Урок на тему: Кіноповість «Україна в огні» — твір про трагедію українського народу, українська література, 11 клас

Урок на тему: Кіноповість «Україна в огні» — твір про трагедію українського народу, українська література, 11 клас

Мета: Розглянути умови написання кіноповісті «Україна в огні», використовуючи елементи інтерактивного та проблемного навчання, визначити її основні мотиви, проблематику, характери українців, публіцистичність, лірично-романтичні та реалістичні начала твору; розкрити бачення письменником долі народу; культивувати пам’ять про героїчні і трагічні сторінки історії України, виховувати повагу до людей воєнного покоління. Розкрити філософське осмислення письменником долі людини і народу, акцентувати увагу на основних епізодах.

ХІД УРОКУ Кіноповість «Україна в огні» — твір про трагедію українського народу, українська література, 11 клас

1. Організаційний момент

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття.

Кіноповість “Україна в огні”. Історія написання твору, основні мотиви, проблематика. Характери українців. Доля народу крізь призму авторського бачення та оцінки.

Олександр Довженко — один із тих письменників, яким випало жити в надзвичайно важкий час.

Важко сказати, як склалася б доля Майстра, аби не катаклізм світової війни. У ці роки Довженкові відкривається страхітлива реальність геополітичного становища України. Доля художника і доля України туго зв’язуються в єдиний вузол. Прозріваючи, він записує в «Щоденнику» 5 квітня 1942 року: «На українських ланах і селах в огні й полум’ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива». І через десять днів: «Світе мій убогий! Покажи мені, де на тобі пролилося ще стільки крові, як у нас на Україні! Нема другої України. Нема». Це світовідчування й ескіз майбутньої трагедійної кіноповісті «Україна в огні».

Від пережитих потрясінь Довженко, як і належить справжньому митцеві, розряджається в творчому акті. Довженко, щира слов’янська душа. Для нього неможливо творити в країні кривих дзеркал, країні «навпаки». Поет, за природним світовідчуванням романтик, не здатний був ані на інтелектуальну «гру в бісер», ані на дулю в кишені. Він просто змушений був віддати свій неповторний небесний голос у загальний хор. Однак навіть за таких умов цей голос аж надто вирізнявся, щоб не відчути його сольного характеру.

І на гребені свого найвищого злету зазнає розгрому. 31 січня 1944 року відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з таким порядком денним: «Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті Довженка «Україна в огні». На засідання було запрошено Олександра Петровича. Такої «честі» було удостоєно, здається, його одного. Доповідав Сам. І наш митець почув про себе: «куркульський підспівувач», «відвертий націоналіст». І про «мокре місце», яке б від Довженка залишилося, коли б кіноповість було надруковано… І, нарешті, висновок: «Україна в огні» є платформою вузького, обмеженого українського націоналізму, ворожого ленінізмові, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й всього радянського народу».

Як бачимо, все в екстремально-найвищому регістрі…

Коли на Тверському бульварі було зібрано О. Корнійчука, М. Бажана, М.Рильського й О. Довженка, то Максим Тадейович здивовано запитав присутніх:

— Чого це нас усіх запрошують до Кремля?

— Через мене…- передчуваючи своє лихо, відповів Довженко.

Доповідь Сталіна рябіла звинуваченнями: і в націоналізмі, й у перекрученні історії, і в аморальності головної героїні Олесі. Стосовно останнього, то як колись В.Бєлінський вважав порнографічним побачення Яреми й Оксани в «Гайдамаках» Т.Шевченка, так і тут недолугий «батько всіх часів і народів» взявся дофантазовувати те, чого не було. Що ж, кожен припускає в міру своєї розпущеності. Та ще й пізніше підсилав своїх порадників до затятого генія, щоб той заставив Олесю «виконати свій інтернаціональний обов’язок» — віддатися росіянинові чи грузинові, а не українцеві, а для цього досить маленької корекції: «Ви зробіть Кравчину росіянином, Олександре Петровичу, тоді дуже багато стане на своє місце. Повірте, що ваш сценарій виправити — раз плюнути… Коли ж вирішите облишити річ, поставити на ній хрест, це буде розцінено як ваша впертість і приховування твору для історії. Мовляв, придушили мене, а я ось почекаю, історія мене виправдає. Це було б неправильно і вельми небезпечно з вашого боку».

Як бачимо, гарні поради: з шантажем, із залякуванням — в дусі того часу. «Геніальний» Михайло Чіаурелі, п’ятикратний лауреат Сталінської премії, «науково довів», що твір Довженка — «антирадянська акція», зневажливо звертався до Довженка: «Ти-и!» й ділився власним досвідом. «Ти працюй, як я: думай, що хочеш, а коли робиш фільм, розкидай по ньому те, що люблять: тут серпочок, тут молоточок; тут серпочок, там молоточок, там зірочку, — тут «перший маестро» почав навіть показувати мені, як саме треба розкидати серпочки і молоточки, від чого я трохи не провалився в землю від обурення, розпачу й огиди», — писав про цей епізод Довженко в «Щоденнику».

До цькування О.Довженка, на жаль, доклали рук і українські письменники. О.Корнійчук за завданням Сталіна навіть попідкреслював у рукописі крамольні місця, а М. Бажан, будучи на той час заступником Голови Ради Міністрів УРСР, не тільки не став на захист колеги, а ще й зловтішався: «Повалено тебе, Сашко, і вже ти більше ніколи не підведешся». Рильський же й захищати особливо О.Довженка не смів, бо сам був зацькований, загнаний погрозами в глухий кут.

3. Мотивація навчання:

Розвивати творчі здібності учнів, формувати вміння висловлювати власні думки про твір.

Творче проблемне завдання: «Як виявляються моральні якості особистості у творах О.Довженка? («Україна в огні», «Зачарована Десна»)

4. Актуалізація опорних знань:

Феномен “Зачарованої Десни” О. Довженка

1. Роздвоєність душі митця, трагізм творчої долі.
2. О. Довженко – творець поетичної кіноповісті.
3. “Зачарована Десна” як високопоетичний твір про джерела, з яких починається митець ( національне оточення; рідна природа; уява, фантазія, воля маленької людини тощо). Світ реальний та фантастичний.
4. Концепція людини у світі “Зачарованої Десни”: поняття роду, українських характерів, народної моралі тощо.
5. Своєрідність композиції, наявність двох ліричних героїв. Образ Сашка.
6. Роль умовної символіки у творі.
7. Багатоголосся стилю О. Довженка (синтез ліро-епічного і сповідального тону, публіцистичного пафосу, побутово–реалістичної оповіді, гумористичної усмішки, іронії і сатири).

Завдання

Проаналізувати народні характери в кіноповісті (на основі образів родини малого Сашка), добрати відповідний цитатний матеріал.

5. Формування вмінь і навичок

Проблемне запитання: «Чому за твір «Україна в огні» О. Довженка зняли з усіх посад, які він обіймав, і назавжди відірвали від рідної України?».

Кіноповість «Україна в огні» була розпочата в часи відступу. Довженкознавці вважають, що задум написати сценарій про покинуту ворогам Україну в Довженка з’явився тоді, коли він довідався про здачу німцям Києва. У повному обсязі текст кіноповісті виринув із спецхранів лише кілька років тому, та й то, виявляється, Довженко все-таки згладжував кути й в основний текст не потрапило багато цікавих епізодів, які мали виразний антирадянський і антисталінський характер. Твір вражає страшною трагедією нашого народу, який разом з білоруським виніс найтяжчий хрест війни.

Наприкінці жовтня 1941 р. Олександр Довженко разом з іншими співробітниками Київської кіностудії прибув до Ашгабата. Звістка про те, що столиця України у ворожих руках, приголомшила його. Саме тоді й виник задум написати кіноповість «Україна в огні».

Ще гостріше митець відчув: конче потрібно бути на фронті, щоб усе бачити своїми очима, взяти участь у визволенні рідної землі.

За кілька днів початок повісті уже готовий. Загорівся бажанням відразу й екранізувати свій кров’ю обкипілий сценарій. Тоді не думалося, чи дозволять ставити такий гострий, оголено правдивий фільм. Головне: показати народ у війні. Так, як було насправді — з усіма жахами і героїзмом.

До кіноповісті увійшли оповідання «Перемога», «Незабутнє», «На колючому дроті», уривки з «Тризни».

У кульмінаційну мить Лаврін Запорожець, батько п’яти синів, звертаючись до народних месників, власне не запитує, а з терпкою гіркотою і пекучим болем виповідає про найжахливіше: «Хіба те, що сталося зі мною, з селом, не тяжче смерті у сто крат?..» Страшна правда цих слів торкнулася найглибших куточків сердець народних месників. Перед їхнім духовним зором «виникла раптом вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких протирічних трагедійних стиків. Велика нещаслива земля!»

Таке перше узагальнення-пояснення Довженка — художника. Ідейно-композиційно обсяг назви кіноповісті поглиблює воїн-патріот Василь Кравчина: «Нас багато. Нас мільйони. Мільйони, що пройшли через огонь страждань, прокурених і просмажених у боях і незгодах. Я вірю, що сума оцих особистих, маленьких наших перемог буде такою надзвичайною».

«Шалений огонь гніву й пристрасті битви» надає нашим гармашам «велетенської сили»: «Вони були мокрі, як у бані.

— Огонь… Огонь… Огонь…»

Поняття визначення назви твору розширюється: «Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій…» Висновок: «Тут боролось безсмертя зі смертю». Через сторінку Довженко уточнить: перед Кравчиною стояли учасники великих подій, жива грізна історія, її автори і криваві її виконавці». таке глибинне, багатозначне ідейно-художнє визначення назви гостроконфліктної, проблемної кіноповісті.

Без з’ясування винятково ємкої назви, без осмислення по-філософському глибинної проблематики (народ — творець перемоги: «Які бились люди! Немов цілі століття незламної упертості і бойових щедрот розкрилися в Вернигорах, Труханових, Вовках і Якимах. Рідна батьківська земля умножила їх гнів і силу бойового запалу») не можна по-справжньому визначити ролі й місця високопатріотичного, новаторського твору Довженка.

Кіноповість «Україна в огні» розпочинається світлою сценою літнього вечора: «У садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього птаства, за столом у тихий літній день сиділа, мов на картині, родина колгоспника Лавріна Запорожця і тихо співала «Ой піду я до роду гуляти». Звернімо увагу: «мов на картині»! Так міг писати тільки живописець-сценарист. Оце і є те, що ми називаємо зоровою формою екранного втілення. Далі йдуть титри: «Шумить, гуде Тополівка. До Лавріна Запорожця приїхали гості».

Пісня «Ой піду я до роду гуляти» — не просто тло, своєрідний народнопоетичний орнамент; ідейно-композиційна роль її значно глибша — кожен куплет висвітлює присутніх за святковим столом Запорожченків (той же прийом звукозорової форми екранного втілення).

Світлій сцені тихого, «веселого і журного одночасно, як і життя людське», пісенного вечора «біля чистої хатини» різко контрастує сцена тужливого прощання Тетяни Запорожчихи із синами — так нагло, так несподівано нагрянула війна. Прийом контрасту тим разючіший, що мовить один персонаж — Тетяна; але перша половина її монологу належить до експозиції кіноповісті, з другої ж — розпочинається зав’язка: «Уже потонули слова її в морі людського плачу й скорбот, у розлуках, у реві моторів». Загубилася мати у стривоженому натовпі, немов розтанула. З експозиційного першого плану непомітно «переведена» на, так би мовити, найвіддаленіший.

Зав’язка — трагічна панорама евакуації. Вируюча масова сцена «озвучується» лаконічним діалогом — судження «утікачів» і «селян, прив’язаних тисячолітніми узами до землі», полярно протилежні: перші звинувачують других у тому, що ті ждуть ворога; другі перших — у легкодухості.

Українське село Тополівка — композиційний епіцентр кіноповісті. Довженкові — художникові вдалося виписати колоритні характери численної родини Лавріна Запорожця, Купріяна Хуторного з синами та донькою, Мини Товченика, василя Кравчини, партизанів, наших воїнів, а також представників ворожого табору — зрадника Заброди, німецького полковника фон Крауза.

Відступ наших військ — так умовно можна було б назвати першу частину кіноповісті «Україна в огні». Неймовірно все змінилося: і в долі країни, і в житті людей. Матір «прострочило» «кулеметом з ворожого літака», син «впав мертвим». На одній сторінці вмістився третій розділ. Та скільки подій! Масштабність. Динаміка. І граничний лаконізм. Так круто все повернулося в родині Запорожців. Вражає кінематографічна калейдоскопічність і трагізм ситуацій, в які потрапляє «увесь рід багатий».

В «Україні в огні», як і в кіноповісті «Щорс», Довженко майстерно використовує різні поєднання принципів драми й прози. За внутрішньою структурою ці сценарії літературні; водночас вони кінематографічні. Кожна сцена-діалог зрима, виписана надзвичайно лаконічно й динамічно. Все, що художник відобразив словом, може втілитися на плівці. Але чи не переважає в «Україні в огні» слово над зображенням? Ні.

Прагнучи до масштабного охоплення грандіозних героїчно-трагічних подій першої половини Великої Вітчизняної війни, Довженко водночас тяжіє до якнайбільшої конкретності зображення життя. Кіноповість можна назвати надзвичайно ущільненою фрескою-калейдоскопом. Сцени-фрески компонуються митцем в органічній взаємодії, вони перебувають у внутрішньому взаємозв’язку. Художник розташовує ці сцени так, щоб підкреслити типові риси образу. І чим ситуації несподіваніші, тим яскравіше розкривається характер.

Композиційна стрункість зумовлена авторським відчуттям пропорцій, ритму, контрасту. Винятково важливу ідейно-смислову роль відіграють тут як «фарватерна» сюжетна лінія, так і її «відгалуження»: насильне вивезення полонянок на фашистську каторгу, їх поневіряння в бауерів-жмикрутів і втеча; сцени ці розширюють і поглиблюють масштаби трагедії.

Справді, Україна в огні, в пекельній пожежі — все згоріло в «полум’ї страшного німецького суду». Кров’ю на камені викарбувані сцени-розділи в «Україні в огні». Підкреслимо ще раз: вражає масштабність: тут і фронт, і Тополівка й далека осоружна гітлерівська Німеччина.

Відступ наших військ — то перша частина «України в огні»; друга — дні німецької окупації й партизанський рух; третя — переможний наступ Радянської Армії. Панорама зображуваних подій розширюється й поглиблюється. Динамічні діалоги Довженко-кінодраматург композиційно перемежовує з «узагальнюючими» сценами. Через них передається не тільки калейдоскопічна часова плинність, а й ті колосальні зміни, що відбуваються в свідомості — як «нагрівається» «гаряча невмируща людська віра в перемогу…».

Смертельний двобій між Лавріном Запорожцем і Ернестом фон Краузе, мітинг у визволеній Тополівці і виступ на ньому Василя Кравчини — така фабула наступних розділів «України в огні». Наприкінці кіноповісті Довженко майстерно — до фізичної відчутності — виписує батальну сцену. Цей кульмінаційний розділ завершується такими словами: «Проходила на захід грізна артилерія. А назустріч з заростей лісних мчали вже партизани».

Розв’язка — зустріч Василя Кравчини з Олесею Запорожець. Вони зустрілися там, де й уперше, — біля криниці.

Твір завершується символічною сценою: «Потім все сталося як у казці. Прийшов батько Лаврін, брат Роман, прийшов Іван Запорожець, що теж оказався братом. І хоча всі вони були поранені, а матері, діда Демида, Савки і Григорія зовсім уже не було, і хата була спалена, стали укупі коло печища і в честь матері заспівали:

Ой піду я до роду гуляти,
Таж у мене увесь рід багатий».

У творі суворо реалістичні образи Василя Кравчини й Олесі Запорожець опромінені «особливим світлом їх почуття». Навіть описуючи найтрагічніші події початку Великої Вітчизняної війни, художник залишається вірним самому собі: не втрачає віри в людину, в її високі поривання душі, в перемогу нашого народу. Ще вчора Кравчина переступив поріг хати Запорожців «непотрібним» і «млявим» — Олеся «одкрила» його «світ». В образі Кравчини втілені найкращі якості людини — воля до перемоги, хоробрість.

Сміливим відвага володіє. Але цього замало. В народі ще кажуть: не лише силою треба боротись, а й умінням. Такий Василь Кравчина. Він не тільки хоробрий і мужній, а й кмітливий; з командирським хистом поєднуються врівноваженість, увага до бійців.

Заключний зовнішній і внутрішній портрет героя подається через світосприймання Олесі Запорожець: «Це був він і не він. Він був інший, і не тому, що був поранений у голову і руку. Щось було в ньому інше, щось незмірне, невимовне…

— Я бачу. Ти став добрий».

Олеся Запорожець — «всьому роду втіха». «тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстериця квітів, чарівних вишивок і пісень». І характер, і залюбленість у природу та мистецтво — усе від матері успадкувала. Хороша, хоч з лиця напийся. Очима Василя Кравчини увиразнюється поглиблюється психологічний портрет героїні: «Він дивився на неї, чужу, невідому, випадкову, аби ніколи вже потім ні на одну годину нігде не забути її, аби понести її, оцю дівчину, в своєму серці через усі бої, через усі вогні».

Навіть у найтрагічніші хвилини, коли кати насильно вивозять полонянок на фашистську каторгу, Олеся Запорожець не втрачає глибокої віри в життя, в торжество добра і перемоги: «Я вірю, Христе, вірю! Нізащо не буде по-німецькому, нізащо!»

Оте велике й найглибше, підкреслює Довженко, що складає в народу його вічність — мудра невмируща воля до життя роду, керувало вчинками Олесі, вело на схід, на Вкраїну. Сила та була надзвичайна.

Подумки Олександр Довженко вже бачив свою кіноповість екранізованою. Та сталося непередбачене. Наприкінці листопада 1943 р. митця приголомшила тяжка новина: «Моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки».

Можна припустити, що «Україна в огні» і була вирішальною для заборони Довженкові перебувати в Києві: «…він мусив стати журналістом — мистецьким критиком московської преси», — писав дослідник творчості Є.Деслав.

Проте Олександр Петрович не здається — робить відчайдушні спроби повернутись до кінорежисури. Зокрема, завершує роботу над «Повістю полум’яних літ». Ще багато хотілося йому встигнути зробити. Насамперед екранізувати «Поему про море». І відразу ж узятися за екранізацію кінокомедії «Цар», а потім — давно виношений і вистражданий фільм «Тарас Бульба»…

Але невідворотна смерть раптово обірвала життя великого митця і людини. Лишилися його твори, його думи і його слова: «Я належу людству як художник…» Похований у Москві, хоч заповідав своїм нащадкам поховати на рідній землі, «десь над Дніпром на горі…»

До його мудрих слів ще будуть звертатися і звертатися нащадки, Довженко вічно йтиме по планеті.

6. Закріплення знань.

Перегляд епізодів із кінофільму «Повесть пламенных лет». Запис короткого змісту, складання плану.

7. Звіти про виконану роботу.

«Українська народна пісня – це поетична біографія народу,» — сказав О.Довженко. доведіть це твердження.

8. Коментар виконання практичної роботи.

9. Підсумок заняття.

Основні причини заборони «України в огні» О. Довженка:

1) змалювання «лиманчуківщини»;
2) відображення хаотичного і панічного відступу радянських військ;
3) постать німця-мислителя, який правдиво вказує на ахіллесову п’яту українського народу;
4) повага з боку фон Крауза у ставленні до Запорожця як сильного суперника;
5) виклик історичним подіям, які розмежували-Запорожця і Заброду;
6) осуд будь-якої війни устами Антоніо Пальми;
7) доброзичливе змалювання людей, що працювали в Німеччині, яких вважали зрадниками.

10. Домашнє завдання. Написання короткого есе «Не вміли ми жити, як слідує…» (Соціальна критичність «України в огні»)

Урок на тему: Кіноповість «Україна в огні» — твір про трагедію українського народу, українська література, 11 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 11 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 11 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.