• Гороскоп 2016

УРОК № 49. Тема. В. Симоненко. «Гей, нові Колумби й Магеллани», українська література 7 клас

УРОК № 49. Тема. В. Симоненко. «Гей, нові Колумби й Магеллани», українська література 7 клас

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художній зміст, романтичний пафос поезії; розвивати навички виразного читання віршів напам’ять, їхнього аналізу, висловлювання власних думок з приводу прочитаного; виховувати активну життєву позицію; прагнення до самореалізації.

Обладнання: портрет письменника, виставка його книжок, ілюстрації до творів; портрети видатних мореплавців, репродукції, малюнки на теми великих географічних відкриттів.

Теорія літератури: ліричний вірш; образи; виразне читання; художні засоби.

Хід уроку № 49. Тема. В. Симоненко. «Гей, нові Колумби й Магеллани», українська література 7 клас

I. Повідомлення теми й мети уроку

II. Мотивація навчальної діяльності школярів

III. Актуалізація опорних знань учнів

1. Читання напам’ять поезії «Ти знаєш, що ти — людина?».
(Можна провести читання у вигляді конкурсу із взаємооцінюванням, взаєморецензуванням.)

2. Визначення художніх засобів віршів.

Завдання: поєднати приклади художніх засобів віршів В. Симоненка з їхнім визначенням.

77

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Заслуховування учнівських повідомлень.
Учні розповідають про Колумба, Магеллана, про великі географічні відкриття, знаменитих першовідкривачів-романтиків.

2. Виразне читання поезії «Гей, нові Колумби й Магеллани».

3. Словникова робота.
Вітрила — паруси;
жага — сильне бажання, пристрасть;
нидіє — сумує, не знаходить собі місця;
тужаві — міцні, чіпкі;
каравела — корабель;
шкварити — смажити.

Учитель також дає пояснення інших незнайомих слів за питаннями учнів.

4. Евристична бесіда, пошуково-дослідницькі завдання.

— Колумб і Магеллан — це прізвища унікальних історичних особистостей, чому ж ці слова стоять у множині?

— Поясніть вислови «бухту спокою облизує прибій», «як нам помістити у корито наші сподівання молоді?».

— Чому поет називає рідний народ океаном?

— Що таке «духовні острови»?

— Поясніть зміст метафори «нидіє на якорі душа».

— Чому поет, говорячи про Україну, залучає «космічні» поняття — Сонце, Землю?

— Як, на вашу думку, можна відкривати все давно відоме, відкрите, наприклад, українцеві — Україну?

— Яку людську рису характеру поет закликає випалювати вогнем, чому? Чи вважаєте ви цю рису страшною, небезпечною, дуже негативною? Свою думку обґрунтуйте.

— У чому пафос цього вірша?

V. Закріплення знань, умінь та навичок

1. Робота в парах.
Задайте один одному питання за змістом вірша «Гей, нові Колумби…» або складіть літературний диктант на 6 питань.

2. Завдання від Марійки Допитливої.
Марійка Допитлива знайшла поетичні рядки, які написав друг В. Симоненка Микола Сом (потім вони стали піснею), й замислилася над цікавим питанням: а чи є щось у них спільне із Симоненковим віршем, що з ним ми познайомилися на уроці? Допоможіть Марійці. Ось ці рядки:

Без вітру не родить жито,
Без вітру вода не шумить,
Без мрії не можна жити,
Не можна нікого любить.

(Думка про значення мрії, романтики в житті людини; художні особливості (анафора, повтори; простота викладу).)

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання
Навчитися виразно читати, аналізувати вірш В. Симоненка «Гей, нові Колумби…»; підготувати розповідь про свою романтичну мрію (або про своє ставлення до романтики та романтиків).

 

Додаток до уроку 49

Фернан Магеллан

«Слава про такого шляхетного капітана не згладиться з пам’яті наших днів. Серед інших чеснот він вирізнявся такою витривалістю в найтяжчих злигоднях, якої ніхто ніколи не мав. Він стійкіше інших переносив голод, безпомилково — як ніхто інший у світі — умів розбиратися в навігаційних картах. Що це насправді так, очевидно для всіх, бо ніхто інший не мав такого обдаровання і такої вдумливості при дослідженні того, як слід здійснювати навколосвітнє плавання, яке він майже і зробив». Так писав про Фернана Магеллана безпосередній учасник і літописець першої навколосвітньої подорожі Антоніо Пігафетта.
Фернан Магеллан народився близько 1480 року в знатній португальській родині. Ще хлопчиком його відправили у Лісабон служити пажем при королівському дворі. На початку XVI століття Португалія змагалася з Іспанією за сфери впливу на морі. Звісно, протиборство держав знаходило широкий відгомін у суспільстві, запалюючи юні серця честолюбними мріями. Не уник їх, очевидно, і молодий Фернан, який зробив однозначний вибір подальшого життєвого шляху. В 1505 році простим матросом Фернан Магеллан уперше піднявся на борт корабля. Протягом численних плавань Магеллану траплялося виручати з біди товаришів, а одного разу завдяки йому вдалося запобігти заколоту. В 1511 році він уже в ранзі офіцера взяв участь у завоюванні важливого для португальського панування на морі порту Малакка. Наступного року Фернан Магеллан досвідченим морським «вовком» повернувся у Португалію. Та перерва не була тривалою, і влітку наступного року Магеллан у складі експедиції знову вирушає в плавання. Його мета — приборкання мавританських повстанців у Марокко. Експедиція для майбутнього першопрохідця виявилася нещасливою: він був поранений, а згодом й звинувачений у безчесті і дезертирстві. Але найгіршим стало те, що король відхилив його клопотання про продовження служби на флоті, без якого Магеллан себе вже не уявляв.
Після кількох років поневірянь і принижень 37-літній Магеллан залишає Португалію. Він хоче спробувати щастя в Іспанії, великій морській державі. Магеллан укладає договір з королем Карлом V Кастильським; згідно із цим договором мореплавець на п’ятьох кораблях, споряджених Іспанською короною, вирушає «для здійснення відкриттів у тій частині океану, що входить під нашу (тобто іспанську.— Прим. ред.) юрисдикцію». Іспанський король зі свого боку зобов’язався протягом 10 наступних років не посилати експедиції в тому напрямку, яким збирався пройти Магеллан, і гарантував йому частину доходів, отриманих у разі успішного завершення сміливого задуму.
У вересні 1519 року флотилія Магеллана відпливла з морського порту Сан-Лукар, що в Севільї, і взяла курс на Канарські острови. До ескадри входило п’ять кораблів: «Сантьяго», «Консепсьйон», «Сан-Антоніо» «Тринідад» і «Вікторія». Маршрут пролягав у далекі південні широти з метою відшукати, де закінчується материк, позначений на одних картах «Новий Світ», на інших — «Санта Крус», «Земля Папуг» або «Америка». Слід було обігнути цей материк на півдні і йти далі до островів пряностей в азіатські землі.
Кораблі досягли берегів американського континенту, повернули на південь і розпочали тривалі пошуки протоки, яка нібито з’єднує Атлантичний океан з іншим, ще невідомим і неназваним. Біля берегів південноамериканського континенту мандрівників застала зима, і мореплавці змушені були стати на зимівлю. Під час стоянки між адміралом і капітанами виникла сутичка, але завдяки витримці й рішучості Магеллана конфлікт вдається придушити невеликою кров’ю: одного заколотника вбито, ще одного страчено.
Після кількох місяців стоянки легкий корабель «Сантьяго», посланий у розвідку, зазнає аварії, і наприкінці літа 1520 року вся флотилія вирушає продовжувати пошуки. Нарешті аж у жовтні протоку, яку згодом наречуть Магеллановою, знайдено.
Шлях через протоку був довгим і небезпечним. Кораблі просувалися вузьким, звивистим каналом, з обох боків затиснутим стрімкими скелями. Безліч рукавів ускладнювали пошуки вірного шляху. Це тривало протягом 38 днів.
Команда «Сан-Антоніо» не витримала випробувань і повернула назад. А Магеллан із трьома кораблями, що залишилися, 28 листопада 1520 року вийшов із протоки і взяв курс на «Індії» — через неозорі простори невідомого океану. Закінчувався 15-й місяць подорожі після відплиття з Іспанії.
За весь час подорожі, яка тривала майже чотири місяці, їм зустрілося тільки два голих, пустельних острівці, які назвали Нещасливими. Та насправді нещасливими були мандрівники: посеред безмежного Великого океану розкидано безліч архіпелагів, заселених невідомими на той час європейцям народами. Але курс, обраний Магелланом, проліг так, що, пропливаючи неподалік населених островів, мандрівники не змогли їх помітити, і це коштувало учасникам експедиції багатьох жертв. Тільки тоді, коли мореплавці подолали більшу частину шляху, 6 березня 1521 року вони досягли одного з Маріанських островів. Хоча перші контакти з тубільцями спричинили конфлікт, та, принаймні, виснажена команда змогла відпочити і підкріпитися. Адже протягом плавання моряки зазнали важких випробувань: пацюки зжерли припаси (втім, їх теж потім з’їли); питна вода пожовтіла і прогіркла; багато людей постраждали від цинги та інших хвороб.
Єдине, в чому поталанило мандрівникам,— погода, яка сприяла їм протягом усього довгого переходу. За це нововідкритий океан отримав назву «Тихого».
На Мактані — одному з Філіппінських островів Магеллан, а з ним і його супутники вплуталися в небезпечну авантюру. Намагаючись закріпити острови за Іспанською короною та навернути аборигенів до християнства, Фернан Магеллан — великий мореплавець, але безталанний політик — втрутився у суперечку місцевих вождів і 27 квітня 1521 року загинув від рук дикунів. Його соратникам не вдалося навіть визволити тіло свого адмірала, який зумів довести, що, відпливши з Європи на захід, можна досягти сходу.
Після смерті адмірала стосунки з тубільцями ще більш ускладнилися. Врешті-решт довелося залишити Філіппінські острови і спалити «Консепсьйон», яким не було кому керувати. Шлях до Молуккських островів продовжили останні два кораблі. Позбавлена свого талановитого керманича, флотилія довго кружляла у Великих Зондських островах і лише 8 листопада 1521 року досягла Тідора — одного з Мо-луккських островів. Там було прийнято рішення: «Тринідаду» йти до Південної Америки, а «Вікторії» повертатися в Іспанію.
У вересні 1522 року «Вікторія», перше судно, яке здійснило навколосвітню подорож, кинула якір у порту, з якого вирушила три роки тому. З 237 чоловік, що піднялися на борт п’яти кораблів, подолавши всі труднощі і злигодні, на батьківщину повернулися тільки 18, і не було серед них Фернана Магеллана…
(Із книги «Великі мандрівники»)

 

Христофор Колумб

3 серпня 1492 року три невеликі каравели полишили гавань Па-лоса і взяли курс на південний захід, на Канарські острови. А за місяць, 6 вересня, маленька ескадра покинула останню відому мореплавцям на крайньому заході точку й вирушила у західному напрямі. Так розпочалась епоха Великих географічних відкриттів, внаслідок якої європейці підкорили невідомий континент, а переселенці в Новий Світ створили нову могутню державу — Сполучені Штати Америки. Командував флотилією геніальний мореплавець і фанатично одержима людина — адмірал Христофор Колумб.
Відомості про життя Колумба туманні й суперечливі. Народився він 1451 чи 1452 року в Генуї, самостійному італійському місті-державі. Ще замолоду життя Колумба було тісно пов’язане з морем. Після 1476 року він жив у Португалії й на острові Мадейра; часто виходив у дальні плавання.
Португальські моряки вже давно торували шляхи до казкових багатств Індії. У Колумба виник зовсім інший, свій задум: дістатися сходу, йдучи на захід! Як і його освічені сучасники, Колумб був переконаний у тому, що земля має форму кулі. Він знаходив підтвердження здійсненності свого наміру в древній та сучасній йому літературі, у творах грецьких філософів, навіть у Біблії. Підтримку з боку науки Колумб отримав в особі природознавця Паоло Тосканеллі: «Величний і благородний план твій: до східних островів плисти на захід… Ця путь не тільки можлива, але і ймовірна вельми. Без сумніву, сей почин всілякого поважання достойний, і користь він принесе велику та славу усьому християнському світу». Вчений надав Колумбу навіть карту майбутньої подорожі.
1484 року Колумб звернувся до португальського короля Жуана II з проханням про підтримку, необхідну для організації пошуків і шляху через Атлантику в Індію. Відмова спонукала його звернутися до іспанських правителів королеви Ізабелли та короля Фердинанда. Чергова невдача не остудила Колумба, і протягом наступних двох років він завзято боровся за здійснення свого задуму, звертаючись і до англійського короля Генріха VII, і до сестри французького короля Карла VIII, доки, нарешті, в 1492 році не отримав необхідну допомогу від іспанських правителів.
У похід, що вплинув на хід історії, під орудою 40-річного адмірала вирушило 90 чоловік. 60—65 з них були досвідченими моряками, решта — королівські уповноважені, дворяни — шукачі пригод та золота, солдати, ремісники. Було серед цих мандрівників і декілька злочинців, які отримали помилування в обмін на тяжку службу в королівському флоті. Флотилія складалася з двощоглового вітрильника «Санта-Марія» та каравел «Пінта» і «Нінья».
І Колумб, і Тосканеллі, звичайно, мали рацію: рухаючись на захід, можна досягти сходу. Та окрім відстані, яку треба було подолати, на шляху реалізації заповітної мрії Колумба — досягти берегів Індії — постала ще одна перешкода. Це велетенський, згодом названий Америкою, материк, що простягнувся майже від самого Північного полюса до Південного.
Проте дозорець «Пінти» цього не знав, коли 12 жовтня о 2 годині ночі крикнув: «Земля!». Зійшовши наступного дня на сушу, Колумб воздав хвалу Господу за допомогу й оголосив острів, названий ним Сан-Сальвадор (Святий спаситель), володінням Іспанської корони. Великий адмірал був цілком впевнений, що досяг омріяної Індії, тому тубільців називав не інакше, як індійцями. Далі мореплавці пройшли Багамські острови і 28 жовтня підійшли до північного узбережжя Куби, яке Колумб сприйняв за південно-східний берег Китаю.
Усе було доти незнаним, дивовижним для європейців: індіанці, які підносили до губ тліючі факели (сигари) і видихали дим, оголені жінки, велика кількість золотих прикрас.
«Санта-Марія», флагманський корабель, зазнав аварії, наштовхнувшись на риф, тому в зворотну путь вирушили два судна, що залишилися. 4 березня 1493 року першопрохідці досягли Лісабона. До королівського двору в Барселону Колумб прибув у супроводі привезених з собою індіанців, разом із золотом, янтарем та папугами. Колумба проголосили адміралом моря-океану, віце-королем і губернатором Індій.
У другу експедицію, яка вирушила з Кадіса 25 вересня 1493 року, спорядили вже справжню флотилію із 17 кораблів, на борти яких піднялось 1000 матросів, солдат, переселенців, шукачів золота та пригод. Цього разу було відкрито острови Домініка, Гваделупа, Пу-ерто-Рико, Ямайка. На раніше відкритому острові Еспаньйола («Іспанський острів») Колумб заснував перше європейське місто в Новому Світі, яке назвав Ізабеллою — на честь іспанської королеви. Але справи там пішли кепсько — європейці жорстоко повелися з місцевим населенням, на думці у них було лише золото. А оскільки його знайшли мало, то в Іспанії поширились чутки про те, що, мовляв, Колумб відкрив усього-на-всього острів, населений дикунами. Адмірал моря-океану змушений був повернутися до Іспанії, щоб відновити прихильність можновладців.
1498 року Колумб вирушив у наступну експедицію. Цього разу мореплавці взяли курс південніше, ніж раніше, і він привів їх до островів з трьома гірськими вершинами, за що Колумб назвав їх Тринідад. 5 серпня 1498 року експедиція висадилася на узбережжі сучасної Венесуели. Багатство природи так вразило Колумба, що він вирішив: саме тут знаходиться легендарний земний Едем.
Полишивши «райську землю», він відплив до Еспаньйоли, де в цей час спалахнув заколот проти його братів. Новий губернатор, який прибув з Іспанії, наказав закувати Колумба та його братів у кайдани і відправити їх на батьківщину. Після прибуття до Іспанії Колумбу вдалося добитися звільнення, проте довіру до нього, як до правителя нових земель, королівська пара втратила.
Протягом четвертої, останньої, подорожі Колумба було досліджено узбережжя Мексиканської затоки — там, де нині знаходяться держави Гондурас, Нікарагуа, Коста-Рика і Панама. У ході цієї подорожі мандрівники досягли найвужчої частини Панамського перешийку, де їх відділяла від Тихого океану менш ніж 50-кілометрова смуга суші! Та Колумб не міг цього знати, тому спроби відшукати протоку до «Китаю» виявилися марними. Протока, яка з’єднає Атлантичний і Тихий океани — Панамський канал, — з’явиться згодом, аж через чотири століття після плавання великого адмірала. Так і не знайшовши неіснуючу протоку, в листопаді 1504 року він повернувся до Іспанії. Там Колумб зазнав приниження, коли король Фердинанд відмовився підтвердити його повноваження губернатора. 20 травня 1506 року 55-літній Христофор Колумб помер у своєму домі у Вальядоліді.
Відкриття Колумба стало можливим тільки завдяки його великій помилці. Адмірала ввело в оману припущення, що відстань від Канарських островів до Японії становить 3860 кілометрів, тоді як насправді вона сягала понад 17 000 кілометрів. Якби не помилка в розрахунках, безумовно, Колумб ніколи б не вирушив у плавання, а якби не існувало американського континенту, то експедиція безслідно б згинула в неосяжних просторах океану.

 

Чому Америка, а не Колумбія?

Колумб відкрив Америку, але до кінця своїх днів так і не зрозумів свого відкриття і залишився глибоко переконаним, що відшукав «Індії». (В той час це поняття охоплювало всю Південно-Східну Азію — Індію, Китай, Японію та інші країни). Невдовзі після відкриття нових земель їх стали називати «Новий Світ». Америго Веспуччі (1451—1512) висловив припущення, що Бразилія, в експедиції до берегів якої він брав участь, є частиною нового, до того невідомого континенту. Назву «Америка» вперше застосував М. Вальдзе-мюллер у 1507 році — тільки стосовно материка, який лежить на південь від екватора, тобто Південної Америки. Згодом, у 1538 році, Герард Меркатор розширив застосування цієї назви на весь континент. Назва прижилася… Відкриття, що почалося з помилки, завершилося несправедливістю до першовідкривача…
За часів Колумба мистецтво навігації було неможливим без хорошого знання астрономії. Під час четвертої подорожі, на острові Ямайка, Колумб спритно використав свої знання астрономії. Висадившись на острові для проведення астрономічних спостережень, мандрівники зіткнулися з ворожим ставленням з боку аборигенів. Тоді адмірал попередив тубільців, що забере у них місячне сяйво, якщо вони й надалі так ставитимуться до учасників експедиції. Тож коли 29 лютого 1509 року почалося місячне затемнення, перелякані ка-раїби пообіцяли віддати могутньому білолицьому все, що той забажає, тільки щоб він повернув їм Місяць. І дійсно, за декілька хвилин Колумб «повернув» їм нічне світило.

 

Америка — Європі

Серед різноманітних, звичних нам речей є чимало таких, якими ми завдячуємо відкриттю Америки. На нововідкритому континенті вихідці з Європи вперше побачили картоплю й кукурудзу, помідори й гарбуз, соняшник і какао, тютюн і ваніль. За кілька століть ці культури здобули визнання на євразійському континенті, хоча й пройшли нелегкий шлях. Примусове насадження невідомих до того людям рослин викликало подеколи справжні повстання!
Втім, далеко не все, що походить з американського континенту, добре прислужилося людству. Колумб перший з європейців спостерігав паління тютюну. Індіанців, які підносили до губ тліючі факели (сигари) і видихали дим, мандрівники зустріли на Кубі. За кілька десятиліть тютюн потрапив у Європу, і відтоді «рослина, яку люди запалюють, тримають у руках і окурюють себе», ось уже майже на півтисячі років захопила чимало людей у нікотиновий полон.
Не знайшов Колумб лише того, чого шукав. Адмірал моря-океа-ну прокладав маршрут до островів прянощів, цінні плоди яких могли забезпечити іспанську казну прибутками. Серед безлічі дивовижних, доти небачених європейцями рослин лише ваніль та гіркий каєнський перець чилі належать до прянощів.
(Із книги «Великі мандрівники»)

УРОК № 49. Тема. В. Симоненко. «Гей, нові Колумби й Магеллани», українська література 7 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 7 клас

Комментарии закрыты.