Тема уроку: І прадіди в струнах бандури живуть…, українська література 8 клас

Тема уроку: І прадіди в струнах бандури живуть…, українська література 8 клас

Мета: ознайомити учнів з кобзарством як одним із найяскравіших явищ української національної культури; розкрити зв’язок народних співців із життям українського народу, багатство тематики і глибину змісту їхньої творчості, що утверджувала дух українців, ідеали добра, справедливості, високої моралі в суспільстві; учити учнів логічно висловлювати свої думки; виховувати патріотичні почуття.

Наочність: картини: Д. Безпечний «Бандурист», B. Васнецов «Боян», М. Дерегус «Народження пісні», В. Касіян «Перебендя», М. Самокиш «Сліпий кобзар з поводирем», Л. Жемчужніков «Кобзар на шляху»; фото: пам’ятник Бояну на Замковій горі в м. Новгород-Сіверському, пам’ятник О. Вересаю в с. Сокирцях Чернігівської області, кобзар В. Жданов з Алтайського краю, кобзар Я. Джусь — випускник Стрітівської кобзарської школи, Г. Хоткевич; відеоматеріали: фрагмент із фільму «Назар Стодоля» (1936 р.), фрагмент виступу лірника М. Хая в музеї ім. І. Гончара; аудіоматеріали: пісня «Про правду та неправду» у виконанні кобзаря Г. Ткаченка, історична пісня «Гомін, гомін по діброві» та дума «Маруся Богуславка» у виконанні кобзаря М. Коваля, дума «Ой, нема, нема ні вітру, ні хвилі» у виконанні української державної капели бандуристів, козацький марш, пісня «Взяв би я бандуру» у виконанні соліста C. Ярошенка Кубанського козачого хору, пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» на слова Д. Павличка у виконанні кобзаря В. Нечепи, «Молитва за Україну» на слова О. Кониського, гра на бандурі кобзаря Я. Джуся;

Ілюстрації: М. Дерегус «Маруся-Богуславка», В. Касіян до творів «Гайдамаки» та «Гамалія» Т. Шевченка.

ХІД УРОКУ І прадіди в струнах бандури живуть…, українська література 8 клас

І. Вступне слово вчителя

(Звучать переливи кобзи.)

Прислухаймося до звуків прадавньої кобзи… У них і гудіння вітру в дикому степу, і ніжний шепіт трав…

Прислухаймося: кобза то доносить звуки кривавої битви і брязкіт шабель, то плаче разом із козаками-невольниками в далекій бусурманській Туреччині, а то звучить кличем славних козаків-запорожців у переможній битві…

— Який інструмент звучить?

— Хто грає на ньому?

(Учні розглядають фото кобзи, ліри, бандури.)

Словникова робота

Кобза — старовинний струнно-щипковий інструмент, який існував уже в Київській Русі.

Про це свідчать зображення музикантів на фресках Софійського собору в Києві. У 80-х рр. XVI ст. в Україні з’явився більш досконалий інструмент — бандура, яка поступово витіснила кобзу з ужитку.

Кобзар — український народний співець, що супроводить свій спів на кобзі або бандурі. Виконавців народних дум, пісень називали і кобзарями, і бандуристами, і лірниками відповідно до того, у супроводі яких музичних інструментів звучали ці твори.

(Учні вивчають карту України, читають прізвища кобзарів, розглядають їхні портрети, слухають вислови діячів культури про українське кобзарство, про пісні та думи українського народу.)

• «Пісня і дума становлять … народну святиню, краще добро українського народу, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів…» (М. Добролюбов);

• Українська пісня — це історія українського народу трудівника, народу-воїна, народу, що цілі віки втрачав свою силу, свою кров, своє життя… (О. Довженко).

II. Основна частина уроку

Учитель. Із давніх-давен славилася українська земля своїми співцями-бандуристами. У їхній музиці зображена історія народу, його славне героїчне минуле, а в піснях утілені найпотаємніші мрії про щастя.

Найвідоміші кобзарі України:

• автентичні — Остап Вересай, Михайло Кравченко;

• придворні бандуристи: —Григорій Любисток;

• гайдамацькі — Данило Бандурка;

• радянські — Федір Кушнерик, Євген Мовчан;

• сучасні — Тарас Компаніченко, Василь Нечепа. (Відомості про кобзарів можна подати більш широко.)

Виступи учнів (випереджувальне завдання)

(Розповіді учнів про волхвів, Бонна, козака Мамая як прототипів кобзарів, бандуристів, лірників.)

Учень 1.
Волхви — прототипи кобзарів, бандуристів, лірників. Це були жерці в давній Русі часів язичництва. Вони носили довгий білий одяг, із широкими рукавами, вишитий спереду вздовж усієї застібки. Про них згадується в літописі 912 р. за часів київського князя Олега. Волхви вміли грати на різних інструментах. Саме їх вважають прототипами кобзарів, бандуристів, лірників. Для простого народу вони виконували обрядові пісні в супроводі музичного інструмента, на якому було вісім струн (за відомостями арабського ученого й мандрівника Ал-Бекрі). Можливо, то був інструмент, подібний до кобзи XI ст., на якому вони грали для князів.

Учень 2.
Боян — давньоруський співець-дружинник. Один із найвідоміших представників народних співців, які вважаються прототипом народних кобзарів, змальований у «Слові про похід Ігорів». Славний Боян — співець XI—XII ст. Його ім’я виявлено в одному з написів у Софійському соборі в Києві. Автор «Слова…» називає Бояна «віщим співцем», «соловієм давнього часу». Він оспівував князів, а також подвиги руських воїнів.

Боян — бо віщий,
якщо кому хотів пісню творити,
то розтікався мислю по древу,
сірим вовком по землі,
сизим орлом під хмарами.
Пам’ятав — бо ж він давніх часів усобиці —
тому пускав десять соколів на стадо лебедів…

(Демонстрація картини В. Васнецова «Боян» (1848—926).)

Учень 3.
Козак Мамай — бандурист-запорожець. Відома народна картина із зображенням козака Мамая свідчить про велике значення кобзарства в XV—XVI ст. на Запорізькій Січі. Захисник українського народу, степовик, мандрівник, воїн, мудрець, бандурист. Його портрет можна було зустріти майже в кожній хаті поряд з іконами. На картинах завжди малювали його з кобзою, що є символом співучої душі народу. Це тип кобзаря, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українців.

(Демонстрація картин невідомих художників із зображенням козака Мамая.)

Учитель. М. Стельмах сказав про кобзарство так: «Шлях кобзарів — це шлях народу!».

Найбільшої ваги кобзарство набуло з виникненням Запорізької Січі у XV—XVI ст. Запорожці боролися проти закріпачення українського селянства литовськими і польськими магнатами, шляхтою, захищали його від нападів турків і татар. Кобзарі супроводжували запорожців у походах, складали думи і пісні про події, свідками або учасниками яких вони були. У своїх піснях закликали народ до боротьби з гнобителями та поневолювачами, а у війську підносили його бойовий дух. Вони співали думи про подвиги героїв, про людське горе.

(Демонстрація картини М. Дерегуса «Народження пісні».)

Запитання

— Які народні думи вам відомі?

— Хто був героями народних дум?

Учень 4.
Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Це «Дума про козака Голоту», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Втеча трьох братів із города Азова…», «Хмельницький та Барабаш», «Смерть козака-бандуриста». Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко та інші.

Козаки над усе любили пісню. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гідності, високу духовність.

(Демонстрація ілюстрацій М. Дерегуса «Маруся Богуславка». Прослуховування уривків із думи «Маруся Богуславка», який звучить у виконанні бандуриста Михайла Коваля.)

Запитання

— Що сталося з кобзарями, коли скасували Запорізьку Січ?

Учень 5.
Кінець XVIII ст. приніс із собою повне поневолення українського народу. Було скасовано Гетьманщину, знищено Запорізьку Січ, багатьох українських діячів було заслано до Сибіру, а бідному невольникові-кріпакові було вже не до кобзи, і тому він покинув її, як покинув шаблю та рушницю. Покинуту кобзу підхопили сліпі кобзарі, які зберегли її до наших часів.

Серед них особливо відзначились Андрій Шут, Іван Крюковський, Федір Холодний, Архип Никоненко, Остап Вересай. Їхня творчість припадає на XIX ст. Кобзар завжди був з народом, став виразником його дум і прагнень.

Заспіває про Чалого —
На Горлицю зверне;
З дівчатами на вигоні —
Гриця та веснянку,
А у шинку з парубками —
Сербина, Шинкарку…
Або, щоб те знали,
Тяжко-важко заспіває,
Як Січ руйнували.
(Т. Шевченко, «Перебендя».)

Кобзарі та їхня творчість зробили значний вплив на розвиток української художньої літератури.

(Демонстрація картини С Васильківського «Сліпий кобзар з хлопчиком-поводирем».)

Прочитання уривка з історичного роману Чорна рада

Скоро ввійшов ото Шрам у пасіку, іще не помолившись і святому Зосимові, що стоїть по пасіках, як слухає у Череваня щось іграє.

— Е, да се в вас і бандура!

— Е бандура, — каже Василь Невольник, — та ще чия бандура!

— Так се в вас божий чоловік? — спитав тоді Шрам.

А то хто ж так заграву бандуру? Такого кобзаря не було, та, може, вже й не буде між козацтвом. Ідуть вони, аж бандура заговорила голосніше.

Оддалеки — так наче сама собою розмовляла, а тут і голос почав підтягувати до неї. Гляне Шрам, аж сидять на траві під липою і божий чоловік, і Черевань, а перед ними стоїть полудень.

Звався божим чоловіком сліпий старець-кобзар.

Темний він був на очі, а ходив без поводиря; у латаній в свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж він робив з тими грішми? Викупляв невільників із неволі. Іще він знав лічити усякі болісті і замовлять, усякі рани. Може, він помагав своїми молитвами над недужим, а може, і своїми піснями; бо в нього пісня лилась, як чари, що слухає чаювік і не наслухається. За те все поважали його козаки, як батька; і хоть би, здається, попросив у кого останню свитину з плечей на викуп невольника, то й ту б йому оддав усякий. Тепер він розпочав смутную думу про Хмельницького, як умирав козацький батько:

Ой, настала жаль-туга да по всій Україні…

Не один козак гірко плакав од сії думи, а Черевань тільки похитувавсь, гладячи черево; а щоки —як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в нього вдача. Полковник Шрам, стоячи за деревом, дививсь на їх обох. Давно вже він не бачив свого смішливого приятеля, і хоть би кришечку перемінився Черевань; тільки лисина почала наче більш вилискуватись. А в божого чоловіка довга, до самого пояса, борода іще краще процв’їла сідинами; а на виду дідусь просіяв якимось світом. Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить. Слухав його Шрам довго, а далі вийшов із-за дерева да й став навпроти Череваня. (П. Куліш.)

Учитель. У 1775 р. було зруйновано Гетьманщину, козацькі вольності, Запорізьку Січ. Козаки подалися за межі Російської Імперії, але на прохання цариці повернулися і брали участь у російсько-турецькій війні 1787—1791 pp. Із тою часу живуть на Кубані кобзарі українського походження (Василь Ємець, Антон Головатий). Однак кобзарство з часом занепало через царські заборони і відродилося тільки на початку XX ст. Чарує своїм співом Кубанський козачий хор під керівництвом Віктора Захарченка. (Прослуховування пісні «Взяв би я бандуру» у виконанні соліста Кубанського козачого хору С. Ярошенка.)

Є імена, які із вдячністю та любов’ю шанують і повторюють нащадки. Вони живуть у поколіннях віки, крила їхнього слова та пісні сягнули далеко за межі України, здобувши світову славу. Адже шлях кобзарів — це шлях народу, і саме йому належить ім’я Остапа Микитовича Вересая.

Учень 6.
Остап Вересай — найвідоміший кобзар XIX ст. Народився він на Полтавщині в сім’ї кріпаків. У ранньому дитинстві втратив зір. Потяг до бандури був дуже великий. Навчався у багатьох майстрів, удосконалював свою майстерність гри самотужки. Жив у Сокиринцях на Чернігівщині. Думи та пісні О. Вересая дуже зворушували слухачів. Під час виконання своїх дум він не просто хвилювався, а навіть плакав і притупував ногами. Це один з останніх українських кобзарів. Він був відомий далеко за межами України, співав багато пісень козацьких, невільницьких. Т. Шевченко у 1860 р. подарував Вересаєві свого славнозвісного «Кобзаря» з дарчим написом. (Демонстрація картини художника В. Шкурка «Зустріч Остапа Вересая з Т. Г. Шевченком у Сокиринцях».)

Учень 7.
Репертуар О. Вересая був не дуже великим. М. Лисенко, О. Русов та П. Чубинський записали й опублікували шість дум: «Отчим», «Як три брати з Азова втікали», «Невільницька», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безродного»; п’ять сатиричних пісень: «Щиголь», «Дворянка», «Кисіль», «Хома». У його репертуарі були побутові пісні: «Дудочка», «Козак», «Циганочка», «Ярема», «Бугай» та ін.

Дуже цікавою є пісня «Про правду та неправду», її записав у виконанні О. Вересая М. Лисенко. У ній засуджується несправедливість, оповідається про зневажання правди. «Як у ярмарку станем співати, то пани обійдуть, вони її не люблять!, — розповідав О. Вересай Л. Жемчужнікову. — Об правді як ходиш по селу та співаєш, то много людей плачуть». (Прослуховування пісні «Про правду та неправду» у виконанні кобзаря Г. Ткаченка.)

Запитання

— Яким доводилося бачити кобзаря малому Тарасові Шевченку?

Учень 8 (читає уривок із твору О. Іваненко «Тарасові шляхи»).
«Віяв легкий вітерець, гнав по небу гурти хмар, і ширяв над степом орел-степовик. Небо здавалось йому чомусь близьким — от наче вийдеш на могилу, і зовсім воно буде над тобою. Може, тому, що нікого не було навколо, тільки він, та степ, та могила. Він наблизився до могили і побачив дивне.

На могилі сидів старий, високий, худий кобзар.

Вітер розвивав йому сиву чуприну, сухі довгі темні пальці перебирали струни кобзи, а висохле тонке обличчя з сліпими очима було підведене вгору, до неба. Він сидів тут сам-один і розмоляв дивними співучими словами з небом, з вітром, з сонцем, з степом. Він знав, що тут нікого нема, він не для людей співав, він наче самим своїм серцем розмовляв, наче пророче прозріння охопило його, і він, незрячий, бачив долини, лани, Дніпро, всю Україну. Минуле вставало перед ним, і він просив правди і волі прийдешньому, і сльози котились по жовтих, як пергамент, щоках.

Невимовне почуття охопило Тараса. Він боявся поворухнутися, йому здавалось, що навіть коли ледь рука його затремтить чи вітер волосся скуйовдить — старий співець почує».

(Демонстрація картини В. Касіяна «Перебендя».)

Учитель. Прослухайте уривок із твору С. Васильченка «В бур’янах».

«Посеред майдану — гурт людей, старі, діти, молодь, обступили кругом старця — то німа тиша, то шалений регіт. Ближче — чути, як тихий глухий старечий голос сипав якісь немічні жарти… Старий осміхнувся, пригнув вухо до поводиря, щось питає сліпий. Певно, які зібралися люди. Одкашлявся старий. Поважно нахмурив брови, по-новому зашуміли струни… Залунав зміцнілий голос. Урочисто, як святе письмо:

Ой, 1791 року
Прийшов указ от цариці Катерини
З Петербурга-города…».
(Прослуховування пісні у виконанні кобзаря М. Коваля.)

«Всі старі обличчя розцвіли, очі засяяли. Перезирались, смутно хитали головами — багато з старшого віку людей добре пам’ятали, як руйнувала Катерина ту волю козачу, Запорізьку преславну Січ. Мимохідь піднімались шапки на головах вгору і по-вовчому загорались очі. Зразу одчувалось, що тут під кріпацькими ланцюгами буяє сила — велика, могуча, що її не задушиш, що тільки стряхнеться вона, то розірве ті ланцюги, як нитку, а те горде панство рознесе, розвіє, як порох. Це ж люду, це ж миру, як моря, а панів тих — жменя. Як встане, як вигне спину… Та що й казати… тільки зараз — цить… Між старими тут же вертяться діти, намагаючись угадати, чого це старі так стурбовані. Мало що розумів малий Тарас Шевченко з того, що співав кобзар, проте і в нього ворушилось у грудях щось гаряче і завмирало чогось маленьке серце».

(Демонстрація картини М. Дерегуса «Тарас слухає кобзаря».)

Запитання

— Як Т. Шевченко назвав свою першу поетичну збірку?

Учень 9.
Остап Вересай був співцем України, який ніс у народ слова правди. Тому й виявляв особливу любов і шану до кобзаря Т. Шевченко. Незрячі співці-кобзарі хвилювали поета, про що свідчать його твори «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Гайдамаки», «Катерина», «Назар Стодоля», «Тарасова ніч».

Із великої шани до народних співців назвав він і свою книгу «Кобзарем». На знак шани до Вересая Тарас Григорович подарував йому свій «Кобзар» із написом:

«Брату Остапу від Тараса Шевченка».

(Учень читає вірш Т. Шевченка «Перебендя». Прослуховування пісні «Думи мої, думи мої…» у виконанні Б. Гмирі.)

Учитель. На думах народних співців виріс Т. Шевченко. Онук діда-гайдамаки провів кобзаря з думою і піснею через усю свою поезію й увічнив у назві першої збірки, що стала святою книгою українців.

Тарас слухав кобзаря — учасника селянського повстання під назвою Коліївщина (1768 р.), полюбив його усім своїм серцем, прийняв усією душею і привів кобзаря Волоха в поему «Гайдамаки» виспівати перед повстанцями заповітну думу про Максима Залізняка. (Прослуховування думи «Ой літа орел…» у виконанні Державної капели бандуристів.)

Історична поема Т. Шевченка «Гамалія» починається думою козаків, які тужать у турецькій неволі за рідний краєм і піснею кличуть запорозьке товариство визволити їх із темниці, просять буйного вітру перелетіти через море і донести їхню тугу в Україну. Отаман Гамалія визволив запорожців із неволі й вертається з ними в Україну. (Демонстрація картини та прослуховування думи «Ой, нема, нема ні вітру, ні хвилі…» у виконанні Державної капели бандуристів.)

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
От де, люде, наша слава,
Слава України!
(Учні розглядають фото Г. Хоткевича.)

Учень 10.
Гнат Хоткевич (1877—1938) був першим професором-бандуристом. Талановитий прозаїк, драматург, критик і літературознавець, мистецтвознавець, композитор, скрипаль і бандурист, хормейстер, диригент, актор, режисер, етнограф, історик і педагог — далеко не повний перелік його обдарувань. Г. Хоткевич створив 70 п’єс для бандури, 27 інших інструментальних творів, хори, романси — усього майже 400. Твори його були заборонені. Він зіграв роль кобзаря-Кирика у фільмі «Назар Стодоля» (1937 р). Особливою трійкою УНКВС по Харківській області 29 вересня 1938 р. засуджений до розстрілу

за «участь у контрреволюційній організації». Реабілітований 11 травня 1956 р. По реабілітації видано «Твори в двох томах» (1966). (Перегляд фрагмента з фільму «Назар Стодоля».)

Запитання

— Що вам іще відомо про репресії кобзарів?

Учень 11.
Ніколи кобзарство не переживало таких утисків і переслідувань, як за часів Сталіна. Усі режими бояться духовного відродження, тому намагаються їх убивати, забороняти, але їм не дано зрозуміти, що дух — це вічність. Сліпих співців — бандуристів-кобзарів і лірників — наші люди називали Божими людьми і вважали великим гріхом чимсь скривдити їх. Минає 80 років із часу однією трагічної події з історії української культури. 30 грудня 1930 р. в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців України. Незрячих під приводом поїздки на З’їзд народних співців повантажили до ешелону й підвезли до околиць ст. Козача Лопань. Пізно ввечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу, загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл… Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.

І все ж «кобзарську проблему» більшовики в такий спосіб не змогли знищити — надто багато було тоді в Україні кобзарів, дуже любили та шанували їх люди.

І ЦК ВКП(б) вирішує змінити тактику — «спускає» на місця аж чотири постанови: «Про заборону жебрацтва», «Про обов’язкову реєстрацію музичних інструментів у відділах міліції та НКВС». «Про затвердження репертуару в установах НКО» (народного комісаріату освіти), «Положення про індивідуальну та колективну музико-виконавчу діяльність».

(Демонстрація фотографій пам’ятника репресованим кобзарям.)

Учень 12 (читає напам ‘ять вірш Віктора Рафальського «Дума про кобзарів» (1981 р.)).

Чом замовкли, кобзи, кобзи голосисті?
Чом не чути, кобзи, рокіт ваших струн?
Заросли стежини, гай у полі чистім,
І не пройде ними з кобзою співун.
Ой скажи ж ти, вітре, де біліють кості
Довговусих, мудрих, сивих співунів?
Бо не знає ненька-Україна й досі,
Де лягли у землю двісті кобзарів?
Ой скажіть, тополі, може, вам відомо
Те, що невідомо вітрам у степах?
З усіма гаями перемовтесь словом:
Де знайшов свій спокій кобзарів тих прах?
Ви, старі дідівські мовчазні могили,
Хоч на мить поруште давній супокій —
Мовте ж слово тільки, може б, ви відкрили
Те, що так сокрито в таємниці тій?
Орле мій могутній, сизокрилий орле,
Ти літаєш, орле, попід небесами, —
Може, зір орлиний усе те огорне.
Те, що невідомо вітрам і лісам?
Таїна. По світу бродить клята Кривда,
Та у неїй чорта взнаєш поготів.
І ніхто не скаже, і ніхто не віда,
Де ж поділись. Боже, двісті кобзарів?
Ой заграйте, кобзи, кобзи дзвінкострунні!
Співуни кобзарські, думу заведіть,
Як у дні моєї голубої юн і
Кобзарі Вкраїни зникли в одну мить.
Є багато, звісно, таємниць на світі,
Та життя навіки збереже одну.
Заспівайте ж думу, кобзарі новітні,
Про страшну, як правда, чорну Таїну.

Запитання

— Чи відроджується кобзарство сьогодні? Можливо, навіки замовкли струни бандури?

Учитель. У кожного народу є свої вічні цінності.

У нас, українців, до таких цінностей відноситься мистецтво кобзарів, котрі мандрували курними шляхами України від села до села, ділили з народом його долю, оспівуючи та оплакуючи її в думах і піснях.

Музей кобзарства в місті Переясаві-Хмельницькому було відкрито в березні 1989 р. в дні святкування

175-ї річниці від дня народження геніального українського поета Т. Шевченка. Переяслав був одним із центрів формування української нації, що сприяло розвитку істинно народного національного кобзарського мистецтва. Музей розповідає про історію зародження та розвитку кобзарського мистецтва на Україні, про історичну роль народних співців-кобзарів, їх життєписи та унікальну творчість. В експозиції музею велику увагу привертають до себе найдавніші музичні інструменти: кобза, старосвітські бандури, торбан, ліра, лютня, гуслі. (Демонстрація світлин експозиції з Музею кобзарства, м. Переяслав-Хмельницький.)

Учень 13.
Стрітівська вища педагогічна школа кобзарського мистецтва — вищий навчальний заклад І рівня акредитації. Заснована в 1989 р. Ініціаторами заснування школи були заслужений артист України Василь Литвин, письменники Борис Олійник і Олесь Бердник. Мета школи — відродження кобзарської традиції. Заклад готує співаків-бандуристів, майстрів кобзарського мистецтва та викладачів музики.

Ярослав Анатолійович Джусь (8 січня 1988 р., м. Київ) — український бандурист, композитор, співак, лауреат багатьох міжнародних і вітчизняних музичних конкурсів, півфіналіст проекту «Україна має талант-2». Із 2009 р. Я. Джусь — член Національної спілки кобзарів України. У 2008 р. закінчив із червоним дипломом Стрітівську вищу педагогічну школу кобзарського мистецтва за кваліфікацією «співак-бандурист, викладач бандури та співу, керівник капели Бандуристів».

(Прослуховування гри на бандурі Я. Джуся.)

Учень 14.
Михайло Хай — лірник і бандурист із м. Бровари (народився в 1946 р.). Етномузиколог, завідувач і провідний науковий співробітник відділу етномузикології ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України, професор кафедри музичної фольклористики НМАУ ім. П. Чайковського, лірник і бандурист, автор понад сотні наукових і публіцистичних статей.

(Перегляд відеоматеріалу виконання пісні М. Хаєм «Про правду і неправду».)

Учень 15.
Василь Григорович Нечепа (народився в 1950 р.) — кобзар, лірник, народний співак, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, народний артист України з 2008 р., зберігач споконвічних традицій українського народу.

Демонстрація фото кобзаря В. Нечепи. Прослуховування в його виконанні пісні О. Білаша «На Чорнобиль журавлі летіли» на слова Д. Павличка.)

ІІІ. Підсумок уроку

Учень 1.
«Не гине жодна великодушна справа і не загине… Буде бандурист, з сивою по груди бородою, а може, ще повний зрілості, мужності, але білоголовий дід, віщий духом, і скаже він про них своє густе, могутнє слово. І піде далеко по всьому світу про них слава, і все, що тільки народиться потім, заговорить про них». (М. Гоголь.)

Учень 2.
«Ми хоч і не володіємо таємницями давніх кобзарів, але переконані, що гра на бандурі має неабиякий ефект зцічення. Можливо, через те, що її тримають біля сонячного сплетіння, а мелодія йде від душі. Слухайте звучання кобзи, давню пісенну Думу! Це зробить вас справді багатшими, чистішими, добрішими! (Наталка Приступ.)

(Прослуховування пісні «Молитва за Україну» на слова О. Кониського.)

IV. Домашнє завдання

Написати творчу роботу на тему «Кобзарі — духовні провідники українського народу».

Тема уроку: І прадіди в струнах бандури живуть…, українська література 8 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків української літератури 8 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.