Урок на тему: П. Загребельний. Загальний огляд творчості, українська література, 11 клас

Урок на тему: П. Загребельний. Загальний огляд творчості, українська література, 11 клас

Мета: Ознайомити з творчістю П.Загребельного, опрацювати зміст роману «Диво», охарактеризувати особливості його композиції, відділити історичну достовірність і художній домисел; розвивати вміння аналізу образів-персонажів, розшифровувати їхній ідейний зміст, формувати навички обґрунтовувати власну думку прикладами з художнього тексту;

ХІД УРОКУ П. Загребельний. Загальний огляд творчості, українська література, 11 клас

1. Організаційна частина:

Епіграф:
Історія в деякому розумінні є священна книга народів: головна, необхідна; свічадо їхнього буття і діяльності; скрижаль одкровень і правил; заповіт предків нащадкам; доповнення, пояснення нинішнього і взірець майбутнього.
М. Карамзін

2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу

Літературний диктант
1. Хто з письменників працював у жанрі історичної художньої прози?
2. Якого українського письменника було репресовано за радян­ських часів? (3. Тулуб).
3. У радянський період були заборонені історичні романи… («Гетьман Іван Виговський» І. Нечуя-Левицького, «Моло­дість Мазепи», «Руїна» М. Старицького, «Людолови» Зінаїди Тулуб, «Мальви» Р. Іваничука, «Меч Арея» І.Білика)
4. Кому належить думка: «Історична романістика розвивала­ся однобоко, переважно в рамках подій Київської Русі…»? (Ю. Мушкетику)
5. Перший історичний роман Ю. Мушкетика… («Гайдамаки»)
6. За сценаріями якого письменника знято художній фільм «Ярослав Мудрий» (1982)? (П. Загребельного)
7. У якому романі П. Загребельного розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого, дружини німецького імператора Ген­ріха IV? («Євпраксія»)
8. Настя Лісовська — головна героїня роману… («Роксолана»)
9. У якому романі П. Загребельний змальовує Б. Хмельниць­кого як людину і як визначного державотворця? («Я, Богдан»)
10. Історіософські роздуми про долю України — такі риси най­новішого роману П. Загребельного… («Тисячолітній Миколай»)

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття:

У невеликих за обсягом працях про свої історичні романи П. Загребельний назвав понад п’ятдесят імен і книг: «Анаба­сис» Ксенофонта, вітчизняні літописи, «Історія монголів» Карпіні, «Трактат про дві Сарматії» Матвія Міховського, «Руська Правда» Ярослава Мудрого, «Константинополь» Джелала Ессада… Це лише дещиця з великої унікальної бібліотеки, зібраної авто­ром для «втішання історією». Так, саме для «втішання», що й засвідчує спеціальний трактат, написаний П. Загребельним до «Роксолани».

3.2. Мотивація вивчення теми:

Як же розуміти це незвичне заняття — «втішатись історією»? Думаю, що відповідь знайдемо не лише в аналогії до назви книги мудреця Боеція «Втішання філософією», а передусім — у літо­писі Нестора, де розповідається про Ярослава Мудрого, котрий вважав, що книги — мов ріки, які напоюють собою увесь світ, і якщо старанно пошукати в них мудрості, то знайдеш велику втіху й користь для своєї душі. Адже в мудрості не тільки печаль, як то в давнину гадалося, а й радість пізнання й творення світу на краще. Спостереження це таке істинне, що занесене було в «Повість временних літ» поряд з найважливішими подіями історії й до сьогодні не втратило значення та сили одкровення. З нього беруть витоки сучасні думки й уявлення про підґрунтя й корені, без яких людина не рухається вперед.

3.3. План вивчення нового матеріалу:

Знайомство з життєвим шляхом Загребельного. Сторінки творчої долі

Аналіз роману «Диво».

Узагальнення вивченого за творчістю П.Загребельного.

4. Виклад нового матеріалу.

ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ
(нар. 1924 — 2008)

Павло Загребельний є одним із найпопулярніших українських письменників XX ст. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу. Це також один із найпродуктивніших митців —у його творчому доробку 20 романів, кілька повістей, десятки оповідань, публіцистичних і літературно-критичних статей, есе, п’єси, кіносценарії.

Більша частина його творчого життя припала на «застійні» часи, на панування в мистецтві методу «соціалістичного реалізму, з його обов’язковою вимогою дотримування принципів партійності та народності, служіння правлячій ідеології. Але на тому одноплощинному тлі своєрідно і завжди по-новому, дуже своєчасно і актуально звучав голос Павла Загребельного. Той голос не можна було сплутати ні з яким іншим, його твори завжди привертали увагу критиків, спонукали до пристрасних дискусій. Письменник звертається до найрізноманітніших епічних жанрів — від детективно-пригодницького роману до роману історико-психологічного і сатирично-викривальної повісті, начебто намагаючись охопити своєю увагою весь видимий і невидимий світ, різні види людської діяльності. Тематичний діапазон його творів є надзвичайно широким. Цьому значною мірою сприяють допитлива неспокійна вдача митця, власний життєвий досвід.

25 серпня 1924 року
Павло Архипович народився. в селі Солошиному на Полтавщині. Там же закінчив середню школу. Змалку був дуже допитливим, багато читав. Пристрасть до книг, жадібність до знань, чудова пам’ять — усе це супроводжуватиме і надалі.

Доля послала йому чимало випробувань, особливо в молоді роки. За власним зізнанням, «до двадцяти років пережив сирітство, голод, війну, фронт, фашистські концтабори, безліч умирань і воскресінь». Але так склалося, що ці трагічні моменти власного життя входили в його твори крізь призму ретельного художнього переосмислення, скоріше як досвід, набута життєва мудрість, поміркованість і непоспішливість у сприйманні довколишнього світу.

1941
Сімнадцятирічним добровольцем пішов до армії. Вчився в Київському артучилищі, потрапив на фронт, брав участь у боях за визволення Києва. Мав кілька поранень, був полоненим у фашистських концтаборах.

1945
Після звільнення залишався деякий час у Західній Німеччині в складі радянської воєнної місії.

1946—1951
На тяжкі післявоєнні роки випало навчання Павла Загребельного на філологічному факультеті Дніпропетровського університету

Опісля — виснажлива й копітка журналістська робота спершу в місцевій обласній газеті, потім у редакції київського часопису «Вітчизна».

1957
з’явилися друком перші збірки оповідань «Учитель»

«Дума про невмирущого»

1958
«Новели морського узбережжя»

1959
«Європа 45»

1960
«Спека»

1961
«Європа. Захід»

1961—1963
П. Загребельний — головний редактор газети «Літературна Україна». Він у вирі тогочасного літературно-мистецького життя, активно підгримує молодих поетів-«шістдесятників» В.Симоненка, М. Вінграновського, І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка. Пише багато літературно-критичних статей, передмов, рецензій. З-під його пера з’являються нові твори, присвячені актуальним морально-етичним проблемам, які розглядаються крізь долі людей, їхні стосунки, внутрішні колізії розвитку характерів.

1963
«День для прийдешнього»

1966
романи про прикордонників «Шепіт»

1967
«Добрий диявол»

1968
«Диво»: «Первоміст» (1972) і «Смерть у Києві» (1973), що за них 1974 р. авторові присуджено Шевченківську премію

1970
«З погляду вічності»

1971
«Переходимо до любові»

1974
«Намилена трава»

1975
«Євпраксія»

1980
«Роксолана»

1983
«Я, Богдан»

1985
«Вигнання з раю»

1979—1986
очолював СПУ

1988
«В-ван»

1992
«Гола душа»

1993
«Ангельська плоть»

1994
«Тисячолітній Миколай»

4 лютого 2009 року
Помер від туберкульозу.

Павла Архиповича поховали у четвер, 5 лютого, на Байковому кладовищі в Києві. Прощання відбулося 5 лютого із 12-ої до 14-ої години у Клубі Кабінету Міністрів України.

За останні кілька років до смерті харківське видавництво «Фоліо» перевидало 15 із понад 40 романів письменника. Його твори перекладено 23 мовами.

ІСТОРИЧНА ПРОЗА ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

Серед жанрово-стильового розмаїття романістики П. Загребельного особливе місце належить його історичній белетристиці. Саме творами «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан» він завоював популярність і увагу читача, яка з плином часу не меншає. Чому це відбувається?

По-перше, український народ, якого штучно на цілі десятиліття було позбавлено його правдивої історії, постійно противився цьому, спрагло тягнувся до глибшого пізнання свого минулого.

По-друге, історичний роман ЗО—60-х рр , який Існував в УРСР, був тематично і стильово обмежений, позначений однобокою класовою оцінкою зображуваного. За деяким винятком („Людолови” 3. Тулуб, «Святослав», «Володимир» С. Скляренка, «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської» Р. їваничука, «Меч Арея» І. Білика) українська історична романістика того часу була в цілому неправдивою, стилістично одноманітною, пристосовницько-агітаційною. Певна річ, такі імена історичних белетристів, як Наталена Королева, Панас Феденко, Микола Лазор-ський та ін. були забороненими в Україні, хоч і знаними за її межами.

Отже, саме Павлові Загребельному завдяки його дослідницькій допитливості, творчій активності судилося вирвати український історичний роман із глибокого занепаду, надати йому, наскільки дозволяли суспільно-політичні обставини, «людської» подоби.

Письменник у згаданих творах не просто намагався най об’єктивніше, найправдивіше перечитати історичне минуле українського народу, а й пробував осмислити його під кутом зору не лише соціальних та національних, а й філософських, загальнолюдських критеріїв, сміливо спроектувати порушувані там проблеми на сучасне життя, дати їм власну оцінку. Звісно, численні авторські екскурси-звернення до різноманітних історично-мистецьких джерел, «вплетення» їх у розповідь порушує стрункість композиції, часом відводить далеко вбік від основної сюжетної лінії твору. Але попри все митець чимало зробив для розвитку самого історичного жанру, можна сказати, оновив його нестандартними формотворчими елементами, розширив усталені межі поетики.

П. Загребельний прагнув у своїх історичних романах психологічно найвірогідніше передати історію людської душі на певному відрізку розвитку української нації. Щоправда, варто зважити на те, що це є його власною версією душі, скажімо, Євпраксії, Ярослава Мудрого, Роксолани чи Богдана Хмельницького. Але він, як митець, має право на таку версію, на її суб’єктивний підтекст, навіть більше —зобов’язаний скористатися своєю мистецькою уявою, художнім домислом, хоча, звісна річ, має дотримуватись історичної правдивості зображуваного.

Отже, історія людської душі— в центрі історичної романістики Павла Загребельного. Але якщо придивитись уважніше і до інших його творів, то можна зробити висновок: нічого несподіваного в такому підході автора до зображення історичних подій нема. Прикметною рисою його індивідуального почерку (що стосується також творів про сучасність) є виключна увага до людини. Це підтверджують також думки-зізнання письменника, розсипані по статтях книжки «Неложними устами». Скажімо, ось такі: «Людина, може, й не безсмертна, але—безмежна»; «Про сюжет я не думаю ніколи. Головне для роману —людський характер. Візьміть цей характер, штовхайте його поперед себе — сюжет виникне сам по собі»; «Все, що я досі написав і що напишу, у мене тільки про одне: про збереження людської особистості, людини як найбільшої коштовності». Пізнати цю людину, крізь призму її душі пізнати і світ, у якому вона живе, розкрити найпотаємніші грані її психології, підсвідомі та свідомі мотивації її дій, вчинків, помилок, втрат, злетів і піднесень, осяянь і духовного розкріпачення чи, навпаки, закабалення під тиском ефемерних цінностей —ці непрості завдання ставить перед собою П. Загребельний. У цьому секрет популярності його творів і незаперечних творчих здобутків у «Диві», «Євпраксії», «Первомості», «Роксолані», «Я, Богдан».

«Диво» П. Загребельного видане в 1968 р. Цей роман є першою частиною епічного триптиху про Київську Русь, до якого входять «Первоміст» (1969) і «Смерть у Києві» (1972). Ці твори не є трило­гією в традиційному розумінні слова, бо немає тут спільних героїв і фабула аж ніяк не поєднана в часі, у місці дії, у головних обста­винах і характерах. Це — триптих. Таке композиційно-жанрове визначення дав сам автор у роздумі «Клопоти з «Первомостом», де, власне, сказано й про те, що кожна з названих книг має свою провідну ідею, хоч усі вони в ряді пунктів схрещуються.

Дія в «Диві» відбувається з 992 по 1037 рр., а також у 1941­1942 і 1965-1966 рр. Це розповідь про мистецький витвір нашої давнини — Софію Київську — і про долю його та місце в нашій духовній історії. Роман «Смерть у Києві» зображує боротьбу Юрія Долгорукого та людей з народу за об’єднання всіх руських земель в єдину державу. У часі тут зосереджено увагу на 1147-1157 рр.

У «Первомості», де досліджується доля найбільшої народ­ної споруди й життя мостищан, охоплено буття феодального су­спільства від битви на Калці (1223) до нападу орд Батия на Київ (1240). На цій міцній фактурі виросла грандіозна панорама Дав­ньої Русі протягом трьох століть. Розвиваючи традиції своїх по­передників, а часом і творчо полемізуючи з ними в трактуванні характерів історичних осіб, переосмислюючи літописи, хроніки, праці вітчизняних і зарубіжних авторів, П. Загребельний здій­снив справжнє художнє відкриття епохи на ґрунті історичних і психологічних гіпотез. У циклі романів про Київську Русь йому, як нікому раніше, удалося розкрити суперечності давньої доби й разом з тим глибинно осягнути найрізноманітніші характери, відтворити психологію найголовніших соціальних типів — від смерда до князя, з їхнім індивідуальним світосприйманням і пове­дінкою. У триптиху про події з трьохсотлітньої історії Київської Русі (Х-ХІІІ ст.) особливе місце належить «Диву», якому суди­лося дивувати не одне покоління читачів. Ніякий переказ, навіть авторський, не може передати всього багатства ідей і характе­рів, котрі є в ньому. Бо воно — у нерозривній цілісності образів: від назви до ладу мовлення. У ньому, як це не дивно, знайдемо початки наступних історичних романів митця.

5. Закріплення нового матеріалу

6. Підсумки заняття.

У Павла Загребельного сотні дійових осіб. Є серед них і худож­ньо невиразні, одномірні. Та людська пам’ять вибіркова, у ній залишається тільки істинне, довершене й необхідне для пізнання й самопізнання.

Більшість людських характерів у творах нашого письмен­ника — життєвоправдиві, повнокровні. Чим вони цікаві? Непо­вторністю прояву повторюваного. Вони наче жадають одного: дива. Хто шукає його й знаходить, хто втрачає його або знищує, а хто — і це найважче — творить його в муках і любові…

7. Домашнє завдання

1. Опрацювати сторінки підручника, пояснити назву роману «Диво» або скласти сенкен (японські вірші) до образу Диво.
2. Дібрати матеріал про сучасну українську літературу.
3. Переглянути кінофільм «Роксолана» за романом Загребельного

Урок на тему: П. Загребельний. Загальний огляд творчості, українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.