Тема уроку: М.Вороний. Заслуги у збагаченні українського поетичного слова. Поезії «Іванові Франкові», «Блакитна Панна», «Інфанта», українська література, 10 клас

Тема уроку: М.Вороний. Заслуги у збагаченні українського поетичного слова. Поезії „Іванові Франкові», «Блакитна Панна», «Інфанта», українська література, 10 клас

Мета: Ознайомити з життєвим і творчим шляхом. Еміграція письменника, його переслідування радянським режимом після повернення в Україну. Розвивати творчі здібності

ХІД УРОКУ М.Вороний. Заслуги у збагаченні українського поетичного слова. Поезії „Іванові Франкові», «Блакитна Панна», «Інфанта», українська література, 10 клас

1. Організаційний момент

2. Ознайомлення з темою та навчальними цілями заняття.

  • Життєвий і творчий шлях. Еміграція письменника, його переслідування радянським режимом після повернення в Україну.
  • Вороний ­– “ідеолог” модернізації української літератури. Творча еволюція від романтизму (“Євшан-зілля”) до неоромантизму (“Блакитна панна”) та символізму (“Vae victіs”).
  • “Іванові Франкові”. Мотив необхідності бути митцем і громадянином.
  • “Vae victіs”. Проблема самотності людини в суспільстві, незахищеності, марності земного життя людини.
  • “Блакитна панна”. Неоромантичне звеличення краси природи. Єдність краси природи і мистецтва.
  • Поетика символізму у вірші “Інфанта”. Узагальнено-ідеалізований жіночий образ як сюжетний центр вірша.

3. Мотивація навчання: наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається.

4. Актуалізація опорних знань: укладання хронологічної таблиці

Микола Вороний
1871-1938

Його джерельна творчість живила українську поезію на зламі двох епох, не давала їй обернутися в стояче болото. Ні лещата царської цензури, ні суховії пролетарської критики не змогли перепинити цей чистий струмок справжньої лірики. Мабуть, справді краса врятує світ. Вона розлита всюди — лише зумій її відчути:

І кожну їй хвилину
Готов оддать я без жалю!
Мій друже, я Красу люблю —
Як рідну Україну.
24 листопада 1871 р.

Микола Кіндратович Вороний народжений. у степовій Україні — Катеринославщина (нині Дніпропетровськ область).

Дід Вороного був кріпаком, а батько, хоч малописьменний, проте енергійний та діяльний Кіндрат Вороний, став уже вільним селянином і згодом навіть зумів отримати статус міщанина. Він був добрим ремісником, мав невеликий торговий бізнес, і забезпечував сім’ї досить заможне життя.

У ставленні особистості М. Вороного вирішальним було материнське виховання. Походила мати з українського шляхетського роду Колачинських, з якого вийшли кілька поколінь духовенства, а також Прокіп Колачинський, відомий освітній діяч, у 1697-1702 рр. — ректор Києво-Могилянської академії.

Саме мати через народні звичаї, пісні, казки, спогади й легенди сформувала в сина основи національної свідомості. Читаючи «Кобзаря», навчала хлопця насолоджуватися чаром поетичного слова, відчувати й відтворювати мелодію рідної мови.

Прикладом лицарської мужності й стійкості духу був для Миколи дід Павло, материн батько. Прожив життя довжиною у століття.

Дитинство М.Вороного проходило на Слобожанщині, в околицях Харкова — на Гончарівці й Холодній горі, куди через півроку після народження сина переїхали батьки.

з 1879 р.
У Харкові майбутній поет навчався у початковій школі та реальному училищі.

Невдовзі Вороні змінюють місце проживання — переїжджають до Ростова-на-Дону. Микола продовжив навчання в училищі та гімназії. Серед гімназистів мали великий успіх російські народовольці. В цей час (1881 р.) їм вдалося вчинити замах на царя. М.Вороний — активний учасник нелегальних народовольчих гуртків, він навіть організував таємну групу «Українська громада».

Жандармам вдалося виявити молодих бунтарів. М.Вороного виключили з останнього класу гімназії, віддали «під гласний догляд поліції з позбавленням вступу до вищої школи й права жити в університетських містах і столицях» імперії.

Деякий час він нелегально перебував у Харкові. Тут вступив до «Братства Тарасівців», до якого входили Микола Міхновський, Борис Грінченко, Іван Липа

Серед тодішньої радикальної молоді великим авторитетом був український учений і політик, перший політичний емігрант — Михайло Драгоманов, який жив у Софії. Не маючи можливості продовжити навчання, Вороний вирішує їхати в Європу до свого кумира.

«Від нього хотілося набути наукового знання і з його ближчою допомогою виробити й скласти свій політичний світогляд.

навесні 1895 р.
«…я безвусий юнак, мандрував через Львів до Драгоманова в Софію. Була думка, погостювавши в Галичині, махнути до Софійського університету і, ставши перед очі Михайла Петровича, чемненько попрохати: «Будь ласка, батьку, зроби з мене людину».

Але не судилось. У день мого приїзду до Львова, увечері, наспіла телеграма, що М.Драгоманов помер.»

Вороний їде на навчання до Віденського університету, звідки згодом переводиться до Львівського університету. У Львові він познайомився з багатьма діячами культури і щиро подружився з Іваном Франком.

Пізніше М.Вороний стане хресним батьком франкового сина.

У Львові Вороний співпрацює у журналі «Життє і слово», де веде рубрику «Вісті з Росії». Одночасно допомагає Франкові видавати часописи «Громадський голос» та «Радикал». Деякий час редагує журнал «Зоря». Франко допомагає молодому товаришеві познайомитися з найновішими течіями німецької, французької й інших літератур.

М. Вороний ще з дитинства мав замилування до ефектів, карнавалів, театру. У Львові, за рекомендацією І.Франка, тимчасово виконує обов’язки режисера театру товариства «Руська бесіда». Ще проживаючу у Ростові-на-Дону, Вороний листовно познайомився з батьком українського професійного театру Марком Кропивницьким.

На його запрошення від 1897 до 1901 р. працював актором у мандрівному театрі, в трупах Кропивницького, Саксаганського, Садовського. Його вабить одночасно і театр, і поезія. Врешті-решт «акторський розгойданий побут, ненормальний триб життя» змушують Вороного залишити сцену, і з 1901 р. він служить в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси.

Весною 1903  р.
М. Вороний прибув до Києва на з’їзд «громадівців» як делегат одеської «Старої громади». Тут він знайомиться з Вірою Вербицькою, дочкою поета і співробітника журналу «Основа». Незабаром вони одружуються, живуть в Чернігові. Однак тихою сімейного життя, якого він так прагнув під час акторських мандрів, не вийшло. Вже через рік сім’я розпалася. Душевна рана від розриву з дружиною не гоїлася ще й через те, що з нею лишився улюблений син Марко. «Тоді ж, доведений до розпачу, — читаємо в листі до О.І.Білецького, — я хотів позбавити себе життя: розпалив грубу і затулив комин, а сам положився спати; коли чад наповнив хату і став душити мене, я в кошмарі почув крик дитини, мого малого синка, що лишився при жінці. Якась сила підхопила мене, штовхнула в двері, що не були щільно зачинені, і я впав на сніг, де пролежав довго, доки не отямився, після чого освіжив хату. Це коштувало мені гарячки і перестуди». Пізніше трагедія поетового кохання вилилась у віршовані цикли «За брамою раю», «Разок намиста».

З 1910 р.
поет оселився в Києві, видав перші збірки своїх віршів

1911 р.
«Ліричні поезії»

1913 р.
«В сяйві мрій»

Він працює у театрі М. Садовського, пише цікаві рецензії на театральні вистави, статті про театр і драматургію.

Золотий гомін національної революції М.Вороний, член Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), привітав поезією «За Україну!», а згодом, — перекладом «Інтернаціоналу» Ежена Потьє, «Варшав’янки» та «Марсельєзи».

у 1920 р.
Однак, не прийнявши нового соціалістичного ладу, споруджуваного на крові, Вороний емігрував у 1920 р. Подібно вчинили О.Олесь, В.Винниченко та багато інших політиків і митців.

Жив у Варшаві. Не випускав з поля зору події, що відбувалися в Україні. Вісті звідтіля приходили невтішні й суперечливі. Але ж там була його Вітчизна, там був його син.

весною 1926
Глибока туга за рідним краєм стає нестерпною, і весною 1926 р. поет повертається на Батьківщину. Та незабаром Вороному, «польському шпигуну», нагадають і його «буржуазно-естетську творчість, і святкування 25-річного ювілею своєї літературно-мистецької діяльності (1919 р.) з Петлюрою, — мовляв, «гетьман української поезії» з «гетьманом української армії», — і ще багато іншого. Та прийшли 30-ті роки червоного терору. Поети — батько і син — Микола та Марко Вороні пройшли дантові кола радянських концтаборів.

3 листопада 1937
Сина замордували 3 листопада 1937 р. поблизу Соловків на відзначення 20-річчя більшовицької революції.

7 червня 1938 року
Батька розстріляли 7 червня 1938 року (як вдалося з’ясувати І.Ільєнкові). про цю трагедію І.Ільєнко розповів у газеті «Література України» від 14 березня 1991 р. Хоча ще 1988 р. КДБ видав доцентові Київського державного університету Василеві Яременку свідоцтво про смерть Миколи Вороного, в якому було записано, що поет помер власною смертю 24 квітня 1940 року. Проте воістину рукописи не горять, а пам’ять людська нетлінна й незнищенна. Поета М.Вороного реабілітовано посмертно двічі — постановою президії Кіровоградського обласного суду від 10 листопада 1957 р. і висновком прокурора Київської області від 14 листопада 1989 р.

5. Формування вмінь і навичок

Про що б не писав М.Вороний, завжди так або інакше в його творах з’являвся образ рідної землі. Для поета не було нічого святішого за страдницьку і підневільну Україну. То його — «заповітний сад, де розквітали найкращі квіти рідної краси, вона сама — найвища краса, найдорожча, найсвятіша».

Хоча перший вірш М. Вороного «Не журись, дівчино» був надрукований 1893р. в журналі «Зоря», перша збірка творів — «Ліричні поезії» побачили світ у 1911. У 1913 р. збірка «В сяйві мрій», «Поезії» (1920, 1928). 1921 року М.Вороний, перебуваючи на еміграції у Польщі, видав збірку громадянської патріотичної лірики «За Україну!». Назву збірці дав однойменний вірш «За Україну!» Поет створив його 1917 р., коли «золотим гомоном» вирувала революція.

У цій бадьорій патріотичній поезії темп і ритм бойового похідного маршу:

За Україну!
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!

Рефреном повторюються заклики у пісенному приспіві:

За Україну!
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

Галицький композитор Я.Ярославенко поклав ці слова на музику. Так народився своєрідний гімн української революції, який і нині не забутий, бо став фактично народною піснею. Найсильнішим художнім твором М.Вороного патріотичного звучання є відома поетична легенда «Євшан-зілля» (1899), в основі якої — літописний переказ. Воїни київського князя Володимира беруть у полон сина половецького хана. Юнак живе й росте в достатку та пошані, дарма, що у неволі. З часом він почав «край чужий, чужі звичаї, як рідні уважати», а свої, половецькі, — забувати. Батько знав про це й гірко сумував. Зрештою, послав до сина старого гінця, котрий «словом, піснею своєю всіх до себе приверта», і попросив відшукати «любую дитину». Три ночі і три дні йшов посланець до Києва, на четвертий опівночі крадькома пробрався до ханського сина. Проте ні слова умовляння, ні пісні про славу половецьку не зворушили юнака. І тоді гонець дав йому понюхати чарівне євшан-зілля з рідних степів. Стрепенувся юнак, згадав рідний край, свою землю, «воленьку кохану» і поспішив до отчого дому.

Висновок з легенди простий: людина мусить мати в душі найдорожче — любов до рідної землі, до матері-батька, до волі, а вже потім усе інше! Саме так прочитується глибинний алегоричний сенс твору.

Звертаючись до усіх, хто живе на цій землі, поет апелює до нашого серця і розуму:

  • будьте гідними!
  • Не піддавайтесь на чужі спокуси!
  • Не ставайте перевертнями на рідній землі, щоб нащадки не прокляли вас…

Багата й проблемно різноманітна патріотична лірика Миколи Вороного. Прочитай вірш «Привітання» (Синові на іменини)». Ти вже знаєш, якою трагічною була доля Миколи й Марка Вороних. Поміркуй: чи не була ця поезія своєрідним євшан-зіллям, яке привертало Марка до батька, незважаючи на те, що не знав його ласки змалечку.

Творчість М.Вороного свідомо, програмово наснажена здатністю й властивостями чудодійного естетичного впливу на душу людини, мов те євшан-зілля.

У диптиху «Серце музики» — поетичному реквіємі на смерть основоположника національної класичної музики Миколи Лисенка поет фактично розширює символіку образу євшан-зілля. Він асоціативно характеризує талант композитора, називаючи його «серце музики», і чарівний вплив його творчості вже не як властивість слова чи запаху, а звуків мелодії облагороджувати душу, наповнювати її дивною силою:

Нести любов, будити гнів,
Творити чудеса…
О вищий спів, натхненний спів!
Яка в ньому краса!

Віщий спів — ніби віщий запах половецького зілля. Одначе цей смисл закладений у метафориці вірша. Асоціації, підтекст — це ті відчуття, думки, образи, паралелі, які прочитуються між рядками художнього твору і які можна висувати лише після глибокого пізнання індивідуальних особливостей творчості письменника та конкретного тексту зокрема.

У вірші «До моря», написаному пам’ятного 1901 року, поетичні асоціації, символіку паралельних образів: «бурхливе таємниче море» — «вільна бунтарська душа поета» винесено у поетичне узагальнення поза текстом, а у його зміст:

Як ти — недосяжне, хистке, таємниче,
Як ти — чарівливе, як ти — бунтівниче,
Така ж душа у співця.

Поет, захоплюючись морем, натякає на основний принцип модернізму, сформульований Ш.Бодлером: воно, як і мистецтво, «само собі вищий закон». Тому законом поетичної творчості, має бути стихія творчого натхнення, таємнича бурхливість емоцій в вражень, передала з естетичною довершеністю.

Найдухмяніша квітка поезії Миколи Вороного — його інтимна лірика. З біографії письменника ти вже знаєш про нещасливі обставини подружнього життя Миколи Вороного та його дружини Віри Вербицької. Поет настільки важко, довго й трагічно переживав розлучення, що у хвилини відчаю хотів декілька разів покінчити з життям. Від самогубства його рятували — відраджували М.Коцюбинський, Б.Грінченко, М.Жук. трагедія поетового кохання вилилась у своєрідні ліричні щоденники — цикли інтимної лірики «За брамою раю» та «Разок намиста». Написані вони упродовж 1903-1909 рр. Автобіографічна основа поезій визначила непідробну щирість почуттів і переживань. Велике, але нерозділене, трагічне кохання залишилось в душі світлим, чистим і щасливим спогадом, який мов запах половецького зілля, на все життя закодувався в генах і підсвідомості.

Згадані цикли інтимної лірики написані у жанрі ліричної драми. Цей романтичний жанр набув популярності в українській літературі після виходу у світ «Зів’ялого листя» Івана франка — теж ліричної драми. Жанрово подібні цикли творів написали Петро Карманський (З теки самоубийця»), Василь Пачовський («Ладі й Марені терновий огонь мій»), Агатангел Кримський («Нечестиве кохання»).

* * *

Микола Вороний, як уже мовилося, був активним пропагандистом класичної й новітньої європейської літератури. Цій меті служив письменник перекладацькою працею. Найбільше перекладів здійснив Микола Вороний з французької мови: лірика А.Сюллі-Прюдома, П.Верлена, П.Бурже, Л.Бульє, М.Метерлінка. окрім того, переклав два вірші німецького поета Г.Гейне, драматичні твори й поеми О.Пушкіна («Скупий рицар», «Кам’яний гість», «Моцарт і Сальєрі»), ,Словацького («Мазепа»), О.Мірбо («Злодій»), Г.Гауптмана («Ткачі») та інші.

Закінчилося попереднє знайомство з Миколою Вороним, людиною і письменником. Сподіваюсь, що допоміг пізнати цього неповторного митця, людину високих душевних ідеалів, благородних поривів, яка постійно хотіла вирватися з вимушених обставин, створених життєвими колізіями і соціальними умовами. Хотів би, щоб тебе, як того половецького юнака, схвилював і збентежив чар поезії Миколи Вороного.

6. Закріплення знань.

Робота з поезіями: визначення теми, ідеї, віршового розміру.

7. Звіти про виконану роботу.

8. Коментар виконання практичної роботи.

9. Підсумок заняття – фронтальне опитування.

Тестування:

1. Укажіть, у якому році М. Вороний опублікував звернення до українських літераторів — своєрідний маніфест модернізму:
А 1908;
Б 1901;
В 1917;
Г 1937.

2. «Краще в своїй землі кістьми лягти, ніж на чужині бути славним» — ідея твору М. Вороного:
А «За Україну!»;
Б «Євшан-зілля»;
В «На скелі»;
Г «Намисто».

3. Створюючи народний український гімн, композитор Я. Ярославенко поклав на музику вірш М. Вороного:
А «Коли ти любиш рідний край»;
Б «Молитва»;
В «Віра жива»;
Г «За Україну!».

4. Укажіть, хто з українських поетів, окрім М. Вороного, звертався до художнього переосмислення літописної легенди про євшан-зілля:
А І. Франко;
Б Леся Українка;
В Олександр Олесь;
Г Б. Лепкий.

5. Укажіть поетичні збірки М. Вороного:
А «Ліричні поезії»;
Б «Будь мечем моїм!»;
В «В сяйві мрій»;
Г «На крилах пісень»;
Д «Євшан-зілля»;
Е «За Україну!»;
Є «Зів’яле листя».

6. Розташуйте етапи життя і творчості М.Вороного у хронологічній послідов­ності.
А М. Вороний — режисер галицького театру.
Б Знайомство з І. Франком.
В Навчання в Ростовському реальному училищі.
Г Арешт і розстріл сина — поета і публіциста Марка.
Д Написання маршової пісні «За Україну!».

10. Домашнє завдання.

Для вивчення напам’ять: “Блакитна панна”.

Тема уроку: М.Вороний. Заслуги у збагаченні українського поетичного слова. Поезії «Іванові Франкові», «Блакитна Панна», «Інфанта», українська література, 10 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 10 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 10 клас

Комментарии закрыты.