Бурлескнi вiрши i комедiя в Українi, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Бурлескнi вiрши i комедiя в Українi, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

В чому причина величезного успiху української «Енеїди» в сучасникiв i невмирущостi її у вiках? Це питання важливо з’ясувати в зв’язку з такими обставинами. «Енеїда» Котляревського – бурлескний твiр, травестiйна поема. Твори цього жанру взагалi належать до побiчної лiнiї в лiтературах рiзних народiв, не визначають головного шляху в розвитку їх (лiтератур). А мiж тим «Енеїда» Котляревського мала великий вплив на розвиток української лiтератури першої половини XIX ст., створила досить сильну й тривалу бурлескну традицiю. Завдяки впливу «Енеїди» бурлеск вирiс у найсильнiшу стильову течiю в українськiй лiтератури перших десятирiч XIX ст.
Бурлеск (вiд iталiйського burla – жарт) на час створення української «Енеїди» був явищем далеко не новим у лiтературi. Ще в добу Ренесансу з’явилися твори, в яких у жартiвливому, «зниженому» тонi розповiдалось про поважнi подiї, явища й осiб, якi ранiше були предметом «високої поезiї». Широкого розвитку набув бурлеск у XVII-XVIII ст.ст., коли було написано чимало комiчних поем, якi становили жартiвливу переробку того чи iншого вiдомого зразка «високої» поезiї. Такi поеми називають також травестiйними. В них певнi поважнi або й величнi герої виступають як би «переодягненими» в невiдповiдне вбрання, дiють у комiчних ситуацiях, роблять вчинки, якi викликають смiх, отже, змальовуються в «зниженому» виглядi. Особливо «повезло» щодо бурлескних переробок «Енеїди» Вергiлiя (вже в XVII ст. з’явилися переробки її iталiйською мовою – Лаллi, французьскою – Скаррона, в XVIII ст. нiмецькою мовою – Блюмауера, росiйською – Осипова та iн.).

Травестiя (iтал. travestire – перевдягати) – рiзновид жартiвливої, бурлескної поезiї, коли твiр iз серйозним чи героїчним змiстом та вiдповiдною формою переробляється, «перелицьовується» у твiр комiчного характеру з використанням панiбратських, жаргонних зворотiв. Першим явищем травестiї вважається «Батрахомiомахiя» — травестiя на «Iлiаду» Гомера, здiйснена в античну добу Пiгретом. Травестiя як жанр з’явилася в Iталiї (XVII ст.). Найвiдомiший майстер цiєї форми – французський поет П. Скаррон, автор поеми «Вергiлiй навиворiт». Зверталися до травестiї i в росiйськiй лiтературi: В. Майков, «Єлисей, або Роздратований Вакх»; М. Осипов, «Вергiлiєва Енеїда, вивернута навспак». Найоригiнальнiший варiант тревестiї, що став подiєю не лише українського письменства, була «Енеїда» I. Котляревського, який взяв iз поеми Вергiлiя лише сюжетний стрижень та iмена персонажiв, перевдягнувши в українськi строї та переселивши їх в нацiональне середовище XVIII ст. Твори такого гатунку називаються «iрої-комiчною поемою». Однак травестiя не обмежується певним жанром, може бути, наприклад, повiстю, як-от «Рекреацiї» Ю. Андруховича. Травестiя вiдмiнна вiд пародiї, в котрiй сатиричний змiст зберiгає серйозну форму, витриману в манерi пародiйованого твору.

Дещо iншим шляхом iшов розвиток бурлеска в українськiй лiтературi XVIII ст. Тут мали значне поширення бурлескнi вiршi. Це були, по-перше, пародiї на твори релiгiйного характеру (пародiйнi iрмоси, тропарi, кондаки, гумористичнi величання вареникiв-мученикiв, горiлицi-мученицi, пародiї колядок, молитов тощо). Другою поширеною на Українi формою бурлеска були жартiвливi твори, здебiльшого на релiгiйнi теми (зокрема рiздвянi i великоднi вiршi, якi давали жартiвливу обробку вiдомих християнських легенд), рiдше на побутовi теми. Українськi автори переносили дiю в побутову обстановку старого українського села, переодягали бiблiйнi персонажi i християнських святих у своїх землякiв. Релiгiйнi мотиви й сюжети, подаючись у зниженому тонi з виразними ознаками мiсцевого українського побуту, ставали предметом веселої розваги. Складачами й поширювачами бурлескних вiршiв на Українi були, головним чином, «мандрiвнi дяки» та школярi (студенти Киiвської академiї та рiзних колегiумiв).
Не можна забувати про одну обставину, на яку недостатньо зважали лiтературознавцi, пишучи про давнiй український бурлеск. Українськi бурлескнi вiршi були в обiгу не тiльки в XVIII ст., а й пiзнiше i не тiльки серед «мандрiвних дякiв», а чимало їх прийшло в народ i стало народними пiснями. Про це свiдчить той факт, що немало їх збереглося не тiльки в старовинних рукописах i було записано в рiзних варiантах уже в XIX i навiть у XX ст. Це показує, що давнiй український бурлеск органiчно зв’язаний з фольклором – з жартiвливими пiснями, гумористичними оповiданнями, анекдотами, пародиями на думи тощо.
У сатиричному планi поет змалював у нiй українських панiв i чиновникiв того часу в образах богiв i царiв. Олiмпiйськi боги в поемi, за виразом Зевса, «на сутяжникiв похожi i радi мордувать людей». Котляревський показав їх життя в таких характерних для бюрократичного свiту проявах, як хабарництво, знущання над людьми, система здирства, корупцiї, iнтриги, безперервнi бенкети тощо. З першого епiзоду поеми, в якому розповiдається про те, як бог вiтрiв Еол за хабара викликав бурю на морi, висмiюються вiдносити мiж людьми i богами, вершителями людської долi. Як основа цих вiдносин показанi свавiлля, хабарництво, iнтриги. Олiмп нагадує тогочасну бюрократичну канцелярiю, де возсiдають боги на чолi з самодуром i п’яницею Зевсом, де Юнона i Венера плетуть нескiнченнi iнтриги. «Драпiчка» Нептун, ласий до хабарiв Еол, бог пiдземного царства Плутон нагадують свавiльних сатрапiв i здирщикiв.
Описуючи взаємовiдносини мiж людьми й богами, автор не тiльки пародиює мiфологiчнi уявлення, а й осмiює тогочаснi суспiльнi вiдносини. I тут бурлеск набирає сатиричного звучання.
Сатиричне забарвлення мають i тi епiзоди поеми, в яких даються картини життя Дiдони, Латина, Евандра, Ацеста та їх близьких. У цих образах Котляревський змалював життя українського помiсного панства кiнця XVIII – початку XIX ст. Головним змiстом їх життя є непробудне пияцтво, обжерливiсть, сварки, iнтриги i т.д.
Бурлеск, дiйсно, є не головною, а побiчною лiнiєю в розвитку реалiстичного мистецтва. В травестiї, справдi, на перший план виступає розважальне начало, прагнення посмiшити читачiв.
Така традицiя цього жанру, але, як уже зазначалось, чимало представникiв бурлеска спрямовували свiй смiх на заперечення певних явищ життя. Сатиричне зображення дiйсностi не є чимсь неприродним i зовсiм не властивим для бурлескних творiв. I поява сатиричних елементiв в «Енеїдi» Котляревського була явищем цiлком природним i закономiрним. А те, що поет вiдгукнувся в своїй поемi на важливi проблеми сучасностi, зумовлене було його передовим свiтоглядом, його близкiстю багато в чому до народних мас. «Енеїда» звичайно, не є твором чисто сатиричним, сатиричне зображення дiйсностi поєднуєтсья в нiй з просто розважальними епiзодами, образами, способами вислову, але не можна не бачити, що Котяревський у бiльшiй мiрi, нiж iншi представники бурлеска, змальовує реалiстичнi картини життя i бiльше вносить елементiв сатири в свiй твiр.
На вiдмiну вiд iнших травестiйних творiв «Енеїда» дає широку галерею типових образiв тогочасного панства, чиновництва, козацтва в характерних для них життєвих виявах, у характерних вчинках, звичаях, взаємовiдносинах. Поет показує їх поведiнку в певних суспiльних умовах, отже, по сутi як соцiально обумовлену. Звичайно ступiнь художнiх узагальнень в усiх цих образах ще не той, який становлять образи майстрiв критичного реалiзму в лiтературi наступних десятирiч, проте це не дає пiдстав взагалi заперечувати їх типовiсть. Поема Котляревського є важливим кроком у типiзованому зображеннi дiйсностi, незважаючи на недостаню iндивiдуалiзацiю ряду персонажiв, а також на наявнiсть елементiв емпiризму в змалюваннi деяких дiйових осiб (Еней, Венера). Українська «Енеїда» стала значним досягненням у розвитку реалiстичного мистецтва, в той час як в iнших травестiйних поемах виявлялись лише реалiстичнi тенденцiї.
В бурлескних творах взагалi осмiюються якiсь явища життя. Смiх у лiтературному творi є виявленням ставлення автора до зображуваних явищ i людей, виявленням його естетичних оцiнок. Смiх звичайно мiстить заперечення певних форм життя, певних рис поведiнки i взаємовiдносин людей. Джерелом його звичайно, як давно спостерегли дослiдники, є якась невiдповiднiсть, наприклад, мiж змiстом i формою, метою i засобами її досягнення, суттю явища i зовнiшнiм його образом i т.д. Комiчне породжується, насамперед, суперечностями суспiльного характеру. В творах лiтаратури i мистецтва дуже часто пiддаються осмiюванню явища старого, вiдживаючого. I це має об’єктивну пiдставу, вiдбиває певну об’єктивну закономiрнiсть iсторичного розвитку.
Особливо заслуговує уваги те, що в багатьох випадках бурлеск української «Енеїди» переростає в сатиру. В сатиричному планi, головним чином, виведено образи олiмпiйських обгiв i царiв у їх взаємовiдносинах мiж собою та з людьми. В цих образах, як уже зазначалось, поет викриває бюрократiв i помiщникiв як самодурiв, хабарникiв, iнтриганiв i т.д. Найбiльше вiдзначаються викривальним тоном картини пекла й раю в третiй частинi поеми. Тут смiх автора – переважно картаючий, спрямований проти верхiвки тогочасного суспiльства.
«Енеїда» Котляревського мала значний вплив на розвиток української лiтератури першої половини XIX ст. Великий успiх її сприяв тому, що чимало українських поетiв цього перiоду стали писати в бурлескному дусi. Створилася нова булескна традицiя (порiвняно з бурлеском у лiтературi XVIII ст.). Оскiльки бурлескний стиль на певний час запанував в українськiй лiтературi, ця традицiя розвивалася в рiзних напрямах.
Розвиток бурлескного стилю набрав широкого розмаху в українськiй лiтературi першої половини XIX ст., i в зв’язку з цим уже в 30-х роках розгорнулась боротьба проти продовження традицiй бурлеска. На цей час у лiтературах iнших народiв художне вiдображення життя ступило далеко вперед, лiтература давала широкi й рiзноманiтнi картини дiйсностi, розвивалась у рiзних напрямах, багатьох жанрах. Молодi українськi письменники прягнуть зламати традицiї бурлескного стилю i в своїх творах iдуть iншими шляхами, керуються новими естетичними традицiями.
Але елементи бурлеска i пiзнiше творчо використовуються навiть великими письменниками в окремих випадках у сатиричних творах. Так, в окремих мiсцях творiв Т. Шевченка (нпр. в описi царського палацу в поемi «Сон», вступ до поеми «Старенька сестро Аполлона») є елементи бурлескного стилю. Є вони i в сатиричних поемах I. Франка («Ботокуди», «Дума про Маледикта Плосколоба», «Дума про Наума Безумовича»).

Бурлескнi вiрши i комедiя в Українi, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Повернутися на сторінку Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Комментарии закрыты.