Урок на тему: Проза. Загальний огляд: Григорій Косинка (Стрілець). «На золотих богів», українська література, 11 клас

Урок на тему: Проза. Загальний огляд: Григорій Косинка (Стрілець). «На золотих богів», українська література, 11 клас

Мета: ознайомлення з життям і творчістю Г. Косинки Пристрасне слово Косинки було виразником громадських думок і палких почуттів, сповнених боротьби за звільнення людини, за її щастя. Розвивати студентів на творах автора, в яких невимушено легко бринить кожне слово письменника, музикою пливе кожна його фраза, чи то розлога, широка, мов степ український, чи то коротка, наче обірвана, фрагментарна, як яскраві мазки на картині художника-імпресіоніста

ХІД УРОКУ

1. Організаційна частина

2. Актуалізація опорних знань з раніше вивченого матеріалу

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чому Г. Косинка був такий популярний у 20—30-х рр.?
2. Розкажіть про його життєвий і творчий шлях.
3. Чому, на вашу думку, він був репресований одним із перших?
4. Які традиції продовжив у своїй творчості Г. Косинка?
5. Якою мірою власний життєвий досвід митця відобразився у його новелах?
6. Що таке новела? Чим цей жанр відрізняється від оповідання?
7. Які. на ваш погляд, теми були улюбленими для Г. Косинки?
8. Основна проблематика творчості митця.
9. М. Рильський оцінив першу збірку Г. Косинки як початок «епопеї революції». Чи виправдав новеліст ці сподівання?
10. Що таке імпресіонізм як мистецька течія і стиль?
11. Які стильові тенденції переважають в індивідуальному стилі письменника?
12. Прочитайте новелу «На золотих богів». Про що Бона? Що в ній найголовніше?
13. Як у цьому творі проявляється українська фольклорна традиція?
14. Що ви скажете з приводу авторської оцінки зображуваного?
16. Якими художніми засобами користується автор для донесення до читача основної ідеї твору?
17. На основі аналізу творів Г, Косинки визначте, які риси індивідуального стилю вирізняють його з-поміж інших митців 20—30-х рр., що писали про українське село.
18. Що спільного ви можете знайти між Г. Косинкою, з одного боку, та М.Коцюбинським і В. Винниченком —з іншого?

3. Викладання нового матеріалу.

3.1.Тема заняття:

Загальний огляд: Григорій Косинка(Стрілець). „На золотих богів”

3.2 Мотивація вивчення теми: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається

3.3. План вивчення нового матеріалу:

  • Загальний огляд творчого шляху Григорія Косинки(Стрілець).
  • Аналіз твору „На золотих богів”.
  • Тестування за темою.

4. Виклад нового матеріалу.

Косинка Григорій
(1899-1934)

29 (17) листопада 1899 року
Григорій Михайлович Косинка (справжнє прізвище — Стрілець) народився в селі Щербаківка Обухівського району Київської області. Батьки — малоземельні селяни — намагалися поліпшити своє злиденне життя десь за Уралом, біля Байкалу, але й там добра не знайшли. Повернулися назад до села і перебивалися батьківським підробітком на цукровому заводі в сусідньому селі Григорівка.

Рано довелося йти на заробітки й малому Григорію — працювати в панських економіях. З чотирьох років навчився грамоти від діда, закінчив двокласну школу в селі Красний кут. Особливо заохочував малого Григорія до навчання брат матері, згодом — відомий прозаїк Калістрат Анищенко. Коли Григорію минуло 14 років, він вирушив до Києва, сподіваючись кращими заробітками якось підтримати матір, що після смерті батька залишилася з п’ятьма малими дітьми на руках.

1913
У Києві Косинка працює чистильником чобіт, канцеляристом і відвідує вечірні гімназіальні курси.

1919 року
Творчий дебют прозаїка відбувся, коли в одному з літніх чисел київської газети «Боротьба» з’явилося його перше оповідання — «На буряки».

1920-го
Публікації року чисельніші: в київському альманасі «Гроно» з’являються оповідання «Під брамою собору», «Мент», «За земельку»

1922-го
перша книжка новел та оповідань «На золотих богів». Про неї Сергій Єфремов відгукнувся так: «побут б’є з них, іскриться своїми типовими рисами й дає справжній образ сьогочасного, може, не глибокий, трохи одноманітний, але свіжий, живий, яскравий. Велика наших часів боротьба знайшла в Косинці вдумливого спостережника, — саме оця боротьба, а не дрібний щоденний побут, і через те деяка плівка героїчності, молодого романтизму лежить на цих коротеньких, але обточених нарисах-малюнках.

Боротьба ця в свідомості Косинки не приходить одразу, раптом, — автор подає свої спостереження в перспективі, немов підготовляє заздалегідь читача». Ця збірка — коротка, прагматично об’єктивна історія страдницького народу, який втягнуто в вир революції та громадянської війни, що стає жертвою завойовницьких погромів, розперезаних хижацьких інтересів».

Григорій Михайлович, як художник «від Бога», виступає водночас «за всіх» і «проти всіх», йому болять і рани бідності найбільш окраденого селянина («На буряки»), і кров переконаного партійця («Десять», «Темна ніч»), і безпросвітність декласованих спекулянтів та «вічних» міщан («Місячний сміх»). Обраний Григорієм об’єктивно-драматичний загальнолюдський погляд на відтворювану дійсність не обіцяв йому, звичайно, спокійного життя в літературі, яку новонароджена офіційна критика (за допомогою цензури) дедалі активніше штовхала на шлях ортодоксальної одновимірності. Зовсім не випадково Євген Григорук лякав письменника, що коли той буде пропонувати більшовицькій пресі новели такого плану як «На золотих богів», то «рукопис піде до ЧК».

На початку 1920-х
молодий письменник навчається у Вищому інституті народної освіти — таку назву мав тоді Київський університет. Його ім’я стає відомим, особливо полюбляють слухати оповідання письменника в авторському виконанні: дзвінко, чітко карбуючи слова, письменник емоційно збагачує своєю дикцією діалоги. Через матеріальні нестатки Косинка не зміг закінчити повний курс навчання, але студентські роки (1921-1923) важили для нього дуже багато: він здобув певні історико-філологічні знання, чітко визначився у своїх світоглядних орієнтаціях.

1924 року
Другу книгу письменника — «Новели дезертира» — вже відмовилися друкувати. Це стало предметом занепокоєння автора та літературної громадськості Харкова. Микола Хвильовий у листі до Миколи Зерова писав про цей факт, як про кричуще порушення літературної етики, а Григорію Михайловичу Косинці не залишалось нічого іншого, як працювати над новими творами.

1926
До наступної книги новел — «В житах» — увійшли кілька творів з першої збірки, однак більшість з них була написана протягом 1923-1925 років. В новій книзі Косинка постає перед читачем вже сформованим майстром реалістичного стилю.

Об’єктивність художнього письма Косинки і гострота відтворюваних ним життєвих конфліктів викликали здивування серед критиків, а відверті вульгаризатори з-поміж них навіть публічно звинуватили письменника в поетизації ворожих радянській дійсності сил, в прихильності до куркульства, бандитизму і т.п. Володимир Коряк писав, що з новел Косинки не ясно, з ким він і проти кого. Я.Савченко вважав, що з усіх сучасних йому письменників Косинка є «найкривавіший», а Степан Щупак та Олександр Полторацький кваліфікували Григорія Косинку як куркульського агента в радянській літературі.

Натомість високу оцінку творам письменника дали Мирослав Ірчан, Максим Рильський, Сергій Єфремов та ін. М.Рильський наголошував, що новели Косинки «з часом у певну гармонію злившись, дадуть епопею революції».

16 квітня 1932 року.
Цензура раз-у-раз затримує його твори, а в пресі чимдалі більше лунають погрози. Не маючи змоги жити з літератури, Косинка заробляє на життя у сценарному відділі Київської кінофабрики. На початку 30-х років випускає збірку «Серце», яку в останній момент затримав Головліт. «Цькування, мислю я, повинно мати якісь межі, а виходить, що ні, що я помиляюсь…Все-таки я держуся. Не втрачаю ґрунту під ногами, хоч його давно вже можна було б згубити, бувши на моєму місці», — пише Косинка

1934 року
в харківському будинку письменника була проголошена «настановча» доповідь Івана Кулика, який говорив про завдання письменників у зв’язку з перемогою Сталіна. В дискусії виступив і Косинка. Замість того, щоб обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. З різкою і запальною люттю він говорив, що в умовах «соціального замовлення», коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. То була не промова, то був крик відчаю в самотній порожнечі пітьми. Зала завмерла від страху; кінець промови комуністи вкрили свистом, вигуками обурення, погрозами, а гальорка аплодувала.

4 листопада 1934 року
письменника було заарештовано. З в’язниці він писав до дружини: «Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши — прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передавай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий!»

15 грудня 1934 року
«виїзна сесія Військової колегії засудила Григорія Косинку-Стрільця до розстрілу». Косинка гордо зустрів вирок у якому говорилося, що «більшість обвинувачених (письменника засудили разом з 28 іншими представниками української інтелігенції) прибули в СРСР через Польщу, а частина через Румунію, маючи завдання по вчиненню на території УРСР ряду терористичних актів.

При затриманні у більшості обвинувачених забрані револьвери і ручні гранати». Зрозуміло, що судова аргументація була повною нісенітницею. Ніхто з розстріляних за цим вироком — ні Григорій Косинка, ні Дмитро Фальківський, ні Олекса Влизько або Роман Шевченко, за винятком Крушельницьких (батька й синів) ніколи в житті не були ані в Польщі, ані в Румунії. Що ж до Крушельницьких, то вони стали жертвою своєї довірливості. Вони були комуністами, й прибули в Україну за запрошенням совєтського уряду.

5. Закріплення нового матеріалу: робота з текстом

На золотих богів

Цей твір написано 1920 р.

Етюд, або ліричний шкіц — так визначається його жанр, поширений у тогочасній прозі. Це свідчило про загальну тенденцію ліризації української літератури 20-х рр., прагнення письменників швидко відгукнутися на революційні події. Таку функцію виконувала, звісно ж, поезія. А от мобільність прози забезпечував яскравий настроєвий малюнок, пунктирний штрих — наче ескіз до чогось більшого і ширшого.

За цей твір Григорія Косинку було звинувачено в невиразності ідейної позиції. «Читач не розбере — за кого є, власне, автор — а революцією чи проти неї, чи споглядає як стороння людина», — писав критик марксистського спрямування В. Коряк.

Назва «На золотих богів» та й збаналізована вже фраза «Б’ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров’ю свої оселі од армії «золотих богів»» (тобто білогвардійців) ніби свідчать про щирі симпатії автора до селян-бідняків. Але ідейно-естетичний зміст твору виводить читача далеко за межі однозначної авторської оцінки: схвалення чи засудження чогось. Григорій Косинка, як і Валер’ян Підмогильний чи Микола Хвильовий, ніколи не користувався цим дешевим засобом.

«На золотих богів» — не пафосне оспівування революційних подій в Україні, а одна з перших спроб у літературі осмислити їх художньо.

Звернімося до тексту.

Все село вийшло «назустріч непроханому ворогу» — піднесено-романтичний тон оповіді в дусі народної пісні передає важливість події. І не більше. Кольорова гама бою («криваво-червоні стежки полум’я», «червоною крівцею вмитий», «сіра курява… І упала чорним шаром на обличчя», »як чорні примари мріють над селом тополі, попелом припалі») підкреслює напруженість, драматизм ситуації, насторожує читача. Вбито ватажків Чубатенка і Сеньку-кулеметника. Чорний колір продовжує повторюватися болючим рефреном: «чорна руїна», «чорна соха», «чорні повалені хати», «почорнілий» Сенька. Від усього цього чорно в душах людей. Тріумфу перемоги немає. Але урочистий реквієм також відсутній. Опис передає трагічний наслідок: «На місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем…», «Цілі улиці покошено огнем-косою. Чорні повалені хати, щербаті повітки І все віками дбане добро, в попелі тліє горе матері…»

Мовно-стильові засоби лаконічно, але вичерпно передають песимістичні настрої переможців, Метонімія «заплакали села» (тобто люди) підкреслює повну відсутність радості від перемоги. Метафора «чорна, обсмалена соха в клуні розп’ялась над кроквами, як мати над дітьми» означає крах селянських ілюзій, нездійсненність мрій і сподівань. Речення «Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров’ю поливають» передає думки хлібороба стосовно всіх довколишніх подій. У спустошеній селянській душі пробивається несмілий промінець надії: «Вітер кидає пісок з попелом на стару драну свиту, прислухається». Письменник обігрує деталь — «стара свита». У старій свиті стала серед двору Сеньчина мати і голосить. Сподівання потьмарені трагедією матері та молодої Сеньчиної дружини. їм ввижається образ убитого. Хто їм верне його? Ради чого втрачене це молоде життя? Цей німий підтекст посилюється вставками з народних пісень про жито, про сивого голуба, що виконують сугестивну роль, — навіюють, викликають настрій невиправного горя. У цій суцільній печалі матері, вдови, діда Андрія губляться слова «Пшеницю будем жать, як золото, снопи класти…» і не налаштовують на обнадійливе майбутнє.

Особливою є роль метафоричного образу сонця у творі. Вічне, недосяжні? світило, основа життя на землі та підтримка високого духу — зустрічається в тексті кілька разів. Воно скрізь, але в різних ролях, як і різний настрій.

Ось «летить сонячною курявою Сенька-кулеметник — осяяний сонцем, він сприймається як герой, лицар, майбутній переможець. Слава йому.

Нерівний бій бідняків з армією «золотих богів» скінчився; «Сонце здивовано стало: похитнулись вороги!» — це речення говорить про те, що нелюдських зусиль вимагала перемога, дісталася ціною багатьох жертв. Але чи варта того? Письменник ніби намагається оцінити події з високості вічних духовних вартостей. «Озолотило сонце похмурі хмари на заході і втопило червону багряницю, як той сум у ставу, та й прослало над пожарищем… Дивіться…» — тут тільки блиск надії на недаремність жертв. Ця картина змінюється іншою: чорна соха в клуні; «…коло погреба, он там, де танцюють золоті стрілки сонця, хтось заломив руки і з мукою тихо-тихо чи до неба, чи до себе: «В ногах лазила…»»— це вже як потіха над чужою бідою багатої селянки, яка втратила нажите добро.

В останньому акорді, що в сюжеті виконує прикінцеву, підсумовуючу роль, і автор не витримав, з’явився нам в образі легенького вітра, який «притих, послухав горе-журбу матері і, здавалось, сам заплакав над потолоченою кіньми пшеницею…»

6. Підсумки заняття.

1. В українську літературу Г. Косинка увійшов як справжній майстер:
А романів;
Б оповідань та новел;
В психологічної драми;
Г філософських поезій;
Д публіцистики.

2.Укажіть назву першої збірки Г. Косинки:
А «На золотих богів»;
Б «В житах»;
В «Новели»;
Г «Вибрані оповідання»;
Д «Серце».

3. Який твір Г. Косинки можна схарактеризувати так: «життєлюбний, пронизаний світлим, оптимістичним настроєм імпресіоністичний малюнок»?
А «Мати»;
Б «Постріл»;
В «Фавст»;
Г «Анархісти»;
Д «В житах».

4. Укажіть ідейно-тематичні акценти, притаманні творчості Г. Косинки:
1 протест проти насильницької більшовицької політики;
2 життя бідних селян, заможних хліборобів;
3 роль матері в житті кожної людини;
4 людина в недосконалому, але прекрасному світі;
5 князівські міжусобиці періоду Київської Русі;
6 трагічне порушення гармонії світу відреченням від загальнолюдської моралі в ім’я нового життя;

5. Укажіть справжнє прізвище Г. Косинки

7. Домашнє завдання: Напишіть твір-мініатюру «Мої роздуми про новелістику Г. Косинки».

Урок на тему: Проза. Загальний огляд: Григорій Косинка (Стрілець). «На золотих богів», українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 11 клас

Комментарии закрыты.