Урок на тему: Поетична творчість Ліни Костенко, українська література, 11 клас

Урок на тему: Поетична творчість Ліни Костенко, українська література, 11 клас

Мета: Навчити аналізувати поетичні твори, виділяти тему, ідею, висловлювати власні думки стосовно прочитаного

ХІД УРОКУ Поетична творчість Ліни Костенко, українська література, 11 клас

1. Організаційний момент

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття.

Поетична творчість Ліни Костенко:

  • „Страшні слова, коли вони мовчать”,
  •  „Вже почалось, мабуть, майбутнє”,
  •  „Хай буде легко. Дотиком пера…”:
  • „Недумано, негадано…”.

3. Мотивація навчання:

Ліна Василівна Костенко стала почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», її завжди обожнювали студенти і з трепотом ходили на її лекції пишаючись тим, що можуть слухати «титана» українського слова.

У неї чимало регалій: почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Усі ці заслуги ніколи не стануть показником істинного світогляду поетеси до тих пір, доки ви не візьмете до рук її збірки; до тих пір, доки ви не помітите як промайнув день за читанням її поезій; до тих пір, доки ви не прочитаєте «Марусю Чурай» і задумаєтесь про долю українського жіноцтва. Ліна Костенко бачила світ по-новому, вона говорила правду без прикрас і чудово знала, що: «Жонглює будень святістю і свинством». Як писав Богдан Лепкий: «Для України варто не лише вмирати:» і вона жила, творила, страждала, раділа, була воїном і просто жінкою, матір’ю і царівною: «Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці»

4. Актуалізація опорних знань: Пригадуємо віршовану грамоту.

5. Формування вмінь і навичок

У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскрізні теми, образи.

Вже в перших збірках поетеси болісно зазвучав мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам’ять, відлупившись у низці поетичних творів.

Нелегка творча доля Ліни Костенко зумовила появу в її поезії мотиву морального стоїцизму митця, який став на прю зі «світом». Недарма серед її супутників і співрозмовників бачимо Сковороду, Шевченка, Пушкіна, — тих, кого світ ловив, але не впіймав…

Найбільше гармонії та душевної злагоди —у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою.

Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю.

Аналіз поезій

«Страшні слова, коли вони мовчать…»

Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

* * *
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

Хай буде легко. Дотиком пера
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам’яті вустами.

Недумано, негадано
Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м’ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття, —
я п’яна, п’яна, п’яна
на все своє життя

ДОЛЯ
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претенсій нема
до Долі – моєї обраниці.

6. Закріплення знань.

За зразком написати творчу роботу.

ЛІНА КОСТЕНКО

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»
(з улюблених поезій Ліни Костенко)

Я — жниця поденна.
Тяжка моя нива.
За ціле життя я не вижну її.
Ліна Костенко

Ліна Василівна Костенко — це мужність і зрілість сучасної української поезії, її безкомпромісність, непоступливість у принципових, доленосних питаннях, небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним і майбутнім.

Для багатьох шанувальників її поезії Ліна Костенко стала загадковою жінкою з легенди. І світло цієї легенди, як світло високої зірки, долинало навіть тоді, коли поетеса вимушена була мовчати «цілу вічність — шістнадцять років».

Мудрими людьми мовлено, що нація, як така, не існує без людей, які уособлюють совість, талант, цвіт усього народу. Слава богу, наш народ має такий цвіт. Але ж як мало його. Як нещадно побивано його у всі часи. Кривава лапа монстра тоталітаризму нависала над кращими із кращих.

У темній людській пустелі приникло, здавалося, все живе. Але народ таки чув мужній, совісний жіночий голос. І дивувалися — невже можна бути людиною? Невже можна себе поважати? Невже можна бути гідним своєї землі і вболівати за її долю?

Душа здригнеться і в астралі.
Де ж те як писанка село?
В майбутнє підуть магістралі,
А України наче й не було?!

Українській літературі таланить на великих жінок. Поруч з талановитими і легендарними українками (від піснетворки Марусі Чурай до розстріляної фашистами Олени Теліги) постає перед нами ця красива, мудра, мужня, талановита жінка з вічною таємницею в очах…

Вся творчість Ліни Костенко — туга за ідеалом, сором за поганьблену, знецінену, розтоптану людину.

Епоха несприятлива — ламає
Іще в колисці геніям хребти.

Такі книжки поетеси, як «Над берегами вічної ріки», «Маруся Чурай», «Неповторність», «Бузиновий цар» повертали читачеві віру в слово, а нашій літературі — духовне здоров’я.

Проблема «людина і війна» — панівна у творчості Ліни Костенко, чия дитяча пам’ять увібрала в себе болючі деталі, жорстокі картини, зафіксувавши враження, стан душі, які через роки переплавилися в усвідомлене бачення війни, для чого знайшлися щонайпечальніші слова зрілої жінки-художниці.

Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.

«Пастораль XX століття» — найдраматичніший вірш цієї тематики. Три пастушки — «кирпаті сільські аргонавти» — знайшли й розібрали гранату. Вибух…

…І несли їх діди, яким не хотілося жити.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати,
І кричала та мати:
— Хоч личко його покажіть.

«Вагітна, як поле, мати…». І безсмертна, як поле, як сама свята земля. Творячи суто довженківську картину вічного кола обігу життя, Ліна Костенко виокремлює з хаосу смерті мотив надії, ведучи його на тлі чорно-білої графіки всенародної драми.

Антилюдська сутність війни осмислюється в одній з найвідоміших антивоєнних поезій Ліни Василівни «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо…» зі збірки «Над берегами вічної ріки». Оригінальний прийом — звернення жінки-українки, котра втратила рідних дітей на війні, до німкені, яку, мабуть, теж не помилував жорстокий час — зробив поезію вистражданим застереженням згорьованих матерів:

Я не скажу ні слова тобі злого,
Твій, може, теж загинув на війні.
За що він бився, Магдо, проти кого?!
Вже не кричить: «Хайль Гітлер!» на стіні?!

Лірика Ліни Костенко художньо матеріалізує реальний світ, подаючи модель життя глибокоособистісно, часом до наївності прозоро, часом ускладнено. Лірична героїня поетеси — це чутлива, ніжна, зболена душа, могутня і надзвичайно активізована ерудиція. «Моя душа задивлена в чужу» — ці слова пояснюють глибинну справжність емоційних реакцій на світ героїні поезій Ліни Костенко, якій «в глибинах гармонії болять дисонанси».

Пригляньмося до властивої поетесі вічної тривоги за долю любові. Ця тривога, яка переросла в ранню печаль, в смуток за чоловічою шляхетністю, властива вже її першим твором.

На все є час —
На милу недосвідченість
І переконання у власній правоті,
А на любов, що благодатна, вічна,
Буває раз і тільки раз в житті.

Ці рядки звучать глибоко особистісно, бо концентрують в собі максималізм юної душі, який у зрілої Ліни Костенко виллється в пристрасне нестримних рядках:

Моя любов! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни!

Цей вірш Ліни Костенко — це молитва високої душі жіночої, здатної піднятися над буденщиною і минущістю, лишатися при тому жінкою.

У поезій Ліни Василівни інтимна лірика — це «постійний напружений діалог розуму й серця», — точно помітила Людмила Таран. Від жіночої самоіронії авторки і її ліричної героїні повіває великою печаллю: хто виміряє, скільки втрачено, а скільки знайдено на емансипаційних стежках.

Як глибоко інтимний і разом з тим соціальний зріз людської душі звучать слова поетеси:

Не дай мені заплутатись в дрібницях,
Не розміняй на спотички доріг,
Бо кості перевернуться в гробницях
Гірких і гордих прадідів моїх.

Жага громадянськості — рушійна й визначальна сила поезії Ліни Костенко, що поєднує в собі правічну відповідальність художника за долю й щастя народу. Своє громадянське кредо поетеса визнайшла ще на початку поетичної стежки, ніби передбачаючи ту неволю серця, розуму й слова, яка їй і її однодумцям судилася надовго:

Не уникай в путі круговороту —
Хай руки загартуються твої,
То доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії.

Лепетлива муза на полі бою української поезії мусить бути мужньою і сильною.

Поетеса завжди писала, як думала, — так і жила. Слово — вчинок. Життя — як слово. Життя Ліни Костенко — це урок безкомпромісності, совісності й принциповості. Усім цим і дорога для нас наша талановита сучасниця, справді народна українська поетеса Ліна Василівна Костенко.

7. Звіти про виконану роботу.

Коментар виконання практичної роботи.

9. Підсумок заняття.

10. Домашнє завдання: читати роман у віршах «Маруся Чурай», готуватися до семінару (питання у попередній лекції)

Урок на тему: Поетична творчість Ліни Костенко, українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.