканість мови й високу версифікаторську майстерність (він писав переважно сонети й олександрійські вірші — це данина захоплення давньоримською поезією і творами французьких «парнасців»).

Виразне читання поезії М. Зерова «Київ — традиція». Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.

  • Визначте історичні віхи в становленні Києва як центру, столиці України, що їх автор називає у вірші.
  • На які реалії тогочасної дійсності вказує поет?
  • На вашу думку, чому вірш має таку назву?
  • У якій формі написано вірш? Визначте його змістові та формальні ознаки.
  • Чим незвичний твір, як він характеризує автора?

Словникова робота.

Данпарштадт — остготська столиця ІІІ-IV ст.

Ляссота — австрійський дипломат і мемуарист XVI ст., посол до запорожців.

Продовження міні-лекції вчителя.

М. Зеров, утомившись від дискусій, береться до праці з історії літератури, готує разом з іншими антологію французької поезії, друкується в журналах.

Але з 1 вересня 1934 року його усувають від викладання в Київському університеті, звільняють без пояснення причин. Удари долі сипляться один за одним — захворів і помер син. У 1935 році Зеров виїздить до Москви, сподіваючись хоча б на тимчасову роботу. «Всевидяще око» знаходить його під Москвою. Поета заарештовують і «вибивають» зізнання в теоретичній діяльності в складі банди літераторів. Як доказ — вилучені дві книжки — Г. Косинки та П. Куліша («Чорна рада»).

Суд відбувся 1936 року. Зерову нічого не залишалося, як погодитися зі звинуваченням у контрреволюційній діяльності та підготовці замаху на партійних діячів й отримати десять років ув’язнення на Соловках. У 1937 році М. Зерова, П. Филиповича, М. Вороного та Б. Пилипенка розстріляли. Вони розділили трагічну долю всього «розстріляного відродження», і тільки тепер їхні чесні імена, їхні твори повернено народові.

У 20-30-ті роки ХХ ст. в українській поезії нерідко з’являлися твори-агітки, твори-одноденки, плакати, далекі від художності. А М. Зеров захоплювався взірцями високими, був «прихильником мистецтва рівноваги». Шукаючи теми й мотиви в античності, він іронічно зауважував: «Я знаю: ми тугі бібліофаги, і мудрість наша — шафа книжкова». Але саме ота мудрість, перевірена століттями, часто підказувала поетові паралелі, аналогії з тією страшною і складною епохою, в яку він жив.

Виразне читання й коментування віршів М. Зерова «Саломея», «Київ з лівого берега», «Сон Святослава», «Incognito».

САЛОМЕЯ
П. Филиповичу

Там левантійський місяць діє чари
І колихає в серці теплу кров,
Там диким цвітом процвіла любов,
І все в крові — шоломи і тіари.
А з водозбору віщуванням кари
Гримлять громи нестриманих промов…
Йоканаан! Неясний шум дібров,—
В його словах пустиня і пожари.
І Саломея!.. Ще дитя (дитя!),
А п’є страшне, отруєне пиття
І тільки меч і помсту накликає.
Душе моя! Тікай на корабель,
Пливи туди, де серед білих скель
Струнка, мов промінь, чиста Навсікая.

СОН СВЯТОСЛАВА
Я бачив сон. Важенних перел град
На груди сипали мені, старому,
Вдягали в довгу чорну паполому,
Давали пити не вино, а чад.
Я зір будив — обводив кругогляд
І відчував крізь димку нерухому,
Як обсипався дах княжого дому,
Як крякав крук і як клубочивсь гад.
О, що за туга розум мій опала!
Яка крізь серце потекла Каяла,
Що за чуття на серце налягло!
Ніч місячна кругом, така студена,
Антена гнеться, як струнке стебло,
І чорний день десь дзвонить у стремена.

КИЇВ З ЛІВОГО БЕРЕГА

Вітай, замріяний, золотоглавий,
На синіх горах… Загадався, спить,
І не тобі, молодшому, горить
Червлених наших днів ясна заграва.
Давно в минулім дні твоєї слави,
І плаче дзвонів стоголоса мідь,
Що вже не вернеться щаслива мить
Твого буяння, цвіту і держави.
Але, мандрівче, тут на пісках стань,
Глянь на химери барокових бань,
На Шеделя білоколонне диво:
Живе життя, і силу ще таїть
Оця гора зелена і дрімлива,
Ця золотом цвехована блакить.

INCOGNITO

Його стріваю я — і мало не щодня! —
В студентській постаті на темних коридорах
В повазі лекторській і в круглих окулярах,
Де тиша темних книг, де збори й метушня.
Він народивсь давно, і то не маячня!
Живе в усіх часах, в усіх суспільних шарах,
Та нині розплодивсь у безліч екземплярах,
Мов літоросль повзка від в’язового пня.
Ще вчора він слова точив мені медові
І стільки приязні було в облесній мові!
Та утиральничок скрашав поважну стать.
Він бачить наперед годину злої страти,
А руки прийдеться від крові обмивать,
Тож ліпше рушника напохваті держати.

IV. Закріплення знань, умінь та навичок

Завдання учням.

Визначте «творче кредо» поетів-«неокласиків» за уривком із поезії М. Зерова.

Класична пластина і контур строгий
І логіки залізна течія —
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,
Парнаських зір незахідне сузір’я
Зведуть тебе на справжні верхогір’я.

Орієнтовна відповідь

Орієнтація на класичні зразки античної поезії та поезії «парнасців»; «строгі» форми приведуть українську поезію до світових вершин.

V. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Поезія М. Зерова справила на мене…

VІ. Домашнє завдання

Знати матеріал про життєвий і творчий шлях письменника, вміти аналізувати його поезії, розповідати про «неокласиків».

 

УРОК № 5 Тема. Київські «неокласики». М. Зеров, українська література 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

неокласики

Комментарии закрыты.