Урок № 17 Тема. А. Чайковський. «За сестрою». Сюжет, українська література 7 клас

Урок № 17 Тема. А. Чайковський. «За сестрою». Сюжет, українська література 7 клас

Мета: ознайомити із сюжетом повісті, допомогти учням усвідомити її ідейно-художні особливості; розвивати навички самостійної роботи з художнім текстом, з підручником; виробляти вміння виділяти головні епізоди, цікаво переказувати текст, висловлювати власну думку про прочитане; виховувати почуття патріотизму, вольові якості.

Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, ілюстрації до них; ілюстрації до зображуваної епохи.

Теорія літератури: героїко-романтична повість, сюжет.

Хід уроку № 17 Тема. А. Чайковський. «За сестрою». Сюжет, українська література 7 клас

I. Повідомлення теми й мети уроку

II. Мотивація навчальної діяльності школярів

III. Актуалізація опорних знань учнів

1. Літературний диктант.

(Виконується письмово, кожна правильна відповідь — 1 бал, перевіряється в парах під керівництвом учителя.)

1) Де було звичайне місце зустрічі козаків у степу? (Біля Свиридової могили.)

2) Що побачив козак Семен Непорадний на заході, коли встав уранці? (Широку заграву, пожежу.)

3) Чим зайнявся козак Семен після того, як причепурився? (Став варити кашу.)

4) Яка пригода перервала роздуми козака біля вогню? (Поява хлопчика на татарському коні.)

5) Що знайшов Семен у сідлі хлопчикового коня? (Золото, гроші.)

6) Чому козаки брали із собою вісімдесятилітнього діда Панаса? (Бо він лікував і розважав.)

7) Як дід Панас угамував козаків? (Почав співати довгу сумну думу.)

8) Ким виявився малий хлопець Павлусь для козака Петра? (Рідним братом.)

9) Що вирішили зробити козаки у зв’язку з нападом татар на Спасівку і захопленням ними людей у полон? (Зробити розвідку й відбити людей.)

10) Як Семен Непорадний впіймав татарина? (На аркан.)

11) Чому посварилися два загони козаків? (Бо Остап Тріска не виставив сторожі.)

12) Що запропонував татарин Павлусеві? (Побрататися й помінятися кінськими сідлами.)

2. Читання, переказування епізодів, що запам’яталися найбільше.

3. Повідомлення учнів.

Підготовлені учні розповідають про стосунки українців з татарами у XVII столітті.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Виразне читання IV розділу.

2. Пояснення незнайомих та малознайомих слів і виразів.

Ватага — гурт;

буланий — масть коня;

бандура — струнний музичний інструмент;

кіш — відділення, військова одиниця;

гарба — віз;

шатро — похідне житло, намет;

обоз — табір, частина війська з майном у тилу;

хорти — мисливські собаки;

серна — дика коза;

ватра — вогонь;

як тільки на світ стало заноситися — почало світати, розвиднятися.

3. Обмін враженнями щодо прочитаного.

4. Бесіда з учнями.

— Які сцени викликали у вас захоплення, а які, можливо, не-сприйняття, навіть огиду; чому саме?

— Як виявилася у цьому розділі козацька військова майстерність, їхня мужність, побратимство?

— Чи змінилася у Павлуся думка про татар; про що він тепер мріяв, до чого прагнув?

5. Загадка від Марійки допитливої.

Мальована загадка за IV розділом повісті. Що це, на вашу думку?

ukrainska_literatura_7_klass_9

Відповідь: тактика татар, коли вони стають півмісяцем і охоплюють козаків із флангів.

Тактика козаків, коли невеликий загін тікає і заманює татар у пастку — до схованих по флангах основних сил.

V. Підбиття підсумків уроку

VI. Домашнє завдання

Прочитати V і VI розділи повісті, вміти їх переказувати, виділяти основні епізоди; зробити ілюстрації.

Додаток до уроку 17

Про Січ Запорозьку та про запорожців

Отже, вже знаємо: звідки й як гуртувалися українські козаки-запорожці. Знаємо, що вони нападали на турків і татар і хоробро воювали з іншими ворогами України. Вони боронили нарід і рідну українську землю від ворожих переслідувань і прагнули до того, щоб український нарід мав свободу і свою власну державу. І не один із них віддав своє життя за рідний край і нарід.

Ми згадали також, що осідком запорожців була Запорозька Січ на Дніпрі, понижче порогів, на островах, серед ріки. Там запорожці жили постійно; там збиралися, вчилися воєнної штуки і приготовлялися до воєнних походів. Отже, цікаво буде довідатися: як виглядала Запорозька Січ і які звичаї були на Запорожжі (на Січі) та взагалі — як жили запорожці.

Січ — то була простора площа на Дніпровім острові Хортиці (потім на Базавлуці і Томаківці). Зі всіх боків обливала цей острів глибока вода Дніпра, а ще крім того на самім острові був викопаний глибокий рів, наповнений водою, та й високий, гострий частокіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися, стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що кому-будь неможливо було дістатися на Січ. І хоч не раз пробували здобувати Січ турки, татари й інші вороги, то це їм не вдавалося.

Довкола площі були побудовані хатки, так звані «коші» (з плетеними стінами), або «курені». Ті хатки були накриті очеретом або кінськими шкірами. В такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки спали тут або пересиджували в сльотливі дні, направляючи одіж або чистячи зброю. В погідні дні перебували на площі або в степу за рікою. Там вправлялися в їзді верхи, в стрілянні з рушниць і гармат та направляли човни.

Посередині Січі стояла невелика церква св. Покрови, знадвору дуже скромна, але внутрі повна золота й срібла, бо козаки були побожні й дуже дбали про свою церкву, а під час читання Євангелія тримали шаблі наполовину витягнені з піхов, на знак, що готові в кожній хвилині боронити своєї віри. Частину своєї воєнної добичі призначували на церкву і купували щораз кращі нові хоругви та ікони. На Січі, крім хаток-куренів, були й склади зі зброєю, з гарматами, з човнами та харчами. Коло складів стояла вночі сторожа.

Про звичаї й обичаї козаків-запорожців пишуть очевидці, що були на Січі, таке:

«Хто хотів стати козаком, мусить наперед служити три роки в старого козака за чуру (слугу й помічника). Він робив усяку роботу й носив за козаком другу рушницю й потрібні клунки. Щойно потім, коли вивчився від того козака орудувати зброєю й набрав справності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли».

Козаки вбиралися просто: в грубу сорочку, в кирею (довгий плащ без рукавів). За широким поясом носили пістолі й люльку, через плече носили торбинку з харчами і кулями, а до пояса на ремінець при-силяли ще й порошницю з порохом.

Їли сушену рибу і печене м’ясо та рибячу юшку, бо риби в ріках та всякого звіра та птаства в степу було дуже багато. Пекли сухарі з пшеничної муки.

Жінок на Січі не було, і ніхто не смів мати на Січі жінки, навіть сам отаман. За це грозила смертна кара. Коли козак був жонатий, то жінка й діти жили десь на селі або на хуторах, по так званих «зимовиках». Там жив і козак, коли не було війни. Він господарив, вів велику пасіку, ловив звірів, а завжди частину з того віддавав на Січ. Там звичайно й зимував. А коли кошовий отаман оголошував воєнний похід, приміром на турка, то козацькі гінці роз’їздилися по тих хуторах-зимовиках, що звичайно були добре обгороджені й заперті міцними воротами, і закликали козаків-хуторян на Січ, на війну.

Вони під’їздили до воріт і кликали:

— Пугу! Пугу!

Так кликали кілька разів, аж доки козак не вийшов з хати й поспитався:

— А хто там?

— Козак з Лугу! — відповідали посланці.

Тоді козак відчиняв ворота, бо знав, що то свої, запрошував їх у хату, гостив щиро, а потім збирався, прощав свою родину й виїздив разом з ними на Січ.

Січове військо ділилося на полки по 500 людей. Полк мав п’ять сотень по сто людей; сотня мала десять десяток (куренів) по десять людей. Полками командували полковники, сотнями — сотники, а десятками — десятники, так звані курінні отамани. І власне кожний такий курінь жив в окремій хатці-курені. Канцелярію вів «писар», що писав усякі письма й прикладав печатку, на якій був напис: «Печать Славного Війська Запорозького Низового».

Цілою Січчю командував кошовий, що його звали «батьком-ко-шовим». Його вибирали на спільній раді, на майдані серед Січі.

Кого вибрали, того могли й скинути, коли був несправедливий, але доки був «старшим», то сліпо його слухали і він мав право карати навіть смертю, йому до помочі були судді й осаули.

Коли збиралися в похід, то на Січі був великий рух. Одні направляли човни, другі зброю, інші пекли й варили в казанах харчі на дорогу. Січові шевці шили чоботи, кравці одежу, римарі робили упряж, відливарі відливали з олова кулі. А котрі вже були готові, обступали січового бандуриста, старого козака, що грав на бандурі і співав про славних отаманів і гетьманів, про походи на турків і татар. Часто й танцювали собі для охоти й жартували, завжди були веселі.

Козаки воювали двома способами. Звичайно нападали на ворога кіннотою, а піхота наступала з боків. Ніхто не піддавався, всі билися до останку, кажучи: «Або побіда, або смерть!»

Коли ж нечайно заскочив їх ворог у степу, а козаків було мало, тоді уставляли колом свої вози та й ще обкопувалися валом і оборонялися з-за такої возової кріпости. Ворог не міг здобути тої твердині й відступав. Хіба часом, як не наспіла козакам поміч, то тримав їх облогою, аж гинули зі спраги і голоду, але таки не піддавалися.

Отак жило те славне козацьке-запорозьке військо, що від 1500 майже до 1800 року — через 300 літ — обороняло Україну від усякої напасті. Відвага й хоробрість козаків були відомі в цілій Європі.

(Із книги «Історія України. Для дітей шкільного віку», Львів, 1934.)

 

Урок № 17 Тема. А. Чайковський. «За сестрою». Сюжет, українська література 7 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 7 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.