Тропи. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Тропи. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

ЕПІТЕТ (від гр. epitheton — додаток) — художнє означення певних особливостей зображуваного предмета. У ролі епітета виступають прикметники (зелений став), прислівники (сплять щасливо), іменники (Україна-мати), дієприслівники (співають ідучи). Розрізняють зорові епітети (сизий вечір), слухові (дзвінкий голос), нюхові (духмяна трава), метафоричні (залізний характер), постійні (в народній поезії: сира земля, темний ліс, сірий вовк тощо).
Епітет як художнє означення слід відрізняти від логічного означення, котре відбиває основний, загальнозначущий зміст предмета, тоді як художнє означення — лише певну індивідуальну властивість його з погляду автора: біла крейда — срібна крейда; цегляна хата — весела хата.

ПОРІВНЯННЯ — вид тропу, уподібнення одного предмета чи явища іншому, у якому названо обидва порівнювальні елементи. «Ніч — мов криниця без дна» (М. Рильський). Відомі різні типи порівнянь.
1) Утворені з допомогою сполучників як, мов, наче, неначе, ніби.

Заспіваю, заридаю,
Як мала дитина.
(Т. Шевченко)

2) Безсполучникові.
«Наш народ — океан»
(П. Тичина).

3) Утворені за допомогою іменника в орудному відмінку.

Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
(Т. Шевченко)

4) Заперечні.

Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.
(Т. Шевченко)

Останні характерні для народної поезії.

По той бік гора, по сей бік гора,
Поміж тими крутими горами
Сходила зоря.
Ой то ж не зоря — дівчина моя
З новенькими та відерцями
По водицю йшла.

МЕТАФОРА (від гр. metaphora — перенесення) — один з основних тропів, уподібнення одних предметів і явищ іншим за певними схожими ознаками. Наприклад: «За думою дума роєм вилітає» (Т. Шевченко). Тут плин думок уподібнюється летові рою бджіл. Різновидами метафори є уособлення і символ.
В уособленні неживому предмету надаються властивості живої істоти (інколи вживається термін персоніфікація).

Верба слуха соловейка,
Дивиться в криницю.
(Т. Шевченко)

Вже червоніють помідори,
І ходить осінь по траві.
(М. Рильський)

Символ — традиційне, усталене, постійне уподібнення: червона калина — дівчина, дуб зелений — хлопець, чайка — удова та ін. Метафори бувають прості й розгорнуті або багатокомпонентні. Останні широко представлені в «Слові о полку Ігоревім».

Солнце ему грозою путь заступаше,
Нощь стонущи ему грозою птиц убуди;
Свист зверин вста,
Збися див кличет верху древа,
Велит послушати земли незнаеме…

ПЕРСОНІФІКАЦІЯ (від лат. persona — особа i facio — роблю) — вид метафори, надання предметам, явищам природи і тваринам властивостей людини. «Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи…» (М. Коцюбинський). «Плакала осінь, плачуть в полі тополі, шепотіли лани» (А. Панів). Часто вживається в казках, байках, легендах.

АЛЕГОРІЯ (від гр. allos — інше і agoreuo — говорю) — іносказання, троп, у якому ідеї, думки, абстрактні поняття через уподібнення передаються в конкретних образах. Алегорія — це розгорнута метафора. Алегорична мова характерна для байок, казок про тварин, притч, загадок тощо. Часто використовується письменниками в умовах політичної цензури для утвердження певних ідей, викриття негативних суспільних явищ.

МЕТОНІМІЯ (від гр. metonimia — перейменування) — вид тропу, заміна назви предмета іншою на підставі суміжних зв’язків. Метонімія має багато різновидів.
1) Заміна назви твору ім’ям автора: читаю Шевченка, вивчаю Грушевського.
2) Заміна назви людей назвою країни, міста, певного місця: гомоніла Україна, Київ святкує, театр готує виставу.
3) Заміна назви предмета одним із його атрибутів: чорні бушлати піднялися в атаку.
4) Заміна назви речі назвою матеріалу, з якого вона зроблена: жінка вся в золоті, машина їде по асфальту.
5) Заміна назви дії назвою знаряддя дії; гостре перо сатирика; завершили розгром танки.
6) Заміна назви посуду назвою його вмісту: з’їсти тарілку, випити склянку.
7) Заміна назви речі назвою людини: машиніст зупинився в степу, водій підвіз мене до хати.

СИНЕКДОХА (від гр. synekdoche — співвіднесення) — один із видів тропу, оснований на зміні назв предметів за кількісною ознакою.
1) Заміна множини на однину:

На бій за волю сміло йди,
Ворожі пута розривай.
І всіх трудящих вже буди:
«Вставай, робітнику, вставай!»
(М. Тарновський)

2) Заміна однини на множину:
Ми всі в пісенному розгоні,
Ми всі в веселому вині.
(В. Бобинсъкий)

3) Заміна видового поняття родовим: мій добрий звір (собака).
4) Заміна родового поняття видовим: бережи копійку (гроші)’.
Синекдоха є різновидом метонімії. Часто синекдохою вважають заміну назви предмета частиною.

ГІПЕРБОЛА (від гр. hyperbolu — перебільшення) — вид тропу, в основі якого лежить надмірне перебільшення тих чи інших властивостей зображуваних людей, предметів і явищ. Гіпербола сприяє глибокому й виразному розкриттю суттєвого й типового. Часто вживається в народній поезії для характеристики героїчних подій, билинних богатирів, негативних героїв. Використовується і як засіб гумору. У Остапа Вишні рибалка говорить: «Сома мені доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн, тільки трохи довшого».

ОКСИМОРОН (від гр. oxymoron, oxys — дотепний, moros — безглуздий) — вид тропу, в якому поєднуються протилежні за значенням поняття, внаслідок чого виникає якісно нове визначення предмета (живий труп, розумний дурень, гарячий сніг).

Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить.
(Т. Шевченко)

СИМВОЛ (від гр. symbolon — умовний знак) — у філософському розумінні — предметний чи мовний знак, широке узагальнення сутності речей і явищ як результат пізнавальної діяльності людини. Символ є таким же давнім, як і людська свідомість, оскільки символізація, в основі якої лежить уподібнення, правила за основний засіб пізнання світу. Міфологічні образи богів і героїв були символами людей та їхніх стосунків. Давньогрецький філософ Платон вважав, що в космосі вічно живуть ідеї — символи речей матеріального світу. Символізація випливає із самої природи літератури як форми художнього пізнання істини. Ф. Шеллінг стверджував, що поетична творчість є «одвічна символізація». Будь-який образ є символом більшої чи меншої міри узагальнення, і, навпаки, всякий символ в літературі є образом. Конкретний образ і глибинний сенс його виступають в структурі символу як два полюси. Переходячи в символ, образ втрачає конкретність, але залишається його глибинний зміст. Такими є «вічні образи» Прометея, Дон Кіхота, Гамлета, Фауста. Ознаки символу — загальнозначущість смислу, невизначеність, багатозначність. Проблема символу — одна із надзвичайно важливих у філософії та естетиці. У сучасних міфофілосовських теоріях (Е. Кассірер, К. Юнг та ін.) простежується тенденція ототожнення символу й міфу. В літературознавстві символ розглядається як один із тропів — уподібнення, яке набуло постійного значення: червона калина — дівчина,’ сокіл — парубок, чайка — вдова. Але об-рази-символи можуть нести в собі і більш конкретне узагальнення: Каменярі, Вічний революціонер, Наймити у І. Франка, марево (Fáta morgana) у Μ. Коцюбинського, рушник у А. Малишка та ін.

АФОРИЗМ (від гр. aphorismos — визначення) — лаконічний, відточений вислів, у якому узагальнено якусь оригінальну думку. Народні афоризми — прислів’я, приказки. Авторські афоризми — крилаті слова, що належать письменникам, філософам, іншим відомим людям.

Тропи. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Повернутися на сторінку Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Читайте також:

Комментарии закрыты.