Максим Рильський (1895-1964). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Максим Рильський (1895-1964). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Максим Рильський народився 1895 р. в сім’ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Тадея Рильського та простої української селянки Меланії Чуприни. Тадей Рильський був близьким другом батька Лесі Українки, походив із заможного польського поміщицького роду, який мав у своїх витоках українську шляхетську родину (один із пращурів Т. Рильського був київським міським писарем за часів Б. Хмельницького). Духовна атмосфера в родині батьків, в середовищі його друзів (гімназистом юний Максим жив у композитора Миколи Лисенка) справила глибокий вплив на світоглядне формування майбутнього поета. Після смерті батька дитячі роки минули на Житомирщині, в дружбі з селянськими дітьми і замилуванні природою.
Протягом 1908-1915 рр. Максим вчився в Києві в приватній гімназії, здобувши глибоку гуманітарну освіту.
У 1907 р. він почав друкувати поезії, а в 1910 р. видав першу поетичну книжку «На білих островах», друкував поезії в журналах «Українська хата» і «Шлях».
Перша книжка Максима Рильського з’явилася друком, коли авторові виповнилося лише 15 років. Була це тоненька збірочка юнацьких поезій із замріяною назвою «На білих островах», де простежуються ідейно-емоційні домінанти образного світу юного лірика: незбагненна краса природи, нерозділене кохання, недосяжність ідеалу. Прикметно, що вже на початку творчого шляху поета вабить осінньо-вечоровий «мінор», а не бадьорі весняні акорди (як-ось раннього Тичину). Мотиви першої книжки — елегія (з грец. — жалібна пісня) — лірична п’єса медитативно-меланхолійного змісту, перейнята журливо-сумовитими настроями, мріями. Один молодий композитор Яків Степовий навіть поклав на музику три вірші збірки.
З 1915 р. М. Рильський — студент медичного факультету Київського університету, через два роки продовжив навчання на історико-філософському, але революція, громадянська війна змусили його перервати освіту й переїхати в село, де він вчителював у початковій школі. У літературних колах М. Рильський належав до групи «неокласиків». Сам поет на запитання, хто такі «неокласики», відповідав так:
« — А хто такі класики, знаєте?… Це ті, що створили невмирущі твори. «Нео» — новий. Неокласики — нові класики. Але ця назва дана на глум, самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу і гордість людства, — учнями класиків. Вони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український ґрунт, прищепити її пагони класичної спадщини». Це неформальне об’єднання українських письменників і критиків 20-х років, у якому духовним лідером гурту був Микола Зеров (програмний голова).
Напружена літературна праця М. Рильського тривала, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії. Одна за одною з’являються поетичні збірки «На узліссі» (1918), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1925), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1925), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929).
У 1931 р. Максима Рильського заарештували вдома якраз у його день народження, це була добре продумана психологічна атака. Звинуватили його у причетності до контрреволюційної організації — Спілки визволення України, якої не існувало. І хоча через півроку поет був звільнений «за відсутністю даних для обвинувачення й суду», злам був засвідчений збіркою «Знак терезів» (1932), віршованою повістю «Марина» (1933). З особливою наочністю це продемонструвала «перебудовна книга» «Знак терезів», яку відкривала відома «Декларація обов’язків поета і громадянина» з її напівщирим зобов’язанням поета перед самим собою: «Мусиш ти знати, з ким виступаєш у лаві, мусиш віддати їм образи й тони яскраві». Акцент автора на слові «мусиш» тут не випадковий — як поет політичний і громадянський він у ці роки (а почасти й пізніше) не стільки творив, скільки служив, змушуючи себе писати різні оди, величання й заклики на теми, продиктовані офіційною політикою та ідеологією. Був М. Рильський і автором «Пісні про Сталіна» («Із-за гір та з-за високих»…), що була покладена на музику. В подальших передвоєнних збірках «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938). Дамоклів меч постійно висів над Рильським, бо його, сина багатія та «неокласика», вважали потенційним «ворогом народу». У 1938 знову нависла загроза арешту, то від розправи його врятував Павло Тичина, який звернувся до Микити Хрущова за допомогою. Хрущов у розмові зі Сталіним згадав: «Товаришу Сталін, як можна заарештувати поета, котрий написав «Пісню про Сталіна», що її співає вся Україна». Сталін дав вказівку не рухати Рильського. «Збір винограду» (1940) — М. Рильський уже постає офіційним поетом комуністичної системи. «Рабом системи» поет залишається і в повоєнній творчості, у цьому переконують назви збірок. «Чаша дружби» (1946), «Вірність» (1947), «Мости» (1948), «Братерство» (1950), «Наша сила» (1952), «Сад над морем» (1955).
У роки другої світової війни його поезія почала відроджуватися, зазвучала по-новому, справді натхненною мовою збірки «Слово про рідну матір» (1942), «Мандрівка в молодість» (1942-1944), «Неопалима купина» (1944) і багато інших. У повоєнні десятиліття в житті поета настали трагічні часи: безжально несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Творче відродження поета припадає на пам’ятну «відлигу» в житті суспільства, що почалося в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Рильського — «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та ін. Збірка «Троянди й виноград» була однією з тих поетичних книжок, які відкривали новий період у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяна світлом, що характеризувало лірику «Синьої далечіні», кращі твори Рильського неокласицистичного етапу його творчості. Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість буття людини, показано, в чому полягає сенс, глибина її щастя:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно серце тисне.
У щастя людського два різних є крила;
Троянди й виноград — красиве і корисне.

Образом поезії «Третє цвітіння» дослідники характеризували творчість поета на схилі літ після смерті Сталіна в період «хрущовської відлиги». Сам Рильський ось так розкриває сутність цього образу: «Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки». І далі, як це притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені. Саме цієї пори зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський, але не позбавлений і світлої іронії, висновок поета:

Отак подивишся — і серце аж замре,
А надто як воно уже, на жаль, старе –
Чи то підтоптане… Держімо у секреті,
Чому ми, друже мій, цвітіння любим третє!

Ці поезії чутливо відгукнулись на нові явища суспільної самосвідомості, ідеї гуманізації, «олюднення», душевного «відігрівання» людини й суспільства після доби репресій, повернення почуття людяності, краси, добра — ці провідні мотиви разом із освідченнями самого автора, з його нелегко набутим філософським досвідом створюють чисту, надзвичайно гуманну духовну атмосферу «завершальних» книг.
Митець вирішує змінити поле діяльності. Він починає присвячувати себе науці і громадській діяльності. Як учений і критик М. Рильський багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду. Перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикології та стилістики української мови), теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958). Він був головою Спілки письменників України, обирався Верховної Ради СРСР, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. У той же час він ніколи не цурався фізичної праці: садив дерева, квіти, вирощував виноград.
Працював М. Рильський до останнього дня, незважаючи на невиліковну хворобу (раку). Помер поет 1964 р., похований на Байковому кладовищі.
Різноманітність і багатство творчої спадщини майстра — незвичайні. Вже після смерті було видано книжку його ранньої новелістики «Бабине літо» (1967) — новели, оповідання, етюди. За своє життя у неймовірно тяжких обставинах Рильський зумів зробити дуже багато. Він видав 35 книг, 31 збірку лірики, 4 книги ліро-епічних поем. Саме йому належать перекладені українською мовою «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Пан Тадеуш» А. Міцкевича, «Орлеанська діва» Вольтера. Науковці підрахували, що з тринадцяти мов світу Рильський переклав чверть мільйона віршованих рядків. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Наприкінці 80-х років завершено найповніше 20-томне наукове видання його творів.
Дослідник «Розстріляного відродження» Юрій Лавріненко писав про Рильського:
«Рильський дебютував у неоромантичному стилі Олеся. Другим його щаблем був символізм, який захоплював його у творах Бодлера, Рембо, Маллярме і Верлена, а також Блока і Анненського. Від романтизму і символізму та від української народної пісні взяв Рильський увагу до музикальної основи поезії. Тому навіть його сонети і октави звучать часом, як пісня. Він також знав інші, модерністичні «ізми» свого часу — акмеїзм, футуризм. Але не пішов тим шляхом, а звернув — під впливом і Франка, і символістів — до французьких парнасівців. Завдяки цьому поворотові українська поезія догнала західноєвропейську в вироблених віками й тисячоліттями формах вірша. Терцина, октава, сонет, різні метричні ходи — від гекзаметра і ямба до верлібру — все це в Рильського дало нове звучання українському слову і само зазвучало в нашому слові по-новому».
«Подвійний парадокс Максима Рильського. Здекларований найбільш незалежний поет став одописцем геноциду України. Але вийшов чистим з цієї пригоди … Одначе плата за ці перемоги була трагічною. Світова поезія втратила унікального поетичного перекладача і нагоду дати свій варіант великої європейської поеми… Між 1929 і 1932 роками проходить фатальна смуга поетичної смуги Рильського. Як поет Максим Рильський загинув із своїми товаришами-неокласиками, слід по яких пропав на Соловках і Колимі ще 30 років до смерті Рильського».

Максим Рильський (1895-1964). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Повернутися на сторінку Українська література ХХ століття

Читайте також:

Комментарии закрыты.