Урок № 38. Тема. Т. Г. Шевченко. Поема «Гайдамаки», українська література 9 клас

Урок № 38. Тема. Т. Г. Шевченко. Поема «Гайдамаки», українська література 9 клас

Мета: допомогти учням усвідомити зміст, ідейно-художні особливості та значення твору; розвивати навички вибіркового читання, аналізу поеми, висловлення власної думки щодо порушених автором проблем; виховувати почуття соціальної справедливості, толерантності, поваги до загальнолюдських цінностей.

Обладнання: портрет письменника, різні видання поеми,ілюстрації до твору.

Теорія літератури: поема, сюжет, його елементи, композиція, художні образи, художні засоби, історична основа.

ХІД УРОКУ № 38. Тема. Т. Г. Шевченко. Поема «Гайдамаки», українська література 9 клас

I. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя.
Одні їх називали кривавими злочинцями, жорстокими розбійниками, інші — народними оборонцями. Згадавши розповіді діда Івана, вивчивши рукописи, архівні матеріали, Т. Шевченко вперше в художній літературі вивів гайдамаків, учасників селянсько-козацької війни проти польської шляхти, як мужніх героїв, гідних поваги. Твір, вийшовши окремою книжкою через рік після «Кобзаря», викликав цілу зливу відгуків — як схвальних, так і критичних. Суперечки щодо Шевченкових «Гайдамаків» тривають між літературознавцями й донині. А ми на уроці спробуємо скласти власну думку про цю найбільшу з поем Великого Кобзаря.

II. Оголошення теми й мети уроку
«Хвилинка мудрості».

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Робота в групах чи за варіантами.
1) На основі вивчених творів Шевченка доведіть, що поет, підтримував вісь неперервності історичного часу (звертався до своїх літературних попередників).
2) На основі вивчених творів доведіть, що в ранній творчості Шевченко виступає як романтик.

2. Завдання учням.
• Перекажіть зміст балади «Лілея», визначте основний художній прийом, використаний автором. (Метаморфоза.)

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.
В основу поеми «Гайдамаки» лягли цілком реальні історичні події. Гайдамацький рух розгорнувся в Україні у XVIII ст. Найвищим проявом його було повстання 1768 року, відоме під назвою «Коліївщина». Це була боротьба проти соціального, національного і релігійного гніту на Правобережній Україні, де в той час панувала польська шляхта. У лютому 1768-го в місті Барі на Вінниччині була створена Барська конфедерація — військово-політичне об’єднання збіднілих польських паничів. Загони конфедераторів розправлялися з українським населенням Правобережжя, грабували його, руйнували православні церкви й переслідували священників. Тому невідворотною була кривава боротьба. На чолі повстанських загонів гайдамаків став Максим Залізняк, потім до них приєднався сотник надвірних козаків Іван Гонта.

2. Повідомлення учнів про ватажків повстання Залізняка й Гонту. (Див. Додаток до уроку № 38.)

3. Виразне читання фрагментів поеми «Гайдамаки».
(Учні виразно читають Передмову, Вступ — «Інтродукцію», розділи «Галайда», «Конфедерати», «Титар», «Треті півні», «Червоний бенкет», «Гонта в Умані».)

4. Словникова робота, обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.
— Що вам найбільше запам’яталося, що вразило? Чому?
— Як побудована поема, які сюжетні лінії в ній переплітаються?
— Якими мотивами відзначається пролог?

5. Інтерактивна вправа «Займи позицію».
— До якої групи літературних критиків, читачів ви б віднесли себе: до тих, хто відгукнувся про поему схвально чи критично?

92— Свою позицію обґрунтуйте.

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Завдання учням.
• Поєднайте художні засоби, вжиті в поемі «Гайдамаки», з їх визначенням.

93

VI. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення:
«Мені здається, що автор поеми «Гайдамаки» виявив себе людиною…»
«Повстання, кровопролиття, на мою думку, це завжди…»
«Людина не може існувати, коли…»

VII. Домашнє завдання
Дочитати поему «Гайдамаки», вміти аналізувати її; опрацювати статтю підручника; вивчити напам’ять уривок (за вибором учителя).

Додаток до уроку № 38

Залізняк і Гонта

В уявленні багатьох гайдамаччина асоціюється тільки з іменами Залізняка й Гонти — керівників повсталого люду лише одного з періодів боротьби, що ввійшов в історію під назвою Коліївщини. Але сам гайдамацький рух починається набагато раніше. Перші згадки про гайдамаків маємо ще 1717 року. Щовесни в українських степах з’являлися їхні загони і спалахували шляхетські маєтки. Гайдамаками були здебільшого селяни, доведені до відчаю утисками польських магнатів. Але на чолі загонів, як правило, стояли запорожці.
Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло 1734 року й охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля. Відомі імена тодішніх його ватажків: Верлан, Писаренко, Медвідь, Моторний, Темко, Грива, Москаль. Польська шляхта й царські війська спільними зусиллями придушили повстання. Але вже наступного року Правобережжям прокотилася нова потужна хвиля гайдамацтва. Вона згодом досягла й Лівобережжя, Слобожанщини. Повсюдно з’являлися невловимі загони, які вихорами налітали на шляхетські володіння й нещадно розправлялися з кривдниками селян.
У шістдесяті роки особливо посилюються національно-релігійні утиски українського люду, йде насильне навертання його в унію. У Шевченкових «Гайдамаках» змальовано страшну картину розправи над селянином із Мліїва Данилом Кушнірем, який нізащо не хотів зректися своєї віри. Шляхтичі облили його смолою й підпалили. А далі селянинові відрубали голову й настромили її на палю. Ось такі методи насаджування унії на Україні і спричинили Коліївщину.
Отже, Максим Залізняк збирає в Холодному Яру поблизу Мотронинського монастиря всіх, хто зі зброєю в руках виступить проти ненависної шляхти. Залізняк родом із цих же країв. Ще в дитячі літа він лишився сиротою; його, як і всіх дітей, що опинилися в такому становищі, чекали поневіряння в наймах і знущання польських панів. Але Максим уже тоді обрав іншу долю — подався на Запорожжя. Дехто з істориків стверджує, що там він навіть став полковником. У всякому разі відомо, що Залізняк мав справжні організаторські здібності й воєнний талант. Повстанці навіть проголосили його гетьманом.
Перші бої з ворогом, перші перемоги. Залізнякове військо швидко зростає. В руках повстанців одне за одним опиняються міста і села. Україна стрепенулася, пробудилася до боротьби.
Шляхта покидає свої маєтки на Україні й утікає аж до Польщі та на Лівобережжя. Чи не єдиний безпечний для неї острів серед розбурханого гайдамацького моря — місто Умань, що було на той час міцно укріпленою фортецею київського воєводи Потоцького. За її мурами шляхта не боялася повстанців.
Залізняк повів військо на Умань. Назустріч йому Потоцький висилає добірні частини козацтва, що перебуває на службі у шляхти. Очолює їх сотник Іван Гонта, виходець із тутешніх селян. До речі, Гонта став особою, осипаною милостями Потоцького. Магнат подарував йому двоє сіл, активно схиляв старшого сотника перейти в католицтво і вже, здавалося шляхтичу, переконав — завтра лави католиків поповняться доблесним лицарем. Але дивна людина цей Гонта — вибившись у пани, не тільки ніяк не приймає їхньої віри, а навіть поводиться зухвало.
Несподівано для Потоцького будує на власні кошти в рідному селі церкву святої Параскеви, хоч шляхтичі сподівалися костьолу. Ще збереглися свідчення поляків, які добре знали старшого сотника, що він був досить освіченою людиною, добре володів польською мовою.
Гонта не вступив у бій із Залізняком. Він привів у табір ватажка гайдамаків чотири сотні відбірних козаків. Шляхтичі безмежно дивувалися тій новині, називали старшого сотника безсовісним зрадником. Вони зовсім не враховували того, що Гонта був справді свідомим українцем і добре знав: його місце — з народом, а не з гнобителями. Об’єднані сили Залізняка й Гонти взяли Умань в облогу. А вже за кілька днів повстанці вступили до міста. Звістка про це пролунала по всій Україні. Хвилі гайдамацького руху впритул наблизилися аж до кордонів Польщі. Шляхта добре розуміла, що придушити таке масове повстання в неї не вистачить сил, і звернулася по допомогу до російського царату. Росія відрядила проти гайдамаків відбірні війська під командуванням генерала Кречетникова. Отже, на повстанців пішли дві регулярні армії двох держав. До того ж Кречетников вдався до підступності. Один із його полковників — Гур’єв — заявив про свій перехід на бік гайдамаків, які повірили в це (в широких масах народу жила ілюзія, що Росія підтримує боротьбу проти Польщі).
Гур’єв за наказом Кречетникова обманом захопив Залізняка й Гонту та ще кількох гайдамацьких ватажків. Без них повстанці не могли успішно протистояти російським і польським військам і зазнавали поразки за поразкою. Почалися масові розправи над гайдамаками. В Україні шикувалися ряди шибениць і паль. На них уривалося життя доблесних лицарів, що повстали за волю народу. Почалися суди над ватажками. Гонта мусив постати перед польським трибуналом. Вирок йому, мабуть, не має аналогів у світовій судовій практиці. Страта бунтівного сотника мала тривати два тижні. Перші десять днів кат здиратиме з Гонти пасмуги шкіри. Одинадцятого дня ухвалено відрубати йому ноги, дванадцятого — руки, тринадцятого — вирвати серце, чотирнадцятого — відтяти голову. Але й це ще не все. Тіло ватажка треба посікти на шматки, щоб потім вивісити на майданах чотирнадцяти великих міст Правобережної України.
Збереглися свідчення самих шляхтичів про поведінку Гонти під час його катування. Жодного стогону не зірвалося в нього з уст. Ось здивовані слова одного з самовидців: «Гонта вийшов на страту з лицем спокійним і веселим, наче збирався до кума на іменини. Кат здер з нього смугу шкіри, кров чвиркнула, проте обличчя гайдамаки не здригнулося; здер нову пасмугу шкіри, і тоді Гонта сказав: «От говорили, що буде боляче, насправді ж ні крихти не болить!»
Максим Залізняк постав перед російським трибуналом, що виніс такий вирок: «Его, Железняка, яко главного нарушителя пограничной тишины, колесовать и живова положить на колесо, но вместо того отменяя оное, в ныне употребляемое самонайважнейшим преступником наказание бить кнутом — дать сто пятьдесят ударов и, вырезав ему ноздри и поставя на лбу и на щеках указанные знаки, сослать в Нерчинск в каторжную работу вечно».
Залізняк був чоловіком уже немолодого віку. Далеко в минуле відлетів той час, коли він, молодий козак Тимошівського куреня, вчився володіти шаблею та рушницею. Багато битв і доріг випало на його долю. Був і пушкарем, і чумаком, ходив дорогами України, Польщі, Молдавії і Криму. А за рік до Коліївщини повернувся в рідні місця й пішов у Медведівський монастир святого Миколая, постригшись у ченці. Багато хто із запорожців, які не мали родин, завершували так свій земний шлях. Цей фінал життя обрав собі й Максим Залізняк. Але коли почув старий козак, що в Холодному Яру біля Мотронинського монастиря гуртуються гайдамаки для рішучого виступу проти шляхти, не зміг лишатися в келії. Скинув рясу й пішов туди. Тепер його, скованого кайданами, везли на каторгу. Залізнякові пощастило в Охтирці втекти з-під варти. Але згодом він був упійманий і відконвойова-ний до Нерчинська.
Народ не хотів прощатися зі своїми героями, його пам’ять не могла змиритися з їхньою смертю. Максим Залізняк та Іван Гонта жили тепер у легендах і переказах, чекаючи слушного часу, щоб знову підняти українську людність на боротьбу за волю. В одних легендах говорилося, що Залізняк, перебравшися на ченця переховується в Мотронинському монастирі і вже зовсім скоро вийде з його стін візьме в руки свою козацьку шаблю. Жив у народних переказах і син Івана Гонти, який буцімто втік на Волощину й збирається незабаром прийти в Україну, щоб завершити розпочате батьком.
А селянська війна на Україні тривала ще майже десяток літ. Знову й знову з’являлися повстанські загони. Деякі з них налічували понад тисячу гайдамаків. Інколи вони успішно протидіяли регулярним військам. А невеликі ватаги повстанців вдавалися до тактики несподіваних наскоків на маєтки й містечка і довго лишалися невловимими для польських та російських частин. І все ж гайдамацький рух ішов на спад — знекровлена й виснажена Україна вже не мала сил для такої всенародної війни.
Зі зруйнуванням Запорозької Січі 1775 року й придушенням гайдамацького руху на українську землю опустилися непроглядні колоніальні сутінки. І вже мало кому було дано побачити зорю надії на волю.

Урок № 38. Тема. Т. Г. Шевченко. Поема «Гайдамаки», українська література 9 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури 9 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.