Урок на тему: М. Хвильовий (М.Фітільов) «Мати». Система образів і проблематика твору, українська література, 11 клас

Урок на тему: М. Хвильовий (М.Фітільов) «Мати». Система образів і проблематика твору, українська література, 11 клас

Мета: Ознайомити з творчістю яскравого новеліста, відтворити ставлення автора до подій 20-30 рр. Розвивати творчі здібності, вміння висловлювати власні думки

ХІД УРОКУ М. Хвильовий (М.Фітільов) «Мати». Система образів і проблематика твору, українська література, 11 клас

1. Організаційний момент

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття.

3. Мотивація навчання

Літературна дискусія. Українське письменство переживало свій розквіт поза лініями, постійно перекреслюваними компартією, всупереч «політиці в галузі літератури», бо формувалось у роки національного відродження початку XX ст. та в період національної революції 1917 р. Тому в такій, занадто суперечливій, ситуації літературна дискусія 1925—1928 рр. була неминучою. Вона не тільки сконцентрувала в собі потужну енергію полемічних збурень, а й оголила чільне питання; бути чи не бути українській літературі, культурі нації? Розпочав її М. Хвильовий на сторінках «Культури і побуту» — додатку газети «Вісті ВУЦВК», надрукувавши в ньому ЗО квітня 1925 р. пристрасний памфлет під «чудернацькою» назвою: «Про «сатану в бочці»; або про графоманів, спекулянтів та інших «просвітян» Згодом з’явилися ще твори цього викривально-сатиричного жанру, невдовзі опубліковані як окремі видання «Камо грядеши» («Куди йдеш») та «Думки проти течії». М. Хвильовий порушив важливі естетичні проблеми, які відразу привернули увагу його сучасників, Адже мовилося про відповідні критерії творчості та оцінки художніх явищ, несумісних із «масовизмом» («червоною просвітою»), з будь-якою вульгаризацією мистецтва. Поширеному практикуванню імітації літератури, небезпечній інерції провіншини, названої «хуторянством», «малоросійщиною», протиставлялася плідна орієнтація на Європу територіальну чи історичну, а «психологічну», духовну, з її «фастівською волею» до життя. При цьому не робилося відмежування від Сходу.

Помітний, злам у літературній дискусії стався після появи «Апологетів писаризму» навесні 1926 р. У цьому памфлеті М. Хвильовий вдався і до рішучого протесту проти «диригентської палички Москви», яка постійно паралізувала національне життя в Україні. Зокрема, у 13-му розділі «Московської задрипанки» він, уживаючи засіб синекдохи, наполягав: «Від російської культури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати». Мовилося не про творчість О. Пушкіна чи Ф. Достоєвського, якою М. Хвильовий захоплювався, а про панівну тенденцію великодержавництва, про нівеляційні та антиестетичні тенденції, які буйним цвітом проросли в російському Лефі, РАППі (Російська асоціація пролетарських письменників), маючи величезний вплив на панфутуристів, «плужан», вуспівців, котрі перетворювались на копії московських зразків, перебирали від них брутальний стиль, що загрожував українській культурі та нації.

Відмінні акценти поставила в цій дискусії комуністична влада. Й. Сталін, ознайомившись із «Апологетами писаризму», вичитав там гасло «Геть від Москви!» у тенденційно політичному значенні та негайно надіслав листа (26 квітня 1926 р.) Л. Кагановичу, генеральному секретареві ЦК КП(б)У, який сприйняв цей лист як обов’язкову директиву, У літературну дискусію активно втрутилися партійні функціонери високих рангів. Розмова блискавично живосилом перевелася з естетичної площини на політичну. Вкотре відбулася груба підміна понять. Більшовики керувалися твердим наміром оволодіти посталою ситуацією, надалі не допускати подібного недогляду. І вони свого домоглися. Літературна дискусія «захлинулася». її учасники були дискредитовані, а перегодом фізично знищені. М. Хвильовий наклав на себе руки.

4. Актуалізація опорних знань

Романтика вітаїзму — своєрідний прояв в українській літературі 20-х років XX ст. європейської літературної течії вітаїзму; літературу активного романтизму (романтики вітаїзму) творив передусім М. Хви­льовий, у ній панувала концепція повноправного життя, життєвості українського відродження, утілювався ідеал активної, сильної, здатної до боротьби людини.

1. Що зацікавило вас у біографії Миколи Хвильового?

2. В яких умовах формувався характер і світогляд письменника?

3. Як Хвильовий ставився до подій в житті нашої країни 1914-1917?

4. Розкрийте його ставлення до революції та громадянської війни.

5. Що вам відомо про літературну творчість М.Хвильового?

6. Розкажіть про літературну дискусію 1925-1928р. та участь в ній Хвильового.

7. Чому письменник покінчив життя самогубством?

5. Формування вмінь і навичок

ВИПРОБУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА

Українському письменству 30-х рр. випало пережити смуту тяжких випробувань. Безповоротно відійшов у минуле яскравий літературний процес попереднього десятиріччя з бурхливими творчими полеміками та розмаїтими жанрово-стильовими пошуками. Натомість художнє життя стало непривабливо одноманітним. Тоді, за спогадами М. Бажана, «бундючна риторика гуркотіла, бряжчала, віддавала монотонною луною від безлічі од, гімнів, величань, дифірамбів» переважно на честь Й. Сталіна, проголошеного «вождем народів».

Репресії. Водночас країну затопили потужні хвилі «червоного терору». Було знищено три чверті українських письменників: одні підлягали негайному розстрілові, інші — засланню на острів Соловки, що в Білому морі, ще когось замели колимські сніги… Про справжню творчість, про дух відродження вже ніде не йшлося. Зникла фахова критика, її місце посіла марксистсько-ленінська, керована ідеологами ВКП(б) та КП(б)У. Вона вдавалася до неприйнятних для . мистецтва політичних звинувачень, жорстких інтонацій, висловлюваних переважно від імені компартії: «Партія давно викрила і розгромила контрреволюціонерів та подібних до них ворогів радянської України» (Г. Рамшиділов). Найпоширенішим та найнебезпечнішим для українських письменників виявився націоналізм у більшовицькому тлумаченні цього слова, з якого вилучався його справжній гуманістичний зміст. Затаврований прикметником «буржуазний», він набував кримінального значення, отруюючи свідомість не одного покоління українців.

Хворобливу атмосферу суцільних підозр і кошмарів із тьмою-тьменною «ворогів народу» підігрівали постійно фабриковані чекістами галасливі судові процеси. Це була глибоко продумана акція, спрямована на винищення національної творчої інтелігенції. Однією з перших масштабних розправ був так званий процес над вигаданою органами ДПУ (Державне політичне управління) «Спілкою визволення України» (СВУ). Це сталося 9 березня 1930 р. в тогочасній столиці України — Харкові. (До речі, в день народження Т. Шевченка — до такого цинізму могли додуматися тільки більшовики, перейняті дискредитацією національних святинь). На лаві підсудних опинилися 48 осіб. Серед них — літературознавець, автор фундаментальної «Історії українського письменства» С. Єфремов, академік М. Сліпченко, письменниця Л. Старицька-Черняхівська, історик Й. Гермайзе, мовознавець Г. Голоскевич та інші безвинні жертви «диктатури пролетаріату». Вони були заарештовані 1929 р., тобто року «великого перелому», коли більшовики розгорнули свій «вирішальний наступ» на «буржуазні елементи»: такий зневажливий ярлик чіплявся на творчу інтелігенцію.

Притягнений у справі СВУ, не витримав наруги слідчих і заподіяв собі смерть в Одеській в’язниці А. Казка — талановитий поет, товариш П. Тичини, вчитель Мисика. Він так і не встиг видати своєї книжки. Це було перше попередження неминучої трагедії українського письменства, якого, на жаль, ніхто не помітив.

Над цвітом національної культури та літератури нависла смертельна небезпека. Невдовзі більшовики на подібних судилищах уже не вважали за потрібне дотримуватися юридичних формальностей, особливо після провокаційного вбивства свого соратника С. Кірова (1 грудня 1934 р.). Того ж дня Й. Сталін самочинно продиктував секретареві ЦВК (Центральний виконавчий комітет) та РНК (Рада народних комісарів) СРСР А. Єнукідзе постанову «Про внесення змін в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік». Відтоді репресії було узаконено. «Терористичні акти», потоково фабриковані чекістами, проголошувалися фактом, що не потребував доказів, — байдуже, чи відповідав він дійсності. Судові справи розглядалися без прокурора та захисників. Підсудні позбавлялися права на оскарження. Нечувані за жорстокістю, безглузді вироки негайно виконувалися. Жертвою міг стати кожен: і випадково схоплений енкаведистами поет В. Мисик замість прозаїка В. Минка (тут переплутали прізвища письменників), і колишній символіст М. Вороний, уже старий, хворий чоловік, і навіть вірний більшовизму І. Кулик… Майже ніхто не витримував «вишуканих» тортур (крім І. Багряного, Б. Антоненка-Давидовича, М. Драй-Хмари та ще небагатьох) і «зізнавався» у ніколи ним не скоєних злочинах. Про це йдеться, зокрема, в романі І. Багряного «Сад Гетсиманський», в якому відтворено жахливу, справжню суть соціалістичного світу. Як зізнався Лесь Курбас, засновник і режисер театру «Березіль», чекісти перед жертвою не лишали жодного вибору: «…участь моя вирішена і мені надають «великодушне» право самому викопати собі могилу, звести на себе самого наклеп і таким чином дати формальні докази для власного засудження».

Класова ненависть, закладена в основи соціалістичного ладу, проникла в усі прошарки громадського життя, в людську душу, роз’їдаючи та деморалізуючи її. «»Добий його!» — ось заклик, що звучить у всіх промовах керівників радянської держави», — підкреслював начальник союзного Головліту С. Інгулов. Майже не було такого критика, який не користувався б цією настановою. Тому періодика рясніла статтями, трактованими як донос завжди пильним органам НКВС. Тоталітарному режимові було бажано, аби деморалізована творча інтелігенція нищила себе своїми руками, і він цього домігся. Йому ревно служили Б. Коваленко, В. Коряк, С. Щупак, І. Лакиза та інші. Але їх як безпосередніх учасників та небажаних свідків «червоного терору» режим знищив також.

Радянська влада дбала про масовий характер репресивних заходів.

У Києві колишній Інститут шляхетних дівчат, де раніше лунала музика і викладав М. Лисенко, привласнив республіканський НКВС. Там 13—14 грудня 1934 р. виїзна колегія Верховного суду СРСР звинуватила 28 представників української культури у вигаданій більшовиками «організації підготовки терористичних актів проти діячів радянської влади». На підставі цієї фальшивки було винесено безапеляційний вирок: розстріл. Тоді загинули: ще зовсім молодий поет О. Близько, прозаїк Г. Косинка, колишній чекіст, який осудив свою участь у «червоному терорі» 1917—1921 рр., поет Д. Фальківський, брати Іван і Тарас Крушельницькі, котрі приїхали на своє безголів’я зі Львова будувати «світле майбутнє» в Наддніпрянщині, К. Буревій — прозаїк, драматург, пародист, відомий під псевдонімом Едвард Стріха. Керував судилищем незмінний армвійськюрист 1-го рангу В. Ульріх. Це вказувало на своєрідність розправи: то був суд військовий, за всіма ознаками війни, хоча судили цивільних громадян. Згодом, 27—28 березня 1935 р., в цьому ж приміщенні відбувся новий знутдальний «процес» над Є. Плужником, В. Підмогильним, В. Поліщуком, В. Вражливим, Г. Майфетом, О. Ковінькою. їм простелився тяжкий шлях заслання, для більшості — безповоротного.

У 30-х рр. репресії перетворилися на буденне явище, поглиблюючи в суспільстві стан постійного страху. Особливого, нечуваного в історії людства розмаху вони набули 1937 р. Велася жорстока війна проти власного народу. Але не варто пояснювати це лише культом Й. Сталіна, списувати всю трагедію на сталінщину. Така вже природа будь-якого тоталітарного режиму, зокрема більшовицького, розбудовуваного за вказівками В. Леніна, який вважав цілком виправданим доведення «класової боротьби до крайнього загострення, її перетворення у громадянську війну, єдино законну, єдино справедливу, єдино священну». Цей сатанинський заповіт Й. Сталін виконував надзвичайно ретельно, втілюючи його якнайглибше у різних сферах суспільного життя.

За привабливою ширмою широко пропагандованих перших п’ятирічок, які будувалися на вміло використаному чистому ентузіазмі трудящих та рабській праці «архіпелагу ГУЛАГ», наступ на творчу національну інтелігенцію супроводжувався ліквідацією українського народу як давньої хліборобської нації. Таку роль виконав штучно викликаний радянською владою (постанови ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1932 р. та 27 січня 1933 р.) голодомор, наслідки якого були жахливими. За різними, ще й досі приблизними, підрахунками тоді загинуло від 8 до 12 млн осіб. Прямий виконавець волі компартії П. Постишев з гордістю пояснював результати цього більшовицького «експерименту», спланованого тоталітарним режимом злочину: «У 1933 році ми, висловлюючись образно, наступили важкою ногою пролетарської диктатури на осине гніздо націоналістичної контрреволюції».

Як же відгукнулася на трагедію свого народу література, яка завжди боронила його інтереси, була невіддільною від його нелегкої долі? А ніяк! Деморалізована більшовицькою дійсністю, вона втратила не тільки естетичні критерії (художню міру визначення мистецтва), а й принцип народності, з яким вона утверджувалась у несприятливих для творчості умовах XIX ст.

6. Закріплення знань

Робота з текстом новели «Мати»

7. Звіти про виконану роботу.

Написати своє ставлення до почутого, усвідомлюючи роль політики у розвитку свідомості людини.

8. Коментар виконання практичної роботи.

9. Підсумок заняття.

1. Справжнє прізвище Миколи Хвильового
А Фітільов
Б Очерет
В Лозов’ягін
Г Губенко
Д Рудченко

2. Одне з головних гасел літературної дискусії 1925-1928 pp.
А «У справжньому творі має бути думка, а не бездарні візерунки»
Б «Письменник — не американська машинка, а твори його — не полтавські галушки»
В «Прогрес мистецтва доводять факти, а не логічні доводи»
Г «Геть від Москви! Дайош психологічну Європу!»
Д «У суперечках народжується істина»

3. На початку новели «Я (Романтика)» М. Хвильовий подає присвяту-асоціацію твору М. Коцюбинського
А «Тіні забутих предків»
Б «Цвіт яблуні»
В «Intermezzo»
Г «Fata morgana»
Д «Маленький грішник»

4. Новела М. Хвильового «Я (Романтика)» має такі композиційні особливості:
А ліричний вступ, три частини, розповідь від третьої особи
Б ліричний вступ, три частини, кульмінація на початку твору
В ліричний вступ, три частини, розповідь від першої особи
Г п’ять частин, кульмінація в кінці твору, опис інтер’єру палацу
Д дві частини, опис інтер’єру палацу, монологи

5. Багатство зорових і слухових образів, мінливість відчуттів і вражень у новелі «Я (Романтика)» є ознаками твору
А романтичного
Б реалістичного
В імпресіоністичного
Г експресіоністичного
Д сентиментального

6. Прочитайте рядки новели «Я (Романтика)»

І тоді ж пам’ятаю — з бору вдарив у тривогу наш панцерник. — Загудів ліс. Метнувся вогонь — раз, Два-і ще — удар! удар! …Напирають ворожі полки. Треба спішити. Ах, треба спішити!

Емоційно-експресивну роль у цьому уривку НЕ ВІДІГРАЄ

А безсполучниковість
Б специфічне розміщення рядків
В лексика іншомовного походження
Г своєрідна, авторська пунктуація
Д алітерація

7. На думку М. Рильського, «шукання Хвильового почались там, де ур­валися шукання…»
А Михайла Коцюбинського
Б Панаса Мирного
В Івана Нечуя-Левицького
Г Івана Франка
Д Лесі Українки

8. Прочитайте уривок із новели «Я (Романтика)»

Портьєра розвинулась, і в мій кабінет увійшло двоє: женщина в трау­рі й мужчина в пенсне… Я:
¾ Ваша фамілія?
¾ Зет!
¾ Ваша фамілія?
¾ Ігрек.

Іменами Я, Ігрек і Зет М. Хвильовий

А наголошує на пересічності й нікчемності цих героїв
Б створює інтригу, яку має читач розгадати
В замасковує справжні прізвища героїв через раніше скоєні ними злочини
Г указує на те, що ці герої виконують другорядну роль у сюжеті твору
Д показує, що жорстока революційна дійсність нівелює людську індивідуальність

9. Кульмінацією новели «Я (Романтика)» є
А погроза розстріляти Андрюшу, якщо він покине трибунал
Б суд над жінкою в траурі й чоловіком у пенсне
В розстріл черниць
Г розстріл чекістом своєї матері
Д каяття чекіста в кінці твору

10 У новелі «Я (Романтика)» передусім засуджується
А садизм членів «чорного трибуналу комуни»
Б революційний більшовицький фанатизм
В невпевненість у собі в найважливіші моменти життя
Г революція 1917 p.
Д вандалізм нової влади

11. Установіть відповідність

ГеройХарактеристика
1 «Я»А садист, злий геній
2 дегенератБ комунар, який творить усе супротив своєї психіки
3 АндрюшаВ озброєний татарин, який постійно щось наспівує
4 доктор ТагабатГ фанатик з роздвоєною душею
Д єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів

 

12. Установіть відповідність

Художній засібПриклад
1 тавтологіяА Тихо вмирав місяць у пронизано­му зеніті.
2 персоніфікаціяБ По щоці, пам’ятаю, текла темним струменем кров.
3 алітераціяВ З тихих озер загірної комуни ше­лестить шелест: то йде Марія.
4 старослов’янізмГ Воістину моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії.
Д Мати каже, що я (її м’ятежний син) зовсім замучив себе.

 

10.  Домашнє завдання:

Напишіть твір-роздум на одну з тем: «Драматичний конфлікт новели М. Хвильового «Я (Романтика)»». «Трагедія Миколи Хвильового», «Микола Хвильовий—романтик і лірик», «Художні передбачення М. Хвильового».

М. Хвильовий (М.Фітільов) «Мати». Система образів і проблематика твору, українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 11 клас

Комментарии закрыты.