Остап Вишня (1889-1956). Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Остап Вишня (1889-1956). Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Остап Вишня — видатний український письменник-сатирик і гуморист. Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я письменника) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сумської області в багатодітній родині управителя панського маєтку. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу. З 1917 року навчався в Київському університеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни так і не закінчив.
Друкуватися почав у Кам’янці-Подільському, який у 1919-1920 рр. був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших публікацій (більшість яких не збереглася) відомі фейлетони «Демократичні реформи Денікіна» в газеті «Трудова громада» за підписом «П. Грунський» та «Казка (про красногвардєйця)» у сатиричному журналі «Реп’яхи», підписана «П. Михайлович». У цьому фейлетоні розповідається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур, пристає до погромників і бандитів, а коли набирається там «досвіду», то сам Ленін благословляє його до лав червоногвардійців.
Після поразки УНР Остап Вишня був заарештований ЧК і спроваджений до Харкова на слідство. Із в’язниці його визволив у квітні 1921 р. В. Еллан-Блакитний і запропонував роботу перекладача в газеті «Вісті ВУЦВК». З того ж року письменник почав друкуватися в «Селянській правді» під псевдонімом Остап Вишня. У 1920—1930-х рр. видав збірки «Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки літературні» (1927), «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) та інші.
26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звинуваченнями в політичному тероризмі був заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок було замінено десятирічним ув’язненням у північних таборах. Відповідно до наказу Головліту УРСР за № 228 від 25 вересня 1938 року, всі твори Остапа Вишні підлягали вилученню з книготорговельної мережі та бібліотек загального користування. У Гадячі на Полтавщині навіть відбувся процес над учителями та учнями за читання творів опального гумориста й сатирика.
Після несподіваного звільнення 3 грудня 1943 року Остап Вишня був змушений писати памфлети, спрямовані проти збройної боротьби УПА на Західній Україні («Українсько-німецька націоналістична самостійна дірка», «Самостійний смітник» тощо). Письменника навіть змусили заперечити факт власного ув’язнення у творі «Великомученик Остап Вишня».
У повоєнний період виходили книжки «Весна-красна» (1949), «Вишневі усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1950), «Отак і пишу» (1954), «Великі ростіть!» (1955). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року у Києві, похований на Байковому кладовищі. Вже після смерті письменника було упорядковано та видано цикл «Мисливські усмішки» (1958) та щоденникові записи «Думи мої, думи мої…».
Не всі твори Остапа Вишні є однаковими за своїм художнім рівнем. Йому доводилося віддавати данину часові і використовувати свій талант на розв’язання численних, часом химерних, вигаданих «проблем», як того вимагали партія та радянське керівництво. Проте, незважаючи на певні недоліки, Остап Вишня залишився в літературі своїми найкращими творами, які завжди викликали щирий, безпосередній сміх. Гумор Остапа Вишні дуже близький до народного анекдоту. У творах часто присутній мудрий оповідач, завжди іронічно-усміхнений, який вживає «соковиту» народну лексику, вдається до лаконічних народних жартів і фразеологізмів, несподіваного поєднання «високого» та «низького» стилів. Дотепні й художньо неповторні діалоги стають одним із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Чималу роль відіграють також пейзаж і художня деталь, створюючи неповторну атмосферу «вишневих» усмішок.

Гуморески Остапа Вишні мали магічний вплив на всіх слухачів літніх курсів для вчителів Крем’янеччини 1923 р.: як на активних прибічників української ідеї, так і на зрусифікований ворожий та індиферентний прошарок. Всі відчули, що це — не пустопорожній губановсько-малоросійський сміх чергового скалозуба, а сміх соціально і національно значущий, сповнений надлюдської трагічної розпуки і рівночасно оптимістичної життєлюбної віри в краще майбутнє свого народу. Я не помилюся, коли скажу, що ця магічна сила Вишневого слова тоді доконувала чуд: майже всі вороже чи індиферентно наставлені вчителі, що їх українська школа дістала в спадщину від царських часів, дуже швидко ставали щирими і відданими працівниками на полі української освіти і культури.
(Костюк Г. Письменник, людина, громадянин (Спогади і думки у зв’язку зі смертю Остапа Вишні)// Костюк Г. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980— Сучасність, 1983.— С 298.)

Остап Вишня (1889-1956). Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Повернутися на сторінку Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Комментарии закрыты.