Урок на тему: Іван Драч. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту, українська література, 11 клас

Урок на тему: Іван Драч. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту, українська література, 11 клас

Мета: Познайомити учнів із життям і творчістю Івана Драча. Навчити сприймати, розуміти й аналізувати філософську поезію.

ХІД УРОКУ Іван Драч. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту, українська література, 11 клас

1. Організаційний момент

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття.

Іван Драч. Загальний огляд творчості письменника.

Поезії: „Балада про соняшник”: поетичний роздум про мистецтво як життєдайну силу, що одухотворює людину, підносить до нових моральних та естетичних вершин; символічність образів соняшника та сонця.

„Балада про вузлики”: висока вартість нетлінних скарбів людської душі — щедрості, доброти, чесності, працелюбства.

„Крила”: світоглядне протистояння духовно багатих особистостей та спустошених щоденними клопотами людей; крила як символ одвічного прагнення людини до краси, високої духовності

3. Мотивація навчання:

Мати загальне уявлення про творчість митця. Називати основні мотиви лірики; визначати проблематику та художні особливості визначених поезій.

Усвідомлення філософських категорій доброти, широти світогляду і світосприйняття, моральних переваг творчої, душевно щедрої людини

4. Актуалізація опорних знань:

Балада — ліро-епічний сюжетний віршовий твір з описом незвичайних ситуацій, незвичайних людей, героїчних вчинків. Цей вид ліро-епосу, як і дума, має фольклорні джерела.

5. Формування вмінь і навичок

Життєвий і творчий шлях Івана Драча

Коли на початку шістдесятих років пробилися й заклекотіли гейзери творчості Івана Драча, декому видались вони занадто гарячими. Для студеного, млявого провінційного мислення вірші “новобранця поезії” справді були окропом.

Поет не ввійшов, а начеб стрімко влетів на своєму баскому коні з «соняшника» в художній поетич­ний світ з запитанням:

Навіщо я? Куди моя дорога?
І чи моя тривога проросла
Од сивої печалі Козерога
В гливке болото рідного села?

На ці запитання він постійно шукає відповіді, аби осмислити всю сутність людського буття — від Космосу до Мікрокосмосу людської душі.

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кінодраматург, громадсько-політичний діяч. Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці на Київщині. Закінчив середню школу в місті Тетіїв, працював учителем. В 1957 — 1962 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету, згодом працював у редакції письменницької газети «Літературна Україна». Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962p. Згодом з’явилися й інші поетичні книги: «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978), «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Теліжинці» (1985), «Храм сонця» (1988). Художнє слово І. Драча виклично метафоричне, в своєму потужному семантичному полі воно єднає найглибші шари етногенетичної пам’яті народу з трагічними, часом дисонансними ритмами сучасності. Піднесений космізм і суто побутова «заземленість», художня умовність і різка окресленість реалістичної деталі — такі антиномії іманентно притаманні художньому мисленню поета. Визначним явищем національної літератури стали також поеми «Ніж у сонці» (1961), «Смерть Шевченка» (1962), «Чорнобильська мадонна» (1988). В останні роки І. Драч веде активну громадсько-політичну діяльність. Він був організатором і першим головою Народного Руху України. Нині поет — голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Конгресу української інтелігенції. 1976p. йому було присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка.

П’ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев’ятому — народився Іван Федорович 17 жовтня 1936p. в с. Теліжинці на Київщині.

Після війни біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття — до військової служби (1955 — 1958) — він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі — інструктором райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником «Літературної газети»), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна», в Спілці письменників України.

Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий поет дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки — «Соняшник».

Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як «Соняшник». Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів з примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна.

Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці — «Протуберанці серця» (1965): «Народжуйте себе».

Поет «народжує себе» і в «Баладах буднів» (1967), і в збірці «До джерел» (1972) (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в інших.

1972p. вийшла збірка І. Драча «До джерел». До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з’явився вірш «Зелена брама», який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена Державною премією СРСР.

Та й збірка «Корінь і крона», яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох розділів — «Подих доби» та «Подорожник», вивірила поета на життєспроможність і в координатах сучасності, і в координатах історії. За неї в 1976p. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з’єднує все творене ним, — оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча — передмові Л. Новиченка до «Соняшника». Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем «Ніж у сонці» та «Смерть Шевченка», драматичні поеми «Дума про Вчителя» й «Зоря і смерть Пабло Неруди»), і в мажорно-вибуховій, як у вірші «Небо моїх надій», що відкриває і першу збірку, і цикл «Дихаю Леніним» у книзі «До джерел», і збірку вибраного «Сонце і слово» (1978)

Чергова книжка російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) в 1983р. відзначена Державною премією СРСР. «Зелена брама» у вірші, який дав назву книзі, — це умовний образ входу в життя і виходу, початок і кінець.

Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча «Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з’явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми», 1982).

І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970), можна додати до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори — в збірці «Київський оберіг», 1983). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.

Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних видань зростає.

З іменем Івана Драча тісно пов’язане визначення «шістдесятники». Втім, з-поміж інших своїх сучасників він вирізняється тим, що ніколи не буває однозначний. Його поезія не вкладається в звичні норми, в рамки якоїсь однієї стильової лінії, творчої манери. І перша його поема «Ніж у сонці», і перша збірка «Соняшник» засвідчили, що їх автор — першовід­кривач і першопроходець. Його поезії притаманне багатоголосся тем і образів, ускладнена метафоричність, поліфонічність. Від Всесвіту («сивої печалі Козерога») до земних реалій буття («гливке болото рідного села») в світ поезій Драча постійно вливаються людські турботи, радощі й пе­чалі, а з ними народжуються й нова естетична якість, власний художній стиль. Кредо поета — не повертатись до осягнутого, а завжди проклада­ти нову стежку. Про що б не писав Іван Драч, він прагне збагнути люди­ну, її сутність, пізнати насамперед себе, а через себе — інших людей, їхній макро- і мікрокосмос.

Драч у поемі «Смерть Шевченка» писав: «Художни­ку — немає, «кутих норм. Він — норма сам, він сам в своєму стилі». Це слід пам’ятати, читаючи його твори, потрібно знати, що він зробив нормою поезії багато понять і явищ, які до того перебували за ме­жами мистецької краси, що він виробив свій непо­вторний метафоричний спосіб мислення, стиль, кот­рий можна роками досліджувати й розгадувати, але неможливо збагнути до кінця.

Іван Драч обдарований зором, що здатний бачити крізь товщу нашої планети. Цим зором «користує­ться» герой вірша «Блудний сип», який, упавши до­лілиць на газоні в Лос-Анджелесі, дивиться й бачить крізь усю Землю «траву свою і стежечку свою» «і си­ву матір з сивими очима». Він плаче, уткнувшись обличчям у мураву. Здається, нема в сучасній поезії трагічнішого образу, як той американський незнайо­мець, заблуканий син нашого народу. А все це — погляд, що проникає в глибини людської душі. Іван Драч володіє голосом і слухом, що здатні линути над усіма наземними і підземними водами планети. Тим голосом і слухом «користується» мати, героїня «В мікрофон криниці». Вона вірить, що її криниця «з океаном спарована», а на океані в моряках слу­жить син її. Отож у колодязь, ніби в мікрофон, мож­на мовити слово, й дійде воно до рідного сина. І бе­ручи воду коло хати, мати розмовляє з сином, який перебуває десь далеко, за тисячі кілометрів од неї, на атлантичних просторах. Ми віримо в цю розмову, бо завдяки поетові самі вже наділені дивовижним оловом і слухом. Так поетичні відкриття Івана Дра­ча роблять нас жителями дивного, але не казкового світу. Магія його слова загострюй зір, голос і слух нашого духу, будить громадянську совість, змушує вдивитися і вслухатися й себе, обізватися до себе правдою материнського слова.

Прикметна властивість поезії Івана Драча — ви­хід па ниву науки, особливо біології, кібернетики, фізики, а при тому засвоєння й тих, здавалося б, для піднесеної, палахкотливої мови зовсім непридатних сфер найчорнішої людської роботи й непомітного, щоденного героїзму, що постає як подолання неміч­ності й безпорадності, породжених обставинами.

Стукаючи у двері невідомого часу, поет не лише випитує: «А що там далі, що далі?» Він ненастанно застерігав, малюючи моторошні видива атомних бом­бардувань Японії, безкрилі вітри, збожеволілих ча­йок над острівцями, до відбулось випробування зброї масового знищення, хворого на білокрів’я Саваофа. І це виступає в поезії Івана Драча не як похмуро пророцтво Антігони, а як страшний оклик біди, яку можна відвернути. Коли він по всіх століттях шукав виявів совісті та мужності й знаходить їх, між іншим, і в неспокійній соломині шпаги» Роб-Грійє, то це лише для того, щоб звичайна людина нині впевнилася в своїй могутності, бо «лиш людина, лише мала людина підважить планетарную судьбу».

Дослідник творчості І. Драча М. Ільницький завважує: «Здаєть­ся, саме в такому способі знаходити грані зчеплення віддалених понять і явищ, викрешувати з них іскри великої смислової й емоційної насиче­ності» — характерні риси його поетичного стилю.

6. Закріплення знань (робота з творами І. Драча).

„Балада про соняшник”: поетичний роздум про мистецтво як життєдайну силу, що одухотворює людину, підносить до нових моральних та естетичних вершин; символічність образів соняшника та сонця.

Навчання нагадує менi намисто, бо кожну його довгу нитку супроводжують великi I малi намистинки вiдкриттiв. Перед тим, як чомусь навчитись, ми спершу відкриваємо для себе види мистецтв та ïх витвори, коштовнiсть яких осягаємо з часом.

Усе життя ми збiльшуємо кiлькiсть разкiв намиста, а разом з ними збiльшується i кiлькiсть намистинок на мотузочках. Найвiдомiшим i найвитонченiшим мистецтвом дехто називає поезiю. Дiйсно, вона є великою помiтною намистиною у Aерданi нашоï свiдомостi.

Та в іншому поезiя є сповiддю душi людини, але аж нiяк не витвором мистецтва або людського хотiння. ПоезiяЇ це правда душi, можливо, тому вона всiм зрозумiла i доступна. Вiдмiннiсть ïï полягає в тому, що вона вбирає в себе iншi мистецтва: прозу, музику, живопис. Бо всi вони осiдають у свiдомостi людини, впливають на ïï фiлософiю та сприйняття життя, на iдеологiю i почуття, на оточуючий свiт. А це ми i намагаємось передати у вiршах. Вольтер сказав колись: “Поезiя Ї це музика душi”. У вiршах вiддзеркалюються всi людськi вади i бажання, почуття i думки.

Поезiя змушує читати мiж рядками. Бо в нiй головне не сполучення слiв, а атмосфера, якою вони оточенi. Традицiйним для письменства є звернення Iвана Драча до розкриття важливоï ролi поетичного слова у людському життi. Для когось
слово це зброя, для когось ледве не єдина умова збереження нацiональноï свiдомостi, державностi, слово поезiя святе, воно — молитва. У творi ж “Балада про соняшник” автор порiвнює поезiю iз сонцем. Здавалось би, звичайне i, так би мовити, буденне порiвняння. Але якщо зупинитись на ньому, то можна побачити свiтло i тепло, якi ллються iз цих слiв: сонце — єдина зiрка на небесному склепiннi, що створює iснування на землi, поезія — зiрка на небi нашоï свiдомостi, яка творить духовне життя. Без них на землі панували б холод, темрява i пустка, безчуйнiсть. Чи не Це має на увазi письменник? Холод гострих слiв, темрява почуттiв, духовне запустiння. Якщо б не було поезiï, не було б почуттiв, емоцiй, як не було б живих створiнь без тiней. Поезiя — це вiдбиток у дзеркалi, слiв нашого сприйняття життя, життєдайна стежинка золотого сонця на водi, яка тремтить, хвилюючись вiд вiтру.
А якщо пригадати те земне створiння, що завжди пов’язане з сонцем? Звiсно, соняшник, вiдповiмо ми, намагаючись згадати бабусин город i цю рослину на ньому.
Чи, можливо, його насiння? Iз появою сонця соняшник оживає i починає слiдкувати за ним. Так прокидаються люди, якi знайшли поезiю у своєму серцi.
У творi “Балада про соняшник” описане “золоте нiме захоплення” поезiєю недосяжним “сонцем на велосипедi” маленького хлопчака-халамидника, що просить покататися хоч на рамi. Серед дитячоï, простоï, теплоï, але такоï звичайноï буденностi хлопець-соняшник раптом помiчає яскраве засмагле сонце у червонiй сорочцi, яке вiдкриває йому новий незвiданий свiт. Соняшник вже не зможе вiдвести погляд вiд сонця. Народжений на землi, вiн назавжди пов’язаний зi свiтилом. Тiльки люди, захопленi поезiєю, можуть провести iнших у свiт, де здiйснюються мрiï i банальнiсть стає незвичайнiстю. Форма балади, обрана Iваном Драчем, як завжди пiдкреслює незвичайнiсть звичайного. Твiр насичений теплом i любов’ю до поезiï, якi передаються читачам. “Балада про соняшник” у кожного викликає рiзнi асоцiацiï i почуття. Хтось вiдчуває те, що вiдчуває кожен з нас, прокинувшись сонячного ранку вдома i знаючи, що попереду цiла вiдпустка. Дехто, якщо б його спитали, в якi кольори розмалював він цей твiр, вiдповiв би, що тiльки свiтлi, теплi i сяючi. Але є те, що єднає ці почуття i асоцiацiï, вони обов’язково позитивнi, добрi, милi, адже життя прекрасне тим, що кожноï митi кожен iз нас має можливiсть вiдкрити для себе нову, дивовижну грань свiту.

„Балада про вузлики”: висока вартість нетлінних скарбів людської душі — щедрості, доброти, чесності, працелюбства.

Була колись у мене баба Корупчиха,
Мені і досі її руки світять.
Була баба Корупчиха темна, неграмотна,
Мені і досі її руки світять.
Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,
Мені і досі світ без неї темний.
Хто був голодний — приходив до Корупчихи,
Вона кожного вузликом наділяла.
Хто був холодний — грівся у Корупчихи
І виносив од леї вузлик у пазусі.
Хто був безсовісний, той лишався безсовісним,
А вона кожного вузликом наділяла.
Як насняться мені сни чорнюші —
Прийде Корупчиха, розв’яже вузлик,
Як насняться мені сни солодкі з калиною,
Прийде Корупчиха, зав’яже їх у вузлик.
Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,
Руки їй склали, не може зав’язати вузлика.
Я не вірю у скатерки-самобранки,
Вірю у вузлики баби Корупчихи.
Сам їх бачив, сам їх розв’язував
І зав’язав їх навіки у пам’яті.
А Корупчиха білою хустиною запиналася,
Вузлика під шию ніколи не зав’язувала.
А ховали її у позиченій хустці,
Бо свої вона у вузлики пов’язала.

Баба Корупчиха, героїня вірша І. Драча, все життя прожила для людей — допомагала їм, розраджувала, «в’язала вузлики» з пиріжками для голодних, перебирала на себе болі й турботи тих, хто до неї йшов. Тільки для себе нічого не надбала. Тому й сниться все життя, ліричному героєві балади ця безкорислива жінка, як символ доброти, і її вузлики з пиріжками з калиною здаються йому кращими за їжу казкової «скатерки-самобранки».

Поезія побудована в епічній, сюжетній манері, сповнена глибокого філософського змісту, роздумів про добро, совість, безкорисливість і сам смисл життя.

„Крила”: світоглядне протистояння духовно багатих особистостей та спустошених щоденними клопотами людей; крила як символ одвічного прагнення людини до краси, високої духовності

(Новорічна казка)
Через ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
кому — фотонні ракети,
Кому — солі до бараболі,
кому — три снопи вітру в полі,
Кому — пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.

Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серпі — туга,
А в дядька в серці — тіні.
(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові, прости Господи,- крила).

Жінка голосила: «Люди як люди.
їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости Господи,- крила?!»

Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому — нові ворота,
кому — ширшого рота,
Кому — сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові — не пощастить же
отак чоловікові! — крила.)

Балада «Крила» (хоч автор і назвав цей твір «Новорічна Казка», за жанровими ознаками це все-таки балада) розповідає про те, як Новий рік обдарував людей різними подарунками,— і дядькові Кирилові дістались крила. Але подарунок не радував ні Кирила, ні його дружину, бо від такого подарунка родина не мала ніякої користі. І тоді він:

Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.

Але дядькові не пощастило, бо на ранок крила знову відросли. Тоді, щоб мати хоч якусь вигоду, він «На крилах навіть розжився, — Крилами хату вшив, Крилами обгородився». На перший погляд, цей твір має суто розважальний характер, але, як це було і в «Баладі про соняшник», автор вводить до тексту кілька рядків, які мають підказати, що твір має значно глибший філософський підтекст, ніж це здається спочатку:

А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була не безкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.

У баладі І. Драч через образ дядька Кирила розповідає про невміння людей скористатися своїм, вимріяним віками, щастям, прирікає їх бути рабами мізерних побутових інтересів. Божественний дарунок — крила не приносять сподіваної радості Кирилові, бо його обмежений внутрішній світ не готовий їх прийняти.

7. Звіти про виконану роботу.

8. Коментар виконання практичної роботи.

9. Підсумок заняття.

ТЕСТИ ЗА ТВОРЧІСТЮ І.ДРАЧА

Варіант І

1. Перша збірка віршів І. Драча:
а) «Соняшник»;
б) «Протуберанці серця»;
в) «Корінь і крона».

2. Особливості індивідуального стилю письменника в:
а) самобутності таланту;
б) індивідуальній неповторності;
в) широкому використанню традицій.

3. Для поезії Драча характерна:
а) декларативність;
б) ілюстративність;
в) реалістичне відтворення життя.

4. Утруднює сприйняття творів письменника:
а) метафоричність;
б) складність форми;
в) надлишкове використання символічних образів.

5. У збірці «Соняшники» головну увагу автор приділяє:
а) філософському осмисленню досягнень науки;
б) розповіді про щоденне життя.

6. Улюблені жанри поетам
а) балади;
б) вірші-послання;
в) етюди;
г) верлібри.

7. Вірш «Балада про соняшник» характеризується:
а) авторським підходом до використання традиційної космічної образності;
б) олюдненням образів.

8. Персоніфікація — це … (Персоніфікація (від лат. persona — обличчя, особа + fa-cere — робити) — один з видів метафори, коли автор неживим речам надає ознак живих істот. Цей вид метафор виник в най­давніші часи, коли люди вірили в різні сили природи.)

9. Проблему гуманізації суспільства автор розглядає у вірші:
а) «Балада про соняшник»;
б) «Етюд про хліб»;
в) «Дума про Вчителя».

10. Продовжити думку: у віршах «В оркестрі мікрочастин», «Реквієм Павлу Тичині», «Смерть Шевченка», циклі віршів про Г. Сковороду І. Драч порушує проблеми…

11. «Чорнобильська мадонна» за жанром:
а) поема;
б) мозаїка;
в) скорбна пісня.

12. Ідейний зміст поеми «Чорнобильська мадонна»:
а) пекучий біль з приводу того, що трапилося у квітні 1986 р.;
б) гіркі роздуми над проблемою «людина і природа»;
в) турбота про майбутнє людства, про необхідність збереження природи.

13. В «Чорнобильській мадонні»:
а) нагнітається жахливість;
б) глибокий ліризм.

14. Дайте відповідь на питання. Хто винен у Чорнобильській трагедії?

15. З якою метою І. Драч у творі «Чорнобильська мадонна» життєво правдиві картини поєднує з феєричними; реальні — з фантастичними?

16. Чим пояснити ускладнення композиції поеми «Чорнобильська мадонна»?-

17. З якими творами 1. Драча поема має тісний ідейний зв’язок?

Варіант ІІ

1. Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько відкриває тебе для себе,
Щоб стати соняшником.

Це рядки з поезії І. Драча… («Балада про Соняшник»)

2. Які слова, на Вашу думку, найхарактерніші для оцінки творчості поета-новатора та реформіста:
а) філософічність;
б) ренесансне світовідчуття;
в) асоціативність;
г) оригінальність манери письма;
г) ліричність;
д) символічність;
е) метаморфозність;
є) музикальність.

3. Тема «малої батьківщини» стала провідною у збірці поета, яка має назву:
а) «Соняшник»;
б) «Теліжинці»;
в) «Протуберанці серця»;
г) «Храм сонця».

4. У поетичній драмі «Дума про Вчителя» головним персонажем є відомий педагог:
а) Л.Толстой;
б) В. Сухомлинський;
в) А. Макаренко;
г) К. Ушинський.

5. Кого у «Баладі про Сар’янів та Ван Гогів» поет порівнює з художниками зі світовими іменами — вірменом Сар’яном, голландцем Ван Гогом, українцями — братами Кричевськими:
а) поетів;
б) сільських жінок;
в) будівельників;
г) режисерів.

5. Які фільми були створені за кіноповістями І. Драча?
а) «Земля»;
б) «Криниці для спраглих»;
в) «Іду до тебе»;
г) «Камінний хрест».

6. Визначити віршовий розмір строфи:

Душу носять по світах вітри.
Серце мчить крилата догори.
Я ж землі належу. До кісток.
До майбутніх буйних пелюсток. (хорей)

7. Статті І. Драча-критика були присвячені огляду творчості, таких відомих українських письменників:
а) Г. Сковороди;
б) Лесі Українки;
в) П. Грабовського;
г) П. Тичини;
Г) Максима Рильського;

8. За жанром твір «Чорнобильська мадонна» можна віднести до
а) ліричної поеми;
б) поеми-мозаїки;
в) драматичної поеми;
г) балади.

9. Спробуйте графічно зобразити ті почуття, які викликає у вас поезія І. Драча.

10. Домашнє завдання: читати та аналізувати «Чорнобильська Мадонна».

Урок на тему: Іван Драч. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту, українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.