Співомовки Степана Руданського (1834-1873). Аналіз творчості, критика, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Співомовки Степана Руданського (1834-1873). Аналіз творчості, критика, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Степан Васильович Руданський народився 7 січня 1834 року в с. Хомутинцях (нині Калинівський район) на Вінниччині. Син бідного подільського священика, Руданський готувався до духовної кар’єри, навчаючися спочатку в Шаргородському духовному училищі (бурсі), далі — в Кам’янець-Подільській семінарії. Проте по її закінченні він обирає інший шлях — стає слухачем, а далі й студентом (учиться з 1855 по 1861 рік) Медико-хірургічної академії в Петербурзі. І вибір фаху, й літературні зацікавлення С. Руданського зустріли затятий опір батька, наївного церковника-обскуранта, до смерті наляканого поілтичними наслідками розгрому польського повстання 1830 р., ненависника «мужичої» мови, в культурному функціонуванні якої ладен був убачити ще один крамольний вплив сепартизму. Неприязні стосунки з батьком спричинювали злиденне існування поета в столиці Росії.
Писати Руданський почав іще в семінарії, 1851 р. (спершу балади, згодом — ліричні вірші). Особливо інтенсивною була його творчість у період навчання в академії. Вперше свої твори поет побачив надрукованими в петербурзькому тижневику «Русский мир» (1859) (кілька гуморесок та одна балада). Проте творче життя поета було нетривалим: останні оригінальні вірші Руданського датовані 1861 р. По суті, не підтриманий ні редакцією «Основи» (1861 р. в журналі опубліковано три оригінальні твори та три переклади), ні київською «Громадою», у членів якої надовго осіла значна частина його рукописів, Руданський так і не встановив якихось тривких стосунків з іншими культурними колами й до кінця життя залишався самотньою, напівзабутою постаттю в українській літературі. Невдачі у спробах «що-небудь пустити у світ» (він підготував кілька рукописів збірок віршів і гуморесок, подавав до цензури й друку рукописи поем) боляче вразили поета, й у 27 років він практично припиняє оригінальну поетичну творчість.
Після закінчення Медико-хірургічної академії Руданський до останніх своїх днів (помер 21 квітня (3 травня новий стиль) 1873 року) працює в Ялті лікарем міської управи. Тут він створює новий варіант початкової частини віршового драматичного етюду «Чумак» і здійснює ряд перекладів, серед яких «Іліада» Гомера.
Представлена у прижиттєвих публікаціях ледве двома десятками віршових творів і фрагментів, творчість поета пізніше стає об’єктом значного зацікавлена діячів української культури. У 1872-1877 роках на сторінках журналу «Правда» з’являється переклад «Іліади», 1880 р. виходить збірка віршів та гуморесок Руданського «Співомовки», впорядкована Оленою Пчілкою.
Усі свої твори поет називав «співомовками» (від «мова Співи», тобто Музи). Звід їх складають понад дві сотні гуморесок (за власною жанровою термінологією автора — «приказки»), кілька поем та віршових хронік, драматична одноактівка, ряд ліричних віршів і балад, переспіви та переклади.
Творчість свою поет розпочав баладами (авторське жанрове визначення — «небилиці»); перша з них — «Два трупи» датована «1 июня 1851 ода. Каменец-Подольск», невдовзі потому написано «Вечорниці», «Упир» («Івась і Ганнуська») та ін. Баладну творчість («Тополя», «Верба», «Купці») продовжував поет і тоді, коли вже був автором великої кількості гуморесок, поем «Цар Соловей» та «Лірникові думи». Ця обставина спонукає уважніше приглянутися до досить незвичних у поетичному контексті доби балад Руданського, принаймні відкинути думку про ці твори як плід літературного учнівства.
Часовий діапазон творчості Руданського-лірика — від травня 1852 р. до вересня 1861 р.: від сентиментально-романсового «Сиротина я безродний…» до позначеного реалістичними подробицями «Іще вчера ізвечіра». Лірика Руданського прикметна жанровою різноманітністю. Це філософські («Моя смерть») та суспільно-громадянські («Наука», «Гей, бики!») медитації, алегорія публіцистичного характеру («До дуба»), вірш-автопортрет «Студент», вірш-оповідання «Над колискою»(автор із гіркою іронією переосмислює типово «колискові» мотиви у зверненні матері-кріпачки до своєї дитини), віршове послання «До дядька Прохора коваля» (з алегоричним описом життя адресата, у якого випрошує «рублів п’ятдесят лиш», та власного злидарювання), переспів 136-го Давидового псалму (входить у широкий контекст попередніх і пізніших інтерпретацій цього твору в українській поезії), історична медитація «Над могилою», заклична «Пісня Хмельницького»; нарешті, чималу групу складають романси та «пісні» (саме такий заголовок дано більш як десятку творів; до деяких із них автором указані «голоси» інших, відомих українських або польських пісень, за якими вони мусили виконуватися; строфічні особливості ряду творів дають змогу гадати, що автор орієнтував їх на музичний супровід, можливо, власного компонування («Ти не моя», «Мене забудь!», «Чорний кольор» (переспів з польської), «Повій, вітре, на Вкраїну…», «Голе, голе моє поле…», «Звела мене не біда…» та ін.).
Не маючи, очевидно, широкої україномовної лектури на початку своєї письменницької діяльності, а пізніше навряд чи знайшовши тривкі зв’язку з українською культурною колонією в Петербурзі, Руданський водночас виявив непереборне прагнення писати українською мовою, стати українським поетом. Типологічні риси балад та ліричних віршів Руданського дозволяють припускати думку про певне знайомство його з українською романтичною поезією, можливо, і з ранньою творчістю Т. Шевченка, хоча переконливих аргументів цього досі не віднайдено. У виробленні окремих детермінант його художнього світу велике значення мала також польська та російська поезія (зокрема творчість М. Лермонтова, О. Кольцова, М. Некрасова, сатирична поезія петербузьких журналів 50-х років).
Без вагань користав поет і з масової та міщанської субкультури, наприклад польських романсів, що встигли стати безіменними у нижчих шарах свого побутування. Безперечним є зв’язок творчості Руданського з українським пісенним та оповідним фольклором. З цього погляду певна частина його літературного набутку біфункціональна: з одного боку, має значення своєрідної художньо-індивідуалізовальної фіксації людових переказів, повір’їв, анекдотів, народних релігійних, історичних, етнологічних уявлень (відбилося це насамперед у баладах, гуморесках, поемах «Лірникові думи» та «Цар Соловей»), з іншого — творчість Руданського (і в згаданих жанрах також) не тільки вкладається в критерії новочасно-авторського розуміння творчості, а й містить оригінальні риси, які різко вирізняють доробок Руданського в контексті тогочасної української поезії.
Якоїсь об’єднувальної естетичної платформи, єдиного творчого методу Руданський у своїй поетичній діяльності не мав. Багата жанрово, його поезія тяжіє до різних напрямів і силів, серед яких представлено й романтизм, і сентименталізм, і реалізм у різних своїх модифікаціях (як «примітивізм» із просвітницькою ідейною орієнтацією та без неї, так і навіть розгорнуту форму реалізму), і натуралізм. Та все-таки ядро його художньо-світоглядної концепції корениться у пізньоромантичному, звільненому від ідеалізації, сповненому всеохопним розчаруванням погляді на дійсність.
Особливою гранню постає тужливе почуття лірики Руданського в мотивах, здебільшого сюжетних, вимушеної розлуки з коханою. Виразний автобіографізм цих творів, драматична напруга поряд із тонким відчуттям мелодики вірша (багато з них створювалися поетом як пісні, деякі навіть названі «Пісня») сприяли внесенню нових нюансів у лірику такого типу. Помітне місце займає серед них, безперечно, «Повій, вітре, на Вкраїну». Мотив цього вірша є типовим для ліричної свідомості; до нього (обираючи «посланцем» героя то вітер, то якогось птаха) наближалися, зокрема, й українські поети-романтики. Руданський подає самобутню інтерпретацію цього мотиву, композиційними засобами позначає психологічно переконливе переживання героя, його марення про рідну країну із залишеною там коханою дівчиною, його доручення «вітрові», де звучить як захоплена й лагідна згадка про вроду дівчини, так і відчайдушне формулювання можливого альтернативного присуду у зворотному повідомленні. Бентежне очікування героєм відповіді примножене тим, що вітер виступає тут водночас посланцем у рідну землю, в Україну. Бурю почуттів спресовано в загалом стриманому окресленні образу віяння вітру, з якого герой відчитує безутішну звістку про долю свого кохання, відсутність будь-якого відгуку з рідного краю. Пройняті тугою, смутком ці твори Руданського доповнено в іншій частині його ліричного доробку жорсткими зарисовками реальної дійсності або ж вираженням викривально-докірливого почуття з приводу неї.
Реалістичні подробиці позначають послання «До дядька Прохора-коваля» та вірш «Студент» — рефлективно-іронічні картини нужденного життя самого поета. Духовно знищувальні обставини соціальної неволі зображено у вірші «П’яниця». Тяжку долю залежної людини провіщає автор устами матері-кріпачки в одному з найкращих своїх віршів «Над колискою», де звучить пафос скорботи й ненависті, що може дорівнюватись окремим інтонаціям поезії Т. Шевченка; в художньому плані твір здобуває риси реалістичні.
Пристрасне громадянське звучання мають поетичні твори Руданського, в яких ідеться про етичний вибір людини, обстоювання нею своєї гідності — «До дуба», «Наука».
Творча оригінальність поета найповніше реалізована ним у жанрі гуморесок. Саме тут найвиразніше проявляються грані його таланту — прискіплива художня спостережливість, відтворення динаміки ситуації, увага до характеристичності поведінки певного людського типу тощо, а також виявлено суттєвий смисл його авторського суб’єткивного ставлення до дійсності, ставлення надзвичайно пристрасного, в якому поєднано й захоплення її багатоманітністю, й водночас розчарування, що іноді переходить у цілком негативістські характеристики.
Першоджерелом гуморесок Руданського є народні анекдоти, побутові казки, подібні до них оповідні сатирично-гумористичні жанри українського фольклору, що мають типологічні паралелі в творчості інших народів. Проте стосується це далеко не всіх творів Руданського цього жанру; до більшості з них дослідники назвати такі паралелі досі не змогли. Очевидно, поет орієнтувався не просто на мандрівні анекдотичні сюжети, не на загальновідомі усні твори, а на зразки гумору як із ширшим, фольклорним побутуванням, так і відомі у вужчому колі, ймовірно, в домашньому середовищі. Це були не лише сюжетно закінчені оповіді, а й словесні змалювання певних ситуацій, окремі дотепні вирази, каламбури, висловювання, в яких фіксувалася комічна прикметність персонажа.
Гуморески еротичного змісту — а їх у загальному доробкові чимало — засвідчують неоднозначність у змалюванні поетом жіночого образу. Ніжність, захоплення жінкою, — почуття, якими перейнята пісенна лірика Руданського, в зводі гуморесок доповнено авторським ставленням переважно іншого плану: жінка наділена тут атрибутами зрадливості, обмеженості, хтивості, постає призвідцею чвар і суперечок, нерідко — ініціатором перелюбу, взагалі носієм моральної смути, щоправда, різною мірою — залежно від віднесеності персонажа до того чи того постульованого поетом етнічного типу.
Ці та інші гуморески (кілька десятків за них досі або не опубліковано, або ж опубліковано в переповіді чи з істотними «пом’якшувальними» видавничими правками супроти автографа) здатні суттєво скоригувати традиційний образ поета-гумориста як нібито життєрадісного веселуна й жартівника. В зухвалому гуморі цих творів уможливюється, з допущення поета, насміх над задушевністю, розчуленістю, над тими явищами, які самі собою спроможні викликати співчуття чи турботливість, зрештою, над життям, зокрема його біологічними виявами. Загальна позиція автора, яка окреслюється на певній дистанції від тих чи тих поодиноких творів і в контексті всієї творчості поета, є тут, по суті, позицією трагічною, свідченням глибоко конфліктного, нерозв’язно-проблемного ставлення поета до дійсності.
У гуморесках Руданського відображено (значною мірою послідовно й систематично) невір’я найширших верств народу в цілий ряд офіційно пропагованих забобнів, у доцільність сенсу тих чи тих інституцій і цим самим засвідчено вищий, порівняно з попереднім періодом, ступінь духовної свободи в суспільному середовищі того часу.
У контексті української поезії 50-60-х років творчість Руданського вже чіткіше бачиться вельми неординарною за своїми світоглядними, людинотрактувальними характеристиками. В ній реалізовано пристрасний запит як до зовнішніх обставин національного, соціального, практично-морального буття, так і до змістовності та смислу людського вчинку. З погляду історично-культурного вимальовується своєрідний «феномен Руданського», який полягає у здійсненні на ще доволі ранньому етапі розвитку української поезії, в середині «благополучного» ХІХ століття спроби різкого, нещадного зниження типових і усталених цінностей життя, в критичному, негативістському, ошарпувальному зображенні дійсності, яке, однак, не дарує авторові бачення виходу, залишаючи його в неосвоєному творчому стані розпачу. Проте змалювання індивіда, котрий не тільки вже не бажає бути обдуреним ідеологічно, а й ставить під сумнів справедливість усього світопорядку, є загальним здобутком творчості Руданського.

Співомовки Степана Руданського (1834-1873). Аналіз творчості, критика, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Повернутися на сторінку Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Читайте також:

Комментарии закрыты.