• Гороскоп 2016

Роди і види літератури. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Роди і види літератури. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

ЕПОС (від гр. epos — слово, мова, розповідь) — один із трьох основних родів літератури, поряд із лірикою та драмою. Епос передбачає зображення зовнішніх щодо автора явищ життя. Автор виступає в ролі стороннього спостерігача, що дозволяє йому широко змальовувати дійсність у часі й просторі, глибоко розкривати внутрішній світ персонажів. Основні епічні жанри сучасної літератури — оповідання, повість, роман, новела, нарис. До епосу належать також фольклорні жанри — казка, легенда, билина, історична пісня тощо.

НОВЕЛА (від іт. novella — новина) — невеликий розповідний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням. Як жанр уперше з’явилася в італійській літературі XIV—XV ст. у творчості Дж. Боккаччо, Ф. Саккетті та ін. Великого поширення набула у XIX—XX ст. в європейській та американській літературі. Відомі новелісти в українській літературі — М. Коцюбинський, В. Стефаник, А. Тесленко, Ю. Яновський та ін.

ОПОВІДАННЯ — невеликий розповідний твір, в якому зображується життя персонажа за короткий проміжок часу. Жанр оповідання — один з найпоширеніших у літературі. Він потребує особливої майстерності письменника, вміння лаконічно і художньо яскраво відтворити характер людини і соціальні явища.

ЕСЕ (від фр. essai — спроба, нарис, начерк) — невеликий прозовий художній твір, літературно-критична стаття, стаття філософського або публіцистичного характеру, що відзначаються підкресленою суб’єктивністю авторської думки, новизною тлумачення поставлених питань, образністю та афористичністю висловлювання. Жанр есе з’явився ще за античних часів, набув поширення у творчості філософів і письменників XVI—XVIII ст. (М. Монтень, Ф. Бекон, Д. Дідро, Дж. Локк та ін.), а надто в добу романтизму, який висунув на перший план особистість автора. У XX ст. до цього жанру зверталися видатні прозаїки, поети і філософи в ідейній боротьбі з метою популяризації здобутків науки тощо. В українській літературі есе зустрічається в доробку В. Винниченка, Є. Маланюка, Ю. Липи, Ю. Шереха та ін. Порівняно недавно з’явилися змішані жанри романа-есе та повісті-есе.

ПОВІСТЬ — епічний розповідний твір, в якому картину життя змальовано повніше, ніж в оповіданні, але не так широко, як у романі. Повість, звичайно, має один сюжет, але більш розгорнутий, «ніж в оповіданні. Крім головного героя у ній діє ряд другорядних персонажів. Жанр повісті дуже поширений в українській літературі: «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Fáta morgana» M. Коцюбинського, «Борислав сміється» І. Франка, «Краса і сила» В. Винниченка та ін.

РОМАН (від фр. román — спершу твір, написаний однією з романських мов) — великий епічний твір, у якому змальовано широку картину суспільного життя. Для роману характерні: наявність багатьох сюжетних ліній, зображення персонажів у складних життєвих ситуаціях, розкриття динаміки їх внутрішнього світу. За змістом розрізняють такі види сучасного роману: соціально-психологічний, сімейно-побутовий, історичний, філософський, детективний, пригодницький, сатиричний та ін. Романний жанр виник ще в епоху античності («Дафніс і Хлоя» Лонга, «Золотий осел» Апулея), набув нових рис в середні віки (рицарські романи та ін.), але справжнього розквіту досяг у XVIII—XIX ст. Розвиток роману в Україні припадає на XIX ст. і пов’язаний з іменами Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та ін. У XX ст. роман став провідним жанром української прози. Великий внесок у його розвиток зробили А. Головко, П. Панч, М. Стельмах, О. Гончар, П. Загребельний, Ю. Мушкетик та ін.

ЕПОПЕЯ (від гр. еророіїа — зібрання пісень, переказів) — великий монументальний твір. В античну епоху внаслідок циклізації сказань, пісень і легенд створювалися великі поеми про видатну історичну подію чи героя («Іліада», «Одіссея» Гомера, «Енеї-да» Вергілія). Пізніше аналогічні процеси відбувались і в епосі європейських народів (французька «Пісня про Роланда»,»німецька «Пісня про Нібелунгів» та ін.). Жанр поетичної епопеї культивувався представниками класицизму. У новітній літературі епопеєю стали називати великі прозові твори, присвячені значним подіям у житті народу («Війна і мир» Л. Толстого, «Тихий Дон» М. Шолохова, «Прапороносці» О. Гончара та ін.).

ДИЛОГІЯ — (від гр. di — двічі і logos — слово) — твір, що складається з двох самостійних частин, у кожній із яких своє коло персонажів і завершені сюжетні лінії. Наприклад: дилогія Ю. Смолича «Світанок над морем» складається з романів «Чайки сідають на воду» і «Буде на морі погода». Дилогією в давній Греції називалися драми з двох частин, звідки й походить термін.

ТРИЛОГІЯ (від гр. trilogia) — три частини одного твору, що мають різні назви, але пов’язані спільністю задуму і дійових осіб. Трилогіями можуть бути великі епічні та драматичні твори (роман О. Гончара «Прапороносці», який складається з трьох частин: «Альпи», «Голубий Дунай» і «Злата Прага»; в драматургії — історична трилогія О. К. Толстого: «Смерть Іоанна Грозного», «Цар Федір Іоаннович», «Цар Борис»).

ТЕТРАЛОГІЯ (від гр. tetralogik, tetra — чотири, logos — слово) — великий епічний твір, який складається з чотирьох самостійних частин, об’єднаних загальним ідейним задумом і спільністю персонажів. У тетралогії кожна частина має свою назву. Так, «Сучасна історія» французького письменника А. Франса складається з чотирьох романів: «Під міськими в’язами», «Вербовий манекен», «Аметистовий перстень» і «Пан Беранже в Парижі». В українській літературі є тетралогія Л. Смілянського, у якій ідеться про чотирьох визначних українських письменників — М. Коцюбинського, Лесю Українку, І. Франка і Т. Шевченка: «Михайло Коцюбинський», «Червона троянда», «Мужицький посол» і «Поетова молодість».

ЛІРИКА (від гр. lуга — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого у стародавній Греції виконувалися пісні та вірші) — один з трьох родів літератури (поряд з епосом і драмою), у в якому зовнішній світ відображається через почуття, переживання та думки автора. Відзначається лаконізмом і смисловою ємністю у розкритті життєвих явищ. За змістом лірику прийнято поділяти на громадянську, філософську, інтимну (любовну), пейзажну та ін. Основні ліричні жанри — вірш, пісня, послання, елегія, сатира.

ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ — в літературознавстві умовне поняття, що визначає носія прагнень, думок та почуттів, виражених у ліричному творі. Ліричний герой не завжди тотожний авторові, бо втілює в собі естетичні ідеали не тільки поета, а й певної доби, певної людської спільноти. Термін вживається стосовно поезії та ліричної прози.

ОДА (від гр. udu — пісня) — похвальний, урочисто-патетичний вірш, присвячений важливій події чи видатній особі. Як жанр ліричної поезії виник у стародавній Греції. В одах прославлялися боги, військові подвиги, переможці на олімпійських змаганнях. Великого поширення ода набула в європейських літературах в епоху утвердження абсолютистської монархії (XIV— XVII ст.) в творчості поетів-класицистів. Теорію жанру розробив теоретик класицизму Н. Буало, який сформулював суворі вимоги до оди.
В Росії розквіт оди припадає на XVIII ст. (М. Ломоносов, В. Тредіаковський, Г. Державін та ін.), на Україні значного розвитку цей жанр не мав.

ПОСЛАННЯ — віршований літературний твір, написаний у формі звернення до певної особи чи групи людей. Жанр послання досить популярний у світовій поезії, відомий ще з часів античності. В українській поезії до нього зверталися майже всі видатні поети: Т. Шевченко — «Гоголю», «Марку Вовчку», «До Основ’яненка», «І мертвим, і живим…», І. Франко — «Товаришам із тюрми», «Мойому читачеві», Леся Українка — «Товаришці на спомин», «Ворогам» та ін.

РОМАНС — невелика пісня про кохання, що виконується в музичному супроводі. В Україні з’явився на початку XIX ст. і став одним із популярних жанрів вокального мистецтва. Данину жанру віддали Л. Глібов, Леся Українка, І. Франко, а також українські поети XX ст.

ВІРШ — (від лат. versus — вірш) — 1) Рядок у віршованому поетичному творі, основна ритмічна одиниця. У кінці рядка завжди є ритмічна пауза, яка може не відповідати синтаксичним нормам. Вірш-рядок не слід ототожнювати з реченням, оскільки в ньому не завжди висловлюється завершена думка.
2) Поетичний твір (Поет написав вірш.).
3) Система віршування (Вірш Маяковського якісно відрізняється від вірша Пушкіна.).

ГРОМАДЯНСЬКА ЛІРИКА — поетичні твори, присвячені гострим політичним проблемам суспільного життя. Існує паралельний термін — політична лірика. Провідні теми — свобода, захист прав людини, викриття несправедливого соціального ладу, заклик до боротьби. Класичним зразком громадянської лірики є творчість Т. Шевченка.

СПІВОМОВКА — невеликий сюжетний гумористичний вірш, побудований на народному анекдоті. Співомовка близька до байки, але на відміну від байки в ній діють не тварини, а люди, і в кінці немає моралі. Найвиразніше представлений цей жанр у творчості С Руданського, який видав три збірки «Співомовок». Наявність у терміні лексеми спів підкреслює близькість співомовки до коломийки.

ДУMA — українська народна ліро-епічна пісня героїчного характеру про історичне минуле. Відома з XV ст. Виконувалася народними співцями під акомпанемент кобзи чи ліри. Більшість дум присвячена боротьбі з татарськими і турецькими поневолювачами, тяжкій долі невільників, народно-визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького («Козак Голота», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Хмельницький та Барабаш», «Іван Богун» та ін.). Глибокий історичний зміст, гаряче авторське почуття і виразність поетики сприяли утвердженню думи як жанру та впливу її на українську і російську поезію (Т. Шевченко, К. Рилєєв, М. Лермонтов, А. Малишко та ін.).

БАЙКА — короткий, здебільшого віршований твір дидактичного змісту, який в алегоричній формі відтворює життя людей. Найчастіше дійовими особами байок виступають тварини. Розповідь про певну подію завершується повчальним висновком — мораллю (застар. «силою»).
Байка — один із найдавніших жанрів літератури. Широковідомим байкарем стародавньої Греції був Езоп (VI—V ст. до н. е.), через що алегоричну мову часто називають езопівською. В Україні байки відомі з XVII—XVIII ст. Автором прозови* байок був Г. Сковорода. Талановиті байкарі XIX ст. — П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Глібов. Жанр байки розвивався і у XX ст.
Байковий вірш — різностопний ямб, який називається вільним віршем.

БАЛАДА (від прованс. ballar — танцювати) — віршований твір з гострим драматичним сюжетом, любовного, казково-фантастичного, легендарно-історичного, герої-ко-патріотичного змісту. У різних народів у різні часи термін мав різне значення. В середні віки у Провансі (Франція) баладою називали народну танцювальну пісню з рефреном. Пізніше в Італії вона відокремилася від танцю, у творчості А. Данте і Ф. Петрарки втратила рефрен, набувши ознаки канцони. У французькій поезії XIV—XV ст. балада стала формою звертання до певної особи і набула канонічних рис: три строфи, перехресне римування, обов’язковий рефрен. В англійському та шотландському фольклорі побутувала балада драматичного змісту (нещасливе кохання, кривава помста, зрада, легенда), яка справила значний вплив на європейську літературу. Жанр балади був поширений у творчості поетів-романтиків: Р. Бернса, С. Колдріджа — в Англії, В. Гюґо — у Франції, Г. Бюргера, Ф. Шіллера, Й.-В. Ґете — в Німеччині, В. Жуковського — в Росії, А. Міцкевича — у Польщі. Переважали фантастичні сюжети, пов’язані з народними легендами та переказами. В українській літературі до жанру балади зверталися Т. Шевченко («Причинна», «Русалка»), Л. Боровиковський («Маруся»), А. Метлинський («Смерть бандуриста»), С. Руданський («Верба»), Ю. Федькович («Рекрут») та ін. У XX ст. в сюжетах балад українських поетів переважає героїчна тематика: «Три сини» П. Тичини, «Подвиг» Л. Первомайського, «Балада про комвзводу» А. Малишка, «Партизанська балада» П. Воронька тощо.

ПОЕМА (від гр. poiema — твір) — віршований твір з чітко визначеним сюжетом. Епічний елемент — розповідь про події часто поєднується в поемі з ліричним — вираженням авторських почуттів. З огляду на співвідношення цих елементів розрізняють поеми епічні, ліро-епічні та ліричні. Чисто епічними вважаються давні поеми, що виникли на основі народних пісень і сказань: «Іліада», «Одіссея», «Пісня про Роланда», «Витязь у тигровій шкурі», та ін. У процесі розвитку літератури жанр поеми в різних літературних напрямах — класицизмі, романтизмі, реалізмі та ін. — набував нових рис. Велику роль у його становленні в українській літературі відіграв Т. Шевченко як автор романтичних та реалістичних поем («Сон», «Кавказ», «Катерина», «Причинна», «Гайдамаки»). Поема була одним із провідних жанрів української поезії XX ст. Представлена творами широкого ідейно-тематичного і стильового діапазону: «Мойсей» І. Франка, «Роберт Брюс» Лесі Українки, «Данило Галицький» М. Бажана, «Червона зима» В. Сосюри, «Прометей» А. Малишка та багато інших.

ВЕРТЕП (від старое лов. печера) — народний ляльковий театр, поширений в Україні XVIII—XIX ст. Являв собою скриньку у вигляді двоповерхового будиночка із прорізами в підлозі, через які вертепник управляв дерев’яними ляльками. На верхньому поверсі ставились інсценівки на релігійні теми, на нижньому — на побутові теми сатиричного та гумористичного характеру. Дійовими особами останніх були моторний запорожець, спритний солдат (москаль), бідний селянин, недотепний пан, зажерливий піп та ін. Виконавцями та авторами вертепних драм виступали школярі й мандрівні дяки, пізніше — мандрівні артисти. Завдяки широкому використанню фольклорного матеріалу, соціальній загостреності і народному гумору, яскравому оформленню, виконанню пісень та танців вертеп здобув велику популярність серед різних верств українського суспільства.

ШКІЛЬНА ДРАМА — один із жанрів церковної драматургії, яка виникла в країнах Європи в XV—XVI ст. при духовних школах. Згідно з уставом цих шкіл театральні вистави на релігійні теми були обов’язковою формою навчання. В Україні і в Росії шкільна драматургія розвивалася в XVII—XVIII ст. Твори писали до релігійних свят викладачі духовних шкіл. Пізніше провідне місце посіли теми боротьби проти католицизму та історична. Однією з найвідоміших драм була трагікомедія Ф. Прокоповича «Володимир» (1705). П’єси ставилися в шкільних театрах, які діяли при школах.

ІНТЕРМЕДІЯ (від лат. intermedius — те, що знаходиться посередині) — драматичний жанр у середньовічному театрі, гумористична сценка з народного життя, яка виконувалася в антрактах між діями драми на серйозні релігійні теми. В Україні була поширена в XVII—XVIII ст. і мала гострий соціальний характер. Героями звичайно були козак, солдат, бідний селянин, які глузували з панів.

ДРАМА (від гр. drama — дія). 1) Драма — один із трьох родів художньої літератури (поряд з епосом та лірикою), у якому явища життя розкриваються через самовиявлення дійових осіб, їхні вчинки та розмови. Драматичні твори призначені для сценічного втілення. Основні види — трагедія, комедія, драма, інтермедія, водевіль тощо.
2) Драма — жанр драматургії, проміжний між трагедією та комедією. Виникла в середині XVIII ст. і відтоді посіла чільне місце у світовій драматургії, оскільки найадекватніше відповідала змісту життя, у якому завжди співіснують трагічне й комічне. Має чимало різновидів: соціально-побутова, психологічна, історична, героїчна, мелодрама та ін. Класичні зразки: «Емілія Галотті» Г. Лессінга, «Гроза» О. Островського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Украдене щастя» І. Франка, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького та ін.

ТРАГЕДІЯ (від гр. tragos — козел і udě — пісня) — один із видів драми, в основі якого лежить непримиримий конфлікт незвичайного героя з нездоланними зовнішніми обставинами. Найчастіше герой гине. Ранній розквіт трагедії припадає на V ст. до н. є. в Греції. Найвідоміші автори античних трагедій — Есхіл, Софокл і Еврипід. Глибокі думки щодо теорії трагедії залишив Арістотель у своїй «Поетиці». Він вважав, що дія трагедії повинна бути важливою і завершеною, покликаною очищати людину від лихих пристрастей через страх і співчуття. Нове піднесення жанру припадає на епоху Відродження і пов’язане передусім із творчістю В. Шекспіра, який подолав однолінійність характерів, розширив «час» і «простір» трагедії, поєднав трагічне з комічним. Трагедія посіла чільне місце в драматургії класицизму, набувши високого громадянського пафосу, піднесеної патетики. В своєму подальшому розвитку цей жанр наблизився до драми, що повною мірою стосується української і російської драматургії (п’єси М. Старицького, М. Кропивницького, І. Франка, «Борис Годунов» О. Пушкіна, п’єси О. Островського, О. К. Толстого). За радянських часів з’явилася так звана «оптимістична трагедія» (під такою назвою 1932 р. вийшла п’єса Вс. Вишневського), трагічний конфлікт якої, з погляду теоретиків соцреалізму, був якісно новий: загибель героя у фіналі не викликає у глядачів сумного настрою, оскільки все перекриває «величезна впевненість у перемозі нового».

КОМЕДІЯ (від гр. comoidia, comos — веселий натовп і ode — пісня) — один із видів драматичних творів, у яких зображується смішне в суспільному житті, поведінці й характері людей. Основу комедії складає гумор, який може мати різне забарвлення — від розважального до гострої сатири. Одним із перших дав визначення комедії Арістотель: «Комедія… є зображенням порівняно поганого в людині, але вади відтворюються не в усій повноті, а лише в тій мірі, у якій смішне є частиною неподобного». У процесі історичного розвитку змінювалось уявлення про смішне, з’являлися нові жанрові модифікації. Розрізняють два основних види комедії: комедія ситуацій (інтриги) і комедія характерів. Сюжет першої будується на випадкових збігах обставин, заплутаній інтризі, непорозумінні персонажів тощо («Комедія помилок» В. Шекспіра, «Учитель танців» Лопе де Веги). У комедії характерів комічний ефект досягається зображенням поведінки персонажа з незвичайними пристрастями («Приборкання непокірної» В. Шекспіра, «Тартюф» Ж. Мольєра). Виділяють ще такі види: побутова комедія, лірична комедія, сатирична комедія, комедія настроїв, комедія ідей, трагікомедія та ін. Перший зразок української комедії дав І. Котляревський («Москаль-чарів-ник»). Значний внесок у її розвиток зробили Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, І. Франко, М. Куліш.

ДРАМАТИЧНА ПОЕМА — невелика віршована п’єса. Наприклад: «Маленькі трагедії» О. Пушкіна, «Вавілонський полон», «У катакомбах» Лесі Українки та ін.

Роди і види літератури. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Повернутися на сторінку Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Комментарии закрыты.