УРОК № 17 Тема. Вірші та байки Г. С. Сковороди, українська література 9 клас

УРОК № 17 Тема. Вірші та байки Г. С. Сковороди, українська література 9 клас

Мета: допомогти учням зрозуміти ідейно-художній зміст, значення творів Г. С. Сковороди для сучасності; розвивати навички виразного читання, аналізу ліричних творів, визначення їх ідейно-філософського змісту, висловлення власних суджень щодо проблем та їх аргументації; виховувати кращі риси людини, прагнення до чесного життя, самопізнання та самовиховання.

Обладнання: портрет письменника, виставка його творів та книг про нього, ілюстрації до життя і творчості, аудіозаписи, елементи костюмів та декорацій для інсценівки.

Теорія літератури: ліричний вірш, байка, художні засоби, тема, ідея.

Хід уроку № 17 Тема. Вірші та байки Г. С. Сковороди, українська література 9 клас

I. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя.

Щастие, где ты живешь? Горлицы скажите!
В поле ли овцы пасешь? Голубы, извістите!
О щастіе, наш ясный світ,
О щастіе, наш красный цвет,
Ты мати и дом, появися, покажися!

Так пише Г. С. Сковорода у 21-й пісні «Саду божественних пісень». І справді, хто не мріє про щастя для себе, своїх рідних? Що таке щастя? Яким його бачить поет і філософ Сковорода, як і в чому радить його шукати,— ми про це будемо говорити на сьогоднішньому уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

«Хвилинка мудрості».

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Інсценівка за легендами про Г С. Сковороду. (Див. Додаток 1 до уроку № 17.)

2. «Заочна екскурсія» сковородинівськими місцями. (Див. Додаток 2 до уроку № 17.)

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

Який героїчний ентузіазм, віру в людей і добро до них треба було мати, щоб у затхлій, позбавленій сонця атмосфері бурси, в тісних академічних класах, у сутінках церковного клироса, читаючи вночі над померлими Псалтир, бачити життєдайне світло! І не тільки бачити, а й підносити його, давати іншим, примовляючи: «Іди переді мною, моє світло!»

Г. С. Сковорода пише про себе: «Якщо в мені нічого немає, крім жару серця…, то я задоволений цим».

Невтомний шукач істини та краси в житті, Григорій Савич залишив нам чималу літературну спадщину. Це збірка «Сад божественних пісень» із 30 поезій, «Байки Харківські» (теж 30), притчі, філософські трактати та ін.

Як уже відзначалося, твори письменника досить складні через неунормовану, діалектну мову, за що йому докоряв Т. Шевченко, хоч у дитинстві записував у свій потаємний зошит саме вірші Г. С. Сковороди. Але нам дорога творчість поета за важливі думки, істини, гуманізм, за світ неповторних, хоч і непростих, художніх образів.

Перші вірші збірки Г. С. Сковорода написав у жанрі панегіриків (віршів, що складалися для вихваляння окремих осіб чи подій). Він дещо обновив традиції панегіричного вірша. Безпосередність і простота ліричного героя, щирість і чистота почуттів стали ознакою жанру. Такими є, наприклад, поезії «Їдеш, хочеш нас лишити», «На день народження Василя Томари».

Працюючи над перекладами з Горація, визначного античного поета-лірика, автора численних од, Сковорода створює ряд оригінальних творів цього жанру.

Одна з таких од — «De lіbеrtаtе», у якій він привітав національно-визвольну боротьбу рідного народу на чолі з Хмельницьким.

2. Виразне читання вірша «De lіbеrtаtе».

3. Евристична бесіда.

— Чи відповідає поезія жанру оди?

— Чи є розгорнутою характеристика героя?

— Яку моральну категорію людського буття Сковорода ставить на перше місце?

— Яким художнім засобам надає перевагу? Яка їх роль у розкритті теми та ідеї твору?

— Яка роль у творі ліричного героя?

4. Коментар учителя.

Отже, суспільний ідеал Сковороди — країна любові, де немає ворогування і розбрату, а закони — «зовсім противні тиранським». Письменник виступає за свободу людини як основну передумову збереження людської гідності. Це особливо актуально було для боротьби з кріпацтвом, яке в той час набирало масового характеру в Україні.

5. Слово вчителя.

Сковорода у своїх творах постійно порушує морально-етичні проблеми. Подивимося, як вони трактуються автором у сатиричному вірші «Всякому місту — звичай і права». До речі, цей вірш настільки подобався народу, що увійшов до репертуару кобзарів-лірників як народна пісня.

6. Прослуховування аудіозапису пісні «Всякому місту — звичай і права».

7. Евристична бесіда.

— Кого і за що засуджує поет, за допомогою яких художніх засобів він це робить?

— Які риси характеру людини, засуджені поетом, нині можна вважати не зовсім негативними?

— Чи згодні ви з висновком Г. С. Сковороди?

8. Коментар учителя.

Закріпачення народу руйнувало усталену мораль, виробляло в певної частини людей потворний психологічний комплекс прислужництва, холуйства, безпринципності, самозбереження ціною життя інших. Але такі риси, як здоровий кар’єризм, ведення дискусій на важливі теми, проблема кохання, мабуть, не заслуговують на беззастережний осуд, Людина повинна жити повнокровним життям, звичайно, дотримуючись принципів гідності, совісті та порядності.

9. Слово вчителя.

Цікавими є в поезії пейзажні вірші Сковороди. Захоплення природою, веселковою гамою її кольорів, барв, тонів висловлено у формі, новій для давньої української поезії. Так, вірш «Гей, поля, поля зелені…» ритмомелодикою, лексикою, характером поетичних тропів-метафор, епітетів, порівнянь дуже близький до української народної пісні. Спів жайворонка над полями, соловейкова пісня в садах зливаються в єдину гармонію зі зворушливою мелодією пастушої сопілки і душею поета.

10. Виразне читання інших віршів зі збірки, визначення їх ідейно-художніх особливостей.

(За вибором учителя відповідно до наявності часу.)

V. Закріплення знань, умінь та навичок

1. Вибірковий літературний диктант.

• Запишіть, ті поняття, які за переконанням Г. С. Сковороди, є складниками щастя.

Чистота, совість, чесність, здоров’я душевне, здоров’я фізичне, родина, діти, шлюб, достаток, кохання, самопізнання, «сродна» праця, єднання з природою, свобода.

2. Евристична бесіда.

— Які поняття не ввійшли до вашого списку? (Родина, шлюб, достаток, діти.)

— А як ви вважаєте, чому? (Можна обговорення цього питання провести як міні-диспут.)

VI. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення:

«Поезія Сковороди — це…»

«Мені відкрилося…»

«Я ціную у творах поета те, що…»

VII. Домашнє завдання

Виразно читати й аналізувати вірші Г. С. Сковороди; вивчити напам’ять поезію «Всякому місту — звичай і права».

Додаток 1 до уроку № 17

Інсценівка

На пеньку сидить, дивлячись у книжку, Григорій Савич.

Він одягнений у свиту. Поряд — торба, сопілка, книги.

Виходить вельможа в одязі царських придворних XVIII століття.

Вельможа-посланец ь. Дозвольте привітати вас, шановний Григорію Савичу! Я єсть посланець її величності, прибув до вас з Петербурга.

Сковорода неспішно ховає книжку в торбу, встає і теж ввічливо вклоняється.

Сковорода. І я вас вітаю, прошу сідати… в моєму кабінеті! Яке діло погнало вас так далеко?

Вельможа. Цариця-матушка передає вам своє благовоління, їй угодно було через мене, члена Російської Академії наук, запропонувати вам, Григорію Савичу, переїхати на постійне помешкання в Санкт-Петербург!

Сковорода (вдячно схиляє голову). Передайте цари-ці-матушці, що я благодарствую. Рідного краю не покину, до Петербурга не поїду.

Вельможа (вражено). Але ж вас запрошує сама ца-ри-ця!

Сковорода мовчки схиляє голову, даючи зрозуміти, що розмову

закінчено, вельможа, скривившись, озирається і з жалем зітхає.

Вельможа. Невже довге злиденне життя так нічому й не навчило вас, Григорію Савичу?

Сковорода бере торбу і щось у ній шукає.

Сковорода. Я живу так, як учив і вчу інших.

Вельможа. Але ж вам милостиво простягає руку сама наймудріша цариця! (Потрясає вражено обома руками у себе над головою). Вас чекають щедрі царські нагороди, титули, маєтки!

Сковорода. Ганятись розумній людині за багатством і славою дуже небезпечно… Шукав чиж солодкої їжі та красивої клітки і, зрештою, не помітив, як у неволю втрапив. Отож і мені: краще сухар з водою, аніж мед з бідою. Мені сопілка та вівця дорожчі царського вінця.

Сковорода дістає з торби книжку, кладе на коліна, щоб читати.

Вельможа не може заспокоїтись.

Вельможа. Я поважаю силу вашого духу, Григорію Савичу, шаную ваш розум і високу вченість, але ж ви, блукаючи серед чорного народу, носите свічку перед сліпими, а без очей не побачиш світла! Ви — звонар для глухих, а глухому не до дзвону!

Сковорода (з обуренням). Це ви так думаєте про народ, а я знаю інше: немає сну непробудного! Від усякого сну прокидаються; і хто спить, той не мертвий. Коли виспиться, то прокинеться!

Сковорода встає.

Вельможа. Так що ж передати цариці?

Сковорода. Що вам завгодно з усього того, що я вам сказав.

 

Додаток 2 до уроку № 17

«Заочна екскурсія» сковородинівськими місцями

Перший учень-екскурсовод. Погляньте на карту подорожей та місць перебування Г. С. Сковороди. Географія їх дуже широка — від Курська та Острозька (на Дону) до Львова зі сходу на захід і від Таганрога на Азовському морі до Дмитровська (з півдня на північ). І все це пішки, з ціпком та торбою (демонструється ілюстрація 1). А якщо врахувати його закордонні мандри, то картина просто вражаюча.

На цій карті — наш обласний центр, де Сковорода викладав у Харківському колегіумі, де мав багато друзів і своєю просвітницькою діяльністю прискорив відкриття першого в Україні Харківського університету.

Не останнє місце серед маршрутів Григорія Савича займає Куп’янщина. Куп’янськ часів Сковороди був слободою, часто траплялися тут і зовсім сільські хати (демонструється ілюстрація 2). Але вже була церква з дзвіницею (демонструється ілюстрація 3). І, можливо, саме такими вулицями ходив по місту до своїх друзів Григорій Савич.

Мандрівний філософ бував у цих місцях кілька разів. Ось в одному зі своїх листів до друга Федора Івановича Диського (йому він присвятив свою притчу «Убогий жайворонок») Сковорода свідчить, що 1762 року був у місті Куп’янську: «Іоанн, отец твой, в седьмом десятке века сего в городе Купянске первый раз взглянул на мене, возлюбил мене. Он никогда не видел мене. Услышав же имя, выскочил и, достигши на улице, молча в лице смотрел на мене й приникал, будто познавал мене, столь милым взором, яко до днесь, в зеркале моея памяти живо мне он зрится».

Цей спогад Сковороди дуже цінний, бо свідчить, що вже на той час ім’я митця було широко відомим у народі і популярним навіть там, де його не бачили.

Навесні і влітку 1767 року письменник знову перебуває на Куп’янщині. І тут криється якась загадка, котра ще вимагає свого пильного дослідника. У листі Г. Сковороди до М. Ковалинського читаємо: «Поверьте, тот нечаянной вихор вихватил меня с купянских степов, что, кроме ютки да бурки кирейной, ничего не взял. О этой буре после поговорим». Очевидно, у Григорія Савича були якісь важливі причини не писати, що то за «буря» була, і з біографії його ми теж нічого не знаємо, можемо лише здогадуватися (останні дослідження натякають на нещасливе кохання чи спробу одруження, від якого він відмовився заради свободи).

Про Сковороду, його мудрість довгий час існували легенди. Ось одна з них. Якось Сковорода йшов до Куп’янська. По дорозі його наздогнав критий візок, у якому сидів знайомий пан. Якраз надходила гроза, був сильний вітер, незабаром мав розпочатися дощ. Пан запропонував підвезти мандрівника, але той відмовився, сказавши, що пан все одно намокне й у своєму візку. Доброчинець здивувався й поїхав собі. Через кілька хвилин справді розпочалася злива. Сковорода все ж дійшов до міста… сухий-сухісінькій! А пан, промоклий до нитки й знервований, здивовано дивився на нього (під час дощу вітер зірвав покриття на візку).

«Як же це вам вдалося, Григорію Савичу?» — запитав він.

— А ви як думаєте? (Учні пропонують власні версії, враховуючи, що Сковорода йшов полями і дерев там не було.)

«Коли почався дощ, я зняв одежу, змотав її, а сам прийняв Божу купіль. Потім підсох на сонечку, одягся — і ось вам!» — сміючись, відповів Сковорода.

Отже, життєва мудрість і гумор завжди були властиві Сковороді. І ми повинні берегти духовні скарби, які залишив нам великий письменник-гуманіст.

Другий учень-екскурсовод. Ми продовжуємо нашу мандрівку Куп’янщиної. Наступна зупинка — село Гусинка, розташоване за 20 кілометрів від райцентру в бєлгородському напрямку.

Тут Г. С. Сковорода бував на запрошення дідичів Сошальських. Але жив не в панському дворі, а на пасіці — він полюбив простих людей і чудову місцевість.

Як писав його біограф М. Ковалинський, «тиша, безтурботна свобода збуджували в ньому всі почуття тих дорогоцінних задоволень, які відомі тільки мудрим і доброчесним». У Гусинці написав Григорій Савич деякі зі своїх творів, ймовірно, філософський трактат «Наркіс. Розмова про те: взнай себе». Сам філософ пише, що відправився у Гусинку, «где занялся упражнениями сочинений». Точно відомо, що 1787 року в Гусинці він написав притчу «Убогий жайворонок».

З 1778 до 1792 року Гусинка, як і сусіднє село Моначинівка та Бурлук стали основним місцем перебування Сковороди, звідки він вирушав у близькі чи далекі мандри.

Корінні жителі свято бережуть усе, що пов’язано з іменем Сковороди — його криницю, місце колишньої пасіки. Школа носить ім’я Г. С. Сковороди, на ній є меморіальна дошка. Але найцінніше — це пам’ять народна, яка зберігає легенди про письменника-просвітителя, його мудрі афоризми та висловлювання.

Третій учень-екскурсовод. А тепер ми в Бабаях. Це селище міського типу, за 9 кілометрів від Харкова.

Тут зберігся будинок, де в 1774 році жив Г. С. Сковорода. На ньому встановлена меморіальна дошка (демонструється фото).

Сковорода жив у товарища Якова Правицького, переписував і доопрацьовував свої твори. Відомо, що там він написав дві байки «Нетопирь и два птенца — горлици и голубиний», «Верблюд і Олень». Написані вони через день, що є свідченням великого таланту, а також того, що навколишня природа, підтримка друзів сприяли появі у письменника натхнення (демонструється картина Ю. Любавіна «Сковорода в Бабаях»). Зверніть увагу, що Григорій Савич зображений серед полів, на лоні природи, яка давала простір його думкам.

Варта уваги і така картина. Це будинок Квіток на хуторі Основа, де бував Г. С. Сковорода.

Згодом із цього дому вийде відомий український письменник Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко і вславить українську літературу своїми творами. Дійсно, «благословенні сліди» Григорія Савича.

Четвертий учень-екскурсовод. Тепер ми на Велико-бурлуччині. Широкий рівний степ розкинувся від Гусинки до Великого Бурлука, куди прямує Григорій Савич до свого приятеля Якова Донця-Захаржевського. Це ж його землі пролягли обабіч битого шляху.

З Яковом Михайловичем Донець-Захаржевським (або просто Захаржевським) Сковорода познайомився, певно, ще за часів свого викладання в Харківському колегіумі десь в 60-х роках XVIII століття, бо якраз тоді в цьому колегіумі навчались племінники Захаржевського. А вже пізніше «ця дружба міцніє під впливом зустрічей Якова Захаржевського з Михайлом Ковалинським у Петербурзі». А Ковалинський, як відомо — улюблений учень і щирий друг Григорія Савича,— пізніше став першим біографом поета.

Яків Захаржевський був, як на той час, вельми культурною, освіченою людиною, що дотримувалася передових поглядів, йому імпонувало прогресивне вчення Сковороди, положення якого він сам поділяв. Зі свого боку мислитель і письменник з повагою ставився до Я. М. Захаржевського. Це підтверджується і листами Сковороди до Захаржевського, і присвятою Сковороди Захаржевському свого вільного перекладу книги старогрецького філософа Плутарха «Про спокій душі». У своїй присвяті, до речі, Григорій Савич пише: «Прийміть милостиво від людини, яка осипана вашими милостями і ласкою, маленький цей, як лепту, подарунок, маленьке люстерко вдячності».

Як видно з листів Г. С. Сковороди до різних осіб, мандрівний філософ і письменник неодноразово перебував у Великому Бурлуку влітку і взимку наприкінці 70-х — на початку 90-х років XVIII століття. Помістя Захаржевського знаходилось на території нинішнього районного відділення «Сільгосптехніка», щоправда, будівель часів Сковороди до наших днів не збереглося. Будинок з колонами було зведено на початку XIX століття. Тут же, у Великому Бурлку, Сковорода написав низку своїх відомих творів. Так, у присвяті М. Ковалинському до свого філософського трактату «Спір архистратига Михайла з сатаною», написаного в 1788 році, автор зазначає: «Я цю книжечку почав в Бурлуках, закінчив в Бабаях». Вірш «Мій човен буревій хитає» із відомого віршованого циклу «Сад божественних пісень» Сковорода підписує «Складено 1785 року, вересень. 17 дня, в селі Великий Бурлук». Відомий також лист Сковороди до Г. І. Ковалинського, написаний у Великому Бурлуці 23 вересня 1788 р. А в недатованому листі до одного зі своїх знайомих (якогось Олексія), написаному латинською мовою, Григорій Сковорода запрошує на зустріч і повідомляє «Бурлук від Гусинки приблизно 20 верст. Тут я тепер перебував…»

П’ятий учень-екскурсовод. І нарешті, наша заочна мандрівка закінчується там, де знайшов свій вічний спочинок Григорій Савич Сковорода.

Це Пан-Іванівка (тепер с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області).

Тут у нас представлена велика експозиція. Ось могила поета, куди приходять щороку вклонитися тисячі людей. Ось його пам’ятник, ось надмогильний камінь, де написано: «Світ ловив мене, але не спіймав».

Про великого письменника-гуманіста нагадують тут і ставок, і дуб, якому більш як півтисячі років, і криниця.

На честь 250-річчя поета відкрито музей, і ми відвідаємо його, пройдемо залами.

(Демонструється фото «Меморіальна кімната Г. С. Сковороди», експозицій інших залів та кімнат.)

А на завершення нашої «екскурсії» звернемо увагу на цей фотознімок. Перед вами — молодий сад, закладений у день святкування 250-річчя Г. С. Сковороди усіма його шанувальниками як надія на те, що зерно правди і добра, кинуте великим поетом-філософом, зійде в наших душах.

 

УРОК № 17 Тема. Вірші та байки Г. С. Сковороди, українська література 9 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури 9 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.