• Гороскоп 2016

Урок № 14 Тема. Т. Г. Шевченко. «Тополя», «Заповіт», українська література 7 клас

Урок № 14 Тема. Т. Г. Шевченко. «Тополя», «Заповіт», українська література 7 клас

Мета: ознайомити учнів із баладою та віршем Т. Г. Шевченка, дати поняття про баладу, метаморфозу; допомогти усвідомити ідейно-художній зміст творів письменника; розвивати навички вдумливого, виразного читання поетичних творів, їхнього аналізу, висловлення своїх суджень про прочитане; виховувати усвідомлення великого значення почуття вірності (ідеї, батьківщині, любові, принципам) для формування особистості.

Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до життя і творчості, виставка творів Т. Шевченка та книжок про нього.

Теорія літератури: балада; романтичний пейзаж; метаморфоза; ідея.

Хід уроку № 14 Тема. Т. Г. Шевченко. «Тополя», «Заповіт», українська література 7 клас

I. Повідомлення теми й мети уроку

II. Мотивація навчальної діяльності школярів

III. Актуалізація опорних знань учнів

Перевірка домашнього завдання.

1) Виразне читання вірша Т. Г. Шевченка «Мені тринадцятий минало», висловлення своїх вражень від нього.

2) Прослуховування усного твору «Коли й кому останній раз я простягнув руку допомоги».

3) Огляд ілюстрацій.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

Т. Г. Шевченко — письменник багатогранний. Він писав і поезії, і поеми, й прозові твори, й твори драматичні. А починав свою творчість з балад.

Балада — невеликий за розміром ліро-епічний твір фольклорного походження на легендарну чи історичну тему. У баладі, як правило, йдеться про щось незвичайне, виняткове, героїчне; реальне часто поєднується із фантастичним.

(Запис до літературознавчого словничка.)

Нічого дивного немає в тому, що Шевченко почав писати саме балади. Адже в його спогадах чарівною квіткою цвіла Україна з її прекрасною природою, оповідями про таємничих істот та перетворення, з чудовими, часто драматичними піснями, з легендами та казками.

2. Виразне читання балади Т. Г. Шевченка «Тополя».

3. Пояснення незнайомих та малознайомих слів.

Чабан — пастух;

билина — травина;

білим світом нудить — сумує, не знає, де себе подіти;

нищечком — таємно;

старий жде зі старостами — прийшов свататися;

чини — роби;

зіллячко — ліки, отрута, трава;

каламар — чорнильниця.

4. Обмін враженнями щодо прочитаного.

5. Заслуховування повідомлення учнів.

Учні розповідають про символічне значення тополі в українській міфології.

6. Слово вчителя.

Як бачимо, Шевченко використав у своєму творі усну народну творчість — народні символи (тополя), міфологічні метаморфози (перетворення дівчини на тополю), народні ворожіння. Подібне перетворення жінки на тополю злою свекрухою ми бачимо і в народній баладі «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

7. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

Завдання: визначити тему та ідею балади «Тополя».

Очікувані відповіді

Тема — розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і перетворення на тополю під впливом чудотворного зілля.

Ідея — утвердження невмирущості справжнього кохання, краси вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів.

8. Бесіда.

— Зверніть увагу на початок і кінець балади. Який художній опис тут використовується? (Пейзаж.)

— Так, пейзаж, але не звичайний, а романтичний, тобто з незвичайними обставинами (серед степу одна тополя), сильними природними явищами (вітер, буря, що гне тополю до самого долу).

9. Словникова робота.

Романтичний пейзаж — це картини грізних бур, морських катастроф, густих лісів під час грози, таємничих ночей, безмежних степів і т. п. (Запис до літературознавчого словничка.)

10. Опрацювання теми «»Заповіт» Т. Г. Шевченка».

1) Прослуховування аудіозапису пісні на слова вірша «Заповіт» або його художнє читання. Читання вірша вчителем чи підготовленим учнем.

2) Розповідь учителя або самостійна робота учнів з підручником (можливе повідомлення учнів) про вірш Т. Г. Шевченка «Заповіт».

Після закінчення Петербурзької академії художеств Т. Г. Шевченко вирушає до Києва для роботи в археологічній комісії. Його завданням було замальовувати історичні пам’ятки України, тому доводилося багато їздити. Повертаючись пізньої осені 1845 року з відрядження в одне із сіл Переяславщини, Тарас Григорович потрапив у негоду й сильно застудився, захворів на запалення легенів, яке в той час практично не лікувалося.

Важко було на душі у поета. Думав, що треба вже й прощатися зі світом. А як хотілося багато зробити для свого народу! Що він може залишити по собі? Матеріальних цінностей не надбав… Так з’явився духовний заповіт, вірш, у якому Шевченко вилив гарячу мрію про світле майбутнє свого народу. Поета так пригнічувало підневільне становище України, що він ладен був сперечатися із самим Богом, ладен кликати до повстання, до пролиття крові ненависних гнобителів. І тут можна його зрозуміти, адже 24 роки він сам був кріпаком, а його родичі — сестри, брати, племінники, мільйони українців — й до того часу залишалися в неволі. На щастя, Тарас Григорович переміг хворобу, продовжив творити й далі, а твір полюбився в народі, навіть став піснею.

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Завдання від Марійки Допитливої.

— Поєднайте поняття

по діброві вітер як те море
гне тополю як сирота на чужині
стан чорнобрива
лист як ворог сміється
кругом поле нищечком єднала
одна, одна широкий
дівчина високий
без милого сонце світить виє, гуляє
за старого, багатого до самого долу

 VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання

Навчитися виразно читати, аналізувати баладу «Тополя»; вивчити напам’ять вірш «Заповіт».

 

Додаток до уроку 14

Тополі на видноколі. Високі пірамідальні дерева обіч доріг. Їх верхи темною зеленню у далині здалека манили подорожніх літнього спекотного дня, як щось закличне і обнадійливе, таке, що і серце звеселяє, і сил додає. Дійти б лишень! Під тополями відпочити, а там вже коротша путь до мети залишиться, і долати її стане легше.

Але, між тим, полегкість, яку ми відчуваємо під тополями, не випадкова. Річ в тому, що дерева містять і виділяють фітонциди, очищають повітря від бактерій, пилу і відходів виробництва. Під тополею чисте запахуще повітря, тут легко дихати. Недаремно ж ще древні висаджували це дерево біля своїх жител, а там, де відбувалися народні зібрання, також росли тополі. Біля придорожніх тополь здавна зупинялися на відпочинок мандрівники, в їх затінку ставили у спеку свої воли і чумаки, що їздили в дальні краї по сіль.

Щось осяйне і оберігаюче є в цьому дереві. Як дивна з’ява, що повстала над геологічними структурами нашого краю, щоб витримувати напружені поєдинки з вітровіями, зі стихією, щоби й в гру з ними вступати, щоб стояти на сторожі наших поселень і людських доль. Це вже як символ рідної землі, батьківщини.

Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє-вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…

Тополі є найістотнішою прикметою тієї сільської картини-ідилії, що її намалював Тарас Шевченко і в поемі «Княжна»:

Село! І серце одпочине,
Село на нашій Україні —
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади; біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі…

Своїми формами дерево це манило музу Великого Кобзаря. В різних творах поета зустрічаємо образ тополі, що має і різноманітну символіку.

Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає;
І похилилась, мов тополя
од вітру хилиться в яру;
У тумані, на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.

Народно-баладні мотиви у творі «Коло гаю, в чистім полі…»:

Коло гаю, в чистім полі,
На самій могилі,
Дві тополі високії
Одна одну хилить.
І без вітру гойдаються,
Мов борються в полі.
Ото сестри-чарівниці —
Отії тополі.

Дві сестри закохалися в одного Івана, отруїли його, а потім і самих себе:

А Бог людям на науку
Поставив їх в полі
На могилі тополями.
І тії тополі
Над Іваном на могилі,
Коло того гаю,
І без вітру гойдаються,
І вітер гойдає.

Відлуння народного фольклору є і в Шевченковому творі «Тополя». Покохала дівчина козака, а він «пішов та й загинув». Опинившись в драматичній ситуації, з розпуки звертається вона до ворожки, а від ворожчиного зілля перекидається на тополю:

Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока,
До самої хмари.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.

Мотив перевтілення дівчини в тополю дуже поширений в українському фольклорі. Ось легенда, різні варіанти якої ми чуємо і в піснях.

Покохала дівчина козака, але волоцюгу, без хати і роду. Коли засне мати, то й поспішає вона опівночі до парубка над ріку під вербу. І милуються в любощах, аж поки не зазоріє. Та ось поїхав козак у похід, залишивши дівчину з тугою та жалощами в серці. Щодня бігала вона на пагорб, що за селом, ставала на узвишшя і роздивлялася навколо, визирала, чи милий не їде. Та як не було козака, так і нема, а дівчина карі очі видивляє, сльози ллє. А мати свариться на неї, що не береться до роботи. Одного разу під вечір дівчина, як звичайно, пішла на пагорб. Мати, що вернулася з роботи стомлена, не заставши дочки вдома, у злості закляла її словами: «Щобись уже і не вернула більше» — і дівчина, як стояла, виросла на горбі тополею.

В одній закарпатській баладі частини дерева співставляються з частинами тіла дівчини:

Ішов синок молоденький
Тополю рубати,
А із тої тополиці
Стала кровця лляти…
А як рубав у другий раз,
Вона одпросилась:
«Ой не рубай, не обрубуй
Тоту галузочку,
Бо не знаєш, що рубаєш
Мою головочку…
Ой не рубай, не обрубуй
Тоті білі сучки,
Бо не знаєш, що рубаєш
Мої білі ручки…»

У тополю перевтілюється дівчина і внаслідок родинних конфліктних ситуацій, прикладом тому народна пісня «Оженила мати неволею сина».

Оженила мати неволею сина,
Да й взяла невістку да й не до любови.
Да взяла невістку да й не до любови,
Не білеє личко, не чорнії брови.
Ой послала сина у путь, у дорогу,
Молоду невістку в поле брати льону,
Ой як посилала, да ще й приказала:
«Не вибереш льону, то не йди додому!»
Не вибрала льону, не пішла додому —
У чистому полі да й заночувала,
До білого світа тополею стала.
Як приїхав син же з путі, із дороги,
Вклонився матусі низенько у ноги:
«Мати ж моя, мати, щось маю казати:
Ой виїздив, мати, усю Україну,
Не бачив тополі, як на своїм полі:
Тонка та висока та листом широка,
Без вітроньку має, без сонечка сяє».
«Ой вигостри, сину, гострую сокиру
Да поїдь у поле, ізрубай тополю,
Тонку та високу та листом широку».
Як приїхав син же до тії тополі,
Як цюкнув же він раз — вона зашаталась,
Як цюкнув удруге — вона похилилась,
Як цюкнув утретє — та заговорила:
«Ой не рубай мене, бо я твоя мила…
Се ж твоя матуся нам так поробила:
Що тебе послала у путь, у дорогу,
А мене послала в поле брати льону.
Ой як посилала, да ще й приказала:
«Не вибереш льону, то не йди додому».
Не вибрала льону, не пішла додому:
У чистому полі й заночувала,
До білого світа тополею стала…»
Схожа трагічна ситуація і в баладі
«Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»:
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина й у солдати,
Молоду невістку — в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала…
Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
— Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину,—
Як ударив вперше — вона й похилилась.
Як ударив вдруге — вона й попросилась:
— Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина…
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.

Тополя — поширений образ українських балад. Згадайте «Ой у лісі при тополі стоїть кузня над водою», «На широкім полю висока тополя». Тут на перешкоді закоханню молодих — материна воля:

На широкім полю висока тополя,
Ходило дівчатко до милого двора,
А як ся то мати милого дізнала,
Вона свого сина замурувать дала.

Образ вірної коханої асоціюється з тополею в баладі «Гей у полі дві тополі»:

Гей у полі дві тополі.
Сидить козак у неволі;
Сидить, сидить, тяжко дише
Та й до тата листок пише.

Та ні батько, ні мати, ні брат, ні рідна сестра не хочуть заплатити за невольника великий викуп. І тільки мила згоджується на такий викуп:

Гей у полі дві тополі,
Сидить козак у неволі,
Сидить, сидить, тяжко дише,
До милої листок пише:
«Іди, мила, викупати,
Не дай мені тут загибати!» —
«Що ж би за тя, любку, дати,
Би не дати пропадати?» —
«Не багато треба дати,
Лиш сто телиць та й тільнятих!» —
«Ой маю я відки дати,
Та й не дам ти загибати».

Тополя — міфологічний образ давніх слов’ян. З тих пір у нашому народі збереглося на довгі часи свято тополі. Воно відзначалося наприкінці весни. Обирали найстрункішу дівчину, якій підв’язували угору над головою руки до палиці. На підняті вгору руки навішували хустки, стрічки, намисто. Прибрану таким чином дівчину водили селом, полем, лугом, співаючи:

Стояла тополя
Край чистого поля.

Приспів:
Стій, тополенько,
Стій, не розвивайсь,
Буйному вітроньку
Не піддавайсь.
На тій тополі
Чотири сокілки,
Перва сокілка —
Горпинка-дівка,
Друга сокілка —
Галочка-дівка,
Третя сокілка —
Вірочка-дівка,
Четверта сокілка —
Катричка-дівка.

Приспів «не розвивайсь» тут мав утримувати дівчину від традиційного перевтілення її в тополю.

У суботу перед Зеленими святами гілки тополі разом з гілками інших дерев втикали у ворота, щоб відігнати відьом.

Оспіване дерево і в купальських піснях:

Ой стояла тополя
Край поля.
Хто ж тебе, тополе,
Обполе?
Хто ж тебе, дівчино,
Пригорне?
Обізвався та й хлопець
Молоденький:
— Я ж тебе, тополю,
Обполю.
Я ж тебе, дівчино,
Пригорну.

На Купала також водили тополю. А в котрій хаті дівчинка народилася, то на видному місці біля обійстя маленьке тополеня садили. Існувало й повір’я. Якщо дитина уродиться горбата, треба стати під тополю, міцно обняти її, і вона має «забрати горб».

Справді, серед рослинного світу тополя — найбільш виразний і вражаючий жіночий символ. Така думка звучить й у вірші Івана Драча «Тополі, тополі…»:

Над світом високі тополі
Несуть своє горде крило…
Належим жіночій ми долі,
Куди б нас життя не вело.

Порівнюючи з гінким деревом вроду і ставність дівчини, у народі кажуть: «Пряма, як тополя», «Стоїть посеред двору, як тополя», «Гнучка, як тополя», «Дівка, як тополя», «Дівчина струнка, як тополя», «Одинока, як тополя», «Тонка, як тополя».

А ось який цікавий образ намалював Іван Нечуй-Левицький: «Тільки де-не-де з того кучерявого зеленого моря витикались високо вгору тонкі тополі, неначе ставники з зеленого воску, неначе тоненькі турецькі зелені мінарети». «Да кохав мене батько, як білу тополю». А то іще:

Тонкая, високая тополя,—
Чорнявая дівчина — то моя.
Тонкую, високую врубаю,
Чорнявую дівчину кохаю.

Чарівну дівчину-тополю малює у вірші «Пісня» поет-романтик Віктор Забіла:

Русява, круглолиця,
Очиці чорненькі,
Моторная, як на диво,
Ротичок маленький;
Як квіточка хорошая,
Як тополька статна,
І як лебідь білесенька,
Зовсім уся знатна.

З тополею пов’язували світлі почуття закохання:

Од поля до поля
Виросла тополя,
Ой скажи, козаче,
Коли буду твоя;
Ой у полі дві тополі,
Їдна другу та й вихитує.
У козака дві коханки,
їдна другу та й випитує;
Ой у полі на тополі розвився листочок,
Вчора мені поклонився гарний парубочок.

З деревом радилися у жалощах і горі, довіряли йому і свій почуттєвий світ, душевні стани і настрої:

Не хились, тополе,
Бо й так мені горе.

У пісні «Розлилися води» дочка, жаліючись на важку наймитську долю, звертається до матері:

Ненько моя, зоре,
Зелена тополе,
Породила на світ білий
На велике горе!

Інколи рубання тополі порівнюється із заміжжям:

Та було б не рубати білої тополі;
Було б не давати до тяжкої неволі.
І у весільних обрядах, коли до вінця ідуть, то співають:
Рубайте тополю, встеляйте дорогу
Молодій й молодому до самого дому
Догори гілочками…

Щоправда, інколи з деревом пов’язана і козацька недоля:

Сидить сокіл на тополі,
Піє пісню по неволі;
А я молод зажурився:
Звіку-роду не женився.

А в пісні «Ой у полі, ой у полі стоїть три тополі» лунає і відгомін минувшини, і козацька неволя:

Ой у полі, ой у полі стоїть три тополі,
Ой там сидить три козаки у неволі.

В історичній пісні «Стояла тополя край синього моря, гей, гей» мати тужить за сином:

Стояла тополя край синього моря, гей, гей,
Тонка та висока, верхом кучерява, гей, гей,
Матінка стояла, плакала-ридала, гей, гей:
— Іди, іди, синку, іди не барися, гей, гей,
За чотири роки додому вернися, гей, гей.

Дерево-тополя росте і на могилі козака, що поїхав на війнонь-ку та й загинув:

Ген серед поля гнеться тополя
Та на козацьку могилу.

Відгомін минувшини лунає у чудовій поезії в прозі Дніпрової Чайки «Тополі». Глибоко зворушує оповідь про те, як четверо полонянок з неволі тікали. Про них лиш тополі нагадують:

«Високі, стрункі, мов стрілки, здіймаються в чисте небо чотири тополі зелені: балакають з вітром, вітаються з сонцем, без вітру ж шепочуться поміж собою, а темної тихої ночі співучеє море гукає до них приязненько».

Образ тополі раз у раз зринає в різних поетичних контекстах у багатій творчій уяві Павла Тичини, особливо у віршах раннього періоду. Це і «Тополі арфи гнуть», і «В темряві ночі тополі тріпочуть», і «Здаля сміялась струнка тополя». Інколи дерево постає у протиборстві рвучкого вітру, як символ романтичного оновлення світу, що його душа жадає:

Там тополі у полі на волі
(хтось на заході жертву приніс)
З буйним вітром, свавольним і диким,
Струнко рвуться кудись вдалечінь…

Або:

Мобілізуються тополі
під хмарним вітром на горі…
Уже давно ми на порі,
Давно всіх кличемо: до волі!

І ще:

Де тополя росте,
Серед поля стою.
І шумить, і співа
Жито думку свою;
Встала Тала в білій льолі: —
Ну, приходь же, жду вночі.—
За вікном шумлять тополі,
Журавлині ключі.

У Максима Рильського є вірш «Тополя», присвячений Миколі Зерову:

Самотна, ти стоїш в чужій височині
І, до чужинної весь вік байдужа мови,
Мовчиш, рахуючи свої останні дні.

Зворушливий образ тополі є й у вірші Олександра Олеся «На чужині»:

Ой чого ти, тополенько,
Не цвітеш,
Чом пожовклу головоньку
Хилиш-гнеш?
Чом з вітрами-парубками
Не шумиш?
А засмучена-засмучена,
Мов з нелюбом заручена,
Все мовчиш?
Тільки часом до хмароньки
скажеш ти:
«Ой хмаронько, ой чаронько,
Не мети.
Зірви з мене листячко,
Це листячко-намистечко
Без краси.
У рідную родиноньку,
На милую Вкраїноньку
Віднеси».

Як символ рідної землі, батьківщини тополя закарбована у відомих рядках Василя Симоненка:

І коли впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Григір Тютюнник у своїй «Степовій казці» ніжно описує тополеня: «А тополеня мале на верху Куреневому солодкі духмянці у степ за вітром посилає: то пахне його брость тополиними парфумами. Скоро стане та брость шовковими листочками. А зараз на ній сонце малинові краплі порозвішувало — впала роса, вечір заходить».

Люди на Україні іменем дерева назвали такі поселення: Тополі, Тополівка, Тополя, Тополеве. А між тим дерево це «народне» в буквальному розумінні слова. «Популюс», тобто «народна»,— таке ім’я дав тополі Карл Лінней.
(За А. Кондратюком)

 

Урок № 14 Тема. Т. Г. Шевченко. «Тополя», «Заповіт», українська література 7 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 7 клас

Комментарии закрыты.