Урок на тему: Микола Вінграновський. «У синьому небі я висіяв ліс…», «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…», українська література, 11 клас

Урок на тему: Микола Вінграновський. «У синьому небі я висіяв ліс…», «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…», українська література, 11 клас

Мета: Знати загальні відомості про творчий шлях письменника, його поетичний доробок. Розвивати художнє творче мислення, уміння аналізувати поетичні твори

ХІД УРОКУ Микола Вінграновський. «У синьому небі я висіяв ліс…», «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…», українська література, 11 клас

1. Організаційний момент

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття.

  • Знайомство з біографічними відомостями М.Вінграновського
  • Аналіз поетичних творів
  • Написання творчої роботи: «Моє ставлення до творчості Вінграновського»

3. Мотивація навчання: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається.

4. Актуалізація опорних знань:

  • Назвати відомі віршові розміри
  • Які вам відомі рими?
  • Що таке ритм?

Проаналізуйте подану поезію:

* * *

Коли моя рука, то тиха, то лукава,
В промінні сну торкнеться губ твоїх
І попливе по шиї і, небавом,
З плеча на груди, із грудей до ніг…
Коли твоя рука, солодка, ніби слава,
Червонооким пальчиком майне
В лимонній тиші і коли мене
У темну глибину поверне темна слада —
У білій лодії тоді ми пливемо
По водах любощів між берегами ночі:
І голоси у гніздах ластівочі
Стихають тихо… Золоте кермо
Заснулої хмарини понад полем,
І спить рука в руці, і на щоці
Краплина щастя, виказана болем,
До ранку світиться…

— Чим вона вам сподобалася, чим – ні?

5. Формування вмінь і навичок

Микола Вінграновський
(1936-2004)

7 листопада 1936 року
Народився Микола Степанович Вінграновський в місті Первомайську на Миколаївщині в селянській сім’ї. Тоді, як згадував пізніше, він ще не знав, крім степу, нічого — ні Дніпра, ні лісів, ні Десни, ні Довженка. Тільки куди гляне — степ, і степ, і степ.

Далі — була війна, тяжкі повоєнні роки. Школу закінчив уже вісімнадцятилітнім хлопцем. Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження потім лягли в основу багатьох їхніх творів. Але хочеться звернути увагу й на інше в долі цього покоління. Великі історичні події, картини зрушення світу, запавши в дитячу свідомість, сприяли формуванню такого душевного ладу, в якому визрівали розмах уяви, масштабність мислення, дух тривожної причетності до історії, почуття відповідальності за долю свого народу. Отож — народ… Це покоління відчувало свою органічну причетність до нього. Воно бачило, як їхні матері, залишившись самі, не тільки годували країну, а й крилом своїм осінили майбутнє країни в дітях своїх… Як батьки, що поверталися з фронтів, — далеко, далеко не всі, — зранені й калічені, ставали до плугів і верстатів. Як старші брати й сестри «вербувалися» (або їх мобілізували!) на відбудову шахт Донбасу й заводів Запоріжжя. Як їхні ровесники (та й самі вони!) вчилися уривками між прополюванням буряків у колгоспі, заготівлею палива для школи й усілякою роботою на присадибній ділянці; читали при каганці, писали між рядків старих уцілілих книжок, бо зошитів не було, а за підручниками займали чергу, бо їх чи й було по одному на клас, а проте мріяли (принаймні багато з них) стати неодмінно льотчиками, моряками, вченими, дипломатами, артистами, поетами. І ставали, ставали, дарма що прибивалися до столиць у балетках-«прорезинках» і полотняних сорочках та з фанерними чемоданами на два пуди картоплі… Неповторна, щемливо зворушлива мішанина нужди, вбогості, високих поривань, наївності й чіпкої енергії, малих матеріальних та великих духовних запитів… Не сліпий випадок, а велика потреба нашого народу в духовному відродженні, в припливі нових творчих сил стояла за долею кожного з отих «дітей війни» і вела їх дорогами, всю символічну значущість яких видно лиш тепер…

Вступив до Київського інституту театрального мистецтва, згодом О. Довженко запросив його до Московського всесоюзного державного інституту кінематографії. Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ», автором якого був Олександр Довженко.У студентські роки Микола Вінграновський почав писати вірші й друкувати їх у пресі. Через рік після того, як закінчив інститут і знявся в довженківському фільмі, видав свою першу книжку поезій «Атомні прелюди». Далі побачили світ збірки віршів «Сто поезій», «Поезії», «На срібнім березі», «Київ».

У 1960
закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії — ВГІК.

1958
Перші вірші з’явилися на сторінках журналів «Дніпро» та «Жовтень» («Дзвін»).

1962
Його перша книжка віршів «Атомні прелюди» була видана і принесла звихрений, пройнятий передчуттям життєвого безмежжя образ епохи і людини, що обтрушувала з себе кайдани догматизму і поривалася в незвідані світи. Це було захоплене вітання творчої наснаги і духовного космосу, що розповилися народові після сталінського мороку.

1967
Книга «Сто поезій» стає творчою реалізацією проголошеної «вищої мети».

1970
збірки «Андрійко-говорійко»

1973
«Мак»

1976
«Літній ранок»

1977
книжки повістей та оповідань «Первінка»,»Сіроманець»

1979
«Літній вечір»,»У глибині дощів»

1983
«На добраніч»

в 1984
Не обласканий владою і почестями М. Вінграновський — поет, прозаїк — божий дар української культури. За прозові твори для дітей письменникові присуджено Державну премію їм. Т. Г. Шевченка.

1984
Відповідно до цього й інтимна лірика Вінграновського, яка, зрештою, ніколи не була мовою тільки про любов до жінки, а була мовою про духовний безмір людського всесвіту, м’якшає й випогоджується, гіркота недосяжного змінюється щемним поцінуванням дарованого на віку. Перечитайте збірку «Губами теплими і оком золотим» — і ви, зачаровані художником, переконаєтеся у цьому.

2004
«Вибрані твори в трьох томах».

26 травня 2004 року
Помер

Автор книжок віршів: «Атомні прелюди» (1962 р.), «Сто поезій» (1967 р.), «Поезії» (1971 р.), «На срібнім березі», Київ» (1982 р.), «Губами теплими і оком золотим» (1984 р.), «Цю жінку я люблю» (1990 р.), «З обійманих тобою днів» (1993 р.), «Любове, не прощавай!» (1997 р.);

збірок для дітей: «Андрійко-говорійко», «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч»;

повістей: «Первінка», «Сіроманець», «У глибині дощів», «Світ без війни» (1958 р.), «Президент» (1960 р.), «Кінь на вечірній зорі» (1986 р.), «Літо на Десні» (1983 р.), роману «Наливайко» (1991 р.), історичного нарису «Чотирнадцять столиць України» (1997 р.).

Ролі в кіно: Іван Орлюк («Повість полум’яних літ», 1961 р.), Дончак («Сейм виходить з берегів», 1962 р.) та ін.

Режисер художніх фільмів: «Ескадра повертає на Захід» (1966 р., співавтор), «Берег надії» (1967 р., роль Вацлава Купки), «Дума про Британку» (1970 р., роль Несвятипаски), «Тихі береги» (1973 р.), «Климко» (1984 р.);

Режисер документальних фільмів: «Голубі сестри людей» (1966 р.), «Слово про Андрія Малишка» (1983 р.), «Щоденник О.П.Довженка» (1989 р., співавтор), «Довженко», «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи», «Галич — столиця князя Данила Галицького», «Гетьман Сагайдачний» (1999 р.).

Вітчизна, Любов і Свобода — від самих початків творчості ці поняття для М. Вінграновського близькі настільки, що їх емоційні значення раз по раз збігаються. І це не дивно, коли вдуматися і збагнути, що то є вищі символи життя. Вони з одного кореня і однієї енергії — віталістичного захвату землянина, що «встав з колін і небо взяв за зорі». Не десь і колись, не хтось і якось — отут, на берегах Дніпра, пополудні XX століття у світі, розтерзаному безумом політик, людина відчула власну всеможність, невситиму жагу жити і творить за законами краси. Це непереможне почуття (притаманне всьому поколінню шістдесятників — власне, звідси романтичний подих цієї поезії) саме у Вінграновського набуло філософського смислу й визначило еволюцію його творчості.

7. Закріплення вивченого матеріалу. Коментар роботи

***
Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов…
Сеньйорито, колюче щастя,
Хто воно за таке — любов?
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу, й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху й вологу
Відходились усі мости,
І сказав я — ну, слава Богу,
І, нарешті, перехрестивсь…
Коли ж — здрастуйте, добрий вечір…
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито, вогонь по плечі —
Осінь, ви і осінній я…

***
У синьому небі я висіяв ліс,
У синьому небі, любов моя люба,
Я висіяв ліс із дубів і беріз,
У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,
У синьому морі на синьому глеї
Я висіяв сни із твоєї весни,
У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,
І являть тебе вони в небі і в морі,
У синьому небі, у синьому морі…
Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,
І ти біля мене, і птиці, і стебла,
В дорозі і небо над нами із тебе,
І море із тебе… дорога тверда.
1965

***
Народе мій! Поки ще небо
Лягає на ніч у Дніпро —
Я на сторожі коло тебе
Поставлю атом і добро;

І стану сам біля колиски
Твого буття, що ти — це ти,
І твого слова кращі зблиски
Пошлю у Всесвіту світи.

Бо Всесвіт — не поле, і люд — не глядач.
І час — не ворота футбольних моментів,
І куля земна — не футбольний м’яч
В ногах генералів і президентів!
1960

* * *
Не маю зла до жодного народу.
До жодного народу в світі зла не маю.
Чому ж тоді все важчає мені
На світі жити в множині духовній?
Тоді від чого ж якось так мені стає,
Неначе я у чомусь завинився
Перед своїм народом немаленьким,
Я завинив, бо не доніс чогось,
Чогось такого необхідного, одного,
Що міг нести один лиш тільки я…
Чи, може, це шмат хліба, того хліба,
Що їсть душа із першим молоком,
А потім дивиться на світ очима правди
І, незатуркана, з незламаним хребтом,
Живе і множить правду і добро
У себе в білій хаті і планеті?..
Чи, може, сам невипростаний я,
Не маю мужності і того духу в слові,
Що пропікає світ і все на світі
І стверджує і волю, і любов?!
Я точно знаю,
Звідкіль взялось в мені це почуття:

Воно від космосу…
Воно від космосу, бо стало
Усе видніше в серці й голові,
Все збільшилось, згострішало від миті,
Як випростали небо кораблі…
Мабуть, тому й таке чуття у мене,
Що, ідучи з віків, чогось одного,
Найнеобхіднішого, не доніс я, ні!
Саме чого? — здоров’я, миру, щастя?..
А зрілість кладе руку на плече…
1965

6. Закріплення знань.

Написати творчу роботу «Моє ставлення до творчості Вінграновського» за зразком

Природа у поезії М. Вінграновського

Найбільше з прочитаних поезій М. Вінграновського мені сподобався вірш «Ходімте в сад…». Поет не просто описує природу рідного краю, а використовує такі метафори та образи, які по-справжньому вражають, дивують і надовго залишаються в пам’яті. Сонне волосся ночі, згорблений чумацький небопад, жовті кулачки груші — які прекрасні образи, які яскраві!

Після прочитання цієї поезії я довго думав, що ж потрібно, щоб так описувати природу. По-перше, безумовно, людина повинна мати талант. До того ж талант особливий. Мені здається, що вміти бачити не менш важливо, ніж вміти висловлювати побачене. Тож спостережливість, відкритість до прекрасного та дивного навколо тебе — обов’язкові риси, які повинна мати творча людина. Необхідна і фантазія, щоб створити такі оригінальні, незвичайні образи, і володіння словом, поетична техніка…

Я довго розмірковував над питанням, що ж особливого у поезіях М. Вінграновського. Чому вони так хвилюють читача? Чому вони такі живі і життєві? І нарешті зрозумів! Для того, щоб описувати природу за допомогою поезії, необхідно не стільки бачити природу і знати мову, треба… любити! Саме любов до природи, любов до слова робить твори літератури вічними і сповнює їх почуттями! Коли мені відкрилася ця проста істина, поетичні твори Миколи Вінграновського заграли ще яскравішими барвами образів та почуттів. «Смачного сонця лагідні жовточки…» Хіба могла створити такий рядок людина, яка не була до останньої струнки своєї душі налаштована на резонанс із природою? Звісно, ні.

Виходить, саме любов до рідної природи дає натхнення поетам зображувати її так яскраво, по-своєму, оригінально. Саме в особливому ставленні до навколишнього світу і полягає неповторність поетичного світу М. Вінграновського!

А ще я подумав, що любов до рідної землі не тільки допомагає поетам створювати вірші, а художникам — малювати пейзажі, а й допомагає людям жити легко і натхненно, ніби писати поему свого життя… Природа додає нам наснаги і гармонії, заспокоює і звеселяє. Тож дивуймося красі природи і черпаймо звідти нові сили для наших життєвих звершень!

7. Звіти про виконану роботу.

8. Коментар виконання практичної роботи.

9. Підсумок заняття. Визначити головну думку поезії:

Країно чорних брів й важких повільних губ,
Темнавих губ, що їх не процілуєш,
Як тепло ти лежиш! як тепло ти німуєш!
І понад нами місяць-однолюб!

Лиш очерет навстоячки щось пише,
Навпомацки по шепітній воді,
І над водою й очеретом тиша
Виводить в небо зорі молоді.

Там час себе по ниточці тороче,
А тут, а тут, де все тривога й щем,
Де до душі душа притислася і хоче
Іще, іще!..але куди ж іще?..

10. Домашнє завдання. Проаналізувати поезії Вінграновського

Урок на тему: Микола Вінграновський. «У синьому небі я висіяв ліс…», «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…», українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.