Урок на тему: Роман «Собор». Захист моральних цінностей у творі. Собор як символ духовної краси людини. Герої роману, українська література, 11 клас

Урок на тему: Роман «Собор». Захист моральних цінностей у творі. Собор як символ духовної краси людини. Герої роману, українська література, 11 клас

Мета: Охарактеризувати образи головних персонажів роману «Собор». Утверджувати високі моральні цінності, прагнення зберегти кращі надбання історії і культури. Викликати в серцях дітей гнівний осуд пристосовництва, моральної хисткості. Духовної спустошеності таких типів, як «юшкоїд» і «батько продавець» Володька Лобода.

ХІД УРОКУ Роман «Собор». Захист моральних цінностей у творі. Собор як символ духовної краси людини. Герої роману, українська література, 11 клас

1. Організаційний момент

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття.

3. Мотивація навчання

Акцентування проблем, порушених у романі:

Головний «недолік» твору, що не прийнято було у ті роки зображувати правду життя, говорити:

1) Про причини масового від’їзду з сіл молоді (поневіряння Єльки – безпаспортної — з погляду котрої у колгоспі цінують тільки руки, забуваючи, що, крім них, у людини є душа, яка у відповідь на слова бригадира, у котрого влада «більша ніж у римського цезаря», про те, що і Лев Толстой колись ходив за плугом, «відрізає»: «Толстой хай собі як хоче, а я буду на шахтах»).

2) Не дозволялося «перезагострювати» проблеми будівництва морів та винищення плавнів (як каже металург Ізот Лобода, «свистуни, а не енергетики! Дай їм волю – все потрощать», бо ж ось і «на Каховському… пів-України пустили на дно.. Гниллю цвіте на всю Україну смердить!»

3) Не допускалося так «узагальнююче» писати про руйначів «часів великого очманіння» («попався б на шляху Рубльов – не пощадив би й Рубльова»).

4) «Нема країни кращої, ніж правда»,- каже один із героїв твору – металург Іван Баглай.

4. Актуалізація опорних знань:

Проблематика роману “Собор” О. Гончара

План

1. «Собор» і навколо «Собору»: драматична доля твору.

2. Роман «Собор» – «горда поема степового козацького зодчества». Жанрова специфіка твору.

3. Проблематика роману ( проблема духовної сутності сучасного українця, проблема батьків і дітей, наступності поколінь, історичної пам’яті та національних цінностей, екологічна проблема тощо).

4. Художня символіка «Собору» (козацький собор, урочище Скарбне, монумент Титану, партикулізм) та її роль у розкритті ідейного задуму твору. Лободизм як уособлення денаціоналізації потурнацтва, національного нігілізму. Історична та художня глибина цього явища.

5. Образи молоді у романі (Микола Баглай, Єлька Чечіль та ін.). Художні засоби їх моделювання.

6. Поетичний реалізм як стильова домінанта «Собору».

5. Формування вмінь і навичок

АНАЛІЗ РОМАНУ «СОБОР»

Тема: збереження духовних святинь, без яких людина просто вироджується, нікчемніє, стає безбатченком.

О. Гончар: «Собор» покликаний до життя такими явищами – розгулом безвідповідальності, показухи, чиновницького свавілля, явищами, що.. не залишають байдужими письменника, який усвідомлює свій обов’язок».

Не дивно, що, що літературна критика «зарізала» цей роман, бо видався зарізким, навіть «чорнительним».

У 1968 році на цей твір на довгі роки (20 р.) було покладено «табу».

«Собор» пройнятий прагненням уловити й викрити найменші симптоми духовного неблагополуччя, що почало загрожувати нашому суспільству.

Суть (ідея) – всі ми – свідки руйнувань. «Руйнуємо своєю байдужістю». («…то не ідеал, до якого йдуть через руїни та через трупи», як каже Махну відомий історик Яворницький).

З особливою силою наголошено в «Соборі» на відповідальності, яку повинні мати сучасники перед минулим і майбутнім.

Можна з впевненістю сказати, що творчість Олеся Гончара загальнолюдська, бо про загальнолюдські цінності він вболіває у кожному своєму творі. Який період історії нашого народу не розглядав би автор, — скрізь простежуються найвищі цінності життя — свобода і людяність.

Стосовно свободи, здавалось би, зрозуміло, якщо мова йде про боротьбу з ворогом. А от у мирний час… У мирний час, коли не існує відкритого антагонізму, поняття «свобода» сприймається абстрактно. Але саме проти цієї абстракції і протестує автор, створюючи образи людей, вільних у своєму виборі, у своїх судженнях і переконаннях. Шлях до свободи фізичної завжди супроводжувався кров’ю, смертю, руйнівництвом. А хіба шлях до свободи духовної коли-небудь був легким? Напевно, ні, адже руйнівна спроба торкалася і людських душ, а смерть духовна навряд чи легша за смерть фізичну.

Саме тому Олесь Гончар так багато уваги приділяв зображенню духовної краси представників повоєнного покоління і викриттю їхніх негативних проявів.

Українська література 60—70 років почала шукати нові форми для показу істинно людських цінностей. На жаль, більшість цих творів або чекали свого часу, або були вилучені з літературного процесу. Це стосувалося творчості Валерія Шевчука і Романа Іваничука, Григора Тютюнника І Олеся Гончара, адже роман «Собор» було заборонено літературними критиками на двадцять років)

Та хіба могла сподобатись тогочасним ідеологам правда про кар’єризм деяких офіційних осіб, риси яких уособлює в собі Володька Лобода? Саме з ініціативи таких робіт руйнувалися пам’ятки архітектури, знищувались родючі ґрунти, осушувались повноводні ріки. Дивлячись на красу дніпровських плавнів, Володька виношує руйнівну ідею: «Затопити або, навпаки, осушити?» Про Лободу і про таких, як він у романі «Собор» сказано: «Не Архімед, не Галілей — чиновник іде по світу, він задає тон… Так, так, великий чиновник двадцятого століття. Ейнштейн ніщо порівняно з ним. Той робить відкриття, а цей вирішує.

Кнопки натискає. Кладе резолюцію на твоїй долі». Такі ж чиновники вершили долі представників сільської молоді, які не мали права виїхати з села.

У самому творі можна віднайти рядки, якими Олесь Гончар передбачав реакцію чиновників на свій роман: «Треба й сучасних авторів підчитати, щось вони ж там пишуть? Щось… мислять? Лобода одразу нахмурився: ох, знаємо тих мислителів. Про соцреалізм не дуже щось, більше про гуманізм… Вічні питання їм подавай, вічні істини, їм би оцей собор — стояли б і вік на нього молились… Ні, розбалували ми їх!..»

«Стало, зокрема, зрозуміло, що на час виходу у світ роман поділив долю творів, які за рівнем проникливості і гостроти художніх узагальнень та завбачальності багато в чому випереджали свою добу — саме в плані акцентування на проблемах, які з плином років набули ще більшої злободенності. Властива й іншим Гончарєвим творам, ця якість виявила себе в «Соборі», може, з найбільшою силою. Принаймні перечитуючи роман, не раз ловиш себе на думці, що написаний він саме нині, а не двадцять років тому — такими першовідкриттєвими, розвідувальними ознаками твір наділений»

6. Закріплення знань.

Центральним образом твору є ОБРАЗ СОБОРУ. Це символічний образ, який уособлює в собі духовне начало українського народу, здійснює зв’язок поколінь, є верховним суддею людських діянь з погляду вічності. Собор увібрав у себе довершеність і гармонію, витончену красу І внутрішню силу. Тому сприймається він як жива істота: «Вночі собор молодіє. Зморшок часу на ньому не видно…»

Проте найголовнішою в творі є тема збереження духовних святинь, без яких людина перестає бути людиною. Саме в ставленні до собору розкриваються всі персонажі твору. Вони ніби поділяються на два умовних табори — захисників цієї величної споруди та недругів.

Духовно багатими і чистими постають перед нами жителі приміської окраїни. У кожного з героїв твору своя доля, своя історія, свій шлях. Але єднає їх моральна чистота, виражена у їхньому відношенні до праці, до природи, до культури свого народу. Душі Єльки і Миколи, Віруньки й Івана, Ізота Лоботи і Ягора Катратого такі ж чисті, як прозорі води Скарбного. Ніякий бруд не може торкнутися їхніх сердець. Таке уособлення непорядності як Володька Лобода не може їх морально зіпсувати.

Справжнім красенем постає перед нами Микола Баглай. Студент-мрійник, він сповнений такої глибокої віри в життя, що ладен пожертвувати ним в ім’я людей. В ім’я людей будували давні майстри свою святиню, в Ім’я людей захищав її професор Яворницький від махновського розгулу, в ім’я людей став на захист собору ще один оборонець — Микола Баглай. Юнак любить свій край, в якому виріс, з пошаною ставиться до людей, до історії свого народу, до науки. На тлі собору виростає його кохання до Єльки, але при цьому собор — не пасивна споруда, а ніби жива душа, яка спонукає людей до високих і чистих почуттів.

Єлька, яка дивилась на собор з острахом і недовірою, після переконань Миколи збагнула, що іноді споруди бувають чистішими за людей. А пережиті дівчиною втрати і образи не залишать і сліду жорстокості на її серці. Вона палко кохає Миколу, шанобливо ставиться до дядька Ягора, щиро вболіває за Ізота Лободу. Миколине кохання допомагає дівчині розібратися у власних почуттях і поривах.

Герої Гончара надзвичайно вродливі. Вродливі не лише зовнішньо, а і внутрішньо. Наполеглива і лагідна Вірунька вродлива своїм чеканням. Вона ніби випромінює свою чистоту і вірність. Ця жінка всюди встигає — завзяття вистачає їй і на роботі, і дома, і у громадських справах. Вірунька не лише поборниця справедливості, а ще і звинува-чувач людської підлості, адже саме вона викрила безчесний вчинок свого кума Володьки Лободи, який позбавив собор таблички — його охоронної грамоти.

Такою ж чистотою оповитий образ Івана Баглая. Але творення цього образу дещо відмінне, оскільки читач знайомиться з Іваном через когось: через Віруньку, через брата Миколу, через Ізота Лободу. І нарешті він з’являється сам, чистий своїми поглядами, думками, розумінням свого місця в житті. Перебуваючи в чужій країні, Іван ні на мить не забував про свою. Він порівнював життя людей далекої Індії із побутом нашого народу і щиро вболівав за велику відсталість своєї Батьківщини. Найбільш його захоплювало те, як «там» уміють захищати й берегти пам’ятки культури, яка доброзичливість панує серед людей. Іван мимоволі доходить до висновку, що не можна далі так жити, підкоряючись підлабузникам, кар’єристам, руйнівникам досягнень співвітчизників.

З любов’ю зобразив письменник і образ металурга Ягора Катратого. Зовні похмурий, Ягор виявляється дуже ніжною людиною. Його батьківське ставлення до Єльки сповнене турботи і вболівання за її долю. Саме цим пояснюється бажання Ягора знайти для племінниці надійний захист. Безумовно, захист в образі Володьки Лободи хибний, проте почуття Ягора справжні.

Юність проведена серед махновців, наклала на Яго рове обличчя печатку суворості. На все життя запам’ятав він зустріч з професором Яворницьким, яка дала його становленню значно більше, ніж всі попередні роки. Відбулась переоцінка цінностей. Можливо, саме ця зустріч допомогла юнакові знайти себе, а згодом стати хорошим металургом і героїчним визволителем Титана.

З надзвичайною теплотою зображено Ізота Івановича Лободу. Заслужений робітник виховав багато славних металургів. Війна забрала в нього двох синів. На третього, Володимира, покладав всі батьківські надії, але марно. Не маючи впливу на сина-кар’єриста, тамуючи образу на нього, Лобода змушений доживати вік у Будинку старих металургів. Старий батько мріє про онуків, сподівається, що син отямиться, зміниться і повернеться обличчям до людей.

Але історія має немало свідчень тому, як деякі людці шляхом підступності і підлості ошукували державу, а не те що рідних батьків. Саме з такого звироднілого племені походить і Володька Лобода. Недаремно його називають батькопродавцем. І хоча це не єдине його прізвисько, проте ганебнішого за це не буває. Кар’єрист і «юшкоїд» Володька Лобода з тих, хто будь-якою ціною йтиме до влади. Він вміло ховає своє хижацьке єство за словами: «Ідучи назустріч побажанню трудящих…» Боляче зачіплянцям, бо з’являється чутка, що Володьчину старанність вислужитись помітили «вгорі», на що рідний батько, Ізот Лобода, скаже: «…Він вам не один собор знесе, не одне таке смердюче море збудує, що й ради потім не дасте».

Жахлива сама природа такого явища як байдужість. «І ніякого докору власної совісті, навіть дивна реакція на протест. Чи немає в тім страшнішого, аніж жорстокість завойовника? Ворог руйнує із заздрощів, із люті. Народ, звільнивши рідну землю, знову починає відбудовувати зруйноване, реставрує, все робить для того, щоб пам’ятка була такою ж гарною, привабливою. Що руйнує байдужість і сліпота, вже не відбудовується».

Хоча Володька Лобода досить молода людина, змінити його характер, напевне, вже не зможе ніщо. У творі є ще один представник молоді, судження якого викликають занепокоєність. Це Роман Орлянченко, друг Миколи Баглая. Роман — принципова і чесна людина. Проте гнітюче враження залишає його скептицизм. Юнак не вірить у людей, у гуманістичні ідеали. Поспілкуєшся з таким — і життя втратить найяскравіші фарби, стане сірим і безбарвним. І якщо Микола ставиться до буденності життя оптимістично і прагне позитивних змін, то Роман не йде далі критики.

Можливо, Миколин вчинок переконає і Романа, і йому подібних скептиків у величі людини. Адже у сутичці з тими, «…що без соборів у душі», Микола виглядав «як той біблейський юнак, що вигнав осквернителів з храму».

Справжнім скарбом творчості Олеся Гончара є багата, співуча мова. Саме вона є однією з найсуттєвіших ознак творчості письменника. Прозу Гончара не можна ні з чим сплутати, вона неповторна. Неповторність ця в чудових українських пейзажах, в соковитих фарбах портретів. Образи «Собору» виписані так повно, так чітко, наче фрески та ікони. Стосується це не тільки позитивних персонажів, які мають ніби позначку чистоти і святості, стосується це і негативних образів — будь то кар’єрист Лобода чи осквернителі храму.

Мова Гончара багата на глибокі і зворушливі слова, які мають свій ритм, тембр і звучання. «Художні ресурси кожного окремого слова можуть бути невичерпними, але кожен письменник наділяє своє слово різною мірою енергії. Чим більше — тим краще, тим довговічніший роман чи повість, тим вони потрібніші. Є ця начебто прихована від стороннього ока енергія в кожному слові Олеся Гончара, запаси її щедрі, ми постійно черпаємо цю енергію, а вона так і зостається невичерпною, бо її наділено секретом тривалості незнищенності, постійної зарядженості…».

Поліфонія «Собору» містить в собі і філософські, і моральні аспекти. Автор поєднав спогади про минуле і турботу про день прийдешній, відповідальність людини за навколишній світ і її значимість в цьому світі. Кожний з творів, а особливо роман «Собор», неначе застерігає людство від руйнівної спроби змінити світ. Наскрізне через усе художнє полотно «Собору» Гончар проводить ідею збереження споруди, повітря, людини. Дими над Зачіплянкою і клапті сажі над степовими Вовчугами — це своєрідне застереження від екологічних катаклізмів. Твір було написано в 60-ті роки, задовго від аварії на Чорнобильській АЕС! Ось в чому полягає сучасність твору, актуальність його тематики. Злободенність прози письменника направлена проти загальнолюдського злочину, злочину перед історичною пам’яткою, перед сучасниками і перед нащадками. Адже бюрократизм, кар’єризм, егоїзм, байдужість ведуть до бездуховності і бездушшя. Саме в цьому і полягають особливості художньої публіцистики Олеся Гончара. За визначенням Леоніда Новиченка, «ідеться про щось більше і загальніше (хоч хтось його може назвати й частковим порівняно з художніми зобов’язаннями визначеного таланту) — про справжню, а не лише декларовану відкритість письменника суспільним болям і тривогам, про його відвагу, коли хочете, сказати за всіх у гострих сьогоденних питаннях, які справді стосуються всіх, але про які далеко не всі зважуються вголос (а отже і з достатньою доказовістю) говорити.

Суспільні події є результатом людської діяльності, отже і розглядати їх треба через людські долі і характери. А герої Олеся Гончара відзначаються чітким індивідуальним колоритом, їх діалоги сконденсовані і влучні, і вся мова чітка і дотепна. Кілька штрихів — і перед нами автор примітивного листа, солдат-нездара, що поставив у ряд з високим почуттям приземлену потребу та ще й спаплюженою мовою: «Січас служить какось непривично, трудно звикать, що тобою командують, та все привикнецця, пайка хватає, наїдаюся полностью». Безумовно, витончена душа Єльки не могла прийняти такого визнання, навряд, що комусь іншому буде воно до вподоби. Здавалось би, смішно, проте не до сміху, коли подібний молодик ганьбить і людські почуття, і рідну мову. А хіба не відчувається авторський праведний гнів, направлений на руйначів рідної природи!

Олесь Гончар належить до тих людей, які прагнули бачити не тільки людські почуття, а і все життя гармонійним.

7. Звіти про виконану роботу.

8. Коментар виконання практичної роботи.

9. Підсумок заняття.

Тести

1. Роман-трилогія О.Гончара про війну називається:
а) “Земля гуде”;
б) “Прапороносці”;
в) “Циклон”;
г) “Перекоп”.

2. У якому творі О.Гончар порушує проблему виховання важких підлітків?
а) “Голубий Дунай”;
б) “Тронка”;
в) “Бригантина”;
г) “Таврія”.

3. Роман “Тронка” О.Гончара складається з композиційно завершених новел. Їх нараховується:
а) сім;
б) дев’ять;
в) одинадцять;
г) дванадцять.

4. Який роман О.Гончара було піддано вульгарній критиці і вилучено з літературного процесу на двадцять років?
а) “Собор”;
б) “Альпи”;
в) “Твоя зоря”;
г) “Берег любові”.

5. “Просто дивно: чому в нас такі люди злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших? Бажання образити, принизити людину, свого ближнього – це, звичайно, патологія, але чому вона так поширена?” – міркує один з героїв роману “Собор” О.Гончара:
а) Володька Лобода;
б) Іван Баглай;
в) Ізот Лобода;
г) Ягор Катратий.

6. “Він носить у собі якусь некеровану реакцію розпаду, опошлення, охамлення всього, що має духовний смисл і виразну індивідуальність. Він ні перед чим не зупиняється – перед чим зупинятись, коли все можна опошлити і звести ні на що облудним словом”, — так характеризує Євген Сверстюк одного з персонажів О.Гончара:
а) ”Людина і зброя”, Мирон Духнович ;
б) “Тронка”, бульдозерист Брага;
в) “Циклон”, Іван Решетняк;
г) “Собор”, Володька Лобода.

7. Робітниче селище, де розгортаються події роману “Собор” О.Гончара, носить назву:
а) Дяківці;
б) Зачіплянка;
в) Сосниці;
г) Теліженці.

8. Про кого О.Гончар писав: “…без неї, певно, я не став би письменником… Вона була весела, любила пожартувати… її вплив на мій розвиток був величезний, і потім, у найважчі хвилини життя, я згадував її…”?
а) про бабусю;
б) про матір;
в) про дружину;
г) про сестру.

9. “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..” – каже закоханим старий учитель Хома Романович:
а) Сашкові і Лорі;
б) Миколі і Єльці;
в) Славі і Мар’яні;
г) Віталику і Тоні.

10. Домашнє завдання — творча робота на тему: «Бережіть собори душ!..»

Урок на тему: Роман «Собор». Захист моральних цінностей у творі. Собор як символ духовної краси людини. Герої роману, українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.