• Гороскоп 2016

Підготовка та проведення уроків розвитку зв’язного мовлення у 5-х класах, Уроки розвитку зв’язного мовлення в 5 класі

Підготовка та проведення уроків розвитку зв’язного мовлення у 5-х класах, Уроки розвитку зв’язного мовлення в 5 класі

Наше суспільство як ніколи потребує освічених, інтелігентних людей із високим рівнем духовного і мовленнєвого розвитку, сформованим мовленням, особистостей, які вміють мислити, правильно й точно висловлювати думки, коректно спілкуватися.
Основою мовленнєвого розвитку є формування мовленнєвої компетенції школярів, оволодіння спеціальним поняттєвим апаратом. Насамперед учні повинні мати уявлення про мову і мовлення; усне і писемне мовлення; стилі мовлення; монологічне і діалогічне мовлення; текст як результат мовленнєвої діяльності, його ознаки; тему та основну думку тексту; абзац та мікротеми в тексті; типи мовлення (типи текстів); опис предмета; опис місцевості; опис стану природи; розповідь; роздум; поєднання в тексті різних типових фрагментів. Одночасно із засвоєнням поняттєвої й операційної основи мовленнєвого розвитку в учнів формується система мовленнєвих умінь — сприймати, відтворювати й створювати усні й писемні монологічні та діалогічні висловлювання різних стилів, типів, жанрів що необхідні в різноманітних життєвих ситуаціях. У цьому полягає специфіка уроків мовленнєвого розвитку, які відповідно до оновленої програми мають проводитися при вивченні систематичного курсу української мови, щоб сформувати в учнів поняттєву основу і використовувати її під час вивчення мовних тем.
Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, що розташовані в порядку зростання їх складності. Аби надати школярам більше можливостей спілкуватися, висловлювати власні думки й почуття, необхідно, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення занять, індивідуалізувати систему письмових робіт. Отже, комунікативний лінгводидактичний принцип має належати до пріоритетних у навчанні мови.
Формування в учнів умінь і навичок зв’язного мовлення тісно пов’язане з іншими напрямами роботи з розвитку мовлення, що здійснюються у процесі реалізації змісту інших змістових ліній:
1) збагачення мовлення з погляду лексичної та граматичної будови;
2) засвоєння норм української літературної мови;
3) розширення культурного кругозору учнів і формування їх особистісних якостей;
4) розвиток інтелекту тощо.
Розглянемо низку рекомендацій щодо формування певних комунікативних умінь.
Роздум характеризується комунікативною установкою пояснити, довести щось і з методичного погляду є найскладнішим із трьох типів мовлення. Ще з початкових класів учням відомо, що змістом роздуму є зв’язки між предметами, явищами, ознаками, подіями. В основі роздуму лежать причиново-наслідкові відношення. До роздуму можна поставити питання чому?
Працюючи над темою, учитель має пам’ятати, що побудова тексту — не самоціль, а з’ясування причин якогось явища, доведення думки в певній мовленнєвій ситуації. Тому особливого значення набуває підготовка учнів до виконання вправ, мета яких природно випливає з мовленнєвої ситуації. Слід підвести учнів до усвідомлення того, що побудова міркування значною мірою зумовлена життєвою потребою пояснити, довести щось співрозмовникові, переконати.
У цілому ж система підготовки п’ятикласників до твору-роздуму передбачає виконання завдань на визначення типу тексту, його композиції, виділення і вживання слів, які організують текст-роздум (по-перше, по-друге, отже та ін.), вправ на редагування.
Найефективнішим, на думку методистів, є шлях від постановки комунікативної задачі до усвідомлення структурних і мовних особливостей висловлювань цього типу. Завдання виконуються за принципом наростаючої складності: спочатку аналітичні з готовим текстом (визначити тип тексту, знайти тезу, докази, схему тексту, сформулювати тезу, висновок), вправи на переробку готового тексту (редагування) і нарешті вправи на створення нового тексту на основі вихідного (перебудувати розповідь на роздум) та написання власного твору-роздуму.
У результаті опрацювання роздуму як типу мовлення в учнів мають сформуватися вміння, що необхідні для побудови висловлювань: розпізнавати роздум серед інших типів мовлення; співвідносити тип тексту і його комунікативне завдання; правильно обирати тип мовлення; визначати об’єкт обґрунтування та формулювати основну думку висловлювання; добирати та вводити в роздум факти; складати роздум певної композиційної форми викладу; удосконалювати зміст, композицію та мовне оформлення роздуму.
Система роботи має передбачати також запобігання можливим помилкам у міркуваннях учнів та усунення недоліків, з-поміж яких можна виокремити такі: бездоказовість роздуму; невміння формулювати висновки; відсутність зв’язку між окремими положеннями роздуму; неправильне змістове наповнення частин роздуму; невміння розташовувати композиційні частини; неправильне вживання слів причиново-наслідкового значення; підміна міркування іншим типом тексту; необґрунтованість висновку; порушення логіки міркування.
Під час складання розповіді на основі власного досвіду необхідно повторити з п’ятикласниками все, що відомо їм про типи мовлення: опис, розповідь, роздум.
Особливість розповіді полягає в тому, що тут мовиться про дії та події, які відбуваються (відбувалися) у певній послідовності, змінюють одна одну. Тому до тексту-розповіді можна поставити питання що сталося? Здебільшого в тексті-розповіді наявні слова, які вказують на послідовність виконуваних (або виконаних) дій: спочатку, потім, тоді, після цього, пізніше, наступного дня і т. ін. Загальна схема розповіді така: початок дії, розвиток дії, кінець подій.
Основа зв’язного тексту полягає в тому, що кожне наступне речення будується на основі попереднього, додаючи до вже відомого нову інформацію. Саме така побудова й забезпечує розвиток думки. З цього погляду в кожному реченні можна виділити частину (слово, словосполучення), яка вбирає те, про що йшлося в попередньому реченні («відоме»), та частину, що несе в собі нову інформацію («нове»). «Відомим» у реченнях розповіді є вказівка на особу, що виконує певну дію (дії). «Нове» — назва дії.
Навчаючи п’ятикласників складати тексти-розповіді, слід виробити в них навички визначати в реченнях розповіді «відоме» й «нове».
Школярі повинні навчитися не тільки визначати тип мовлення, а й обґрунтовувати свою думку. Наприклад: поданий текст є розповіддю, тому що в ньому йдеться про кілька дій, що виконані предметом (або кількома предметами), дії виконувались послідовно, одна за одною. До висловлювання можна поставити питання що сталося?
У початкових класах учні засвоїли, що опис — це висловлювання, в якому йдеться про ознаки предмета. До опису можна поставити питання який? яка? яке? які?
Під час вивчення особливостей побудови опису потрібно пояснити, що опис — це висловлювання, в якому йдеться про ознаки, властивості предмета чи явища. Ці ознаки є одночасними або постійними.
В описі йдеться про ознаки всього предмета та про ознаки його частини. Мета опису — дати точне уявлення про предмет або явище.
Учитель повинен пам’ятати, що важлива ознака опису як типу мовлення — одномоментність сприйняття предмета. Тому текст-опис завжди можна передати графічно, наприклад, фотографією. (Розповідь можна передати тільки кількома малюнками.)
В описі передаються лише ті ознаки предмета (явища), які сприймаються органами чуття людини,— зором, слухом, дотиком тощо. Речення типу «Ця квітка найпрекрасніша в світі» належить до категорії оцінки. Дехто з лінгвістів виокремлює категорію оцінки як окремий тип мовлення, дехто називає це описом «оцінка дійсності». Так чи інакше, у шкільній навчальній програмі категорія оцінки не згадується. Речення, в яких висловлюється авторська оцінка описуваного предмета, здебільшого наявні в текстах описового характеру (так само, як і в текстах розповідного характеру). Зосереджувати увагу школярів на таких реченнях, мабуть, не варто. Проте опис предмета не слід підмінювати або змішувати з висловлюванням емоцій, переживань та оцінок.
Мета опису — дати точне, об’єктивне (для наукового стилю) або яскраве, образне (для художнього) уявлення про предмет.
Необхідно звернути увагу учнів на те, що опис предмета може бути складений в науковому чи в художньому стилі.
Мета наукового опису — забезпечити точність інформації про розмір, форму, колір, вагу предмета.
Мета художнього опису — створити образ предмета, викликати до нього певне ставлення. Відповідно до мети добираються різні виражальні засоби мови. Якщо науковий опис здебільшого стислий, а всі слова в ньому вживаються тільки в прямому значенні, то опис художній вміщує художні засоби (епітети, порівняння тощо). Потрібно пояснити, що «відомим» у реченнях опису є назва предмета або його частини. «Новим» є назва ознаки.
Підготовчу роботу для написання детального переказу розповідного характеру з елементами опису предмета слід розпочати з визначення учителем теми та основної думки прочитаного вчителем тексту. Після з’ясування слів, що перебувають у пасивному словнику дітей (незнайомих їм слів у тексті переказу не повинно бути), учні мають визначити стиль тексту та обґрунтувати свою думку, а також з’ясувати, які типи мовлення поєднуються у тексті, пояснивши, як відрізнити опис від розповіді. З’ясувавши, який саме предмет описано в тексті, учні пригадують, що є «відомим» та «новим» в описі предмета. Після колективного складання плану тексту переказу (план обов’язково записується на дошці, школярі переписують його в зошити) варто звернути увагу на те, який з пунктів плану відповідає описові предмета. Після останнього читання вчителем тексту школярі приступають до самостійної роботи над переказом на чернетках. Переказувати усно текст перед письмовою роботою не варто, оскільки це займає багато часу і віддаляє учнів від вихідного тексту — вони, по суті, будуть змушені писати «переказ переказу».
Опрацювання тексту наукового стилю для переказу розпочинається з визначення теми та основної думки висловлювання. Звернути увагу на заголовок — відображає він тему чи основну думку тексту. З’ясувати, який тип мовлення покладено в основу тексту — розповідь, опис чи міркування. Після цього визначити стиль висловлювання, назвати основні ознаки стилю. Після такої підготовчої роботи слід переходити до колективного складання плану тексту.
Під час опрацювання тексту наукового стилю потрібно пояснити значення слів, близьких до термінів, записати на дошці наукові назви.
У людей завжди була й залишається потреба спілкуватися, ділитися своїми думками, враженнями, почуттями. Добре, коли друг поруч. А якщо далеко? Тоді ми пишемо листи. Листування — один із видів спілкування.
Вчасно отриманий лист інколи здатний повернути людині віру в добро, в життя.
Складання листа — особливий вид творчості. лист відображає думки й почуття його автора. Написати змістовного листа непросто. Це велике мистецтво зі своїми тонкощами, особливостями, які потрібно опанувати. Листи бувають офіційні (службові) та особисті (приватні). Крім того, існують листи поздоровчі (вони бувають як офіційними, так і особистими).
Мета спеціального уроку розвитку зв’язного мовлення — вчити умінню листуватися, викладати думки стисло, чітко, писати грамотно й охайно, установлювати зв’язки між реченнями в тексті й між частинами тексту, навчити правильно оформляти пряму і зворотну адресу; розвивати творчу самостійність учнів; виховувати уважне, чуйне ставлення до інших людей.
За зразком кожен учень складе на уроці лист до товариша (подруги), до улюбленого кіноактора або письменника. Перевіряючи написане школярами, необхідно ще раз звернути увагу на загальновживані у листуванні звертання, привітання й побажання, зосередити увагу на кличному відмінку іменників у звертанні, на написання у листах займенника Ви з великої букви.
Під час написання замітки до стінгазети варто звернути увагу на те, що саме періодика, тобто газети й журнали, нарівні з радіо та телебаченням є основними джерелами інформації для сучасної людини. З періодики (так звуться видання, що виходять через певні проміжки часу) ми дізнаємося про події міжнародного життя, життя власної держави, про новини в усіх галузях суспільного життя.
Наука про засоби масової інформації зветься журналістикою.
Основними жанрами журналістики є замітка, стаття, репортаж, інтерв’ю, огляд, звіт, коментар, рецензія, нарис, фейлетон, памфлет та ін.
Замітка — це інформаційний, тобто пізнавальний, жанр, у якому в лаконічній формі повідомляється про важливі, суспільно вагомі, цікаві факти.
Замітка як жанр відповідає на питання: що, де, коли відбулося? Вона несе не тільки певну інформацію, а й змушує замислитись, часом збуджує ініціативу читачів, виховує. Необхідними ознаками замітки є актуальність, правдивість, тактовність викладу. Залежно від характеру фактичного матеріалу, способу викладу позиції автора замітки бувають такі: замітка-інформація, замітка-пропозиція, замітка-подяка, полемічна замітка, фотозамітка тощо. Бажано ознайомити учнів зі стінгазетою, звернувши увагу на обов’язковість рубрикації. На переважання у шкільній стіннівці жанру замітки як найбільш зручного та посильного для класних та шкільних редколегій. Мова замітки лаконічна. Використання художніх засобів (епітетів, порівнянь) роблять замітку виразнішою. Важливе значення має заголовок — він має бути цікавим, образним, яскравим, привертати увагу й запам’ятовуватися.
Обов’язковим повинен бути аналіз письмових робіт учнів, підбиття підсумків рівня сформованості комунікативних умінь.
Отже, систематична й цілеспрямована робота з розвитку зв’язного мовлення на уроках української мови має зробити істотний внесок у формування загальної культури п’ятикласників.

Підготовка та проведення уроків розвитку зв’язного мовлення у 5-х класах, Уроки розвитку зв’язного мовлення в 5 класі

Повернутися на сторінку Уроки розвитку зв’язного мовлення в 5 класі

Комментарии закрыты.